Постанова № 32353063, 09.07.2013, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/3637/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гіглави О.В.,

при секретарі - Дрижирук М.І.,

за участю:

представника відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "АКБ Банк" до Автозаводського відділу Державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватне підприємство "Будівельний дім "Кременчук", фізична особа - підприємець ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови, зняття арешту з майна, -

В С Т А Н О В И В:

19 червня 2013 року Публічне акціонерне товариство "АКБ Банк" (далі - ПАТ "АКБ Банк", позивач) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Автозаводського відділу Державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції (далі - Автозаводський ВДВС Кременчуцького МУЮ, відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватне підприємство "Будівельний дім "Кременчук" (далі - ПП "Будівельний дім "Кременчук"), фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (далі - ФО-П ОСОБА_2.) про визнання протиправною та скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03.02.2010 ВП№16231786 в частині накладення арешту на предмет іпотеки - будинку по АДРЕСА_1 зняття арешту з вказаного майна.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідач, накладаючи арешт на будинок по АДРЕСА_1, який знаходиться в іпотеці банку, не врахував вимоги Закону України "Про іпотеку", яким передбачено переважне право позивача на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника, чим порушив права позивача як іпотекодержателя.

В судовому засіданні 09.07.2013 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, просив суд відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень вказував на те, що відповідно до статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник, а справи підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб'єктивний склад сторін у них відповідає вимогам статті 1 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до абзацу 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судові практику в справах про виключення майна з опису" від 27.08.1976 відповідачами у справі суд притягує боржника, особу в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках - особу, якій передано майно, якщо воно було реалізовано. Виходячи з наведеного, відповідачем у справі має бути боржник за виконавчим провадженням - ОСОБА_2, оскільки даний спір виник через невиконання останнім своїх обов'язків, а отже всі витрати, пов'язані з розглядом справи, мають бути покладені на боржника.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ФО-П ОСОБА_2 в судовому засіданні 09.07.2013 вказувала на необхідність закриття провадження у даній справі, оскільки позивач не є ані учасником виконавчого провадження, ані особою, яка залучається до проведення виконавчих дій, вичерпний перелік яких встановлений статтею 7 Закону України "Про виконавче провадження", тому його вимоги не можуть розглядатися в рамках адміністративного судочинства. З огляду на положення постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" та оскільки сторонами виконавчого провадження, в рамках якого державним виконавцем була винесена спірна постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження є юридична особа та фізична особа-підприємець, позов з вимогою про зняття арешту з майна повинен розглядатися в рамках господарського судочинства.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ПП "Будівельний дім "Кременчук" явку свого уповноваженого представника у судове засідання не забезпечило, будучи належно повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за даної явки та на підставі наявних в ній письмових доказів.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи ФО-П ОСОБА_2, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

25.04.2007 між ВАТ "Акціонерний комерційний банк "Автокразбанк" (правонаступником якого є ПАТ "АКБ Банк") та ПП "Експортер" (позичальник) укладено кредитний договір №27, на підставі якого позичальник отримав кредит в сумі 460 000,00 грн доларів США на строк до 24.04.2008 включно на умовах щомісячної оплати відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 15% річних (а.с. 21-23).

05.08.2008 між ВАТ "Акціонерний комерційний банк "Автокразбанк" (правонаступником якого є ПАТ "АКБ Банк") та ПП "Експортер" (позичальник) укладено договір про кредитну лінію №41, за яким банк передав позичальнику кредит у вигляді відновлювальної "відкличної" мультивалютної кредитної лінії з загальним лімітом користування 1 000 000,00 грн на строк до 04.08.2009 включно (а.с. 18-20). Позичальник зобов'язувався щомісячно сплачувати відсотки за користування кредитом із розрахунку 23% річних у гривні та 16% річних у доларах США.

В якості забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вказаними кредитними договорами, між ВАТ "Акціонерний комерційний банк "Автокразбанк" (іпотекодержатель), фізичною особою ОСОБА_2 (іпотекодавець - майновий поручитель) та ПП "Експортер"(позичальник) укладено іпотечний договір №27-І/02, що посвідчений 08.05.2007 приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстраційним номером 2166 (з урахуванням договорів про внесення змін №1 від 15.01.2008 та №2 від 19.08.2008 до іпотечного договору №27-І/02 від 08.05.2007) (а.с. 12-17).

На підставі вказаного іпотечного договору в іпотеку банку передано нерухоме майно, а саме, двоповерховий магазин, що знаходиться за адресою: будинок АДРЕСА_1

На користь позивача були зареєстровані відповідні обтяження на предмет іпотеки, що підтверджується витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №12411707 від 08.05.2007 та витягом про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек №12415345 від 08.05.2007 (а.с. 71-73).

У зв'язку з виникненням заборгованості за кредитним договором, ПАТ "АКБ Банк" звернулось до суду для захисту своїх прав з позовною заявою про звернення стягнення на заставлене майно.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 30.07.2012 у справі №22ц-/1690/2809/2012 рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 19.08.2011 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки і ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ "АКБ Банк" до ОСОБА_2 задоволено (а.с. 27-32).

Так, в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору №27 від 25.04.2007 в розмірі 4 797 756,00 грн, а саме: заборгованості за кредитом - 3 639 336,00 грн, несплачених нарахованих відсотків - 645 982,37 грн, пені за прострочку кредиту - 127 626,03 грн, пені за прострочку відсотків - 20878,00 грн, штрафу - 363 933,60 грн, та заборгованості по кредитному договору №41 від 05.08.2008 в розмірі 2 167 396,02 грн, а саме: заборгованості за кредитом - 1 628 982,62 грн, несплачених нарахованих відсотків - 308 421,07 грн, пені за прострочку кредиту - 57125,97 грн, пені за прострочку відсотків - 9968,10 грн, штрафу - 162 898,26 грн, - звернуто стягнення на предмет іпотеки - двоповерховий магазин загальною площею - 617,4 кв.м., що знаходиться за адресою: будинок АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_2 на праві приватної власності згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09.07.2009, зареєстрованого Комунальним підприємством "Кременчуцьке МБТІ" в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 27741977, шляхом надання ПАТ "Автокразбанк" права продажу предмета іпотеки за договором купівлі-продажу іншій особі-покупцю за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Надано ПАТ "Автокразбанк" право на отримання у відповідних установах та організаціях всіх, необхідних для укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки, документів, в тому числі дублікату свідоцтва про право власності на приміщення магазину за адресою: будинок АДРЕСА_1 а також виконувати всі дії, пов'язані з укладенням договору купівлі-продажу предмета іпотеки з третьою особою-покупцем. Зобов'язано ОСОБА_2 передати ПАТ "Автокразбанк" в управління нерухоме майно - двоповерховий магазин загальною площею - 617,4 кв.м., що знаходиться за адресою: будинок АДРЕСА_1

Постановою Автозаводського ВДВС Кременчуцького МУЮ від 04.12.2009 відкрито виконавче провадження №16231786 з примусового виконання судового наказу №13/18, виданого 26.10.2009 Господарським судом Полтавської області, про стягнення з СПД-ФО ОСОБА_2 на користь ПП "Будівельний дім "Кременчук" 44886,00 грн (а.с. 111).

У подальшому, при здійсненні виконавчих дій в рамках виконавчого провадження №16231786, державним виконавцем Автозаводського ВДВС Кременчуцького МУЮ Полтавець Н.Ю. 03.02.2010 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на магазин в будинку АДРЕСА_1 що належить боржнику ОСОБА_2 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику лише в межах суми боргу (а.с. 24).

З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с. 112-113) вбачається, що 08.02.2010 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03.02.2010 ВП №16231786 зареєстровано публічні обтяження належного ОСОБА_2 спірного нерухомого майна - магазину, розташованого за адресою: будинок АДРЕСА_1

Позивач, не погоджуючись з накладенням арешту на майно ОСОБА_2, яке перебуває в іпотеці банку, а саме - магазину, розташованого за адресою: будинок АДРЕСА_1 звернувся до суду з позовними вимогами про визнання протиправною та скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03.02.2010 ВП№16231786 в частині накладення арешту на предмет іпотеки - будинку по АДРЕСА_1, зняття арешту з вказаного майна.

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'я зані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV (в редакції, чинній на час винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03.02.2010) примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції (далі - державні виконавці).

Відповідно до статті 55 Закону України "Про виконавче провадження" арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: - винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; - винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; - винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; - проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Копія постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника не пізніше наступного після її винесення дня надсилається боржнику та відповідно до банків чи інших фінансових установ або органів, зазначених у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена боржником начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, або до суду у 10-денний строк.

Арешт застосовується:

1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації;

2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;

3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Пунктом 5.6.2 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 №74/5, передбачено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Частиною 1 статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до частин 1, 3 статті 52 вказаного Закону стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі:

- виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;

- коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Таким чином, вказана правова норма передбачає дві обов'язкові умови, за наявності яких на заставне майно можливо було б звернути стягнення за виконавчим листом для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" від 05.06.2003 №898-ІV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 2 статті 3 вказаного Закону встановлено, що взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з дня вчинення відповідного правочину, на підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили рішенням суду.

Так, судом встановлено, що право іпотеки нерухомого майна, про зняття арешту з якого заявлено вимогу, виникло у позивача 08.05.2007, тобто з моменту нотаріального посвідчення приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстраційним номером 2166, іпотечного договору №27-І/02, укладеного 08.05.2007 між позивачем, позичальником - ПП "Експортер" та ОСОБА_5 (іпотекодавцем-майновим поручителем).

В ході судового розгляду справи не було спростовано того, що на момент винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03.02.2010, якою накладено арешт на належне боржнику нерухоме майно - магазин, розташований за адресою: будинок АДРЕСА_1 тобто вчинення виконавчих дій щодо арешту спірного нерухомого майна, вказане право іпотекодержателя на це майно на визначених законом підставах та в установленому порядку припинено чи кредитний договір або договір іпотеки визнано недійсними.

Відповідно до частин 5 та 6 статті 3 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про іпотеку" визначено, що обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18.11.2003 №1255-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.

Частинами 1 та 2 статті 12 вказаного Закону встановлено, що взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

Як свідчать матеріали справи, право іпотеки за вищевказаним іпотечним договором №27-І/02 від 08.05.2007 зареєстроване у Державному реєстрі іпотек 08.05.2007 та в силу статті 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є чинним у відносинах з третіми особами (а.с. 73).

Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" на підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 14 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначено, що якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.

З наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с. 112-113) вбачається, що приватне обтяження спірного нерухомого майна на підставі договору іпотеки від 08.05.2007 зареєстроване 08.05.2007, тоді як публічне обтяження цього ж нерухомого майна на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03.02.2010 зареєстроване 08.02.2010, тобто пізніше реєстрації іпотеки.

Враховуючи викладене, зважаючи на черговість реєстрації зазначених вище обтяжень, суд дійшов до висновку, що позивач, як обтяжувач з вищим пріоритетом, володіє переважним правом на отримання задоволення своїх вимог щодо одного й того ж нерухомого майна.

Отже, право іпотеки на магазин, що розташований за адресою: будинок АДРЕСА_1 виникло у позивача до винесення 11.06.2009 Господарським судом Полтавської області рішення у справі №13/18 про стягнення з СПД-ФО ОСОБА_2 на користь ПП "Будівельний дім "Кременчук" заборгованості, на підставі якого 26.10.2009 було видано наказ, відкрито виконавче провадження №16231786 та винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03.02.2010, якою накладено арешт на спірне нерухоме майно, що належить боржнику.

Таким чином, з наявних у матеріалах справи документів вбачається, що в спірних правовідносинах відсутня одна з необхідних умов, за яких на перебуваючий в іпотеці у позивача магазин можливо було б звернути стягнення за судовим наказом для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов до висновку, що предмет договору іпотеки не відноситься до складу майна, на яке може бути звернуто стягнення для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем. В зв'язку з цим, вимоги позивача про визнання протиправною та скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03.02.2010 ВП№16231786 в частині накладення арешту на предмет іпотеки - будинку по АДРЕСА_1, зняття арешту з вказаного майна, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судом відхиляються доводи представників відповідача та третьої особи ФО-П ОСОБА_2 щодо підсудності даної справи господарському суду з огляду на таке.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до абзацу 6 пункту 2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 №3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" (зі змінами та доповненнями) до юрисдикції адміністративних судів належать усі справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень на підставі виконавчих документів, виданих судами всіх юрисдикцій, за винятком тих, які видано загальними та господарськими судами у разі звернення до суду сторін відповідного виконавчого провадження чи їх представників.

Статтею 1212 Господарського процесуального кодексу України від 06.11.1991 №1798-XII встановлено, що скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Враховуючи те, що ПАТ "АКБ Банк" не належить до кола осіб, яким статтею 1212 Господарського процесуального кодексу України надано право на оскарження дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у порядку господарського судочинства, захист його прав та інтересів може бути здійснений шляхом подання адміністративного позову. Крім того, суд зауважує, що позивач оскаржує не дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби, а рішення суб'єкта владних повноважень - постанову Автозаводського ВДВС Кременчуцького МУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03.02.2010 ВП№16231786, що свідчить про належність даної справи до справи адміністративної юрисдикції та необхідність її розгляду саме в порядку адміністративного, а не господарського судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З огляду на викладене, позовні вимоги ПАТ "АКБ Банк" підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "АКБ Банк" задовольнити.

Постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №16231786 від 03.02.2010 визнати протиправною та скасувати в частині накладення арешту та оголошення заборони на відчуження майна ОСОБА_2, а саме, магазину, що знаходиться за адресою: будинок АДРЕСА_1 та зняти арешт зі вказаного майна.

Стягнути з Державного бюджету України в особі Автозаводського відділу Державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції (ідентифікаційний код 34987562) на користь Публічного акціонерного товариства "АКБ Банк" (ідентифікаційний код 20046323) витрати зі сплати судового збору в сумі 34 (тридцять чотири) гривні 41 (сорок одна) копійка.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 12 липня 2013 року.

Суддя О.В. Гіглава