Постанова № 32351320, 11.07.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 липня 2013 року № 826/4210/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Неон-Арт Плюс»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової службипро визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.11.2012 №00061522-7

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Неон-Арт Плюс» (надалі - позивач, Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ДПС (надалі - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.11.2012 №00061522-7.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.04.2013 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу №826/4210/13-а до судового розгляду в судовому засіданні на 21.05.2013, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон), оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Закону при визначенні суми податкового кредиту з податку на додану вартість є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які на думку податкового органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового з податку на додану вартість. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, з огляду на положення ч. 4 ст. 122 КАС України, за письмовою заявою представників сторін про розгляд справи за їх відсутності.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21 листопада 2012, на підставі акта перевірки №7389/22-7/32523536 від 07.11.2012, відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення - рішення №0061522-7, яким позивачу за порушення пп.7.4.1, 7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 89777грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 78942грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 10835грн.

Як вбачається з акту перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення суми грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах недійсності правочинів між позивачем та ТОВ «ТК «Поділля-Інвест», ТОВ «НВЦ «Електропромторг», внаслідок встановленої під час проведення перевірки відсутності волевиявлення директора ТОВ «ТК «Поділля-Інвест», ТОВ «НВЦ «Електропромторг» ОСОБА_1 на укладення правочинів з позивачем.

Зокрема, відповідач посилається на недотримання вказаними сторонами ст. 203, 215, 216 ЦК України в частині недодержання вимог даних статей в момент вчинення правочинів, адже згідно копії протоколу допиту обвинуваченого ОСОБА_1, останній не маючи намір займатися підприємницькою діяльністю, створив за винагороду ТОВ «ТК «Поділля-Інвест», ТОВ «НВЦ «Електропромторг».

При цьому, ДПІ вважає належним доказом фіктивної діяльності ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» та ТОВ «НВЦ «Електропромторг» постанову Печерського районного суду м. Києва від 21.09.2012, якою ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за ст. 28, ч.2 ст.205, ч.1,2,3 ст.358 на підставі Закону України «Про амністію», а порушену відносно нього справу закрито.

Враховуючи зазначене, податковий орган приходить до переконання про відсутність об'єктів оподаткування ПДВ до спірним правовідносинам, внаслідок чого позивач позбавлений права на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.

Окружний адміністративний суд м. Києва критично ставиться до вищевказаних висновків ДПІ, при цьому зазначаючи наступне.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, відповідно до ч.4 ст.72 КАС України саме вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом статті 72 КАС України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відповідно, обставина, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування ПДВ, через призму непричетності ОСОБА_1 до фактичної діяльності ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» та ТОВ «НВЦ «Електропромторг», що встановлена в інших процесуальних актах, як то акт перевірки позивача та його контрагентів, не сприймається судом як обов'язкова, відповідно до частини четвертої статті 72 КАС України.

Стосовно посилань ДПІ на постанову Печерського районного суду, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає за необхідне зазначити, що в даній постанові Печерського районного суду м. Києва від 21.09.2012 не вказуються обставини вчинення ОСОБА_1 злочинів передбачених ч.2 ст.28, ч.2 ст.205, ч.1, 2, 3 ст.358 КК, як не вказується в чому саме полягали його злочині дії, а також судове рішення не містить будь-яких обставин щодо незаконності дій ОСОБА_1, пов'язаних з фінансово-господарською діяльністю ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» та ТОВ «НВЦ Електропромторг». Дане рішення суду також не містить в собі встановлених обставин того, що ОСОБА_1 не підписував податкові накладні та первинні документи вищезазначених підприємств.

Відтак, надані відповідачем протокол допиту ОСОБА_1 та постанова Печерського районного суду м. Києва про закриття кримінальної справи не є безумовним доказом не здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» та ТОВ «НВЦ «Електропромторг», а з огляду на вказане вище в сукупності, суд вбачає відсутність належних доказів того, що первинні документи позивача по взаємовідносинах з Контрагентами складені в супереч вимогам діючого законодавства.

Більш того, посилання відповідача в акті перевірки на статті 203, 215, 216 ЦК України є передчасними, адже згідно ст.20 Податкового кодексу України, органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними.

В той же час, оцінюючи письмові докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до наступного.

Так, матеріалами справи підтверджується, що між ТОВ «Неон-Арт Плюс» (Замовник) та ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» (Виконавець) укладено договір від 01.11.2010 №011110 та договір від 06.01.2011 №060111, згідно яких виконавець зобов'язується передати у власність замовника товар, відповідно до накладних, які є невід'ємною частиною даних договорів, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах та в порядку, визначених даними договорами.

Прийом - передача виконаних робіт оформлюється Актами прийому - передачі виконаних робіт, оплата здійснюється шляхом прямого банківського переказу на розрахунковий рахунок продавця.

Крім того, господарські взаємовідносини між даними сторонами відбувались шляхом виставлення ТОВ «ТК «Поділля - Інвест» на позивача рахунка - фактури №СФ-230202 від 23.02.2011.

Виконання робіт та поставка на позивача каркасів дисплея підтверджується належним чином оформленими актами здачі-приймання виконаних робіт №241102 від 24.11.2010, №261104 від 26.11.2010, №221101 від 22.11.2010, №200102 від 20.01.2011, №ОУ-230202 від 23.02.2011, №ОУ-18 від 11.04.2011 та видатковими накладними №РН-020201 від 02.02.2011, №РН-040201 від 04.02.2011.

Позивачем частково проведено оплату за виконанні ТОВ «ТК «Поділля - Інвест» роботи, що підтверджується належним чином завіреними копіями платіжних доручень №237 від 09.12.2010, №28 від 25.01.2011, №110 від 28.03.2011.

За наслідками господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «ТК «Поділля-Інвест», останнім на користь ТОВ «Неон-Арт Плюс» виписано податкові накладні №261104 від 26.11.2010, №241102 від 24.22.2010, №221101 від 22.11.2010, №2000102 від 20.01.2011, №51 від 23.02.2011, №9 від 02.02.2011, №15 від 04.02.2011, суми ПДВ по яким в розмірі 75898,19грн. віднесені позивачем до податкового кредиту за відповідні періоди.

Як зазначено на стор.5 Акта перевірки, податкові накладні відображені в реєстрі отриманих податкових накладних ТОВ «Неон-Арт Плюс», а згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 631, станом на 02.11.2011 кредиторська заборгованість позивача перед ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» становить 286023,94грн.

В той же час, як встановлено під час проведення перевірки, дебіторська заборгованість ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» перед позивачем відсутня, що сприймається судом як доказ належного виконання даним контрагентом покладених на нього господарських зобов'язань.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, на формування позивачем податкового кредиту в сумі 3045грн. в квітні 2011 мали вплив господарські взаємовідносини з ТОВ «НВЦ «Електропромторг».

Зокрема, відповідно до Договору від 01.04.2011 №б/н, рахунку-фактури №СФ-18 від 11.04.2011, Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОУ-18 від 11.04.2011 ТОВ «НВЦ «Електропромторг» виготовлено конструктивні елементи стенду на загальну суму 18270грн., в т.ч. ПДВ 3045грн.

ТОВ «НВЦ «Електропромторг» на користь позивача виписано податкову накладну №18 від 11.04.2011, сума ПДВ по якій в розмірі 3045грн. включена позивачем до податкового кредиту в квітні 2011.

Позивачем в повній мірі проведено оплату виконаних ТОВ «НВЦ «Електропромторг» робіт, що підтверджується платіжним дорученням №175 від 16.05.2011, належним чином завірена копія якого наявна в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, вбачається за можливе прийти до висновку, що не прийняття з боку ДПІ до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, обґрунтовується суб'єктом владних повноважень лише тим, що внаслідок оформлення (підписання) первинних бухгалтерських та податкових документів не ОСОБА_1, а іншою особою, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту та витрат.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

При цьому, суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі пояснення ОСОБА_1 не є безумовним доказом повідомлених в поясненнях обставин, в розумінні ч.4 ст. 70, ч.4 ст. 72 КАС України.

В розумінні ст. 16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки, спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентами недійсними/фіктивними, та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Послуги та товари, отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, не отримані внаслідок вчинення злочину, а сама по собі операція з придбання даних товарів також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податково кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Окружний адміністративний суд м. Києва вважає за необхідне звернути увагу на те, що в процесі розгляду даної адміністративної справи позивач, в порушення принципу змагальності, жодним чином не спромігся обґрунтувати в чому саме та які дії відповідача, під час винесення податкового повідомлення-рішення є протиправними.

З огляду на те, що Податковий Кодекс України чітко регламентує процедуру визначення суми податкових та/або грошових зобов'язань платника податків, порядок їх сплати та оскарження рішень контролюючого органу, враховуючи, що позивачем не обґрунтовано протиправності дій ДПІ під час винесення податкового повідомлення-рішення, а судом такого не встановлено, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Неон-Арт Плюс», в даному випадку, підлягають задоволенню частково.

Водночас, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ст. 11 КАС України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і щодо виходу за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом визнання податкового повідомлення-рішення №00061522-7 від 21.11.2012 протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Згідно ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 21.11.2012 №00061522-7.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Неон-Арт Плюс» (код ЄДРПОУ 32523536, адреса: 03169, м.Київ, Солом'янський район, ВУЛИЦЯ МЕДИЧНА, будинок 8) судові витрати в сумі 863 (вісімсот шістдесят три) грн. 36 коп. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (адреса: 03151, м. Київ, вул. Смілянська, 6).

Суддя П.О. Григорович

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.