Ухвала суду № 32342731, 02.07.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2013 р.Справа № 2а-11201/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Присяжнюк О.В. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання Мурги С.С.

представника позивача Злобіної О.О.

представника відповідача Корнієвського О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2012р. по справі № 2а-11201/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіестел"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2012 р. задоволено позов ТОВ "Сіестел", скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова за №0002282305 від 18.12.2012 р.

ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС (далі-відповідач), не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2012 р. з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права при неповному з'ясуванні обставин справи, та винести нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції п.п. 198.6 ст. 198, ст. 200 Податкового кодексу України, не врахування акту (довідки) про неможливість проведення зустрічної звірки по контрагенту позивача, що привело до невірного вирішення справи.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти вимог апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 195 КАС України оскаржувана постанова переглянута в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідачем проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ "Сіестел" з питань правильності та повноти обчислення податку на додану вартість по взаємовідносинам із ТОВ "Спарта - 10" за період з 01.07.2011 по 31.07.2011 р. їх реальності та повноти відображення в обліку про що складено акт перевірки № 607/2305/33118839 від 09.02.2012 р. (а.с. 7-11).

За висновками акту перевірки позивачем порушено п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4 ст. 201 ПК України у зв'язку із включенням до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 73 484,11 грн. за липень 2011 року.

29.02.2012 р. відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0002282305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 110 226,00 грн. (основним платежем - 53484,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 36742,00 грн.) (а.с. 14).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач прийшов до висновку про заниження позивачем податку на додану вартість за липень 2011 року у зв'язку з неправомірним завищенням позивачем податкового кредиту за вказаний період в зв'язку з віднесенням до податкового кредиту сум ПДВ за господарськими операціями, що проведені на підставі договору, укладеного з ТОВ "Спарта-10", який, на думку податкового органу не спричиняє реального настання правових наслідків.

Такі висновки податкового органу ґрунтуються на акті про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Спарта-10" від 10.10.2011 р. № 741/23-206/37365247, відповідно до якого у ТОВ "Спарта-10" встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної фінансово-господарської діяльності в силу відсутності технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, в зв'язку з чим вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди, тобто господарські операції ТОВ "Спарта-10" не мають реального товарного характеру.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з висновку, що доводи податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства внаслідок формування податкових зобов'язань підприємства з операцій, що не мали реального характеру, не підтверджені належними доказами, тому податкове повідомлення-рішення, винесене на підставі таких доводів, підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.

Судом встановлено, що позивач є суб'єктом господарської діяльності, зареєстрований як суб'єкти господарювання, є платником податкову на додану вартість, основним видом діяльності його господарської діяльності є монтаж апаратури для трансляції передач, зв'язок, торгівля промисловим обладнанням, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, довідкою управління статистики в Харківські області (а.с.139-143).

У період з 01.07.2011 р. по 31.07.2011 р. позивач перебував у господарських відносинах з ТОВ "Спарта-10", що проведені без укладення письмової угоди, шляхом обміну первинними документами щодо купівлі-продажу (поставки) товарів (монтажні комплекси, модулі електроживлення, карти абонентських ліній, цифрові термінали, антени CSTY- 80012 та антени CSTY- 80015, кари портові, резистори, конденсатори тощо).

На підтвердження реальності здійснення операцій суду надано рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні (а.с. 15-20).

Транспортування придбаних товарно-матеріальних цінностей здійснено силами позивача орендованим транспортним засобом (Мерседес-Бенц Віто, д.н. АА 9237КЕ), що підтверджується договором оренди Т/З, подорожніми листами автомобіля і товарно- транспортними накладними (а.с. 42-45, 144-145).

Оплата отриманих позивачем ТМЦ здійснено згідно договору відступлення права вимоги (цесії) № 315 від 07.07.2011 р., за умовами якого ТОВ "Спарта-10" (цедент) відступило право кредиторської вимоги з ТОВ "Сіестел" (боржника) на користь ТОВ "Спецтрубомонтаж" (цесіонарія), що підтверджується платіжними дорученнями, наданими суду (а.с. 63-64, 81-82).

У користуванні позивача на момент проведення господарських операцій перебувало нежитлове приміщення за адресою м. Харків, вул. Новгородська, 3 на підставі договору оренди (а.с. 146-147).

Отримані позивачем ТМЦ використані у господарській діяльності шляхом реалізації іншими господарюючим суб'єктам, що підтверджено, податковими, видатковими накладними, довідками, довіреностями, актами (а.с. 65-80, 46-62, 158-186).

Отже, матеріалами справи підтверджено факт реального укладення та здійснення спірного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновку відповідача про безтоварність операцій по договору, укладеному з ТОВ "Спарта-10" слугував акт перевірки податкового органу про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Спарта-10" за висновками якого відповідач прийшов до висновку про те, що господарська діяльність позивача із його контрагентом містить ознаки безтоварності.

Між тим, враховуючи вимоги Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає, що основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки, на підставі якого відповідач дійшов висновку про нікчемність правочину.

Спірний договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним.

Отже, враховуючи, встановлення колегією суддів факту реального виконання умов, обумовлених спірним договором, надання позивачем належним чином оформлених документів в підтвердження виконання спірного договору та не надання податковим органом інших відомостей, які б свідчили про безтоварність господарських операцій , колегія суддів відхиляє доводи відповідача про наявність ознак безтоварності спірного правочину.

При цьому, колегія суддів не погоджується з доводами відповідача щодо безпідставного заниження позивачем податку на додану вартість за липень 2011 року за операціями, проведеними на підставі спірного договору, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі по тексту - Кодекс), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами п.198.3. ст. 198 Податкового кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу, що передбачено п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України.

Отже, підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна видана платником податку.

Як вбачається з матеріалів справи, суми ПДВ за спірними господарськими операціями позивач відніс до податкового кредиту на підставі належно оформленої податкової накладної.

Первинні бухгалтерські документи по операціям позивача з ТОВ «Спарта-10», що перевірялися податковим органом, надавалися позивачем до податкової перевірки та до суду. Заперечення з приводу їх належності в акті податкової перевірки відсутні.

Колегія суддів також вважає, що вказані документи, зокрема податкові накладні, які в силу приписів податкового закону є підставою для нарахування податкового кредиту, не містять недоліків форми або змісту, що зумовлюють для них втрату доказової сили в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» або виключають можливість їх використання платником при відображенні при декларуванні та (або) підтвердженні показників податкової звітності згідно ст. 44 Податкового кодексу України.

Отже, позивачем правомірно сформовано податковий кредит за спірний період на підставі виданих ТОВ "Спарта-10" податкових накладних.

Судом встановлено, що єдиною підставою для висновків податкового органу про порушення позивачем вимог податкового та іншого законодавства, покладено судження про неможливість підтвердження реального вчинення господарських операцій з посиланням на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Спарта-10" від 10.10.2011 р. № 741/23-206/37365247, яким встановлено відсутність факту реального вчинення контрагентами господарських операцій з ПП «УМК «Агроцентр».

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою вважати неправомірним формування податкового кредиту позивачем, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Жодних доказів про самостійне дослідження відповідачем обставин укладання договору з ТОВ «Спарта-10», предмету правочину, змісту прав та обов'язків сторін за ними, повноважень фізичних осіб, які від імені суб'єктів господарювання укладали ці правочини, обізнаності суб'єктів господарювання щодо обставин діяльності один одного, дійсних намірів сторін правочинів, наявності чи відсутності розумних економічних чинників на укладання правочинів, подальшого руху сплачених позивачем грошових коштів, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова не надано.

Акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача не є належним доказом в підтвердження доводів податкового органу про нереальність виконання господарських операцій між контрагентом та позивачем, оскільки за умови складення актів про неможливість проведення зустрічної звірки фіксується факт наявності перешкод для здійснення податкового контролю органом ДПС щодо платника, і реальність господарських операції такого платника предметом перевірки не є.

Обмеження права позивача (як сумлінного платника податку) на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечить принципу справедливості та практиці Європейського суду з прав людини.

На жодну зі сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності установчих документів контрагента та дотримання ним вимог податкового і іншого законодавства, у тому числі щодо фактичного перебування за юридичною адресою. Відсутність контрагента позивача за юридичною адресою станом на момент звірки по не є доказом правомірності висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства по операціям за угодою із вказаним контрагентом у момент її укладення та виконання, оскільки господарські відносини між сторонами відбулися в часі раніше моменту звірки.

Пояснення осіб, опитаних податківцями на предмет знаходження підприємства за місцезнаходженням не є належними доказами в підтвердження зазначеного факту, тому як згідно із вимогами законодавства належним доказом відсутності підприємства за місцезнаходженням є наявність запису в Єдиному державному реєстрі фізичних осіб- підприємців та юридичних осіб. Відповідного витягу з реєстру з наявністю такого запису податковим органом не надано.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит і з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою.

Посилання ДПІ на відсутність у постачальників позивача об'єктивної можливості для виконання поставок товарів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу також не можна розцінювати як доказ фіктивності спірних операцій. Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється виконання робіт постачальником.

За таких обставин висновок податкового органу про безтоварний характер спірних операцій з поставки товару позивачеві ґрунтується на неправильній юридичній оцінці обставин справи.

Посилання відповідача на дані автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань на рівні ДПА України, інших інформаційних систем ДПС, як про підставу висновку щодо не підтвердження податкового кредиту позивача, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки дані вище наведених інформаційних систем не є належним доказом, з огляду на приписи ч. 4 ст. 72 КАС України.

В процесі розгляду даної справи, відповідачем не надано доказів на спростування доводів позивача про реальність вчинених угод позивача з ТОВ «Спарта-10».

Згідно ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Підстав, з якими закон пов'язує недійсність (нікчемність) договору, контролюючим органом в акті перевірки не зазначено, судових рішень, що набули законної сили, яким договори, що укладалися між позивачем та його контрагентом визнані недійсними судом обох інстанцій не надано. Доказів наявності умислу на вчинення дій у порушення податкового законодавства, безпідставне отримання податкової вигоди, встановлених судовим рішенням у кримінальній справі за звинуваченням працівників контрагентів постачальника позивача не наведено.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту. У справі, що переглядається, податковим органом не доведено наявності таких обставин.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем належних доказів в підтвердження своїх доводів про безтоварність операцій між позивачем та ТОВ « Спарта-10» не надано.

Отже, фактичні обставини справи засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Спарта-10" за спірним договором, а тому суми ПДВ правомірно віднесені останнім до податкового кредиту спірного періоду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем безпідставно було донараховано позивачу податкове зобов"язання з податку на додану вартість

За таких обставин, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2012р. по справі № 2а-11201/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Русанова В.Б.Судді(підпис) (підпис) Присяжнюк О.В. Курило Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Русанова В.Б.

Повний текст ухвали виготовлений 08.07.2013 р.