Рішення № 32339135, 09.07.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 16 тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2013 р. справа № 911/660/13-г

Господарський суд Київської області у складі колегії: головуючого судді - Яреми В.А., суддів Горбасенка П.В., Лилака Т.Д., розглянувши матеріали справи

за позовом Міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в Київській області в інтересах державі в особі Державної екологічної інспекції у Київській області, м. Київ

до 1. Кагарлицької районної державної адміністрації, Київська обл., м. Кагарлик

2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Київська обл., с. Гребені

про визнання частково незаконним та скасування розпорядження, визнання договору недійсним

за участю представників:

від прокуратури: Безрук А.С. (посвідчення №009562 від 15.10.2012р.)

від позивача: Дацько Я.О. (довіреність б/н від д28.12.2012р.)

від відповідача 1: Івашко С.І. (довіреність №01-28-0649 від 06.03.2013р.)

від відповідача 2: ОСОБА_1 (особисто)

ОСОБА_5 (договір б/н від 11.03.2013р.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

21.02.2013р. Міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в Київській області в інтересах державі в особі Державної екологічної інспекції у Київській області (далі-позивач) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Кагарлицької районної державної адміністрації (далі-Кагарлицька РДА/відповідач 1) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі-ФОП ОСОБА_1/відповідач 2) про визнання незаконним та скасування п. 1 розпорядження Кагарлицької РДА «Про передачу в оренду земель водного фонду» №087 від 14.03.2002р., зі змінами, внесеними розпорядженням Кагарлицької РДА №705 від 28.09.2009р., а також визнання недійсним договору оренди земель водного фонду від 29.03.2002р., укладеного між відповідачами 1, 2.

Відповідачі 1, 2 позов не визнали з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву, а також просили суд застосувати наслідки спливу строків позовної давності для захисту порушеного права, передбачених ст. 267 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.02.2013р. порушено провадження у справі №911/660/13-г та призначено справу до розгляду на 12.03.2013р.

В судових засіданнях 12.03.2013р. та 07.05.2013р. оголошувалась перерва до 26.03.2013р. та 14.05.2013р. відповідно.

Ухвалами господарського суду Київської області від 26.03.2013р., 09.04.2013р., 16.04.2013р. та 23.04.2013р. розгляд даної справи відкладався на 09.04.2013р., 16.04.2013р., 23.04.2013р. та 07.05.2013р. відповідно.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.05.2013р. призначено колегіальний розгляд даної справи в порядку ст. 46 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.05.2013р. на підставі розпорядження голови господарського суду Київської області від 15.05.2013р. №115-АР, дану справу прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді - Яреми В.А., суддів Горбасенка П.В. та Лилака Т.Д., а також призначено справу до розгляду на 11.06.2013р.

В судових засіданнях 11.06.2013р. та 02.07.2013р. оголошувалась перерва до 02.07.2013р. та 09.07.2013р. відповідно.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

14.03.2002р. Кагарлицькою РДА прийнято розпорядження «Про передачу в оренду земель водного фонду» №087, яким, зокрема, було надано дозвіл на укладання договору оренди земель водного фонду Гребенівської сільської ради з приватним підприємцем ОСОБА_1 загальною площею 12,0 га, в тому числі: води - 6,36 га, прибережних захисних смуг - 5,64 га, терміном на 25 років. Цільове призначення - рибогосподарські потреби (далі-розпорядження).

На підставі вказаного розпорядження, 29.03.2002р. між Кагарлицькою РДА (далі-орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (далі-орендар) було укладено договір оренди земель водного фонду, відповідно до якого орендар прийняв в оренду об'єкт оренди, загальною площею 12,0 га, у тому числі: водне дзеркало ставків (1 об'єкт) - 6,36 га, прибережна захисна смуга - 5,64 га, що розташовані на території Гребенівської сільської ради за межами населеного пункту (далі-договір).

Об'єкт оренди передається орендареві на умовах оренди строком на 25 років для рибогосподарських потреб (п. 2 договору).

Розпорядженням Кагарлицької РДА №705 від 28.08.2009р. було внесено зміни у розпорядження №087 від 14.03.2002р. та викладено пункт 1 у наступній редакції: «Дати дозвіл на укладання договору оренди земель водного фонду Гребенівської сільської ради з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 загальною площею 10,8154 га, в тому числі: ставка - 6,3610 га, прибережних захисних смуг - 4,4544 га, та надати дозвіл на укладання договору оренди. Термін оренди - 25 років.

Встановити орендну плату за водний об'єкт в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки за ставок, що становить 4 545,24 грн. до Державного бюджету.

Встановити орендну плату за землі водного фонду в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки за землі під прибережною захисною смугою, що становить 1 873,20 грн. до місцевого бюджету. Цільове призначення - рибогосподарські потреби.»

Посилаючись на те, що в порушення вимог ст. 123 Земельного кодексу України розпорядженням №087 від 14.03.2002р. відповідачу 2 передано в оренду землі водного фонду без розроблення та затвердження проекту їх відведення, а також посилаючись на те, що при прийнятті вказаного розпорядження Кагарлицька РДА, в порушення ст. ст. 5, 91 Водного кодексу України, вийшла за межі своїх повноважень, передавши в довгострокове користування водний об'єкт загальнодержавного значення, позивач просить суд, зокрема, визнати незаконним та скасувати п. 1 розпорядження №087 від 14.03.2002р., в редакції розпорядження №705 від 28.08.2009р.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що заявлена позовна вимога задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

У відповідності до положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324 Цивільного кодексу України, статті 148 Господарського кодексу України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

Приписами статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197, 283 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України унормовано, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, укладенні, зміні, розірванні договорів оренди земельної ділянки, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

За змістом статей 123, 124, 127, 128 ЗК України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог ЗК України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Так, в обґрунтування невідповідності спірного розпорядження, позивач посилався на вимоги ст. 123 ЗК України, якою унормовано надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Натомість, в порушення вимог зазначеної норми, рішення про надання відповідачу 2 земель водного фонду в оренду було прийнято без проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки чи технічної документації, що, на думку позивача, є підставою для скасування спірного розпорядження.

Проте, оскільки в силу вимог ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування у даній справі вимог ст. 123 ЗК України у чинній редакції, у той час як на момент виникнення спірних правовідносин зазначена норма була викладена в іншій редакції.

Натомість, покладена в основу обґрунтування позовних вимог стаття 123 ЗК України, в редакції, яка діяла на момент прийняття розпорядження №087 від 14.03.2002р. регулювала виключно порядок надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування, у той час, як спірним розпорядженням було наданого згоду на надання відповідачу 2 земель водного фонду в оренду, тобто, строкове володіння і користування.

За таких обставин, оскільки право постійного користування та право тимчасового користування (оренда) є різними правовими титулами, які мають різний механізм правового регулювання, суд дійшов висновку, що відносини між сторонами в частині заявленої позовної вимоги не підпадають під дію положень ст. 123 ЗК України в редакції, яка діяла на момент прийняття спірного розпорядження, як помилково вважає позивач.

Крім того, у відповідності до ст. 124 ЗК України (в редакції, яка існувала на момент виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

З огляду наведеного, чинний на момент прийняття спірного розпорядження порядок передачі земельних ділянок в оренду, встановлений ст. 124 ЗК України, не передбачав прийняття відповідним органом виконавчої влади або органу місцевого самоврядування рішення про передачу земельних ділянок в оренду на підставі проекту відведення земельної ділянки, окрім випадків передачі в оренду земельних ділянок із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову, та які не є предметом даного спору.

До того ж, у відповідності до ч. 5 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) надання земельної ділянки в оренду без зміни її цільового призначення, межі якої визначені в натурі, здійснюється без розроблення проекту її відведення, у той час як в матеріалах справи міститься копія, погодженого начальником Кагарлицького районного відділу земельних ресурсів Молчановим М., акта визначення земель водного фонду, що передаються в оренду, відповдіно до якого комісією у складі: голови села Гребені Василенка В.В., заступника начальника районного відділу земельних ресурсів Піхала І.О. та ФОП ОСОБА_1 проведено вибір земель водного фонду на території Гребенівської сільської ради, що передбачаються до передачі в оренду відповідачу 2, а саме земельної ділянки площею 12 га, в тому числі ставка - 6,36 га, прибережних захисних смуг - 5,64 га без зміни цільового використання, визначено місце розташування вказаної земельної, а також її межі.

Посилання ж позивача на невідповідність спірного розпорядження вимогам п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку користування землями водного фонду» від 13.05.1996р. №502 щодо виникнення права користування земельною ділянкою на землях водного фонду після встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання відповідного документа, що посвідчує це право, судом оцінюються критично, оскільки момент виникнення права користування земельною ділянкою не впливає на дійсність/недійсність відповідного рішення органу місцевого самоврядування та/або договору оренди.

Відтак, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також встановлені обставини, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами факту невідповідності розпорядження Кагарлицької РДА №087 від 14.03.2002р., в редакції розпорядження №705 від 28.08.2009р., вимогам ст. 123 ЗК України.

Стосовно посилань позивача на те, що при прийнятті спірного розпорядження Кагарлицька РДА в порушення вимог ст.ст. 5, 51 Водного кодексу України вийшла за межі своїх повноважень передавши в довгострокове користування водний об'єкт загальнодержавного значення слід зазначити наступне.

Приписами статей 5, 51, 85 Водного кодексу України (в редакції яка діяла на момент прийняття спірного розпорядження) унормовано, що водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).

До водних об'єктів загальнодержавного значення належать:

1) внутрішні морські води та територіальне море;

2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

4) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

У користування на умовах оренди водні об'єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях.

Орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації.

Порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що дія ст. 51 ВК України поширюється виключно на відносини щодо оренди водних об'єктів та не поширюється на відносини щодо оренди земель водного фонду, до яких слід застосовувати норми Земельного кодексу України.

Водночас, як слідує зі змісту спірного розпорядження, ним було надано згоду щодо передачі відповідачу 2 в оренду земель водного фонду, а не водних об'єктів у розумінні ст. 1 Водного кодексу України, як помилково вважає позивач.

Посилання ж позивача на те, що водний об'єкт було надано відповідачу 2 за договором оренди земель водного фонду від 29.03.2002р. спростовуються, як змістом вказаного договору, яким визначено перелік об'єктів оренди, так і положеннями ст. 59 ЗК України, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, згідно якої юридичним особам органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Крім того, у відповідності до статей 58, 59 ЗК України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду належать землі, зайняті:

а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами;

б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

г) береговими смугами водних шляхів.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.05.1996р. №502 "Про затвердження Порядку користування землями водного фонду" передбачено, що у тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам (далі юридичні та фізичні особи) для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Відповідно до ст. 124 ЗК України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

При цьому п. 12 Перехідних положень ЗК України встановлено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

З огляду наведеного, а також з урахуванням того факту, що на момент прийняття спірного розпорядження розмежування земель державної і комунальної власності не відбулось, а передана відповідачу 2 в оренду земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту, суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань позивача на перевищення Кагарлицькою РДА, як органом виконавчої влади, меж своїх повноважень при прийняття спірного розпорядження.

Відтак, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також встановлені обставини, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами факту невідповідності розпорядження Кагарлицької РДА №087 від 14.03.2002р., в редакції розпорядження №705 від 28.08.2009р., вимогам ст. ст. 5, 51 ВК України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання незаконним та скасування п. 1 розпорядження Кагарлицької РДА №087 від 14.03.2002р., в редакції розпорядження №705 від 28.08.2009р., є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

При винесенні даного рішення судом також було враховано, що прийняттю спірного розпорядження передувало надання 14.01.2002р. Гребенівською сільською радою погодження №4 щодо передачі відповідачу 2 в оренду земельної ділянки (ставка) 12 га, в тому числі води - 6,36 га, прибережних захисних смуг - 5,64 га терміном на 25 років, прийняття 22.01.2002р. виконавчим комітетом Гребенівської сільської ради рішення №02 про надання погодження на передачу відповідачу 2 в оренду вказаних земель для риборозведення, а також висновок Кагарлицького районного відділу земельних ресурсів від 25.02.2002р. «Про надання в тимчасове користування на умовах оренди земель водного фонду». Копії зазначених документів містяться в матеріалах справи.

Що ж до вимоги позивача про визнання недійсним укладеного 29.03.2002р. між відповідачами 1, 2 договору оренди земель водного фонду слід зазначити наступне.

Приписами статей 202, 215, 203 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відтак, вирішуючи спір про визнання недійсним договору необхідно встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 124 ЗК України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Пунктом 2.24 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» передбачено, що для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 ЗК України.

З огляду на це судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Враховуючи наведені вище нормативні приписи, а також той факт, що у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування п. 1 розпорядження Кагарлицької РДА №087 від 14.03.2002р., в редакції розпорядження №705 від 28.08.2009р., відмовлено, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання недійсним договору оренди земель водного фонду від 29.03.2011р., укладеного між відповідачами 1, 2 на виконання вказаного розпорядження, задоволенню не підлягає, тому що за своєю правовою природою є похідною від первісної (основної) позовної вимоги.

Що ж до клопотань відповідачів 1, 2 про застосування наслідків спливу строків позовної давності для захисту порушеного права, передбачених ст. 267 ЦК України слід зазначити наступне.

Приписами статей 256, 257, 267 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм суд дійшов висновку, що положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення або оспорювання. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.06.2007р. у справі П-9/161-16/165 та постанові Вищого господарського суду України від 04.10.2012р. у справі №18/879/12.

З огляду наведеного, а також враховуючи необґрунтованість заявлених позовних вимог у даній справі у зв'язку з недоведеністю позивачем факту невідповідності спірного розпорядження вимогам ст. 123 ЗК України, ст. ст. 5, 51 ВК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених ст. 267 ЦК України.

Витрати про сплаті судового збору, у відповідності до ст. 49 ГПК України, у разі відмови у задоволенні позову покладаються судом на позивача.

При винесенні даного рішення судом також було враховано, що у відповідності до п. 2.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові стягує судовий збір з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 32, 34, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 202, 215, 203 Цивільного кодексу України, ст. ст. 58, 59, 123, 124 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 5, 51, 85 Водного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Стягнути з Державної екологічної інспекції у Київській області (03022, м. Київ, вул. Ломоносова, 83А, ідентифікаційний код 38039191) на користь Державного бюджету України 1 147 (одну тисячу сто сорок сім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 10.07.2013р.

Головуючий суддя В.А. Ярема

Судді П.В. Горбасенко

Т.Д. Лилак