Ухвала суду № 32331256, 09.07.2013, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді - Шимківа С.С.,

суддів - Гордійчук С.О., Ковалевича С.П.,

секретар судового засідання - Пиляй І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 08 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування будинку,-

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду від 08 травня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування будинку задоволено.

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 від 04 жовтня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_5, реєстровий номер 1762.

Вважаючи рішення суду таким, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_2 оскаржили його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі зазначають, що судом неправомірно застосовано положення ст. 229 ЦК України та безпідставно зроблено висновок про недійсність договору дарування внаслідок помилки позивача, оскільки твердження останнього про його помилку належними та допустимими доказами не підтверджені.

Позивач помилявся стосовно мотивів спірного договору, оскільки укладаючи останній розраховував на матеріальне забезпечення від обдарованих, а тому на думку апелянта, з огляду на ч. 2 ст. 229 ЦК України, помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення.

____________

Справа № 1715/19509/12 Головуючий в суді І інстанції - Наумов С.В.

Провадження № 22-ц-787/1159/2013 Суддя-доповідач - Гордійчук С.О.

Зазначає, що судом не вказано на підставі яких доказів він прийшов до висновку про наявності умислу всіх сторін правочину, який би свідчив про його фіктивність, а тому вважає такий висновок необґрунтованим.

Судом безпідставно застосовано ст. 234 ЦК України та зроблено висновок про фіктивність договору дарування.

Також вважає, що позивачем пропущено строки позовної давності, що є окремою підставою для відмови в задоволенні позову згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту ст.ст. 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, коли сторони мають повну уяву не тільки про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Установивши, що позивач, вчинивши договір дарування належного йому житлового будинку, помилився щодо обставин, які мають істотне значення, продовжував і продовжує проживати в спірному будинку й після укладення договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Крім того, відповідач ОСОБА_4 визнав позовні вимоги в повному обсязі. Будучи допитаним у суді, як свідок, він також визнав та підтвердив обставини, викладені у позовній заяві.

Разом із тим за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (ст. 744 ЦК України).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 " Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання право чину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги до правочинів. Їх невиконання є підставою для визнання правочинів недійсними.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Тобто вказані матеріальні норми є різними за своєю правовою природою і кожна з них є окремою підставою для пред'явлення позову про визнання правочину недійсним.

Установивши наявність спору сторін із приводу спірного будинку, суд першої інстанції всупереч вимогам ч. 4 ст. 10 ЦПК України не уточнив підстав позову, а послався під час ухвалення рішення на дві взаємовиключні підстави визнання правочину недійсним.

Позивач, як у місцевому суді так і в суді апеляційної інстанції наголошує, що із самого початку ним було допущено помилку щодо обставин укладення договору дарування, невірно трактовані його умови, оскільки вважав, що укладає його з метою забезпечення собі та своїй дружині належного утримання при наявності такої необхідності. Якби йому було відомо про те, що відповідачі у справі не виконуватимуть своїх зобов"язань по його утриманню, такий договір взагалі ним не було б укладено.

Неправильне посилання позивача на норми матеріального права не є визначальним для визначення підстав звернення позивача до суду, оскільки обов"язок визначити вид правовідносин та норми, які підлягають застосуванню при вирішенні спору покладено на суд.

Таким чином позивач чітко визначився з підставою позову та просив визнати недійсним договір дарування спірного будинку з підстав його укладення внаслідок помилки.

За таких обставин, застосування місцевим судом до спірних правовідносин додатково положень ст. 234 ЦК України є зайвим і вони підлягають виключенню з мотивувальної частини рішення.

Суд дійшов вірного висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності про що у рішенні наведені відповідні мотиви. Відповідач ОСОБА_1 не звертався у встановленому порядку до суду із заявою про застосування строків позовної давності.

Частиною 2 ст. 308 ЦПК України визначено, що не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду від 08 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий-суддя Гордійчук С.О.

Судді: Ковалевич С.П.

Шимків С.С.