Постанова № 32328877, 09.07.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 липня 2013 року № 826/9303/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомПублічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»до треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет споруВідділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві 1. ОСОБА_2, 2. Публічне акціонерне товариство «Ерсте банк»проскасування постанови,ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить скасувати постанову відповідача від 13.12.2012 ВП № 34703295 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження винесену старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві Чорним В.В.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Не зважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи, відповідач явку своїх представників у судові засідання 27.06.2013 та 04.07.2013 не забезпечив, з урахуванням чого адміністративна справа відповідно ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України розглядається у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

10.10.2012 ПАТ «Ерсте Банк» звернулось до відповідача з заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2604/2535/2012, виданого 16.03.2012 Дніпровським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ерсте Банк» боргу у розмірі 395063,66 грн., а також просило накласти арешт на майно та кошти боржника і оголосити заборону на його відчуження в межах суми боргу.

В подальшому, 13.12.2012 постановою відповідача у ВП № 34703295, на підставі ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», для забезпечення виконання вказаного виконавчого документу, накладено арешт на все майно, що належить боржнику (ОСОБА_2), а також заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить останньому, лише в межах суми боргу.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» у заяві про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення про майнове стягнення стягувач має право просити державного виконавця накласти арешт на майно та кошти боржника та оголосити заборону на його відчуження.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку, здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами.

Відповідно до змісту ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Таким чином, відповідачем, на виконання вимог вказаних статей, для забезпечення виконання виконавчого листа № 2604/2535/2012, виданого 16.03.2012 Дніпровським районним судом м. Києва, накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2, а також заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить останньому, в межах суми боргу.

При цьому, за змістом ч. 3 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів.

Відповідно до змісту ст. 1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на те, що арешт майна ОСОБА_2 та заборона відчуження такого майна - це спосіб забезпечення зобов'язань останнього перед ПАТ «Ерсте Банк», право на яке, в силу вимог ч. 3 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», виникло після винесення відповідного рішення Дніпровським районним судом м. Києва, за яким 16.03.2012 видано вищевказаний виконавчий лист № 2604/2535/2012 про стягнення з боржника коштів, судом не приймається до уваги посилання позивача, як на підставу для скасування спірної постанови, на те, що ПАТ «Ерсте Банк» не є заставодержателем або іпотекодержателем відповідних предметів застави чи іпотеки, а також на те, що право іпотеки та застави на майно боржника у позивача виникло до ухвалення вказаного рішення Дніпровського районного суду м. Києва та, як наслідок, що ПАТ «Ерсте Банк» позбавлений права на першочергове задоволення своїх грошових вимог, яке є предметом застави та іпотеки за договорами укладеними боржником з позивачем.

При цьому, суд зауважує, що саме по собі забезпечення зобов'язань у вигляді арешту майна ОСОБА_2 та заборони відчуження такого майна не означає його реалізацію.

Також судом не приймається до уваги твердження позивача про недотримання відповідачем вимог ч. 4 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна, оскільки правомірність рішення визначається на момент його винесення, а вчинення подальших дій, зокрема, повідомлення чи ні заставодержателя про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, є підставою для звернення до суду з відповідним позовом про визнання таких дій протиправними, проте не є підставою для скасування зазначеного рішення.

Крім того, судом також враховується, що, по-перше, скасування спірної постанови унеможливить виконання судового рішення та призведе до порушення гарантій стягувача у виконавчому провадженні, по-друге, в силу вимог ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, проте позивачем не надано доказів на підтвердження таких обставин.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, а також зважаючи на те, що відповідач при винесенні оскаржуваної постанови, діяв в межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства, у суду відсутні належні правові підстави для скасування постанови Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві від 13.12.2012 ВП № 34703295 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

За таких обставин позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

СуддяК.С. Пащенко