Постанова № 32328854, 09.07.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 липня 2013 року № 826/6905/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Когіто»доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової службипровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 23.04.2013 № 0002812205 та № 0002802205.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

01.07.2013 в судовому засіданні за згодою представників сторін ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

04.04.2013 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Когіто» з питань здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств при взаємовідносинах з ТОВ «Еліре» за період з 01.01.2010 по 31.12.2012 ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС складено Акт № 302/22.5-07/36301135 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п. 1.32 ст. 1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 141726 грн., а також порушення п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.1, 198.3 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 113381 грн.

23.04.2013 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 0002812205, яким у зв'язку з порушенням п. 1.32 ст. 1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 141726 грн.;

№ 0002802205, яким у зв'язку з порушенням п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.1, 198.3 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 113381 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн.

З аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п. 1.32 ст. 1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 141726 грн., а також порушення п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.1, 198.3 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 113381 грн., стала встановлена ним нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «Еліре» внаслідок:

отримання листом СУ ДПС у м. Києві від 28.01.2013 № 703/09-10 матеріалів досудового слідства внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 21.11.2012 № 32012110000000009 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України відповідно до яких:

- засновник, головний бухгалтер та директор ТОВ «Еліре» ОСОБА_2., при допиті в якості свідка показав, що він зареєстрував на своє прізвище ТОВ «Еліре», на якому вів діяльність приблизно один рік - протягом 2009 року, а в подальшому передав ТОВ «Еліре» ОСОБА_1., а саме надав довіреність та склав наказ про передачу первинних фінансово-господарських документів та печатки вказаного підприємства;

- директор ТОВ «Еліре» ОСОБА_1., при допиті в якості свідка показав, що до фінансово-господарської діяльності та заснування, зокрема, ТОВ «Еліре» не має ніякого відношення та повідомив про те, що він є засновником ТОВ «Еліре» він дізнався зі слів співробітників податкової міліції, на вказану посаду він ніколи не призначався, статутний фонд не формував, рахунки в банківських установах не відкривав, податкову та іншу звітність до податкових та інших контролюючих органів не складав та не подавав;

не зазначення у видаткових накладних від 21.02.2011 № РН-000030 та від 16.03.2011 № РН-000045 та податковій накладній від 21.02.2011 № 39 прізвища посадової особи, яка здійснювала підпис зі сторони ТОВ «Еліре»;

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як встановлено Актом перевірки та не заперечувалось представниками сторін, 01.02.2011 між ТОВ «Когіто» (покупець) та ТОВ «Еліре» (продавець) укладено договір на поставку продукції № 052011 (далі - Договір), а саме поставку дисплеїв, мікросхем, акумуляторів тощо. На підтвердження факту виконання умов вказаного Договору складено відповідні видаткові накладні від 21.02.2011 № РН-000030 та від 16.03.2011 № РН-000045, а також ТОВ «Еліре» виписало позивачу податкові накладні від 21.02.2011 № 39 та від 16.03.2011 № 58 на загальну суму у розмірі 680284,98 грн. (в тому числі ПДВ 113381 грн.).

Водночас, як видно з матеріалів справи, 21.01.2013 при допиті в якості свідка засновника, головного бухгалтера та директора ТОВ «Еліре» ОСОБА_2., з попередженням про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань, дачу завідомо неправдивих показань, передбачених ст.ст. 384, 385 КК України, останній показав, що він зареєстрував на своє прізвище ТОВ «Еліре», на якому вів діяльність приблизно один рік - протягом 2009 року, а в подальшому передав ТОВ «Еліре» ОСОБА_1., а саме надав довіреність та склав наказ про передачу первинних фінансово-господарських документів та печатки вказаного підприємства. З моменту передачі підприємства ОСОБА_1. ніякого відношення до ТОВ «Еліре» він не мав. Де знаходилась фактична адреса, офіс, складські або виробничі приміщення ТОВ «Еліре» йому невідомо, а також яким чином опинилась печатка та реєстраційні документи на незаконному конвертаційному центрі останньому також невідомо.

При цьому, з матеріалів справи видно, що 25.12.2012 при допиті в якості свідка директора ТОВ «Еліре» ОСОБА_1., з попередженням про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань, дачу завідомо неправдивих показань, передбачених ст.ст. 384, 385 КК України, останній показав, що до фінансово-господарської діяльності та заснування, зокрема, ТОВ «Еліре» не має ніякого відношення та повідомив про те, що він є засновником ТОВ «Еліре» він дізнався зі слів співробітників податкової міліції, на вказану посаду він ніколи не призначався, статутний фонд не формував, рахунки в банківських установах не відкривав, податкову та іншу звітність до податкових та інших контролюючих органів не складав та не подавав.

Судом не можуть бути прийняті до уваги похідні документи фінансово-господарської діяльності ТОВ «Когіто» з третіми особами, які, на думку позивача, підтверджують виконання спірного Договору з ТОВ «Еліре», оскільки за змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи, що, по-перше, складені з ТОВ «Еліре» на підставі Договору видаткові накладні від 21.02.2011 № РН-000030 та від 16.03.2011 № РН-000045 та податкові накладні від 21.02.2011 № 39 та від 16.03.2011 № 58, які є доказами реальності купівлі-продажу товарів, підписані невідомими особами від імені ТОВ «Еліре», по-друге, не зазначення у вказаних видаткових та податкових накладних посади та прізвища особи, яка їх підписала, суд приходить до висновку, що вказані первинні документи були оформлені з порушенням вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому не беруться судом до уваги як докази реального виконання спірних господарських операцій.

Зважаючи на викладене, суд вважає доведеним факт, що ОСОБА_1. не мав наміру здійснювати та не здійснював підприємницьку діяльність від імені ТОВ «Когіто», суд приходить до висновку про безтоварність, тобто лише документальне оформлення, відповідних господарських операцій.

При цьому, позивачем не доведена реальність операцій, оскільки не підтверджується час здійснення операцій, відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання. Відтак, господарські операції, що відбулися оформлені лише документально.

Суд вважає, що така господарська діяльність без наявності на те поважної розумної економічної або іншої причини (ділової мети) підтверджує намір платника зменшити отримані доходи з метою несплати податків та отримати додаткову «вигоду» у вигляді зниження податкового навантаження, що обставини справи та надані документи підтверджують той факт, що зазначені господарські операції є безтоварними.

Фактичне не отримання товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних та інших первинно-бухгалтерських документів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 20.02.2013 у справі № К/9991/59709/12.

Таким чином, з матеріалів справи видно, що головною метою, яку переслідували сторони при укладенні Договору, було одержання доходу винятково за рахунок необґрунтованої податкової вигоди у вигляді безпідставного формування ТОВ «Когіто» податкового кредиту за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність, та, як наслідок, несплата податків до Державного бюджету України, що суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок, з урахуванням чого, вказані Договори є нікчемними відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Згідно з п.п. 2, 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969 (далі - Порядок № 969) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Як встановлено судом, податкові накладні від 21.02.2011 № 39 та від 16.03.2011 № 58 виписані ТОВ «Еліре» на користь позивача, з урахуванням обставин встановлених у вищевказаних матеріалах досудового слідства внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань, фактично є недійсними, так як всупереч вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Порядку № 969 підписані невстановленими особами від імені ТОВ «Еліре», при цьому доказів зворотнього суду не надано, крім того з вказаних податкових накладних, копії яких наявні в матеріалах справи, видно, що у них не зазначено прізвище особи яка їх склала, у зв'язку з чим дані податкові накладні за висновком суду не можуть породжувати жодних правових наслідків і бути підставою для формування податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи, що, по-перше, податкові накладні на загальну суму у розмірі 680284,98 грн. (в тому числі ПДВ 113381 грн.) фактично є недійсними та виписані позивачу на підставі нікчемного Договору, по-друге, ТОВ «Еліре», податкові накладні якого стали підставою для формування ТОВ «Когіто» податкового кредиту, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності цього підприємства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від його імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, суд приходить до висновку, що віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 05.03.2012 у справі за позовом ТОВ «Нафта» до Шосткинської МДПІ Сумської області про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень.

Крім того, відповідно до ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»м валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Враховуючи безтоварність, тобто лише документальне оформлення господарських операцій на підставі нікчемного Договору між позивачем та ТОВ «Еліре», а також те, що видаткові накладні виписані ТОВ «Еліре» на користь позивача, з урахуванням обставин встановлених у вищевказаних матеріалах досудового слідства внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань, фактично є недійсними, так як всупереч вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підписані невстановленими особами від імені ТОВ «Еліре», при цьому доказів зворотнього суду не надано, крім того з вказаних видаткових накладних, копії яких наявні в матеріалах справи, видно, що у них не зазначено прізвище особи яка їх склала, у зв'язку з чим вказані видаткові накладні за висновком суду не можуть породжувати жодних правових наслідків і бути підставою для формування валових витрат, суд приходить до висновку, що витрати ТОВ «Когіто» за вищевказаним Договором на порушення п. 1.32 ст. 1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не підтверджені належними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а відтак неправомірно були віднесені позивачем до складу валових витрат.

Зважаючи на викладене, а також враховуючи, що відповідач прийняв спірні податкові повідомлення-рішення від 23.04.2013 № 0002812205 та № 0002802205 в межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства, суд приходить до висновку про відсутність належних правових підстав для скасування вказаних рішень ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

Натомість відповідач довів суду відсутність протиправних дій зі свого боку.

За таких обставин позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Когіто» відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.С. Пащенко