Рішення № 32320796, 08.07.2013, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 265/2006/13-ц

Провадження № 2/265/1026/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

08 липня 2013 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Козлова Д.О.,

при секретарях Яшкові М. М., Скоробогатько О. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», 3-і особи: приватний нотаріус, ОСОБА_2, Орджонікідзевський відділ державної виконавчої служби Маріупольського управління юстиції в Донецькій області, про визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача, яка діє на підставі довіреності, в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду із вимогами до відповідача про визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування заявлених вимог посилалась на те, що 21 липня 2006 року між ОСОБА_1 та АКБ «Райффайзен банк Україна» був укладений кредитний договір № CL-102|291|2006, згідно якого банк зобов'язався надати позивачу кредит у сумі 16542,65 доларів США на придбання авто, яке було заставлене згідно умов кредитного договору. 8 листопада 2012 року на адресу ОСОБА_1 надійшов лист від Орджонікідзевського ВДВС, з якого вбачалось, що приватним нотаріусом ОСОБА_2 було вчинено виконавчий напис № 1210 від 22 березня 2012 року за вказаним кредитним договором та звернуто стягнення на рухоме майно позивача: автомобіль «Ford Fiesta», 2006 року випуску, н/з НОМЕР_1, за рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, вирішено задовольнити вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у розмірі: основний борг - 13129,88 доларів США; заборгованість по відсоткам - 1838,42 доларів США; витрати за вчинення виконавчого напису - 1700 грн., а всього - 14968,30 доларів США. Вважаючи дії банку та нотаріусу незаконними, позивач вказує, що, вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не врахував та не перевірив факту наявності чи відсутності спору щодо заборгованості, бо розрахунок розміру невиконаних зобов'язань за кредитним договором, суми боргу за тілом кредиту, відсотків за користування кредитом та пені у виконавчих написах зроблено банком одноособово, та не відповідає дійсній сумі заборгованості. Позивач вважає, що сума невиконаних зобов'язань вказана у виконавчому написі не може складати 121221,87 гривень, оскільки у зв'язку з частковим погашенням боргу перед банком, є істотно меншою. Крім того, банк мав поінформувати позивача про розмір заборгованості до моменту вчинення виконавчого напису, а в разі відсутності заперечень стосовно розміру заборгованості, зазначена сума набула би статусу безспірної. Однак позивач жодних повідомлень про усунення порушене не отримував від будь-кого з відповідачів. Також вказує, що оскільки предметом договору застави є рухоме майно, то на правовідносини застави рухомого майна застосовуються вимоги Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 року, за якими визначено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження може здійснюватися на підставі рішення суду та в позасудовому порядку згідно із цим Законом. При цьому серед позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального відсутній такий спосіб, як вчинення виконавчого напису. Також вказує, що за «Прикінцевими та перехідними положеннями» Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону, тому положення цього Закону підлягають переважному застосуванню порівняно з положеннями Закону «Про заставу». На підставі переліченого позивач просить суд визнати виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 1210 від 22 березня 2012 року, за договором застави рухомого майна від 21 липня 2006 року про стягнення з ОСОБА_1 суми боргу за кредитним договором від 21 липня 2006 року та витрат за вчинення виконавчого напису, таким, що не підлягає виконанню.

Позивач, ОСОБА_1, в судове засідання не з'явився за невідомих суду причин, надавши суду заяву, в якій просив розглядати вказану справу за його відсутності та за присутності його представника, ОСОБА_4

Представник позивача, ОСОБА_4, в судове засідання не з'явилась повторно, надавши суду заяву, за якого наполягала на ухваленні рішення про задоволення позову ОСОБА_1, не заперечуючи проти заочного розгляду справи.

Представники відповідача, ТОВ «ОТП Факторинг Україна», до судового засідання не з'явились за невідомих суду причин повторно, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання за вказаною справою, не надавши суду заяви з проханням вирішити спір у їх відсутність.

Від представника 3-ї особи, Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського управління юстиції в Донецькій області, який не з'явився в судове засідання, надійшла до суду заява з проханням розглянути справу за позовом ОСОБА_1 без участі представника 3-ї особи.

Приватний нотаріус, ОСОБА_2, не з'явилась в судове засідання повторно, надавши суду заяву з проханням вирішити справу за позовом ОСОБА_1 у її відсутність, висловлюючись проти задоволення позову ОСОБА_1 на підставі письмових заперечень.

За наданими суду письмовими запереченнями приватний нотаріус ОСОБА_2 посилалась на те, що твердження позивача щодо порушення нотаріусом положень Закону України «Про нотаріат» є хибними, бо виконавчій напис був здійснений відповідно до Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» на підставі документів, що підтверджують безспірність заборгованості, зокрема, на підставі договору застави посвідченого приватним нотаріусом 21 липня 2006 року, розрахунку заборгованості станом на 1 березня 2012 року, виписки з особового рахунку ОСОБА_1 За ч. 7 п. 287 Інструкції передбачено, що в тексті виконавчого напису необхідно зазначати статті Закону України «Про нотаріат» та пункт Переліку документів, на підставі яких вчинено виконавчий напис, отже перелічувати документи, на підставі яких вчинено напис закон не вимагає. Посилання позивача на можливість лише після спливу 30 днів після отримання боржником письмової вимоги про усунення порушень відповідного договору видати виконавчий напис є хибним, бо ця умова застосовується лише до іпотечних договорів. Натомість Законом України «Про заставу» та іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини з приводу застави рухомого майна, не встановлено жодних строків повідомлення боржника про усунення порушень зобов'язання. При вчиненні виконавчого напису банк надав нотаріусу вимогу ОСОБА_1 про погашення заборгованості. Вказувала, що твердження позивача, що виконавчий напис суперечить вимогам Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», є неспроможними, бо на момент його вчинення цей Закон передбачав право на звернення стягнення на предмет застави шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса, тому вчинення виконавчого напису є правомірним. При цьому вказує, що позивач не довів відсутність заборгованості або наявності боргу в меншому розмірі, ніж вказаний у виконавчому написі.

Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Суд, дослідивши письмові докази, вважає позов ОСОБА_1 таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За матеріалами справи судом встановлено, що 21 липня 2006 року між АКБ «Райффайзен Банк Україна» та позивачем, ОСОБА_1, був укладений кредитний договір № CL-102/291/2006, згідно якого банк надав позивачу кредит у розмірі 16 542,65 доларів США строком погашення до 23 липня 2012 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,50 % річних, що підтверджується копіями кредитного договору та кредитної заявки ОСОБА_1 (а. с. 7-9, 10).

В забезпечення виконання позичальником, ОСОБА_1, зобов'язань за кредитним договором № CL-102/291/2006 від 21 липня 2006 року між АКБ «Райффайзен Банк Україна» та ОСОБА_1 21 липня 2006 року був укладений договір застави транспортного засобу № РCL-102/291/2006, згідно з яким ОСОБА_1 передав в заставу банку належний йому автомобіль FORD FIESTA, 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який був оцінений сторонами угоди в сумі 85 375 грн., що підтверджується копією вказаного договору застави, який був посвідчений 21 липня 2006 року приватним нотаріусом, ОСОБА_5, реєстр № 699з. При цьому за п. 6.4 вказаного договору заставодержатель має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет застави, як передача предмету застави у власність заставодержателя в рахунок виконання заставодавцем фактичних вимог заставодержателя; продаж заставодержателем предмету застави шляхом укладання договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем на публічних торгах. За п. 6.4 договору порядок позасудового звернення стягнення на предмет застави встановлюється чинним законодавством України та заставодержателю надається право використовувати для звернення стягнення на предмет застави будь-який інший порядок і будь-які інші права і процедури, дозволені чинним законодавством України, окрім тих, що передбачені в договорі (а. с. 34-36).

22 березня 2012 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, ОСОБА_2, було вчинено виконавчий напис за реєстром № 8485, яким запропоновано звернути стягнення на рухоме майно: транспортний засіб марки FORD FIESTA, 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1 на праві власності. На підставі договору застави транспортного засобу № РCL-102/291/2006 від 21 липня 2006 року зазначений автомобіль було передано в заставу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», яке є правонаступником АКБ «Райффайзен банк Україна». Право вимоги за зазначеним договором застави було придбане Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» за договором відступлення права вимоги від 12 листопада 2010 року. Строк платежу за зазначеним договором застави настав 9 липня 2011 року. За рахунок коштів, отриманих від реалізації рухомого майна, нотаріус пропонував задовольнити вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у розмірі: основний борг - 13129,88 доларів США, сума заборгованості по відсоткам - 1838,42 доларів США, а всього - 14968,30 доларів США; витрати за вчинення виконавчого напису - 1700 грн., а всього за курсом НБУ на суму 121 221,87 грн. Строк, за який проводиться стягнення, становить період з 21 липня 2006 року по 12 листопада 2010 року, що підтверджується копією виконавчого напису від 22 березня 2012 року (а. с. 6).

На обґрунтування наявності заборгованості у ОСОБА_1 в визначеному у виконавчому написі розмірі за зобов'язаннями позивача перед банківською установою приватним нотаріусом, ОСОБА_2, суду було надано розрахунок боргу з розшифровками заборгованості позичальника за кредитним договором від 21 липня 2006 року № CL-102|291|2006 станом на 1 березня 2012 року перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (а. с. 38-42).

Постановою державного виконавця Орджонікідзевського ВДВС Маріупольського МУЮ в Донецькій області від 18 вересня 2012 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 22 березня 2012 року (а. с. 5).

Суд зауважує, що посилання позивача на Наказ Мінюсту «Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» № 20/5 від 3 березня 2004 року є необґрунтованим, бо станом на 22 березня 2012 року, момент вчинення виконавчого напису нотаріусом, ОСОБА_2, цей Наказ втратив чинність.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Згідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на підставі документів, що встановлюють заборгованість.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Так, згідно з Переліком, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Таким чином суд встановив, що приватному нотаріусу для вчинення виконавчого напису, банківською установою на підтвердження наявності заборгованості позивача були подані усі необхідні документи.

З огляду на перелічені норми та матеріали справи суд вважає, що доводи ОСОБА_1 про те, що сума заборгованості, зазначена в виконавчому написі не є безспірною, те що позивач не отримував вимоги про погашення заборгованості, яка повинна передувати зверненню стягнення на предмет заставного майна, не заслуговують на увагу суду, бо спростовуються умовами кредитного договору та договору застави, укладених 21 липня 2006 року, а також наданими приватним нотаріусом, ОСОБА_2, доказами на підтвердження існування заборгованості у позивача.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 6 ст. 20 Закону України від 2 жовтня 1992 року «Про заставу» встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Однак Законом України від 18 листопада 2003 року «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який набрав чинності з 1 січня 2004 року, визначається правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених із метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

При цьому за п. 2 «Прикінцевих і перехідних положень» вказаного Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна, а положення Закону України від 2 жовтня 1992 року «Про заставу» застосовуються лише в частині, що не суперечать Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (у редакції, чинній до внесення змін за Законом від 22 вересня 2011 року) звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

При цьому за статтею 26 вказаного Закону визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, відповідно до якої (у редакції, чинній до внесення змін за Законом від 22 вересня 2011 року) обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.

З аналізу вказаних норм вбачається, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у редакції, що була чинною до внесення змін за Законом від 22 вересня 2011 року, не передбачалось.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом України в постановах по справі № 3-5гс10 від 15 листопада 2010 року, по справі № 3-111гс11 від 17 жовтня 2011 року, по справі № 3-130гс11 від 12 грудня 2011 року, по справі № 3-134гс11 від 12 грудня 2011 року; по справі № 3-135гс11 від 12 грудня 2011 року, які прийняті за наслідками розгляду заяв про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Законом України від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року, були внесені зміни у Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а саме: до ч. 1 ст. 24, ч. 1 ст. 26 вказаного Закону, внаслідок чого для обтяжувача було передбачено ще один позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як то реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Предметом спору по наявній справі є виконавчий напис, вчинений нотаріусом 22 березня 2012 року, тобто після набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг».

За ч. 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (в редакції, що набрала чинності з 16 жовтня 2011 року) звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

При цьому суд зауважує, що за положеннями п. 2 «Прикінцевих положень» Закону України від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», вказано, що дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

З огляду на перелічене суд прийшов до висновку, що за кредитним договором від 21 липня 2006 року, який був укладений до набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року, тобто до 16 жовтня 2011 року, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса не було передбачено ані законом, ані умовами договору між сторонами. Тобто, за кредитним договором від 21 липня 2006 року та укладеним договором застави транспортного засобу на забезпечення виконання зобовязання за кредитним договором від 21 липня 2006 року, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса не передбачалось умовами цих договорів та нормами чинного законодавства.

За таких підстав, досліджених у судовому засіданні, суд вважає, що судом були встановлені обставини, що свідчать про необхідність визнання виконавчого напису нотаріусу, ОСОБА_2, вчиненого 22 березня 2012 року, таким, що не підлягає виконанню, бо його вчинення суперечило умовам кредитного договору, договору застави та нормам закону, тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню шляхом визнання виконавчого напису нотаріусу від 22 березня 2012 року таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на користь позивача підлягає стягненню документально підтвердженні судові витрати ОСОБА_1, які складаються з сплачених ним сум судового збору в розмірі 114,70 грн.

На підставі Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 213-215, 224-226 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», 3-і особи: приватний нотаріус, ОСОБА_2, Орджонікідзевський відділ державної виконавчої служби Маріупольського управління юстиції в Донецькій області, про визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 22 березня 2012 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, ОСОБА_2, реєстр № 1210, про звернення стягнення на транспортний засіб: автомобіль FORD FIESTA, 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_1, який перебуває в заставі ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на підставі договору застави транспортного засобу від 21 липня 2006 року № РCL-102|291|2006, для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № CL-102|291|2006 від 21 липня 2006 року, в рахунок задоволення вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в загальному розмірі за курсом НБУ, що складає 121221,87 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», ЄДРПОУ: 36789421, розташованого в місті Києві по вулиці Фізкультурній 28-Д, на користь ОСОБА_1, ІПН: НОМЕР_2, який мешкає в АДРЕСА_1, витрати по сплаті судового збору в розмірі 114,70 грн.

Заочне рішення може бути переглянуто Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя Донецької області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду позивачем може бути оскаржено у апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя