Постанова № 32319668, 12.06.2013, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2013 р. Справа № 809/1513/13-a

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Шумея М.В.,

секретаря Третяк В.Р.,

за участю: представника відповідача Салітринського А.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Богородчанському районі про зобов'язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

Управління Пенсійного фонду України у Богородчанському районі звернулося з адміністративним позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Богородчанському районі про зобов'язання до вчинення дій Позовні вимоги мотивовані тим, що пенсія по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання виплачується Пенсійним фондом з послідуючим відшкодуванням Фондом соціального страхування внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, отже і державна адресна допомога до пенсії по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання також повинні виплачуватися за рахунок коштів Фонду соціального страхування внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Крім того, відповідачем також не прийнято до відшкодування суми витрат по виплачених пенсіях по трудокаліцтву громадянам, нещасний випадок з якими стався за межами України. Дані витрати підлягають до відшкодування в аналогічному порядку, як відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань України витрати у зв'язку з виплатою пенсій по інвалідності від трудокаліцтва особам, що застраховані згідно із законодавством України.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином. На адресу суду направив заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив мотивуючими обставинами викладеними в поданому письмовому запереченні до позовної заяви.

Розглянувши позовну заяву, вислухавши представника відповідача, дослідивши подані докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є необгрунтованими та не підлягають до задоволення з наступних мотивів.

Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (далі - Основи) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до статті 4 Основ залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

За пенсійним страхуванням згідно зі статтею 25 Основ надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсії у зв'язку з втратою годувальника, крім передбачених пунктом 4 цієї статті; медичні профілактично-реабілітаційні заходи; допомога на поховання пенсіонерів. Відповідно до пункту четвертого цієї статті за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Пунктом 5 частини першої статті 24 Закону №1105-XIV Фонд зобов'язано співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.

Перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом, передбачений статтею 21 Закону № 1105-XIV.

Відповідно до цієї статті Фонд зобов'язаний у встановленому законом порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, в тому числі пенсії по інвалідності від трудового каліцтва або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у разі настання страхового випадку.

Кабінет Міністрів України постановою від 26 березня 2008 року № 265 установив, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною та щомісячної доплати до пенсії у зв'язку з втратою годувальника членам сімей шахтарів, смерть яких настала внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання) не досягає в осіб, яким призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника, на одного непрацездатного члена сім'ї 100 відсотків, на двох - 120 відсотків, на трьох і більше - 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначених розмірів. У разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного прожиткового мінімуму.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Пунктом 4 цієї постанови Кабінету Міністрів України встановлено, що виплата щомісячної державної адресної допомоги здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога.

Вирішуючи питання чи здійснюються ці виплати за рахунок коштів Фонду, необхідно враховувати те, що страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Вищевикладена правова позиція також підтримана Верховним Судом України у постанові від 06.06.2011 року у справі № 21-57а11.

Одним із основних принципів страхування від нещасного випадку є цільове використання коштів. Відповідно до статті 46 Закону № 1105-XIV кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не формуються за рахунок Державного бюджету України, не включаються до його складу та використовуються виключно за їх прямим призначенням.

Зважаючи на особливості фінансування страхування від нещасного випадку, виключно цільове використання цих коштів та враховуючи те, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, Фонд не може нести витрати на виплату державної адресної допомоги.

Нормами статей 21, 28 Закону № 1105 передбачено, що відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоровя або в разі його смерті, складається, в тому числі, з виплат пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Отже, виплата пенсій та цільової грошової допомоги у зв'язку з виплатою пенсій є складовою частиною відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоровя або в разі його смерті, і порядок їх виплати особам, які потерпіли на виробництві в Росії як в державі - учасниці Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14.01.1993 року , і переїхали на проживання до України, регулюються нормами зазначеної Угоди.

Статтею 9 цієї Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації передбачено, що відшкодування шкоди внаслідок трудового каліцтва або іншого ушкодження здоровя, а також смерті потерпілого здійснюється Стороною, законодавство якої поширювалося на працівника на момент одержання каліцтва. У разі переселення працівника з території сторони працевлаштування на територію іншої сторони роботодавець зобов'язаний перерахувати потерпілому кошти, які відшкодують заподіяну здоров"ю шкоду у розмірах, передбачених законодавством сторони працевлаштування.

Потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали травми відповідно у 1985 році та у 1994 році на підприємствах у Російській Федерації, які і були страховиками потерпілих на час настання з ними нещасних випадків.

Після створення у 2000 році Фонду соціального страхування Російської Федерації на нього покладено обов'язки по відшкодуванню заподіяної шкоди потерпілим внаслідок нещасних випадків на виробництві.

У відповідності з ч. 2 ст. 5 Закону Російської Федерації від 24.07.1998 року № 125-РФ «Про обов'язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань» дія цього Федерального закону розповсюджується на іноземних громадян, тобто з 01.01.2000 року страховиком цих громадян є Фонд соціального страхування Російської Федерації.

Згідно з ч. 1 ст. 28 Федерального закону, особам, які отримали до вступу цього закону каліцтво, профзахворювання або інше ушкодження здоровя, яке зв'язане з виконанням ними трудових обов'язків та яке підтверджене у встановленому порядку, забезпечення по страхуванню проводиться страховиком незалежно від строків отримання каліцтва, профзахворювання чи іншого ушкодження здоровя.

Отже, з 01.01.2000 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 є застрахованими особами Фонду соціального страхування Російської Федерації і цей Фонд є страховиком обох потерпілих.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не можуть бути застрахованими особами одночасно двох Фондів - Фонду соціального страхування Російської Федерації та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Тому відповідач не може бути паралельно другим страховиком та нести будь-які зобов'язання перед потерпілими та Пенсійним фондом України. Крім того, діючим законодавством не передбачено зобов'язань Фонду з відшкодування виплачених Пенсійним Фондом України пенсій фізичним особам.

Управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі не представлено суду оригіналів актів про нещасний випадок форми Н-1, чи актів розслідування професійного захворювання встановленої форми, як цього вимагає стаття 35 Закону України № 1105, внаслідок чого, відповідач і суд не може дати правову оцінку документам, які необхідні для розгляду справ про страхові виплати і їх відшкодування, а суд не може зобовязати відповідача без документально і безпідставно проводити відшкодування.

Відповідно до ст. 2 Закону України № 1105, Закон діє в межах України, а Фонд здійснює страхування застрахованих в Україні осіб з дати набрання чинності Законом № 1105, тобто з 01.04.2001 року. Громадяни, зазначені в актах, отримали ушкодження здоров"я за межами України та на території Російської Федерації. Тому, безпідставним є обґрунтування позивачем позовних вимог Угодою країн-учасниць СНД про гарантії прав громадян держав співдружності у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, так по сьогодні вона не ратифікована Верховною Радою України.

Частина 2 статті 2 Закону № 1105 передбачає, що особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно з законодавством СРСР та законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконаннями ними трудових обов'язків мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку, відповідно до цього закону.

Однак, ч. 2 ст. 2 Закону України № 1105, як і ст.. 2 в цілому, стосується виплат пенсій фізичним особам і не регулює порядку відшкодування Пенсійному фонду України витрат здійснених фізичним особам по відшкодуванню пенсій за рахунок Фонду.

Вказана норма закону стосується лише фізичних осіб, яким заподіяно шкоду на території України за часів СРСР та з часу проголошення незалежності України, оскільки, Закон № 1105 відноситься до національного законодавства і регулює питання загальнообов'язкового державного соціального страхування в просторі та часі на території України.

Враховуючи те, що на час завдання шкоди потерпілим діяло законодавство, яке передбачало право позивача звернутися з регресною вимогою до страхувальника-роботодавця, а відшкодування відповідачем виплачених пенсій управлінням ПФУ потерпілим, які отримали ушкодження здоровя за межами України, діючим законодавством України не передбачено, тому відсутні підстави для стягнення з відділення витрат по виплачених пенсіях.

Таким чином на підставі вищенаведеного суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: Шумей М.В.

Постанова складена в повному обсязі 17.06.2013 року.