Рішення № 32315628, 03.07.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.2013 р. Справа № 914/2558/13

Господарський суд Львівської області у складі судді Р.Матвіїва, при секретарі судового засідання М.Скірі, розглянув справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Петропавлівська Борщагівка, Київська область;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Калібра Україна», м. Львів;

про: звернення стягнення на предмет застави.

У судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: ОСОБА_2 - представник на підставі довіреності;

відповідача: не з'явився.

Обставини розгляду справи: Ухвалою господарського суду від 27.06.2013 року порушено провадження у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Калібра Україна» про звернення стягнення на предмет застави. Розгляд справи призначено на 03.07.2013 року.

В судовому засіданні 03.07.2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві. Відповідача надав відзив на позов, у якому проти позову заперечив з підстав неправильного застосування позивачем ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», вважає позовні вимоги є передчасними та безпідставними, оскільки позивачем не дотримано вимог законодавства щодо надання боржнику 30-денного строку на виконання зобов'язання з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Також, у відзиві на позов заявив клопотання про здійснення розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Представнику сторони, що брав участь в судовому засіданні, роз'яснено зміст ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо його прав та обов'язків, зокрема про право заявляти відводи судді.

У судовому засіданні 03.07.2013 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Позов заявлено фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (надалі ФОП ОСОБА_1) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Калібра Україна» (надалі ТзОВ «Калібра Україна») про звернення стягнення на предмет застави.

У позовній заяві позивач просить звернути стягнення на знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно усього включеного до нього переліку товарів у рахунок виконання зобов'язання ТзОВ «Калібра Україна» сплатити на користь ФОП ОСОБА_1 13440 (тринадцять тисяч чотириста сорок) гривень 50 копійок, що складається із заборгованості ТзОВ «Калібра Україна» перед ФОП ОСОБА_1 на суму 11720 (одинадцять тисяч сімсот двадцять) гривень 00 копійок за Договором про відстрочення виконання зобов'язання від 13 червня 2013 року, за якими ТзОВ «Калібра Україна» зобов'язане сплатити ФОП ОСОБА_1 борг за надані транспортні послуги, який виник на підставі Договору №1206/23 про надання транспортних послуг від 22.06.2012 року, та відшкодування витрат ФОП ОСОБА_1 на сплату 1720 (одна тисяча сімсот двадцять) гривень 50 копійок судового збору; передати знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно усього включеного до нього переліку товарів у власність ФОП ОСОБА_1 за вартістю 13900 (тринадцять тисяч дев'ятсот) гривень 00 копійок; визнати за ОСОБА_1 право власності знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно усього включеного до нього переліку товарів та право власності на свідоцтво на знак для товарів і послуг НОМЕР_2, що видане Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України 25.06.2007 року за заявкою №m200604715 від 31.06.2006 року відносно усього включеного до нього переліку товарів.

Позовні вимоги позивач мотивує простроченням відповідачем строків сплати заборгованості, яка виникла на підставі Договору №1206/23 про надання транспортних послуг від 22.06.2012 року, строки сплати якої врегульовано Договором про відстрочення виконання зобов'язання від 13 червня 2013 року, у зв'язку з чим у позивача виникло право звернення стягнення на предмет застави за Договором застави №1 від 13.06.2013 року.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Позивач є фізичною особою - підприємцем і здійснює господарську діяльність вантажного автомобільного транспорту (код за класифікатором видів економічної діяльності - 49.41), що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії АБ №180450, що видана державним реєстратором Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області 26.12.2012 року, та Свідоцтвом платника єдиного податку серії НОМЕР_3, що видане ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області.

22.06.2012 року між позивачем та відповідачем укладено Договір №1206/23 про надання транспортних послуг, за яким позивач (перевізник) зобов'язується за замовленням відповідача (замовника) приймати до перевезення вантаж та здійснювати його перевезення за затвердженими маршрутами в межах території України чи за її межами, а відповідач (замовник) зобов'язується оплачувати таке перевезення.

Як вбачається з Акту звірки взаємних розрахунків від 29 квітня 2013 року за Договором №1206/23 про надання транспортних послуг від 22.06.2012 року, станом на день складення цього акту заборгованість відповідача (замовник) перед позивачем (перевізник) за надані послуги на підставі Договору №1206/23 про надання транспортних послуг від 22.06.2012 року становить 0 (нуль) гривень 00 копійок.

За період з 29 квітня 2013 року по 13 червня 2013 року позивач (перевізник) надав відповідачу (замовнику) транспортні послуги на суму 11720 грн., що підтверджується заявками на перевезення №18 від 29.04.2013 року, №19 від 16.05.2013 року, №20 від 16.05.2013 року, №21 від 22.05.2013 року, №22 від 23.05.2013 року, №23 від 30.05.2013 року, №24 від 30.05.2013 року, №25 від 06.06.2013 року, №26 від 11.06.2013 року; товарно-транспортними накладними №18 від 29.04.2013 року, №19 від 16.05.2013 року, №20 від 16.05.2013 року, №21 від 23.05.2013 року, №22 від 23.05.2013 року, №23 від 30.05.2013 року, №24 від 30.05.2013 року, №25 від 06.06.2013 року, №26 від 11.06.2013 року; актами прийому-передачі наданих послуг №18 від 07.05.2013 року на суму 1520 грн., №19 від 20.05.2013 року на суму 1520 грн., №20 від 20.05.2013 року на суму 540 грн., №21 від 27.05.2013 року на суму 1520 грн., №22 від 27.05.2013 року на суму 1520 грн., №23 від 03.06.2013 року на суму 540 грн., №24 від 03.06.2013 року на суму 1520 грн., №25 від 10.06.2013 року на суму 1520 грн., №26 від 13.06.2013 року на суму 1520 грн.

Згідно Акту звірки взаємних розрахунків від 13 червня 2013 року за Договором №1206/23 про надання транспортних послуг від 22.06.2012 року, станом на день складення цього акту заборгованість відповідача (замовник) перед позивачем (перевізник) за надані послуги на підставі Договору №1206/23 про надання транспортних послуг від 22.06.2012 року становить 11720 гривень 00 копійок.

13.06.2013 року між позивачем та відповідачем укладено Договір про відстрочення виконання зобов'язання, за яким відповідач (боржник) зобов'язався погасити позивачу (кредитору) заборгованість за Договором №1206/23 про надання транспортних послуг від 22 червня 2012 року на суму 11 720 (одинадцять тисяч сімсот двадцять) гривень 00 копійок у строк до 21 червня 2013 року (включно).

Як забезпечення виконання відповідачем зобов'язань щодо погашення заборгованості у розмірі 11720 (одинадцять тисяч сімсот двадцять) гривень 00 копійок у строк до 21 червня 2013 року (включно), сторонами у Договорі про відстрочення виконання зобов'язань від 13.06.2013 року передбачено передачу відповідачем позивачу у заставу знака для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2.

Того ж 13.06.2013 року між позивачем та відповідачем укладено Договір застави №1, за яким позивач (заставодержатель) має право у разі невиконання відповідачем (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок предмета застави переважно перед іншими кредиторами заставодавця (право застави).

Пунктами 1.6., 2.1., 2.2. та 2.3. Договору застави №1 від 13.06.2013 року передбачено, що заставою забезпечується виконання зобов'язання заставодавця (відповідач) за Договором про відстрочення виконання зобов'язань від 13.06.2013 року; суть виконання зобов'язання забезпеченого заставою: сплата заставодавцем заставодержателю заборгованості за Договором про відстрочення виконання зобов'язань від 13.06.2013 року, за якими заставодавець зобов'язаний сплатити заставодержателю борг за надані транспортні послуги, який виник на підставі Договору №1206/23 про надання транспортних послуг від 22.06.2012 року; розмір виконання зобов'язання забезпеченого заставою, становить: 11720 (одинадцять тисяч сімсот двадцять) гривень 00 копійок; строк виконання зобов'язання забезпеченого заставою, згідно з Договором про відстрочення виконання зобов'язання від 13.06.2013 року, закінчується 21 червня 2013 року (включно).

Згідно пункту 1.2. Договору застави №1 від 13.06.2013 року, заставодавець заставляє знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2.

Судом встановлено, що знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2 належить заставодавцю (відповідачу) на підставі Свідоцтва на знак для товарів і послуг НОМЕР_2, що видане Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України 25.06.2007 року (заявка №m200604715, яка подана 31.06.2006 року), рішення Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України від 05.05.2009 року реєстраційний №8179 (дата публікації та реєстрації 25.05.2009 року), Виписки з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг НОМЕР_2 від 25.05.2009 року.

Пунктом 1.4. Договору застави №1 від 13.06.2013 року передбачено, що знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2 передається у заставу відносно усього переліку товарів, що включені у Свідоцтво на знак для товарів і послуг НОМЕР_2 відповідно до Міжнародної класифікації товарів і послуг, а саме відносно товарів класу 9.

Застава знака для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2 19.06.2013 року зареєстрована у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за реєстраційним номером 13752422, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна №41013232, виданим ОСОБА_4, державним реєстратором обтяжень рухомого майна Львівської філії ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.

Відповідно до Витягу №41013232 від 19.06.2013 року у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстровано наступні дані: вид обтяження - приватне обтяження, тип реєстрації - поточна, тим обтяження - застава рухомого майна, підстава обтяження - Договір застави, 1, 13.06.2013, ФОП ОСОБА_1 та ТзОВ «Калібра Україна», об'єкт обтяження - знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2 за Свідоцтвом на знак для товарів і послуг НОМЕР_2, що видане департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України 25.06.2007 року (заявка № m 2006 04715, яка подана 31.06.2006 року); знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2 передається у заставу відносно усього переліку товарів, що включені у Свідоцтво на знак для товарів і послуг НОМЕР_2 відповідно до Міжнародної класифікації товарів і послуг, а саме відносно товарів Класу 9; застава знака для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2 охоплює сам знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2, Свідоцтво на знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності на знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності на Свідоцтво на знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2 та усі майнові права на знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2, відомості про обмеження відчуження - заборонено відчужувати, обтяжував - ОСОБА_1, код: НОМЕР_1, АДРЕСА_1, у обтяження Обтяжувач виступає у якості фізичної особи - підприємця згідно Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Серія АБ №180450 від 26.12.2012 року, боржник - ТзОВ «Калібра Україна», код: 34943111, 79016, Львівська область, м. Львів, О.Степанівни, буд.2, розмір основного зобов'язання - 11720,00 гривня, строк виконання зобов'язання - 21.06.2013, термін дії - 19.06.2018 року, звернення стягнення - не зареєстровано, дата та час реєстрації - 19.06.2013 16:07:42, реєстратор - Львівська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, 79035 Львівська обл.., м. Львів, вул. Зелена 149-Ю, реєстраційний номер - 13752422.

24.06.2013 року позивач надав відповідачу повідомлення №24/06, яке того ж 24.06.2013 року особисто отримано керівником відповідача, про необхідність у тридцятиденний строк з дня отримання цього повідомлення виконати порушене зобов'язання сплативши шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 11720 (одинадцять тисяч сімсот двадцять) гривень 00 копійок або у цей же строк передати ОСОБА_1 право власності та усі майнові права на знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2.

Повідомленням №24/06 від 24.06.2013 року ФОП ОСОБА_1 повідомив відповідача, що він має намір застосувати уступку (добровільну передачу) ТзОВ «Калібра Україна» ФОП ОСОБА_1 права власності та усіх майнових прав на предмет застави як позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження і набути право власності на знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2.

25.06.2013 року у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстровано відомості про звернення стягнення на предмет обтяження (знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2), шляхом внесення змін до реєстраційного запису Державного реєстру обтяжень рухомого майна 13752422, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація змін) №41059506, виданим ОСОБА_4, державним реєстратором обтяжень рухомого майна Львівської філії ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.

Відповідно до Витягу №41059506 від 25.06.2013 року, до реєстраційного запису Державного реєстру обтяжень рухомого майна 13752422 внесено наступні зміни: тип змін - зміна відомостей про обтяження, звернення стягнення (до змін) - не зареєстровано, звернення стягнення (після змін) - зареєстровано звернення стягнення 25.06.2013 16:21:22, підстава - договір застави, 1, 13.06.2013, ФОП ОСОБА_1 та ТзОВ «Калібра Україна», дата та час реєстрації - 25.06.2013 16:21:22, реєстратор - Львівська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, 79035 Львівська обл.., м. Львів, вул. Зелена 149-Ю.

Станом на день прийняття цього рішення, заборгованості перед позивачем, яка передбачена Договором про відстрочення виконання зобов'язання від 13.06.2013 року, відповідач не погасив.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне:

Частинами ч. 1-2 ст. 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно ч. 1 ст. 177 ЦК України, об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до ст. 178 ЦК України, об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Частиною 1 ст. 179 ЦК України встановлено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч. 2 ст. 181 ЦК України, рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Згідно ст. 190 ЦК України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки; майнові права є неспоживною річчю; майнові права визнаються речовими правами.

Результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності створюють цивільні права та обов'язки відповідно до книги четвертої цього Кодексу та інших законів (ст. 199 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Згідно ч. 1-2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону; при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до ч. 2-3 ст. 325 ЦК України, фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати; склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими; законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.

Частинами 1-2 ст. 418 ЦК України встановлено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом; право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Згідно ст. 492 України, торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. Згідно ст. 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», знак - позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Торговельні марки (знаки для товарів і послуг) відносяться до об'єктів права інтелектуальної власності (ч. 1 ст. 420 ЦК України) та об'єктів прав інтелектуальної власності у сфері господарювання (ч. 1 ст. 155 ГК України).

Згідно ч. 1 ст. 494 ЦК України, набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом; умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом. Згідно ч. 1 ст. 157 ГК України, право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом у випадках і порядку, передбачених законом. Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», право власності на знак засвідчується свідоцтвом.

Згідно ч. 1 та ч. 3 ст. 424 ЦК України, майновими правами інтелектуальної власності є: право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах.

Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: право на використання торговельної марки; виключне право дозволяти використання торговельної марки; виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (ч. 1 ст. 495 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 495 ЦК України, майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 2 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом.

Частиною 1 ст. 427 ЦК України встановлено, що майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі.

Згідно ч. 1 ст. 1107 ЦК України, розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів: ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності; ліцензійний договір; договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Згідно ч. 6 ст. 157 ГК України, право інтелектуальної власності на торговельну марку може бути передано як вклад до статутного фонду суб'єкта господарювання.

Відповідно до ч. 7 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору. Передача права власності на знак не допускається, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу.

Статтею 572 ЦК України встановлено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Згідно ст. 1 Закону України «Про заставу», застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом; в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами; застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 576 ЦК України, предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Згідно ч. 1-2 ст. 4 Закону України «Про заставу», предметом застави можуть бути майно та майнові права; предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.

Враховуючи те, що знаки для товарів і послуг є об'єктами інтелектуальної власності, що знаки для товарів і послуг, а також майнові права на них є об'єктами цивільних прав, що вони не вилучені з цивільного обороту, не обмежені в обороті, не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи, вони можуть вільно відчужуватися та переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином та на них може бути звернено стягнення, суд приходить до висновку про те, що знаки для товарів і послуг можуть бути предметом застави.

Специфіка правового статусу знаку для товарів і послуг, їх нерозривний зв'язок із свідоцтвом на знак для товарів і послуг, яке засвідчує набуття права власності на знак для товарів і послуг, та із майновими правами, що випливають із свідоцтва на знак для товарів і послуг, які становлять собою зміст права власності на знак для товарів і послуг, дають суду підстави вважати, що застава знака для товарів і послуг поширюється на знак для товарів і послуг, свідоцтво на знак для товарів і послуг, право власності на знак для товарів і послуг, право власності на свідоцтво на знак для товарів і послуг та усі майнові права на знак для товарів і послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Згідно ч. 1 ст. 20 Закону України «Про заставу», заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Пунктом 3 Договору про відстрочення виконання зобов'язання від 13.06.2013 року передбачено, що відповідач зобов'язаний погасити заборгованість, яка виникла на підставі Договору №1206/23 про надання транспортних послуг від 22.06.2012 року, у строк до 21 червня 2013 року (включно).

Станом на день прийняття рішення, відповідач зобов'язань за Договором про відстрочення виконання зобов'язання від 13.06.2013 року не виконав, грошових коштів у розмірі 11720,00 грн. повивачу не сплатив.

Згідно п.4.1. Договору застави №1 від 13.06.2013 року, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, або у випадках, передбачених цим Договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ч. 6 ст. 20 Закону України «Про заставу», звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Пунктом 4.2. Договору застави №1 від 13.06.2013 року передбачено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється: у позасудовому порядку; за рішенням господарського суду; за рішенням третейського суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Пунктом 4.10. Договору застави №1 від 13.06.2013 року встановлено, що право вибору способу звернення стягнення на предмет застави та способу реалізації предмета застави, на який звернено стягнення, належить заставодержателю (позивачу).

Згідно ч. 3 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Судом встановлено, що вимоги ч. 3 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» позивач виконав, оскільки відомості про звернення стягнення на предмет обтяження (знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2) зареєстровані у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 25.06.2013 року о 16:21:22 год. шляхом внесення змін до реєстраційного запису Державного реєстру обтяжень рухомого майна 13752422.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку про наявність у позивача підстав для звернення стягнення на предмет застави - знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2 за рішенням господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 591 ЦК України, реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом; порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом. Згідно ч. 1 ст. 21 Закону України «Про заставу», реалізація заставленого майна провадиться спеціалізованими організаціями з аукціонів (публічних торгів), якщо інше не передбачено договором, а державних підприємств та відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації, всі акції яких перебувають у державній власності, - виключно з аукціонів (публічних торгів).

Статтею 23 Закону України «Про заставу» встановлено, що при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права; заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави.

Пунктом 4.3. Договору застави №1 від 13.06.2013 року встановлено, що реалізація предмета застави, на яке звернено стягнення, провадиться одним із способів: шляхом уступки (добровільної передачі) заставодавцем заставодержателю права власності та усіх майнових прав на предмет застави; шляхом переводу на заставодержателя (визнання за заставодержателем) на підставі рішення господарського суду права власності на предмет застави; шляхом передачі заставодержателем від свого імені права власності та усіх майнових прав на предмет застави будь-якій особі; державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду, або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріуса через спеціалізовані організації з аукціонів (публічних торгів) або шляхом їх продажу конкретним покупцям (без проведення аукціонів чи публічних торгів).

Згідно п.4.5. Договору застави №1 від 13.06.2013 року, перевід на заставодержателя (визнання за заставодержателем) права власності на предмет застави здійснюється рішенням господарського суду, яким за заставодержателем визнається право власності на знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності на Свідоцтво на знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2 та усі майнові права на знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2, а сам заставодержатель визнається правонаступником власника Свідоцтва на знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2; перевід на заставодержателя (визнання за заставодержателем) права власності на предмет застави також може здійснюватися шляхом прийняття господарським судом рішення про встановлення заставодержателя власником Свідоцтва на знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: 1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; 2) опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача; 3) заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; 4) спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону; 5) пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження; 6) початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Частиною 1 ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» встановлено, що обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери; 5) реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», обтяжувач має право після одержання предмета обтяження у володіння задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням шляхом набуття права власності на предмет забезпечувального обтяження, якщо інше не встановлено законом або договором. При цьому обтяжувач зобов'язаний повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого майна про свій намір набути право власності на предмет забезпечувального обтяження в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону.

Зазначена ч. 1 ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачає, що обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання; повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Оскільки зазначена ч. 1 ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» чітко визначає необхідність письмового повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання лише для позасудового порядку, а друге речення ч. 3 ст. 29 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначає можливість набуття обтяжувачем, який ініціює звернення стягнення, права власності на предмет забезпечувального обтяження на підставі рішення суду навіть у випадках, коли від боржника надійшло заперечення проти переходу права власності на предмет забезпечувального обтяження, суд вважає, що зазначене зобов'язання щодо письмового повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання стосуються лише позасудового порядку звернення стягнення на забезпечувального обтяження, а відтак доводи відповідача про порушення позивачем порядку звернення стягнення на предмет застави не заслуговують на увагу.

Виходячи з права позивача на вибір способу реалізації предмета застави, на який звернено стягнення, позивач вправі обрати будь-який із способів, що передбачені законом або Договором застави №1 від 13.06.2013 року.

Закон України «Про заставу» та Договір застави №1 від 13.06.2013 року визначають, як один із способів реалізації предмета застави, на який звернено стягнення, перевід на заставодержателя права власності на предмет застави (перевід заставленого права) в момент звернення стягнення на предмет застави та визнання за заставодержателем права власності на предмет застави.

Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» як один із способів реалізації предмета застави, на який звернено стягнення, визначає передачу рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом.

На думку суду, перевід на заставодержателя права власності на предмет застави (перевід заставленого права) в момент звернення стягнення на предмет застави і визнання за заставодержателем права власності на предмет застави та передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання є тотожними способами реалізації предмета застави, наслідком яких є визнання за заставодержателем права власності на предмет застави.

Пунктом 1.9. Договору застави №1 від 13.06.2013 року передбачено, що документи, які засвідчують право власності заставодавця на предмет застави, передаються на зберігання заставодержателя; адреса місця зберігання документів, які засвідчують право власності заставодавця на предмет застави: АДРЕСА_1. Як встановлено судом, зазначена адреса є адресою місцезнаходження позивача.

З цього випливає, що предмет обтяження знаходиться у володінні позивача, який є обтяжувачем. Відтак на підставі ч. 1 ст. 29 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», позивач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням шляхом набуття права власності на предмет забезпечувального обтяження.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку про те, що належним способом реалізації предмета застави за Договором застави №1 від 13.06.2013 року є передача знака для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2 (Свідоцтво на знак для товарів і послуг НОМЕР_2, що видане Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України 25.06.2007 року за заявкою №m200604715 від 31.06.2006 року) відносно усього включеного до нього переліку товарів у власність фізичної особи - підприємця ОСОБА_1.

Відповідно до ст. 582 ЦК України, оцінка предмета застави здійснюється у випадках, встановлених договором або законом; оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом. Згідно ч. 3 ст. 12 Закону України «Про заставу», при укладанні договору застави за згодою сторін або на вимогу однієї із сторін може бути проведена аудиторська перевірка достовірності та повноти балансу або фінансового стану відповідної сторони договору застави та оцінка предмета застави відповідно до законодавства.

Відповідно до п.1.7. Договору застави №1 від 13.06.2013 року, за взаємною згодою сторін цього договору загальна заставна вартість предмета застави (заставна вартість) становить 13900 (тринадцять тисяч дев'ятсот) гривень 00 копійок.

Пунктами 4.11. та 4.12. Договору застави №1 від 13.06.2013 року передбачено, що вартість предмета застави, за якою здійснюється його реалізація (незалежно від способу реалізації), визначається сторонами на рівні заставної вартості; при цьому, у разі продажу предмету застави з аукціону (публічних торгів) заставна вартість предмета застави є його початковою ціною; будь-яка зміна вартості предмета застави, яка мала місце після укладення цього договору, не впливає на розмір погодженої сторонами заставної вартості; у зв'язку з цим сторони погодили, що у процесі звернення стягнення на предмет застави (в тому числі у судовому порядку) та у процесі реалізації предмета застави оцінка предмета застави не проводиться.

На підставі наведеного, передача знака для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2 (Свідоцтво на знак для товарів і послуг НОМЕР_2, що видане Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України 25.06.2007 року за заявкою №m200604715 від 31.06.2006 року) відносно усього включеного до нього переліку товарів у власність ФОП ОСОБА_1 здійснюється за вартістю 13900 (тринадцять тисяч дев'ятсот) гривень 00 копійок.

Відповідно до ч. 2 ст. 589 ЦК України, за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Згідно ст. 19 Закону України «Про заставу», за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Згідно абзацу 1 п.2.4. Договору застави №1 від 13.06.2013 року, за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити у повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання предмета застави, а також витрат, понесених у зв'язку з пред'явленням вимоги.

Враховуючи те, що станом на день прийняття рішення у справі забезпечена заставою заборгованість відповідача перед позивачем становить 11720 (одинадцять тисяч сімсот двадцять) гривень 00 копійок, а також те, що позивач поніс витрати, пов'язані із пред'явленням вимоги, що складаються із суми сплаченого судового збору у розмірі 1720 (одна тисяча сімсот двадцять) гривень 50 копійок, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією №152 від 26.06.2013 року, то за рахунок предмета застави підлягають задоволенню усі зазначені вимоги позивача на загальну суму 13440 (тринадцять тисяч чотириста сорок) гривень 50 копійок, які включають 11720 (одинадцять тисяч сімсот двадцять) гривень 00 копійок заборгованості ТзОВ «Калібра Україна» перед ФОП ОСОБА_1 за Договором про відстрочення виконання зобов'язання від 13 червня 2013 року та 1720 (одна тисяча сімсот двадцять) гривень 50 копійок суми сплаченого позивачем судового збору.

Оскільки документи, які засвідчують право власності заставодавця на предмет застави, передані на зберігання заставодержателя, а також враховуючи відсутність відповідного клопотання позивача суд не вбачає необхідності у вжитті заходів щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №41064489, виданого 26.06.2013 року ОСОБА_5, державним реєстратором обтяжень рухомого майна Львівської філії ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, за параметрами запиту: тип обтяження - усі типи, боржник - ТзОВ «Калібра Україна» (укр.), 34943111 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна знайдено запис 1 - обтяження, яке зареєстровано 19.06.2013 16:07:42 за №13752422, тобто обтяження, яке зареєстроване на користь позивача та є предметом спору у даній справі.

За даним Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №41064489 від 26.06.2013 року інших обтяжень рухомого майна ТзОВ «Калібра Україна», і в тому числі знака для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2, окрім обтяження №13752422 від 19.06.2013 року 16:07:42, у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна не зареєстровано, відтак будь-які вимоги третіх осіб з вартості знака для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2 задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 1 ст. 218 ЦК України, суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.

Статтею 2 ЦК України передбачено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи); учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Згідно ч. 1 ст. 325 ЦК України, суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 493 ЦК України, суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи.

Частина 5 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» передбачає, що право на одержання свідоцтва у порядку, встановленому цим Законом, має будь-яка особа, об'єднання осіб або їх правонаступники.

Згідно абзацу 1 п.7 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору.

Стаття 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» визначає особу, як фізичну або юридичну особу.

З наведених норм Цивільного кодексу України та Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» випливає, що фізичні особи - підприємці не є суб'єктами права власності, суб'єктами права приватної власності та суб'єктами права власності на знак для товарів і послуг, такими суб'єктами можуть бути фізичні особи, незалежно від того, що вони зареєстровані, як підприємці.

Відповідно до ч. 1 ст. 320 ЦК України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 52 ЦК України, фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Відповідно до ч. 2 ст. 128 ГК України, громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

Зазначені положення Цивільного та Господарського кодексів України дозволяють фізичній особі, яка зареєстрована у якості підприємця, надалі використовувати належне їй, як фізичній особі, майно у її підприємницькій діяльності, та одночасно зобов'язують таку фізичну особу - підприємця, нести відповідальність за зобов'язаннями, що випливають з її господарської діяльності, усім майном такої фізичної особи, в тому числі тим, яке не використовувалось у підприємницькій діяльності.

Чинне законодавство не розділяє власності фізичної особи, та власності фізичної особи - підприємця. Власником будь-якого майна, яке набуто фізичною собою - підприємцем у процесі здійснення підприємницької діяльності, завжди буде фізична особа, саме вона є суб'єктом права власності, і саме вона відповідає своїм майном за усі наслідки її діяльності у якості підприємця.

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що у зв'язку з набуттям ОСОБА_1 прав заставодержателя за Договором застави №1 від 13.06.2013 року у якості фізичної особи - підприємця, у зв'язку із зверненням ОСОБА_1 стягнення на предмет застави за вказаним договором у якості фізичної особи - підприємця та у зв'язку з передачею знака для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2 у власність ОСОБА_1 у якості фізичної особи - підприємця, набуття права власності на предмет застави здійснюється ОСОБА_1 лише у якості фізичної особи, а не фізичної особи - підприємця.

Відтак суд вважає необхідним визнати за ОСОБА_1 право власності знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво на знак для товарів і послуг НОМЕР_2, що видане Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України 25.06.2007 року за заявкою №m200604715 від 31.06.2006 року) відносно усього включеного до нього переліку товарів та право власності на свідоцтво на знак для товарів і послуг НОМЕР_2, що видане Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України 25.06.2007 року за заявкою №m200604715 від 31.06.2006 року відносно усього включеного до нього переліку товарів.

Частиною 4 ст. 29 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» встановлено, що у разі набуття обтяжувачем права власності на предмет забезпечувального обтяження відповідне зобов'язання, забезпечене обтяженням, вважається повністю виконаним і обтяжувач не вправі пред'являти боржнику інші вимоги у зв'язку з виконанням цього зобов'язання.

Таким чином, з моменту набрання чинності цим рішенням, зобов'язання відповідача перед позивачем за Договором про відстрочення виконання зобов'язання від 13 червня 2013 року про сплату 11720 (одинадцять тисяч сімсот двадцять) гривень 00 копійок вважаються виконаними, і позивач не вправі пред'являти відповідачу інші вимоги у зв'язку з виконанням цього зобов'язання.

Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» передбачено ведення Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг.

Відповідно до абзацу 2 ч. 9 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», сторона договору має право на інформування невизначеного кола осіб про передачу права власності на знак або видачу ліцензії на використання знака; таке інформування здійснюється шляхом публікації в офіційному бюлетені відомостей в обсязі та порядку, встановлених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності, з одночасним внесенням їх до Реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 1114 ЦК України, ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності та договори, визначені статтями 1109, 1112 та 1113 цього Кодексу, не підлягають обов'язковій державній реєстрації; їх державна реєстрація здійснюється на вимогу ліцензіара або ліцензіата у порядку, встановленому законом; відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об'єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права.

Згідно п.1.3. Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, що затверджене наказом Міністерства освіти і науки України №10 від 10.01.2002 року і зареєстроване у Міністерстві юстиції України 28.01.2002 року за №64/6352, відомості, що занесені до реєстру, зміни до них, відомості, про видачу дубліката свідоцтва, зміни внаслідок виправлення помилок та інші відомості, що занесені до реєстру, Державна служба публікує в офіційному бюлетені "Промислова власність"; дані про публікацію зазначених відомостей заносяться до реєстру.

Відповідно до п.2.3. Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, у процесі ведення реєстру до нього вносяться відомості щодо зміни, пов'язаної зі зміною особи власника (власників) свідоцтва.

Підставою для внесення відомостей до реєстру є: рішення Державної служби; рішення судових органів; клопотання або заява власника (власників) свідоцтва (п.2.4. Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг).

Згідно п.4.8. Договору застави №1 від 13.06.2013 року, реалізація предмета застави, яка має наслідком перехід права власності на знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2 та/або перехід права власності на Свідоцтво на знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2 та/або перехід усіх майнових прав на знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2 та/або правонаступництво власника Свідоцтва на знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2, є підставою для публікації в офіційному бюлетені "Промислова власність" та внесення Державною службою інтелектуальної власності України до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг (зміну особи власника Свідоцтва).

Відповідно до п.4.9. Договору застави №1 від 13.06.2013 року, у разі реалізації предмета застави шляхом переводу на заставодержателя (визнання за заставодержателем) права власності на предмет застави на підставі рішення господарського суду, зазначене рішення господарського суду сторонами Договору визнаватиметься документом, на підставі якого відбулася передача права власності на знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2 (зміна особи власника Свідоцтва).

На підставі наведеного, передача знака для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2 та визнання за ОСОБА_1 права власності на знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2 на вимогу ОСОБА_1 є підставою для внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей щодо зміни особи власника свідоцтва на ОСОБА_1 та публікації таких відомостей в офіційному бюлетені "Промислова власність".

Відповідно до ст. 422 ЦК України, право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути в тому числі: визнання права, примусове виконання обов'язку в натурі; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку про підставність та обгрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

1. Позов задоволити повністю.

2. Звернути стягнення на належний Товариству з обмеженою відповідальністю «Калібра Україна» (Код за ЄДРПОУ 34943111, місцезнаходження: м. Львів, вул. Олени Степанівни, буд. 2) знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво на знак для товарів і послуг НОМЕР_2, що видане Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України 25.06.2007 року за заявкою №m200604715 від 31.06.2006 року) відносно усього включеного до нього переліку товарів в користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1) у рахунок виконання зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Калібра Україна» (Код за ЄДРПОУ 34943111, місцезнаходження: м. Львів, вул. Олени Степанівни, буд. 2) по сплаті в користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1) 13 440 (тринадцять тисяч чотириста сорок) гривень 50 копійок, що складається із заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Калібра Україна» перед Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 на суму 11 720 (одинадцять тисяч сімсот двадцять) гривень 00 копійок за Договором про відстрочення виконання зобов'язання від 13 червня 2013 року, за якими Товариство з обмеженою відповідальністю «Калібра Україна» зобов'язане сплатити Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 борг за надані транспортні послуги, який виник на підставі Договору №1206/23 про надання транспортних послуг від 22.06.2012 року, та відшкодування витрат Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на сплату 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) гривень 50 копійок судового збору.

3. Передати належний Товариству з обмеженою відповідальністю «Калібра Україна» (Код за ЄДРПОУ 34943111, місцезнаходження: м. Львів, вул. Олени Степанівни, буд. 2) знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2 (Свідоцтво на знак для товарів і послуг НОМЕР_2, що видане Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України 25.06.2007 року за заявкою №m200604715 від 31.06.2006 року) відносно усього включеного до нього переліку товарів у власність Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1) за вартістю 13 900 (тринадцять тисяч дев'ятсот) гривень 00 копійок.

4. Визнати за ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) право власності на знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_2 (Свідоцтво на знак для товарів і послуг НОМЕР_2, що видане Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України 25.06.2007 року за заявкою №m200604715 від 31.06.2006 року) відносно усього включеного до нього переліку товарів та на Свідоцтво на знак для товарів і послуг НОМЕР_2, що видане Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України 25.06.2007 року за заявкою №m200604715 від 31.06.2006 року відносно усього включеного до нього переліку товарів.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91 - 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 05.07.2013 року.

Суддя Р.Матвіїв