Рішення № 32313518, 12.06.2013, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

02099, м. Київ, вул. Севастопольська, 14

справа № 753/449/13

провадження № 2/753/2242/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2013 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді КАЛІУШКА Ф.А.

при секретарі КРАВЦОВІЙ Н.О.

за участю

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Перепелиціна К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства Публічного акціонерного товариства «Київхліб» «Хлібокомбінат №11» про визнання переведення незаконними та таким, що грубо порушує трудове законодавство, стягнення моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернулась до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до Дочірнього підприємства Публічного акціонерного товариства «Київхліб» «Хлібокомбінат №11» (далі по тексту - відповідач, ДП «Хлібокомбінат №11») про визнання переведення незаконним та таким, що грубо порушує трудове законодавство, поновлення на посаді.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач - ОСОБА_1 працює на підприємстві відповідача з 1981 року. 19.10.2012 року з позивачем стався нещасний випадок (падіння на підлогу, внаслідок чого пошкоджено ліву ногу).

25.10.2012 року комісією, утвореною наказом ДП «Хлібокомбінат №11» від 23.10.2012 року за №257, проведено розслідування вказаного нещасного випадку, про що складено відповідні Акти, за якими комісія дійшла висновку, що нещасний випадок стався під час виконання потерпілою трудових обов'язків та визнано таким, що пов'язаний з виробництвом. Вину за порушення норм охорони праці, що призвело до нещасного випадку, на думку позивача, необґрунтовано покладено на неї.

26.11.2012 року, у зв'язку з виробничою необхідністю та для покращення мікроклімату в колективі, наказом ДП «Хлібокомбінат №11» за №699-п позивача, працюючої на посаді рецептурника 4 розряду бригади №11 дільниці кондитерсько-бараночних виробів цеху №4, у відповідності до ч. 2 ст. 32 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) тимчасово, терміном на один місяць, переведено до дільниці сухарно-бараночних виробів цеху №2 на посаду укладальника-пакувальника 2 розряду. Посилаючись на те, що зазначений наказ про переведення виданий без її згоди, а відповідно до ст. 32 КЗпП України згода особи на таке переведення є обов'язковою, зазначені дії відповідача є грубим порушенням трудового законодавства.

У судовому засіданні представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. Крім того, ним уточнено первісні вимоги, зокрема, у зв'язку з тим, що позивач повернулася до виконання трудових обов'язків рецептурника 4 розряду, а тому підстава для поновлення на посаді відпала, просив суд розглядати справу за вимогами про визнання переведення незаконним та таким, що грубо порушує трудове законодавство, та стягнення моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 31 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

Дослідивши надану позивачем заяву про збільшення позовних вимог, уточнення заявлені в судовому засіданні та враховуючи те, що дана заява подана до початку розгляду справи по суті та у відповідності до приписів ч. 2 ст. 31 ЦПК України, суд приймає їх до розгляду та вважає за необхідне здійснити розгляд справи з урахуванням уточнених позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення позивача, її представника та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює на підприємстві відповідача з 1981 року. Відповідно до записів у трудовій книжці, 01.07.2007 року за наказом №194-вк переведена на посаду рецептурника 4 розряду бригади №11 дільниці кондитерсько-бараночних виробів.

19.10.2012 року з позивачем на підприємстві стався нещасний випадок (падіння на підлогу, внаслідок чого пошкоджено ліву ногу).

25.10.2012 року комісією, утвореною наказом ДП «Хлібокомбінат №11» від 23.10.2012 року за №257, проведено розслідування вказаного нещасного випадку, про що складено відповідні Акти, за якими комісія дійшла висновку, що нещасний випадок стався під час виконання потерпілою трудових обов'язків та визнано таким, що пов'язаний з виробництвом. Вину за порушення норм охорони праці, що призвело до нещасного випадку покладено на позивача. 11.12.2012 року проведено повторне розслідування нещасного випадку, що стався 19.10.2012 року. За складеними на підставі повторного розслідування актами також встановлено, що нещасний випадок стався під час виконання ОСОБА_1 трудових обов'язків та визнаний таким, що пов'язаний з виробництвом. Вину за порушення норм охорони праці, що призвело до нещасного випадку, під час повторного розслідування також покладено на позивача.

26.11.2012 року проведено засідання адміністрації та членів трудового колективу ДП «Хлібокомбінат №11», про що складено відповідний протокол, на якому вирішено для покращення мікроклімату в колективі бригади №11 дільниці кондитерсько-бараночних виробів цеху №4, вмотивовано зумовлене інтересами виробництва, а також з метою відвернення несприятливих та небезпечних умов для життя та здоров'я працівників, що може призвести до підвищення виробничого травматизму та стану захворюваності (серцево-судинної, нервової) серед працівників, тимчасово (терміном на один місяць) перевести ОСОБА_1 до цеху №2 та зберегти їй істотні умови праці та середньомісячну заробітну плату за основним місцем роботи.

За наслідком проведеного засідання, 26.11.2012 року, у зв'язку з виробничою необхідністю та для покращення мікроклімату в колективі наказом ДП «Хлібокомбінат №11» за №699-п позивача, працюючої на посаді рецептурника 4 розряду бригади №11 дільниці кондитерсько-бараночних виробів цеху №4, тимчасово, терміном на один місяць з 27 листопада 2012 року по 27 грудня 2012 року, переведено до дільниці сухарно-бараночних виробів цеху №2 на посаду укладальника-пакувальника 2 розряду.

14.01.2013 року наказом ДП «Хлібокомбінат №11» №17-П внесено зміни до наказу №699-П від 26.11.2012 року, п. 2 якого викладено у наступній редакції: «Термін переведення становить 1 (один) календарний місяць з 14.01.2013 року по 14.02.2013 року».

Зі вступної частини зазначеного наказу №699-п від 26.11.2012 року вбачається, що він прийнятий у відповідності до ч. 2 ст. 32 КЗпП України та з урахуванням усного зауваження, зауваження начальника цеху, що є видом дисциплінарного стягнення та з метою прийняття відповідних розпорядчих рішень адміністрації підприємства. З даним наказом позивач не була ознайомлена.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством. А частиною 2 цієї статті передбачено, що не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.

Водночас, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року за №9, зокрема її п. 31 встановлено, що переведення на іншу роботу допускається тільки за згодою працівника. Переведенням на іншу роботу вважається доручення працівникові роботи, що не відповідає спеціальності, кваліфікації чи посаді, визначеній трудовим договором. Не вважається переведенням, що потребує згоди працівника, переміщення його на тому ж підприємстві (в установі, організації) на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ на території підприємства в межах тієї ж місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою і з тими ж істотними умовами праці. Однак і переміщення не може бути безмотивним, не обумовленим інтересами виробництва.

Враховуючи те, що тимчасове переведення позивача з посади рецептурника 4 розряду бригади №11 дільниці кондитерсько-бараночних виробів цеху №4 на посаду не обумовлену трудовим договором, зокрема укладальника-пакувальника 2 розряду до дільниці сухарно-бараночних виробів цеху №2, відбулось у відповідності до ч. 2 ст. 32 КЗпП України, яка передбачає обов'язковість її згоди на таке переведення, суд дійшов висновку, що вказані дії відповідача є порушенням трудового законодавства.

Суд не бере до уваги викладені у запереченні твердження відповідача про те, що спірний наказ №699-п від 26.11.2012 року було видано на підставі ч. 2 ст. 33 КЗпП України та помилково зазначено у його вступній частині посилання на ч. 2 ст. 32 цього Кодексу, оскільки відповідно до зазначеної правової норми (ч. 2 ст. 33) власник або уповноважений ним орган має право перевести працівника строком до одного місяця на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди, якщо вона не протипоказана працівникові за станом здоров'я, лише для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, з оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою, ніж середній заробіток за попередньою роботою, а доказів наявності зазначених у цій статті обставин, що зумовили тимчасове переведення працівника у відповідності до даної статті відповідачем не надано.

Крім того, статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина 1). Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан (частина 3).

Пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 року за №9 встановлено, що ч. 3 ст. 43 Конституції встановлює, що використання примусової праці заборонено. У зв'язку з цим не можуть застосовуватись як такі, що суперечать Конституції, правила статей 32 - 34 КЗпП України, відомчих положень чи статутів про дисципліну тощо, які передбачають можливість тимчасового переведення працівника без його згоди на іншу роботу в порядку дисциплінарного стягнення, у разі виробничої необхідності або простою, а також можливість виконання ним роботи, не передбаченої трудовим договором.

Таким чином, врахувавши встановлені вище обставини та те, що позивач, без її згоди, була переведена у відповідності до ч. 2 ст. 32 КЗпП України та в порядку дисциплінарного стягнення на посаду не обумовлену трудовим договором, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним та таким, що порушує трудове законодавство тимчасове переведення позивача за наказом №699-п від 26.11.2012 року.

Що стосується заявленої позивачем вимоги про стягнення моральної шкоди, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується незалежно від матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Виходячи з положення статті 23 ЦК України, при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди суду необхідно встановити характер завданої моральної шкоди, глибину і тривалість моральних та фізичних страждань потерпілого, настання негативних змін у його житті, можливість відновлення стану, який мав потерпілий до нещасного випадку чи професійного захворювання.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 (далі по тексту - Постанова Пленуму), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Статтею 237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Водночас, п. 13 Постанови Пленуму встановлено, що за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди і умовою цивільно-правової відповідальності.

У своїй заяві про відшкодування моральної шкоди позивач зазначає, що у зв'язку незаконним переведенням зазнала різкого погіршення стану здоров'я, підтвердженням чого слугують виписка з історії хвороби та листок непрацездатності. Крім того, вказує, що засідання адміністрації та членів трудового колективу ДП «Хлібокомбінат №11», яке відбулось 26.11.2012 року та наслідком якого стало прийняття спірного наказу, супроводжувалось приниженням її честі і гідності, проте, доказів останнього позивачем не надано. Також із показів допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не вбачається, що проведене 26.11.2012 року вказане засідання супроводжувалось приниженням честі і гідності позивача.

Згідно з ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Водночас, статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Таким чином, оцінивши докази в їх сукупності, при визначенні суми моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, суд враховує характер та тривалість страждань позивача у зв'язку з погіршенням стану її здоров'я завданим незаконним переведенням, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості вважає суму 10 000 грн. значно завищеною, а тому відповідно дана позовна вимога підлягає задоволенню в сумі 3 000 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача у дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 43 Конституції України, ст. 23 Цивільного кодексу України, стст. 32, 237-1 Кодексу законів про працю України, стст. 10, 11, 31, 57, 60, 88, 209, 213 - 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати незаконним та таким, що порушує трудове законодавство тимчасове переведення за наказом №699-п від 26.11.2012 року рецептурника 4 розряду бригади №11 дільниці кондитерсько-бараночних виробів цеху №4 - ОСОБА_1 до дільниці сухарно-бараночних виробів цеху №2 на посаду укладальника-пакувальника 2 розряду.

Стягнути з Дочірнього підприємства Публічного акціонерного товариства «Київхліб» «Хлібокомбінат №11» (індивідуальний податковий номер 00376353) на користь ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) моральну шкоду у розмірі 3 000 грн.

Стягнути Дочірнього підприємства Публічного акціонерного товариства «Київхліб» «Хлібокомбінат №11» (індивідуальний податковий номер 00376353) в дохід держави судовий збір у сумі 344,10 грн. (114,70 + 229,40).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.