Ухвала суду № 32307147, 09.07.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

про закриття провадження у справі

09 липня 2013 року 810/2786/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спиридонової В.О., за участю секретаря судового засідання Тятькова І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві клопотання Колективного підприємства «Білоцерківбуд» про закриття провадження у справі за позовом Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби до Колективного підприємства «Білоцерківбуд» про нарахування та стягнення податкових зобов'язань,

В С Т А Н О В И В:

01.06.2013 до Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - Позивач, Податковий орган) до Колективного підприємства «Білоцерківбуд» (далі - Відповідач, Підприємство), в якій позивач просить підтвердити правомірність нарахування Підприємству податкових зобов'язань внаслідок застосування звичайних цін до господарських операцій відповідача на загальну суму 4063936,00 грн., у тому числі по податку на прибуток підприємств - 99999,00 грн., по податку на додану вартість - 3963937,00 грн., та стягнути на користь Податкового органу вищевказані податкові зобов'язання.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскільки при проведенні перевірки встановлено відчуження Відповідачем двох нежитлових будівель по заниженій вартості, Білоцерківською ОДПІ Київської області ДПС прийнято рішення про застосування звичайних цін при визначенні розміру доходу від реалізації основних засобів КП «Білоцерківбуд» і такі податкові зобов'язання згідно п.39 ст.39 Податкового кодексу України сплачуються до бюджетів (державних цільових фондів) на підставі судового рішення.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2013 відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.07.2013.

В судовому засіданні 09.07.2013 представником Відповідача заявлено клопотання про закриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі з наступних підстав.

Судом встановлено, що податковим органом на підставі направлень від 02.10.2012 №№ 417, 418, 419, 420, 421, 422, 423, 424, 425, 426, 427, 428, 428, 433, 434, 435, 436, 437 та від 12.10.2012 №№ 448, 449; у зв'язку з отриманням звернення гр. ОСОБА_2; у з в'язку з не наданням Підприємством письмових пояснень та документальних підтверджень на запит Податкового органу від 28.08.2012; на підставі наказів Податкового органу від 27.09.2012 №1350, від 01.10.2012 №№ 1361, 1362, 1363; згідно положень п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст. 78, Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено позапланову документальну виїзну перевірку КП «Білоцерківбуд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.08.2012.

За результатами вказаної перевірки складено Акт №4115/22-3/19408519/181 від 05.11.2012 (далі - Акт перевірки), у висновках якого зафіксовано наступні порушення з боку Підприємства: заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 583853,00 грн. (донарахування за рахунок застосування звичайних цін) та завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на суму 587965,00 грн.; заниження ПДВ на суму 2686617,00 грн. та на суму 13100,00 грн.; порушення податкового законодавства під час виплати коштів фізичній особі, тому проведено перерахунок ПДФО до бюджету за суму 1262,50 грн.; заниження даних в довідках №1-ДФ про утриманий ПДФО з виплачених доходів платникам податків; перевищення ліміту залишку готівки в касі підприємства; не проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій.

Такі висновки позивачем зроблені на підставі наказу начальника Податкового органу №1602 від 02.11.2012 про застосування звичайних цін при визначенні Відповідачеві сум податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість та відповідного відображення в матеріалах документальної позапланової виїзної перевірки КП «Білоцерківбуд», а також звітів про незалежну оцінку нежитлових будівель (висновків про вартість об'єктів оцінки) від 02.11.2012 №80/12/О/У №81/12/О/У №82/12/О/У №83/12/О/У,

27.11.2012 на підставі зазначеного Акту Податковим органом прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0000972230/2795 з податку на прибуток підприємств на суму 483854,00 грн.;

- №0000932230/2793 по ПДВ на суму 22319,00;

- №0000782240/2798 за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування РРО на суму 4422,75 грн.;

- №0001861720/2797 по ПДФО на суму 1324,97 грн.;

- №0000952230/2794 по ПДВ на суму 3963937,00 грн. (в частині застосування звичайний цін);

- №0000962230/2796 по податку на прибуток підприємств на суму 99999,00 грн. (в частині застосування звичайних цін).

Податкові повідомлення-рішення від 27.11.2012 №0000972230/2795, №0000962230/2796 та рішення Білоцерківської ОДПІ в Київській області ДПС про результати розгляду скарги №305/10/10-206/842 від 08.02.2013 були оскаржені в адміністративному порядку до Державної податкової служби України, що підтверджується листом КП «Білоцерківбуд» №56 від 20.02.2013. Податкові повідомлення-рішення від 27.11.2012 №0000972230/2795, №0000962230/2796 також оскаржені у судовому порядку.

Надаючи правову оцінку клопотанню про закриття провадження у справі та спірним праворвідносинам, суд виходив з наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Закріплений у ч.1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч. 2 цієї ж статті викладений принцип диспозитивності, який визначає, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідного до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

З огляду на зміст викладених норм процесуального права та зважаючи на те, що вимогами заявленого позову є стягнення у судовому порядку нарахованих позивачем відповідачеві податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін, предметом доказування у даній справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін, обґрунтованість їх розміру, встановлення факту їх сплати у добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту тощо.

Згідно з частиною 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім тих, для яких законом встановлено інший порядок судового вирішення.

У пункті 1 частини 1 статті 3 КАС України справу адміністративної юрисдикції визначено, як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 3 КАС України).

Відповідно до п.5 ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Вказана норма кореспондується з положеннями ч. 4 ст. 50 КАС України, якою встановлено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Суб'єкти владних повноважень, згідно з ч.3 ст.6 КАС України, мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Згідно з п.1.1. ст.1 ПК України, який вступив в дію з 01.01.2011, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Підпунктом 20.1.38 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено право органів державної податкової служби звертатися з позовом до платника податків щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності у результаті застосування звичайних цін.

Водночас при реалізації зазначеного права необхідно враховувати кореспондування приписів підпункту 20.1.38 пункту 20.1 статті 20 ПК України з іншими нормами, а саме із змістом статей 39, 54 та 58 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 39.15 статті 39 ПК України визначені із застосуванням звичайних цін база, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку використовуються органами державної податкової служби для проведення розрахунку податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки. За результатами цієї перевірки приймається відповідне податкове повідомлення-рішення. У разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення, або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених цим Кодексом, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Зі змісту наведеної законодавчої норми вбачається послідовний алгоритм дій органу державної податкової служби з визначення платникові податків податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін. Цей алгоритм передбачає такі обов'язкові етапи, як проведення перевірки та винесення за її результатами окремого податкового повідомлення-рішення, у якому визначається сума грошових зобов'язань внаслідок використання звичайних цін. У разі оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення платником податків або несплати визначеної в ньому суми таке повідомлення-рішення вважається відкликаним. І лише після цього керівник органу державної податкової служби звертається з позовом до платника податків про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Виходячи з викладеного, звернення керівника органу державної податкової служби з наведеним позовом є завершенням законодавчо встановленої послідовності дій податкового органу із застосування звичайних цін. При цьому обов'язковою передумовою для звернення із розглядуваним позовом є відкликання податкового повідомлення-рішення, винесеного податковим органом на підставі пункту 39.15 статті 39 ПК України.

Отже, право органів державної податкової служби, визначене підпунктом 20.1.38 пункту 20.1 статті 20 ПК України, може бути реалізоване виключно як завершальний етап загальної процедури з визначення платникові податків податкового зобов'язання із застосуванням звичайних цін і лише в разі відкликання податкового повідомлення-рішення, винесеного в порядку пункту 39.15 статті 39 ПК України. Тому звернення керівника податкового органу з позовом щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності у результаті застосування звичайних цін окремо від порядку, врегульованого статтею 39 ПК України, є неможливим.

Водночас згідно з пунктом 1 розділу XIX ПК України стаття 39 Податкового кодексу України набирає чинності з 1 січня 2013 року.

Натомість із 1 січня 2011 року є чинними інші норми Податкового кодексу України, що регулюють порядок визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платникові податків.

Так, згідно з пунктом 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (підпункт 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України).

Як випливає зі змісту наведеної норми, у разі виявлення під час проведення податкових перевірок будь-яких порушень правил ведення податкового обліку контролюючий орган (зокрема, орган державної податкової служби) зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків, що залишилася невідображеною платником податків через виявлені порушення, незалежно від причин таких порушень.

Реалізація обов'язку контролюючого органу щодо визначення платникові податків відповідних грошових зобов'язань відбувається шляхом вручення (надсилання) платникові податків податкового повідомлення-рішення. Відповідно до пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України у разі, коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Наведені норми статей 54 та 58 ПК України є імперативними. Тому контролюючий орган зобов'язаний надіслати платникові податків податкове повідомлення-рішення в будь-якому разі, коли виявлені порушення норм податкового та іншого законодавства, що контролюється відповідним органом. Не становлять винятку і випадки виявлення порушення правил застосування звичайних цін.

Таким чином, у силу приписів статей 54 та 58 ПК України податковий орган повинен надіслати платникові податків податкове повідомлення-рішення, в якому буде визначено суму грошових зобов'язань, яка підлягає сплаті внаслідок порушення правил застосування звичайних цін у податковому обліку.

При цьому, за нечинності приписів статті 39 ПК України податкове повідомлення-рішення, винесене щодо платника податків за результатами застосування звичайних цін, не може бути відкликане в разі його оскарження. Отже, такі податкові повідомлення-рішення можуть зберегти свою чинність після процедури адміністративного оскарження чи судового розгляду. Відповідно може бути підтверджено дійсність сум, визначених платнику податків таким податковим повідомленням-рішенням. Ці суми підлягатимуть обов'язковій сплаті в порядку, передбаченому Податковим кодексом України.

Додаткове звернення за таких умов керівника податкового органу з позовом щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності у результаті застосування звичайних цін може призвести до подвійного виконання того самого податкового обов'язку.

При цьому, імперативність норм статей 54 та 58 ПК України виключає застосування податковим органом способу визначення грошових зобов'язань внаслідок застосування звичайних цін на свій розсуд - чи то шляхом надіслання (вручення) податкового повідомлення-рішення, чи то шляхом безпосереднього звернення з позовом на підставі підпункту 20.1.38 пункту 20.1 статті 20 ПК України.

Тому податкове повідомлення-рішення обов'язково повинно бути надіслане (вручене) платникові податків у разі порушення ним правил застосування звичайних цін.

Відповідно до пункту 8 підрозділу 10 розділу XX ПК України у випадках, передбачених цим Кодексом, до набрання чинності статтею 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Враховуючи, що перевірку проведено у 2012 році та винесені за її результатами податкові повідомлення-рішення, у яких визначається сума грошових зобов'язань внаслідок використання звичайних цін також прийняті у 2012 році, тобто не могли бути винесені в порядку ст. 39 ПК України. Тому визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін повинно здійснюватися в загальному порядку. Відповідно податковий орган при встановленні порушень платником податків правил застосування звичайних цін повинен надіслати (вручити) такому платникові податків податкове повідомлення-рішення, як це передбачено статтями 54 та 58 Податкового кодексу України. У разі несплати суми грошового зобов'язання, визначеного в такому повідомленні-рішенні та узгодженого в установленому порядку, відповідна сума підлягатиме стягненню як податковий борг згідно з нормами глави 9 Податкового кодексу України.

Підсумовуючи викладене, процедура, передбачена нормами статті 39 та підпункту 20.1.38 пункту 20.1 статті 20 ПК України, може застосовуватися лише за наявності обставин, передбачених статтею 39 Податкового Кодексу України, а саме: 1) проведення перевірки 2) винесення податкового повідомлення-рішення; 3) відкликання податкового повідомлення-рішення.

Зважаючи на зазначене, враховуючи відсутність вищевикладених обставин для застосування статті 39 Податкового Кодексу України та те, що Податковим органом було проведено позапланову невиїзну перевірку Відповідача та прийнято відповідні податкові повідомлення-рішення до набрання чинності даною нормою, у Податкового органу не виникло право звертатися до суду із позовом щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності у результаті застосування звичайних цін, передбачене пп. 20.1.38 п. 20.1 ст. 20 Податкового Кодексу України.

Аналогічна позицію викладена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 14.06.2012 № 1500/12/13-12.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Судові витрати відповідно до вимог ст. 94 КАС України з сторін не стягуються.

Керуючись ст. ст. 2, 7-14, 50, 71, 86, 138, 143, 157, 158-160, 165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Клопотання Колективного підприємства «Білоцерківбуд» про закриття провадження у справі задовольнити.

Провадження у справі № 810/2786/13-а за позовом Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби до Колективного підприємства «Білоцерківбуд» про нарахування та стягнення податкових зобов'язань закрити.

Копію ухвали надіслати особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Спиридонова В.О.