Постанова № 32307111, 05.07.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2013 р. Справа №805/8499/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12 год. 10 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В. при секретарі судового засідання Поддубному С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1, м. Донецьк

до Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції в м. Донецьку

про визнання неправомірними дій та скасування постанови від 20 травня 2013 року

за участю

позивача: ОСОБА_1 - особисто

представника відповідача: Ярошенка Д.В. - за дов. від 14.05.2013р.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 заявлено позов до Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції в м. Донецьку про визнання неправомірними дій та скасування постанови від 20 травня 2013 року про стягнення виконавчого збору в сумі 11210 грн. 12 коп.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на неправомірність спірної постанови про стягнення виконавчого збору, оскільки отримала постанову про відкриття виконавчого провадження як боржник тільки 13 березня 2013 року, однак ухвалою суду від 13 березня 2013 року їй було надане розстрочення виконання судового рішення, яку вона своєчасно виконує.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірна постанова про стягнення виконавчого збору відповідає вимогам діючого законодавства, постанова про відкриття виконавчого провадження вручена боржнику (позивачу у справі) особисто державним виконавцем ОСОБА_4 13 лютого 2013 року, про що свідчить її підпис на копії постанови. Також відповідач посилається на постанову про відкладення провадження виконавчих дій від 13 лютого 2013 року, якою був встановлений боржнику строк для добровільного виконання до 22 лютого 2013 року.

Вислухавши у судовому засіданні позивача, представника відповідача, свідків, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (надалі - Закон № 606) примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Згідно з частиною 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби. Отже, відповідачем у даній адміністративній справі є саме відповідний відділ державної виконавчої служби.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади повинні діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 2 Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року № 202/98 визначає, що правову основу діяльності державної виконавчої служби становлять Конституція України, цей Закон, інші закони та нормативно-правові акти, що прийняті на їх виконання.

Таким чином, відповідач, як орган державної влади, при вчиненні спірних дій та прийнятті спірної постанови повинен був діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

31 січня 2013 року державним виконавцем ОСОБА_4 прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження стосовно боржника - ОСОБА_1 за виконавчим листом № 2/0532/1112/12, виданого 11 січня 2013 року Ленінським районним судом м. Донецька, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації в сумі 112101 грн. 25 коп. В даній постанові зазначено, що боржнику встановлений добровільний строк виконання: семиденний термін з дня винесення постанови (її отримання). Відповідно до частини 5 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV (надалі - Закон № 606) копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові. Відповідно до частини 1 статті 31 Закону № 606 копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Доказів дотримання даних норм Закону відповідач суду не надав. Відповідач зазначає, що боржником особисто отримана постанова про відкриття виконавчого провадження 13 лютого 2013 року. Позивач заперечує отримання даної постанови 13 лютого 2013 року, та наполягає на тому, що отримала постанову 13 березня 2013 року. Судом досліджений оригінал постанови про відкриття виконавчого провадження та встановлено, що чітко визначити дату отримання постанови неможливо, крім цього, не зазначено взагалі хто отримав дану постанову, оскільки зазначений тільки підпис без прізвища особи, внаслідок чого встановити особу, яка поставила свій підпис на постанові не є можливим.

15 січня 2013 року позивач звернулася до Ленінського районного суду м. Донецька із заявою про розстрочення виконання судового рішення та 25 січня 2013 року письмовою заявою повідомила відповідача про таке звернення з наданням копії заяви та довідкою суду про рух справи. Як зазначено вище, виконавче провадження було відкрито державним виконавцем 31 січня 2013 року, однак судом досліджений оригінал виконавчого провадження та встановлено, що заява боржника від 25 січня 2013 року міститься у матеріалах виконавчого провадження.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону № 606 у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

11 лютого 2013 року державник виконавцем була прийнята постанова про стягнення виконавчого збору, яка була скасована постановою від 20 травня 2013 року на підставі постанови про перевірку виконавчого провадження від 20 травня 2013 року, у зв'язку із несвоєчасним отриманням боржником постанови про відкриття виконавчого провадження.

20 травня 2013 року державним виконавцем була прийнята спірна постанова про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 11210 грн. 12 коп., в якій, зокрема, зазначено, що боржником отримана постанова про відкриття виконавчого провадження 13 лютого 2013 року, у зв'язку із чим державним виконавцем було надано добровільний строк для виконання рішення до 22 лютого 2013 року, однак у наданий строк умови виконавчого листа не виконано.

Стосовно наданого боржнику строку для добровільного виконання судового рішення суд зазначає наступне.

Як зазначено у спірній постанові про стягнення виконавчого збору від 20 травня 2013 року позивачу був наданий строк для добровільного виконання до 22 лютого 2013 року з посиланням на отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження 13 лютого 2013 року. З постанови про відкриття виконавчого провадження від 31 січня 2013 року вбачається, що державним виконавцем визначений семиденний строк для добровільного виконання судового рішення з дня винесення постанови (її отримання), тобто чітко день не визначений, з якого боржник має обчислювати семиденний строк - з дня винесення чи отримання постанови. Стосовно 22 лютого 2013 року з пояснень представника відповідача судом встановлено, що даний строк для добровільного виконання боржником судового рішення визначений у постанові про відкладення провадження виконавчих дій від 13 лютого 2013 року.

Відповідно до статті 35 Закону № 606 за наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій, або у разі несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача чи боржника або з власної ініціативи на строк до десяти робочих днів. Про відкладення провадження виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторонам. Постанова державного виконавця про відкладення провадження виконавчих дій може бути оскаржена у триденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Представник відповідача під час судового розгляду зазначив, що підставою для прийняття постанови про відкладення провадження виконавчих дій була ініціатива державного виконавця, який з'ясував несвоєчасне отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження. З показань свідка ОСОБА_4, який безпосередньо приймав постанови про відкриття виконавчого провадження від 31 січня 2013 року та відкладення провадження виконавчих дій від 13 лютого 2013 року, судом встановлено, що підставою для прийняття державним виконавцем постанови від 13 лютого 2013 року було звернення до нього боржника. Однак, жодних доказів з приводу такого звернення боржника, зокрема, заява відповідно до вимог статті 35 Закону № 606, відповідачем суду не надано, отже звернення 13 лютого 2013 року боржника до державного виконавця не знайшло свого підтвердження шляхом надання відповідачем належних та допустимих доказів відповідно до статті 70 КАС України.

Позивач заперечує щодо отримання чи ознайомлення з постановою про відкладення провадження виконавчих дій. Відповідачем суду не надано жодних доказів стосовно повідомлення боржника (позивача у справі) про прийняття постанови від 13 лютого 2013 року та відповідно ознайомлення з новим строком для добровільного виконання судового рішення до 22 лютого 2013 року. Посилання відповідача на отримання постанови про відкриття виконавчого провадження боржником 13 лютого 2013 року суд не приймає з огляду на вищенаведене, а також у зв'язку із тим, що у даній постанові не зазначений десятиденний строк для добровільного виконання.

Заявою від 21 травня 2013 року (вх. № 1603/0433 від 22 травня 2013 року) позивач у справі надала відповідачу копію ухвали суду від 13 березня 2013 року про розстрочення виконання судового рішення. Крім цього, в матеріалах виконавчого провадження містяться заяви з долученням квитанцій про сплату заборгованості за судовим рішенням.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону № 606 у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. Згідно зі статтею 32 Закону № 606 заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

З пояснень представника відповідача та дослідженого оригіналу виконавчого провадження судом встановлено, що жодних заходів примусового виконання рішення суду державним виконавцем протягом січня-червня 2013 року вчинено не було, що спростовує посилання відповідача у письмових запереченнях про те, що примусове виконання було розпочато.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною 2 зазначеної статті КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи норми Закону України «Про виконавче провадження» суд зазначає, що прийняття постанови про стягнення виконавчого збору залежить перш за все за умови ненадання боржником у строк, визначений постановою про відкриття виконавчого провадження (або постановою про відкладення провадження виконавчих дій) для добровільного виконання судового рішення, документального підтвердження його виконання, а також подальше вчинення заходів державним виконавцем, спрямованих на примусове виконання судового рішення. Отже, перед прийняттям постанови про стягнення виконавчого збору 20 травня 2013 року державний виконавець, з урахуванням вже встановленого ним факту несвоєчасності отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження від 31 січня 2013 року та прийняття постанови від 13 лютого 2013 року, мав пересвідчитися не тільки про отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження та чітко визначитися з датою отримання, але й пересвідчитися, що боржник ознайомлений з постановою про відкладення провадження виконавчих дій від 13 лютого 2013 року та відповідно новим строком для добровільного виконання, а саме до 22 лютого 2013 року, що державним виконавцем здійснено не було. Жодних доказів про те, що боржник знала про строк добровільного виконання до 22 лютого 2013 року відповідачем суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів обґрунтованість, своєчасність та правомірність прийнятої постанови від 20 травня 2013 року про стягнення з боржника виконавчого збору в порядку частини 2 статті 71 КАС України, внаслідок чого позовні вимоги позивача в частині скасування даної постанови підлягають задоволенню.

Стосовно позовної вимоги позивача про визнання неправомірними дій державного виконавця суд зазначає, по-перше, що позивачем не визначено, які саме дії, на її думку, є неправомірними, по-друге, Закон № 606 визначає право державного виконавця на прийняття, зокрема, й постанови про стягнення з боржника виконавчого збору. Крім того, скасування спірної постанови відповідача від 20 травня 2013 року, суд вважає достатнім та повним захистом прав та інтересів позивача.

Таким чином, позовні вимоги позивача суд задовольняє частково, а судові витрати підлягають присудженню з Державного бюджету України в порядку статті 94 КАС України відповідно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції в м. Донецьку про визнання неправомірними дій та скасування постанови від 20 травня 2013 року про стягнення виконавчого збору в сумі 11210 грн. 12 коп., задовольнити частково.

Скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції в м. Донецьку від 20 травня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 11210 грн. 12 коп.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 80 грн. 29 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 5 липня 2013 року. Постанова у повному обсязі складена 10 липня 2013 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.