Постанова № 32306919, 10.07.2013, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/12438/13-а

Категорія 94

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2013 року cуддя Печерського районного суду Соколов О.М., розглянувши в порядку скороченого провадження відповідно до ст. 183-2 КАС України адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Дніпропетровська про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання суб'єкта владних повноважень призначити та виплачувати пенсію за віком, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду м. Києва із вищевказаним адміністративним позовом до Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Дніпропетровська, в якому просить визнати бездіяльність Пенсійного фонду України стосовно передачі уповноваженому територіальному органу заяви позивача щодо прийняття про призначення та виплаті останній пенсії за віком за межі України актом порушення прав людини; зобов'язати відповідачів прийняти у позивача необхідні документи для призначення пенсії аза віком, призначити та виплачувати пенсію за віком позивачу починаючи з 03 квітня 2013 року за межі України відповідно до Конституції України та діючих норм пенсійного законодавства України. В обґрунтування адміністративного позову зазначила, що має загальний трудовий стаж в Україні 30 років 10 місяців. 25 липня 1991 року виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю. З посиланням на Рішення Конституційного суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 зазначила, що зверталася до Пенсійного Фонду України із заявою про призначення та виплату їй пенсії за віком, проте отримала від Пенсійного фонду України відмову у призначенні та виплаті пенсії за віком, яку вважає протиправною. За наведених обставин просить задовольнити вищевказаний адміністративний позов у заявлений нею спосіб.

В письмових запереченнях Пенсійного фонду України, що надійшли на адресу суду, відповідач просив у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на те, що ОСОБА_1 в жовтні 2011 року з даного питання вже зверталася до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з тим самим позовом до Пенсійного фонду України та Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Дніпропетровська і з цього приводу 26 грудня 2011 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська вже приймалася постанова про відмову останній у задоволенні позову, яке ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року залишено без змін.

В письмових запереченнях Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Дніпропетровська, що надійшли на адресу суду, відповідач просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її адміністративного позову, посилаючись на те, що на даний час Угоди про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення між Урядом України та Урядом Ізраїлю немає, а тому немає підстав для розгляду питання щодо призначення пенсії позивачу. Також, послалося на постанову Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2011 року, якою у задоволенні ОСОБА_1 було відмовлено.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 183-2 КАС України скорочене провадження застосовується в адміністративних справах, зокрема, щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до ч. 4 ст. 183-2 КАС України, суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1, 1943 року народження працювала на території України в період з 26 вересня 1960 року по 01 липня 1991 року та у липні 1991 року виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю.

У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до Пенсійного Фонду України із письмовою заявою, в якій з посиланням на Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року просила призначити та виплачувати їй пенсію за віком.

На вказану заяву позивач отримала лист-відповідь Пенсійного Фонду України, в якому відповідач роз'яснив позивачу, що на даний час триває робота спільно з Міністерством соціальної політики України щодо підготовки нормативно-правових актів, спрямованих на виконання рішення Конституційного Суду України, якими будуть передбачені умови, норми і механізм виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного Фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

У статті 51 вказаного Закону передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед виїздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV.

Відповідно до вказаного Рішення Конституційного Суду України, конституційне право на соціальний захист включає право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).

Отже, безумовним правом позивача є її право на соціальний захист, а саме призначення та виплату їй пенсії за віком та відповідно обов'язком України є, зокрема, соціальний захист своїх громадян, які перебувають за її межами у тому числі на призначення та виплату пенсії.

Відповідно до ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

В той же час, в своєму адміністративному позові з посиланням на ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивач вказує на свій обов'язок подати заяву до територіального органу Пенсійного Фонду України за місцем постійного проживання в Україні, проте у встановленому Законом порядку за місцем свого постійного проживання до виїзду з Україні не зверталася, що підтверджено самою позивачем в її адміністративному позові, а тому вимоги позивача до відповідача Пенсійного фонду України є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, не підлягають задоволенню вимоги позивача до відповідача Пенсійного Фонду України з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний Фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр міністра України - Міністра соціальної політики України.

У своїй діяльності Пенсійний Фонд України керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра (п. 2 Положення).

Відповідно до п. 17 Положення Пенсійний Фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління в районах, містах і районах у містах.

Пенсійний Фонд України, як центральний орган виконавчої влади, відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу його органів щодо призначення (перерахунку) та виплати пенсії.

При цьому, відповідно до п. 2.2. Положення про Управління Пенсійного Фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного Фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 21 травня 2002 року за № 442/6730, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії управління Фонду в районі, місті і районах у містах, а не Пенсійний фонд України.

Таким чином, Пенсійний фонд України не є належним відповідачем, який має призначити та виплатити позивачці пенсію за віком.

Позовні вимоги до відповідача Пенсійного Фонду України про визнання незаконним відмови в призначенні та виплаті пенсії є також безпідставними, оскільки як вбачається із відповіді, Пенсійний Фонд України розглянувши заяву позивача, у межах своєї компетенції надав роз'яснення з яких вбачається, що на момент надання позивачу відповіді триває робота спільно з Міністерством соціальної політики України щодо підготовки нормативно-правових актів, спрямованих на виконання рішення Конституційного Суду України, якими будуть передбачені умови, норми і механізм виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення. При цьому, рішення про відмову у призначенні та виплаті позивачці пенсії за віком, відповідачем Пенсійним фондом України не приймалося.

Також не підлягають задоволенню вимоги позивача до Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Дніпропетровська, оскільки в матеріалах справи відсутні звернення позивача до вказаного управління з будь-якими заявами, а тому останнє не могло порушити її прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Розглядаючи справу, у межах заявлених вимог, судом не встановлено протиправності рішень, дій чи бездіяльності Пенсійного Фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Дніпропетровська відносно до позивача.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Дніпропетровська про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання суб'єкта владних повноважень призначити та виплачувати пенсію за віком слід відмовити.

Крім того, слід звернути увагу ОСОБА_1 на те, що остання в жовтні 2011 року зверталася до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до Пенсійного Фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Дніпропетровська про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, і з цього приводу 26 грудня 2011 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська вже приймалася постанова про відмову останній у задоволенні позову, яке ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року залишено без змін.

Хоча в даному позові ОСОБА_1 звертається до суду на бездіяльність відповідачів за результатами розгляду її листа від 02 квітня 2013 року та визначає інший період призначення та виплати їй пенсії ніж в адміністративному позові, з яким вона зверталася до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, суть обох позовів стосується саме призначення та виплати останній пенсії, як особі яка виїхала на постійне місце проживання за кордон.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 8, 22, 24, 25, 46 Конституції України, ст.ст. 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, Положенням про Пенсійний Фонд України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011, Положення про Управління Пенсійного Фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного Фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 21 травня 2002 року за № 442/6730, ст.ст. 2, 6, 9, 11, 71, 94, 99, 158-163, 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Дніпропетровська про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання суб'єкта владних повноважень призначити та виплачувати пенсію за віком - відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.М. Соколов