Рішення № 32305456, 03.07.2013, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/7649/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2013 року

Рівненський міський суд Рівненської області у складі :

головуючого судді Рогозіна С.В.,

при секретарі Кулик Т.М.,

за участю представника ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за позовом Заступника Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері діючого в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, уповноваженим представляти відповідні функції в спірних відносинах органом якого є Концерн «Військторгсервіс» до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним,

в с т а н о в и в :

Заступник Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері діючого в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, уповноваженим представляти відповідні функції в спірних відносинах органом якого є Концерн «Військторгсервіс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним.

В позовній заяві вказує, що 21 листопада 2008 року відбулись публічні торги з продажу майна (нежитлові приміщення ательє загальною площею 588,4 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1).

Протоколом № 1101-н про хід публічних торгів від 21.11.2008 року зафіксовано перемогу на публічних торгах по реалізації вищевказаного нерухомого майна ОСОБА_3 з ціновою пропозицією в розмірі 1439069 грн.

29 січня 2009 року між ОСОБА_3 (Покупець) та Державою в особі Міністерства оборони України в особі філії управління Західного оперативного командування «Концерну Військторгсервіс» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна.

Згідно п. 2.1 Договору продавець продав, а покупець купив вбудовані приміщення ательє пошиву одягу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Продавцем в даному Договорі виступав начальник Філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну «Військторгсервіс» Свідерський Г.М., який діяв на підставі дозволу начальника Головного управління торгівлі Міністерства оборони України Пукіра П.Н. від 18 жовтня 2004 року, який в свою чергу був наділений повноваженнями на відчуження нерухомого майна на підставі довіреності Міністра оборони України від 04 жовтня 2004 року № 220/2071.

Вказану довіреність, яка надана Пукіру П.Н. була скасована окремим дорученням Міністра оборони України від 12 лютого 2005 року № 1235/з.

Відчуження майна, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 можливо лише за наявності відповідного дозволу Міністерства оборони України, погодженого з Фондом державного майна України.

На відсутність рішення Міністерства оборони України у формі розпорядчого акта про відчуження нерухомого майна вказує наявне у справі повідомлення директора Департаменту економічної та господарської діяльності від 09.01.2013 року.

Крім того, 12.02.2005 року окремим дорученням Міністр оборони України скасував довіреність, надану Пукіру П.Н. на право укладання договорів, і остання була повернута до адміністративного департаменту Міністерства оборони України.

Разом з тим, повідомленням № 10-07-00329 від 01.02.2013 року Фонд державного майна України вказує, що ним у встановленому порядку не надавалось погодження на відчуження майна, яке є предметом купівлі-продажу у оспорюваному договорі.

Вказує, що договір купівлі-продажу від 29 січня 2009 року, предметом якого є відчуження нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 вчинено продавцем без необхідного обсягу цивільної дієздатності та за відсутності вільного волевиявлення власника майна.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених в позовній заяві та просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити йому строк звернення до суду.

Визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна укладений 29.01.2009 року між Концерном "Військторгсервіс" в особі начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерським Г.М. та ОСОБА_3 недійсним та застосувати наслідки недійсності правочину.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги позивача визнала повністю, просить після визнання недійсним договору купівлі-продажу застосувати реституцію та повернути ОСОБА_3 сплачені ним кошти в рахунок оплати за придбане майно в сумі 1439069 гривень.

Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, вивчивши всі обставини справи, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши докази, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення повністю.

В судовому засіданні встановлено, що Концерн «Військторгсервіс» є структурним підрозділом Міністерства оборони України, заснований та діє на підставі Статуту, затвердженого наказом Міністра оборони України № 358 від 25.06.2005 року.

25.06.2005 року Міністром оборони України затверджено статут державного господарського об'єднання «Концерн Військторгсервіс» у редакції наказу Міністра оборони України №754 від 27.12.2006 року, який зареєстровано 28.04.2007 року державним реєстратором Київської міської державної адміністрації.

Пунктом 1.1 Статуту концерну "Військторгсервіс" визначено, що концерн є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності та належить до сфери управління Міністерства оборони України.

Відповідно до п. 1.5 статуту державне підприємство Міністерства оборони України «Рівненський комбінат побутового обслуговування», розташований за адресою: м. Рівне, вул. Соборна, 60 входило до складу концерну.

Наказом Міністра оборони України № 135 від 05.04.2007 року концерн «Військторгсервіс» визначено правонаступником усіх майнових прав та обов'язків державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування».

21 листопада 2008 року відбулись публічні торги з продажу майна (нежитлові приміщення ательє загальною площею 588,4 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1).

Протоколом № 1101-н про хід публічних торгів від 21.11.2008 року зафіксовано перемогу на публічних торгах по реалізації вищевказаного нерухомого майна ОСОБА_3 з ціновою пропозицією в розмірі 1439069 грн.

29 січня 2009 року між ОСОБА_3 (Покупець) та Державою в особі Міністерства оборони України в особі філії управління Західного оперативного командування «Концерну Військторгсервіс» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна.

Згідно п. 2.1 Договору продавець продав, а покупець купив вбудовані приміщення ательє пошиву одягу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Продавцем в даному Договорі виступав начальник Філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну «Військторгсервіс» Свідерський Г.М., який діяв на підставі дозволу начальника Головного управління торгівлі Міністерства оборони України Пукіра П.Н. від 18 жовтня 2004 року, який в свою чергу був наділений повноваженнями на відчуження нерухомого майна на підставі довіреності Міністра оборони України від 04 жовтня 2004 року № 220/2071.

Довіреність, яка надана Пукіру П.Н. була скасована окремим дорученням Міністра оборони України від 12 лютого 2005 року № 1235/з.

Відповідно до п. 1.3 Договору продавець передає вказане у договорі нерухоме майно у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти його на підставі акту приймання-передачі, підписаного сторонами.

В п. 3.1 Договору сторони погодили ціну нерухомого майна в розмірі 1439069 грн., що підтверджується Протоколом № 1101-н про проведення публічних торгів РМУТМБ «Прайс» 21 листопада 2008 року, а в п. 3.3 зазначили, що покупець сплатив продавцю суму зазначену в п. 3.1 договору до його нотаріального посвідчення.

Вказаний договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Рівненського нотаріального округу ОСОБА_6

Відповідно до преамбули Закону України "Про управління об'єктами державної власності" останній визначає правові основи управління об'єктами державної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону суб'єктами управління об'єктами державної власності є, окрім іншого, міністерства та інші органи виконавчої влади.

Частиною 1 ст. 3 названого Закону визначено, що об'єктами управління державної власності є з поміж іншого майно, яке передане державним господарським об'єднанням.

Частинами 2, 3 ст. 326 ЦК України встановлено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до ст. 170 Цивільного кодексу України держава набуває та здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з вимогами ст. 74 Господарського кодексу України майно державного підприємства закріплюється за ним на праві господарського віддання.

Згідно ч. 1 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Судом встановлено, що відповідно до п. 7.3 Статуту майно концерну перебуває в державній власності і закріплене за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, Концерн володіє, розпоряджається і користується зазначеним майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою Органу управління майном у випадках, передбачених чинним законодавством.

Пункт 7.5 Статуту встановлює, що відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою Органу управління майном (Міністерством оборони України).

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеними цим законом. Кабінет Міністрів України серед іншого і визначає порядок відчуження та списання об'єктів державної власності.

В силу ст. 7 цього закону щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна Фонд державного майна України дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством.

Відповідно до п. 6 постанови КМУ № 803 від 06.06.2007 року "Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності" відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами. Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна.

В п. 7 вказаної постанови визначено перелік документів, які необхідно подати суб'єкту господарювання для отримання згоди на відчуження майна разом із зверненням стосовно відчуження майна.

Згідно п. 8 названої постанови рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається Фондом державного майна у формі листа.

У зв'язку з вищевикладеним, суд вважає, що відчуження майна, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 можливо лише за наявності відповідного дозволу Міністерства оборони України, погодженого з Фондом державного майна України.

На відсутність рішення Міністерства оборони України у формі розпорядчого акта про відчуження нерухомого майна вказує наявне у справі повідомлення директора Департаменту економічної та господарської діяльності від 09.01.2013 року.

Крім того, судом встановлено, що 12.02.2005 року окремим дорученням Міністр оборони України скасував довіреність, надану Пукіру П.Н. на право укладання договорів, і остання була повернута до адміністративного департаменту Міністерства оборони України.

Разом з тим, повідомленням № 10-07-00329 від 01.02.2013 року Фонд державного майна України вказує, що ним у встановленому порядку не надавалось погодження на відчуження майна, яке є предметом купівлі-продажу у оспорюваному договорі.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Суд вважає, що договір купівлі-продажу від 29 січня 2009 року, предметом якого є відчуження нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 вчинено продавцем без необхідного обсягу цивільної дієздатності та за відсутності вільного волевиявлення власника майна і тому, в силу ст. ст. 203, 215 ЦК України є підстави для визнання його недійсним.

Нормами ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

В п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що за змістом ст. 216 Цивільного кодексу України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину суд застосовує відповідно до ст. 11 Цивільного процесуального кодексу.

Судом встановлено, що на підставі договору про задоволення вимог іпотеко держателя, спірне нерухоме майно перебуває у власності ОСОБА_7

За таких обставин суд вважає, що позивач після визнання договору недійсним набуває права звернутися до суду з позовом про повернення майна з чужого незаконного володіння, а відповідач набуває право на реституцію і повернення перерахованих за придбане майно коштів в сумі 1439069 гривень.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи те, що позивач в позовних вимогах не ставить питання про повернення майна з чужого незаконного володіння, суд не вправі вийти за межі позовних вимог і повернути майно власнику.

Крім того, у відповідності до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено, що 23 січня 2013 року до Рівненської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері надійшов лист № 07/1-47 вих 13 від прокуратури Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в якому зазначалось, що довіреністю Міністра оборони України № 220/2071 від 4 жовтня 2004 року уповноважено начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. надавати дозволи підприємствам військової торгівлі на відчуження закріпленого за ними державного майна. 12 лютого 2005 року окремим дорученням Міністра оборони України зазначену довіреність визнано недійсною, у зв'язку із чим 17 лютого 2005 року Пукіром П.Н. її повернуто до адміністративного департаменту Міністерства оборони України. Проте, упродовж 2007-2011 років Пукір П.Н. видавав довіреності посадовим особам Концерну, не маючи на це відповідного дозволу Міністра оборони України, погодженого з Фондом державного майна України, що призвело до незаконного відчуження 51 об'єкту нерухомого майна, яке перебувало на балансі Концерну.

Тому суд вважає, що саме з моменту отримання вищезазначеного листа Рівненському прокурору з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері стало відомо про порушення зазначених в позовній заяві вимог законодавства.

За таких обставин, суд вважає за можливе визнати поважними причини пропуску Заступником Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері діючого в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, уповноваженим представляти відповідні функції в спірних відносинах органом якого є Концерн «Військторгсервіс» строку звернення до суду та поновити йому строк звернення до суду.

На підставі викладеного, у відповідності до ст. ст. 170, 203, 215, 216, 261, 326, 655, 658 ЦК України, ст. ст. 74, 136 Господарського кодексу України, ст. ст. 3, 4, 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 130, 212, 213, 215 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

Визнати поважними причини пропуску Заступником Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері діючого в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, уповноваженим представляти відповідні функції в спірних відносинах органом якого є Концерн «Військторгсервіс» строку звернення до суду та поновити йому строк звернення до суду.

Позов Заступника Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері діючого в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, уповноваженим представляти відповідні функції в спірних відносинах органом якого є Концерн «Військторгсервіс» до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним задоволити повністю.

Визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна укладений 29.01.2009 року між Концерном "Військторгсервіс" в особі начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерським Г.М. та ОСОБА_3 недійсним та зобов'язати Концерн "Військторгсервіс" повернути ОСОБА_3 сплачені ним за придбане приміщення кошти в сумі 1439069 (один мільйон чотириста тридцять дев'ять тисяч шістдесят дев'ять) гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 114,40 (сто чотирнадцять) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Рівненської області через суд першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 08.07.2013 року.

Суддя С.В.Рогозін