Постанова № 32303196, 09.07.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2013 р. Справа№ 910/2220/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державного підприємства «Брошнівське лісове господарство»

на рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2013

у справі № 910/2220/13 (суддя Івченко А. М.)

за позовом Державного підприємства «Брошнівське лісове господарство»

до Товариства з обмеженою відповідальності «О.П.С.»

про стягнення 23 157,84 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача збитків в сумі 23 157,84 грн., що становлять суму, на яку завищено вартість поставленого відповідачем за договором на поставку товару № 297 від 18.05.2011товару.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.03.2013, повний текст якого підписано 27.03.2013, у справі № 910/2220/13 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивачем не доведено порушення відповідачем зобов'язання, що є обов'язковою умовою для застосування такого виду відповідальності, як стягнення збитків.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Державне підприємство «Брошнівське лісове господарство» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва по справі № 910/2220/13 від 27.03.2013 повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.

В апеляційній скарзі Державне підприємство «Брошнівське лісове господарство» посилається на те, що спірне рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, в обґрунтування апеляційної скарги позивач послався на ті ж самі обставини, що й в позовній заяві, фактично скопіювавши її текст.

Позивач та відповідач в судове засідання представників не направили, про причини неявки представників суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представника сторін за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

18.05.2011 позивач як покупець та відповідач як постачальник уклали договір на поставку товару № 297 (далі Договір), відповідно до умов якого відповідач зобов'язався здійснити продаж та доставку символіки (далі Товар) у відповідності із замовленнями позивача, а позивач - оплачувати придбаний Товар в порядку та на умовах, встановлених Договором.

Відповідно до п. 3.1 Договору вартість Товару, податок на додану вартість вказуються в рахунку-фактурі, який виставляється відповідачем на кожну одиницю Товару.

Згідно з п. 1.2 Договору номенклатура, кількість та ціна кожної одиниці Товару попередньо погоджується сторонами та встановлюється в рахунку-фактурі відповідача на кожну одиницю Товару.

У п. 1.3 Договору сторонами погоджено, що для цілей Договору рахунок-фактура, який визначений в п. 1.2 Договору, розглядається як специфікація, та з моменту його належного оформлення стає невід'ємною частиною Договору.

На виконання умов Договору відповідач виставив позивачеві рахунок-фактуру № ОПС-004435 від 22.04.2011 на суму 65 922 грн. (а.с. 75).

У вказаному рахунку сторони дійшли згоди про поставку відповідачем позивачу наступного Товару:

- сувенір «Герб малий» у кількості 28 шт. за ціною 780,83 грн. без ПДВ за 1 шт. (936,99 грн. з ПДВ);

- сувенір «Герб лісу» у кількості 28 шт. за ціною 780,83 грн. без ПДВ за 1 шт. (936,99 грн. з ПДВ);

- сувенір «Фото Президента» (24х18) у кількості 43 шт. за ціною 125 грн. без ПДВ за 1 шт. (150 грн. з ПДВ);

- сувенір «Фото Президента» (50х37) у кількості 20 шт. за ціною 291,67 грн. без ПДВ за 1 шт. (350 грн. з ПДВ).

Згідно з п. 3.3 Договору оплата Товару здійснюється шляхом 100% передоплати вартості Товару в національній валюті України в безготівковій формі на рахунок відповідача.

В рахунок оплати Товару, що мав постачатися згідно рахунку-фактури № ОПС-004435 від 22.04.2011, позивач перерахував відповідачеві 47 961 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями платіжних доручень № 910 від 24.05.2011 та № 1275 від 13.07.2011 та виписками з банківського рахунку позивача (а.с. 59-62).

На виконання умов Договору відповідач за видатковою накладною № ОПС-008801 від 13.07.2011 поставив позивачеві Товару на загальну суму 47 181,86 грн., а саме:

- Герб малий у кількості 18 шт. за ціною 780,83 грн. без ПДВ за 1 шт. (936,99 грн. з ПДВ);

- Герб лісу у кількості 18 шт. за ціною 780,83 грн. без ПДВ за 1 шт. (936,99 грн. з ПДВ);

- Фото Президента (24х18) у кількості 43 шт. за ціною 125 грн. без ПДВ за 1 шт. (150 грн. з ПДВ);

- Фото Президента (50х37) у кількості 20 шт. за ціною 291,67 грн. без ПДВ за 1 шт. (350 грн. з ПДВ).

Відповідач повернув позивачуі зайво сплачені останнім за Товар грошові кошти в сумі 774,19 грн., що підтверджується доданою до матеріалів справи випискою по особовому рахунку позивача (а.с. 63).

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просить стягнути з відповідач збитки в сумі 23 157,84 грн. що становлять суму, на яку, за твердженням позивача, завищено вартість поставленого відповідачем за Договором Товару.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, з чим колегія суддів погоджується з огляду на наступні обставини.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно статті 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є,

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

З огляду на зазначені норми законодавства, для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність чотирьох умов: протиправної поведінки боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності збитків; причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення зобов'язання боржником, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого кредитора або третіх осіб; вини боржника.

Відсутність будь-якої з зазначених умов виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

На підтвердження розміру заявлених до стягнення збитків та того, що завдано їх позивачу внаслідок дій саме відповідача, позивач у позовній заяві послався на висновки Акту № 07-21/15 ревізії фінансово-господарської діяльності державного підприємства «Брошнівське лісове господарство» за 2009-2010 роки та завершений звітний період 2011 року», що складений Контрольно-ревізійним управлінням в Івано-Франківській області 25.11.2011, копію витягу з якого додано позивачем матеріалів справи (а.с. 64-67) (далі Акт).

Зі змісту вказаного витягу слідує, що:

- для проведення порівняльного аналізу цін придбання позивачем поліграфічної та сувенірної продукції, яка була придбана за Договором, з їх реальною вартістю КРУ використало Висновок комплексного експортного товарнознавчо-хімічного дослідження Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 28.09.2011 №10350/11-16/10366/11-144;

- за даними вищезгаданого висновку, ринкова вартість Товару станом на вересень 2011 року з врахуванням ПДВ складає: сувенір «Фото Президента» (22х29) - 56,60 грн.; сувенір «Фото Президента» (42х56) - 179,50 грн.; сувенір «Герб лісу» - 500 грн.; сувенір «Герб малий» - 500 грн.;

- розрахунковим методом визначено розбіжності між цінами придбання позивачем поліграфічної та сувенірної продукції з їх реальною вартістю, встановлену експертним шляхом, при цьому різниця в цінах склала 23 157,84 грн., а саме: фото Президента» (24х18) - 4 016,20 грн. (43 шт.*150-43 шт.-56,60 грн.); сувенір «Фото Президента» (50х37) - 3 410 грн. (20 шт.*350-20 шт.-179,50 грн.); герб малий - 7 865,82 грн. (18 шт.*936,99-18 шт.-500 грн.); герб лісу - 7 865,82 грн. (18 шт.*936,99-18 шт.-500 грн.);

- ревізійними діями встановлено, що Договір не містить істотних умов господарського договору, що є порушенням вимог ч. 2, 3, 5 ст. 180, ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст. 224 ГПК України та ч. 4 ст. 632, ч. 1 ст. 638 ЦК України, а також не містить положення щодо умов поставки придбаної сувенірної продукції, відсутні документи, що підтверджують транспортування (доставку) сувенірної продукції, ціна придбання значно перевищує звичайну ціну відповідно до висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, що підтверджено висновком аудиторської фірми ТОВ «Хорта» від 18.11.2011 № 29-11;

- внаслідок допущеного порушення завдано матеріальної шкоди (збитків) позивачеві на суму 23 157 грн.

Проте, вказаний Акт не може бути прийнятий судом як належний доказ на підтвердження факту завдання відповідачем позивачу збитків та їх розміру з огляду на таке.

З матеріалів справи слідує, що кошти, які позивач просить стягнути з відповідача як збитки з огляду на результати вищезгаданої ревізії, були отримані останнім від позивача у відповідності до укладеного між ними Договору та входили у ціну Договору.

Статтею 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а її зміна після виконання договору не допускається.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, вимагаючи повернення частини виконаного за Договором, позивач фактично після його виконання в односторонньому порядку незаконно змінює встановлену у цьому Договорі ціну, що є недопустимим.

Приписами статті 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отримання відповідачем оплати, визначеної умовами спірного Договору, не може вважатися неправомірною дією, в той час як збитки за своєю правовою природою є наслідком порушеного права, тому у вказаних діях відповідача відсутній склад цивільного правопорушення, за яке передбачена відповідальність у вигляді відшкодування збитків.

Отже, позивачем не доведено наявність всіх, визначених законом умов, для застосування до відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача збитків в сумі 23 157,84 грн. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

При цьому, колегія суддів враховує наступне.

Згідно статті 15 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» (в редакції, яка діяла на дату підписання вищезгаданого акту) (станом на дату вирішення спору Закон України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні») законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єкту, що ревізується.

Отже, Акт контрольно-ревізійної служби є підставою для вчинення відповідних процесуальних дій посадовими особами об'єкту, що ревізується (зокрема - пред'явлення відповідного позову до суду), однак не позбавляє особу процесуального обов'язку доводити свої вимоги належними та допустимими доказами.

Сам лише акт контрольно-ревізійної служби не визначений законодавством як безумовний доказ господарського чи цивільно-правового правопорушення. Обставини, вказані в такому акті, в господарському судочинстві повинні підтверджуватися належними доказами у відповідності до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України.

Дані висновки знайшли своє відображення в листі Верховного суду України № 1-11/477 від 09.08.2006, в якому в порядку надання загальної інформації повідомлено, що Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» органам державної контрольно-ревізійної служби при проведенні контрольних заходів визначати збитки чи матеріальну шкоду не заборонено. Разом з цим їх розмір підлягає доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним процесуальним законодавством України, зокрема статтями глави 5 Цивільного процесуального кодексу України, глави 5 Кримінально-процесуального кодексу України, розділу V Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга Державного підприємства «Брошнівське лісове господарство» задоволенню не підлягає, рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2013 у справі № 910/2220/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Державне підприємство «Брошнівське лісове господарство».

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Брошнівське лісове господарство» на рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2013 у справі № 910/2220/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2013 у справі № 910/2220/13 залишити без змін.

3. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/2220/13.

Повний текст постанови складено: 10.07.2013

Головуючий суддя Калатай Н.Ф.

Судді Баранець О.М.

Сітайло Л.Г.