Рішення № 32302720, 04.07.2013, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/641/1818/2013 Справа № 641/4406/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2013 року м. Харків

Комінтернівський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді - Онупко М.Ю.,

за участю секретаря - Сідорової К.О., Кисіль О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Харківський національний академічний театр опери та балету імені М.В.Лисенка» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

07 травня 2013 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що вона працювала на посаді артистки солістки Державного підприємства «Харківський національний академічний театр опери та балету імені М.В.Лисенка» (далі ДП «ХНАТОБ»). 12.04.2013 року, після стаціонарного лікування, позивачка вийшла на роботу де їй було повідомлено, що 04 квітня 2013 року наказом заступника генерального директора ДП «ХНАТОБ» її було звільнено з займаної посади на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді.

Позивачка вважає своє звільнення за незаконним виходячи із наступного.

17 березня 2013 року установчими зборами працівників ДП «ХНАТОБ» створено первинну профспілкову організацію Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» (далі ППО ВПС «Захист справедливості») ДП «ХНАТОБ», яка є організаційною структурною ланкою ВПС «Захист справедливості», головою якої обрано ОСОБА_1, про що листом було повідомлене керівництво театру.

Оскільки ОСОБА_1 є членом виборного профспілкового органу - головою первинної профспілкової організації, її звільнення було проведено без наявності попередньої згоди виборного органу, членом якого вона є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки, в порушення вимог норм статті 41 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статті 252 КЗпП України.

Окрім цього, за правилами ч. 2 ст. 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності. Проте, в порушення вимог вищезазначеної статті, її звільнення проведено в день її знаходження на лікарняному.

Також позивач посилалася на те, що вважає атестацію 12.02.2013 року не проведеною або проведеною формально, без дотримання вимог Положення про проведення атестації художнього та артистичного персоналу театрів, та наказ першого заступника генерального директора ДП «ХНАТОБ» про її звільнення був підписаний неналежною особою і не має юридичної сили.

В позовній заяві позивачка пояснила, що її звільнення з роботи проведено менше ніж за рік до настання її права оформити пенсію за вислугу років, чим поставило її та її родину поза межі для існування, враховуючи те, що вона є єдиним годувальником в сім'ї, самостійно виховує та утримує сина шкільного віку, порушення її законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя, та просить відшкодувати моральну шкоду.

У зв'язку з чим позивач просила позов задовольнити, визнати незаконним та скасувати наказ про її звільнення, поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та стягнути на ї користь моральну шкоду.

У судове засідання позивачка не з'явилася, надала суду заяву в якій просила справу розглянути за її відсутністю, за участю її представника ОСОБА_3

Представник позивача ОСОБА_3 судовому засіданні в повному обсязі підтримав позовні вимоги позивача посилаючись на обставини, викладені в позові та уточненій позовній заяві.

Представники відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в судовому засіданні проти позову заперечували, посилаючись на те, що позивачку звільнено з підстав, передбачених законом та з дотриманням встановленого законом порядку.

Представники відповідача пояснили, що атестація ОСОБА_1 була проведена на підставі та у відповідності до вимог Положення «Про проведення атестації художнього та артистичного персоналу театрів», затвердженого наказом Міністерства культури і туризму України від 03.05.2007 року № 31 та Закону України «Про театри та театральну справу» та Положення про проведення атестації артистичного персоналу ДП «ХНАТОБ». У 2011 році в театрі проводилась чергова атестація, за результатами якої ОСОБА_1 була дана оцінка «відповідає займаній посаді за умови усунення зазначених недоліків і виконання рекомендацій комісії з повторною атестацією через рік». Наказом ДП «ХНАТОБ» від 05.12.2012 р. була утворена атестаційна комісія та затверджено графік проведення атестації.

На підставі атестації, проведеної 12.02.2013 р. ОСОБА_1 вирішено вважати такою, що пройшла атестацію з висновком: «Не відповідає займаній посаді» З рішенням комісії ОСОБА_1 була ознайомлена шляхом розпису в атестаційному листі.

ОСОБА_1 було запропоновано переведення на вакантні посади: прибиральниці службових приміщень, підсобного робітника, двірника. 02.04.2013 року позивач ознайомилася із зазначеною пропозицією та відмовився від переведення на запропоновані посади, у зв'язку з чим наказом першого заступника генерального директора ОСОБА_6 було видано наказ про її звільнення. В день звільнення, ОСОБА_1 було вручено дублікат трудової книжки, розрахунковий листок про нараховані суми, копія наказу про звільнення, та проведено повний розрахунок. У день свого звільнення ОСОБА_1 знаходилась на робочому місці і виконувала роботу згідно своєї посадової інструкції, та знаходилася на уроці з вокалу. Про знаходження на стаціонарному лікуванні позивач не повідомила. На запит театру листом Обласного клінічного центру урології та неврології ім. В.І. Шаповалова було повідомлено, що ОСОБА_1 була доставлена машиною швидкої медичної допомоги № 306 із нирковою колікою об 19.20 годині. Таким чином, ОСОБА_1 поступила на лікування вже після звільнення. Про існування листа непрацездатності їм стало відомо із змісту позовної заяви. До теперішнього часу лист непрацездатності до театру ОСОБА_1 не надала.

Посилання позивачки щодо порушення процедури звільнення, без наявності попередньої згоди виборного органу, членом якого вона є, вважають необґрунтованим, виходячи з того, що 26.03.2013 року театром було отримано листа нібито від ППО ВПС „Захист справедливості" ДП «ХНАТОБ», в якому повідомлялось про створення вказаної організації та обрання її керівництва. Оскільки, в зазначеному листі не зазначалося ідентифікаційного коду та юридичної адреси первинної профспілкової організації, відтиску печатки тощо, тобто даних первинної профспілкової організації, театр 28.03.13 р. звернувся з листом до ОСОБА_1, як до голови цієї первинної організації, з проханням підтвердити легалізацію організації та надати копії відповідних документів. Станом на 04.04.2013 р. запитані документи театру надані не були. Тому, ненадання запитаної інформації є підставою вважати ППО ВПС „Захист справедливості" ДП «ХНАТОБ» не створеною та не зареєстрованою в передбаченому законом порядку.

ОСОБА_1 була членом первинної профспілкової організації ДП «ХНАТОБ», однак 02.04.2013 р. подала заяву до вищевказаної первині профорганізації про вихід із її членів, яка була задоволена. Таким чином, на момент звільнення 04.04.2013 р., театр не мав відомостей, підтверджуючих перебування ОСОБА_1 у членах будь-яких профспілкових організацій і не потребував згоди на її звільнення.

Представники відповідача зазначили, що відповідач у повному обсязі здійснив розрахунок при звільненні з позивачем, та бажає здійснити оплату лікарняного позивачки за умови надання його оригіналу, а звільнення ОСОБА_1 було проведено у відповідності до чинного законодавства, тому вимоги про стягнення з відповідача будь - яких грошових виплат, в тому числі і моральної шкоди вважають безпідставними та необґрунтованими.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступного.

Судом встановлено, що сторони перебували у трудових відносинах. Позивачка працювала у ДП «ХНАТОБ» на посаді артистки - солістки 2 категорії.

Наказом № 43/к від 04 квітня 2013 року ОСОБА_1 була звільнена з займаної посади за п. 2 ч.1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації та її відмовою від переведенням на інші посади (а.с. 27).

Представником відповідача надано копію наказу №71 від 05.12.2012 року «Про склад атестаційних комісії», наказу №72 від 05.12.2012 року «Про проведення атестації», наказу №80 від 27.12.2012 року «Про проведення атестації артистичного персоналу», згідно до яких на ДП «ХНАТОБ» було призначено та проведено атестацію працівників, у тому числі і позивачки. (а.с. 83-89).

Також представником відповідача було надано копію наказу № 214/к від 29.09.2011 року «Про результати атестації цеху «Солісти», згідно до якого ОСОБА_1 була визнана такою, що відповідає займаній посаді за умови усунення зазначених недоліків і виконання рекомендацій комісії з повторною атестацію через рік (а.с. 94). Та наказ №32/к від 20.03.2013 року «Про результати атестації цехів «Художній персонал», «Солісти», згідно до якого артистку-солістку 2 категорії ОСОБА_1 слід вважати такою, що пройшла атестацію з висновком «Не відповідає займаній посаді» (а.с. 90).

Згідно до наданих суду атестаційних листів члени атестаційної комісії на час проведення атестації ОСОБА_1 пройшли атестацію та були визнані такими, що відповідають займаним посадам (а.с. 152-166).

Атестація ОСОБА_1 була проведена у відповідності до чинного законодавства та Положення «Про проведення атестації художнього та артистичного персоналу театрів», затвердженого наказом Міністерства культури і туризму України від 03.05.2007 року № 31 та Положення про проведення атестації артистичного персоналу ДП «ХНАТОБ» від 04.12.2012 року.

Відповідно до наказу №38/к від 25.03.2013 року у зв'язку з тим, що артистка солістка 2 категорії ОСОБА_1 за результатами атестації визнана такою, що не відповідає займаній посаді, їй було запропоновано переведення на вакантні посади (прибиральниця службових приміщень, підсобний робітник, двірник)(а.с. 91).

Згідно до акту від 02.04.2013 року, складеним начальником відділу кадрів ОСОБА_4, заступником начальника відділу кадрів ОСОБА_7 та старшим інспектором відділу кадрів ОСОБА_8, ОСОБА_1 була ознайомлена з вказаним наказом, та відмовилась від підпису про ознайомлення (а.с. 92).

В позовній заяві позивач посилалася на те, що наказ про її звільнення було підписано першим заступником генерального директора ДП «ХНАТОБ» ОСОБА_6, який не мав права на підписання наказу про звільнення позивача.

Відповідно до абз. 2 розділу Загальні положення посадової інструкції першого заступника генерального директора театру, затвердженої 03.01.2013 року, перший заступник генерального директора підпорядковується безпосередньо генеральному директору театру та у період його відсутності має всі його повноваження (а.с. 105-106).

Згідно до наданої копії листка непрацездатності генеральний директор ДП «ХНАТОБ» ОСОБА_9 з 25.03.2013 року по 05.04.2013 року перебувала на стаціонарному лікуванні в медичному закладі, та була відсутня на роботі.

Тобто посилання позивача та її представника щодо видання наказу про звільнення позивачки неналежною особою не відповідають дійсності, та наказ про її звільнення підписаний уповноваженою особою в межах наданих їй повноважень.

Відповідно до наданого суду представником позивача листка непрацездатності Серія АВС № 686421, позивач ОСОБА_1 з 04.04.2013 року по 11.04.2013 року знаходилася на стаціонарному лікуванні в Комунальному закладі охорони здоров'я обласному клінічному центр урології та нефрології ім. В.І. Шаповала (а.с.7).

Як вбачається із матеріалів справи, наказом № 43/к від 04.04.2013 року позивача було звільнено з роботи на підставі п.2 ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації.

Згідно ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

У відповідності до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обгрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок про його тимчасову непрацездатність.

З наданих документів вбачається, що ОСОБА_1 в день її звільнення, тобто 04.04.2013 року перебувала на лікарняному. Отже, з огляду на вищевикладене, суд вважає звільнення ОСОБА_1 04.04.2013 року не законним.

У відповідності до положень ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Із протоколу № 1 установчих зборів від 17 березня 2013 року вбачається, що працівниками ДП "ХНАТОБ" створено первинну профспілкову організацію ВПС "Захист справедливості" Харківського національного академічного театру опери та балету ім. М.В.Лисенка, головою якої обрано ОСОБА_1 ( а.с.5, 4, 53-56).

У відповідності до ст. 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" про належність до певної профспілки організації, які діють на підставі статуту цієї профспілки, надсилають легалізуючому органу за місцем свого знаходження повідомлення із посиланням на свідоцтво про легалізацію профспілки, на підставі якого вони включаються до реєстру об'єднань громадян. Первинні профспілкові організації також письмово повідомляють про це роботодавця.

Таке повідомлення листом № 02 від 26.03.2013 року було надіслано відповідачу, в якому було повідомлено про створення ППО ВПС «Захист справедливості» ДП «ХНАТОБ». Отримання вказаного листа представниками відповідача не заперечується.

Факт виходу позивача ОСОБА_1 02.04.2013 року з числа членів первинної профспілкової організації ДП «ХНАТОБ» сторонами у судовому засіданні не заперечувався (а.с. 35-38).

Отже, на день звільнення ОСОБА_1 була членом ППО ВПС «Захист справедливості» ДП «ХНАТОБ».

Відповідно до положень ч. 3 ст. 252 КЗпП України, звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи або організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищої за підлеглістю виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілок).

Отже надання попередньої згоди виборного органу, членом якого є позивач, а також вищої за підлеглістю виборного органу цієї профспілки на звільнення позивача на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, відповідачем отримано не було, а тому була порушена процедура звільнення ОСОБА_1 з займаної посади, що тягне за собою її поновлення на роботі.

Рішенням Конституційного Суду України від 18 жовтня 2000 року №11-рп/2000 положення ст. 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" у частині встановлення таких умов легалізації профспілок, які фактично пов'язують початок діяльності створеної з метою забезпечення і захисту інтересів працівників організації як профспілки з моментом її реєстрації у відповідних органах, що рівнозначно вимозі про попередній дозвіл на утворення профспілки, визнано такими, що не відповідають Конституції України.

На виконання Рішення Конституційного Суду України стаття 16 вказаного Закону була викладена в новій редакції, відповідно до якої профспілки, їх об'єднання легалізуються шляхом повідомлення на відповідність заявленому статусу, в залежності від рівня виборної організації, відповідно Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласне, Київське та Севастопольське міське, районне, районне у містах, міське (міст обласного значення) управління юстиції. При цьому легалізуючий орган не може відмовити в легалізації профспілки, а лише може запропонувати профспілці надати додаткову документацію, необхідну для підтвердження статусу.

Профспілка набуває права юридичної особи з моменту затвердження статуту. Статусу юридичної особи набувають також організації профспілки, які діють на підставі її статуту.

Таким чином, Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" пов'язує початок діяльності профспілки з моментом затвердження статуту профспілки та набуття нею прав юридичної особи, а статус організації профспілки є похідним від статусу спілки, за статутом якої вони діють.

Статус юридичної особи ВПС "Захист справедливості" в силу положень ст. 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" свідчить про такий самий статус і її організації - ППО ВПС "Захист справедливості" ДП "ХНАТОБ", оскільки вони керуються одним і тим же статутом.

Первинна профспілкова організація ВПС «Захист справедливості» ДП «ХНАТОБ» не є автономною профспілкою або автономною профспілковою організацією, що діє на підставі власного статуту, а являється організаційною ланкою Всеукраїнської профспілкової спілки «Захист справедливості», Статут якої затверджений 1-м З'їздом Всеукраїнської профспілкової спілки «Захист справедливості» 25.01.2002 року і яка легалізована Міністерством юстиції України (свідоцтво від 02.07.02 р. № 1802).

Таким чином, ППО ВПС «Захист справедливості» ДП «ХНАТОБ» набула статусу юридичної особи з моменту проведення установчих зборів, а саме 17.03.2013 p., про що листом від 26.03.2013 року № 2 і була повідомлена адміністрація підприємства.

Тобто, звільнення ОСОБА_1 в порушення вказаних норм закону було проведено без отримання попередньої згоди на звільнення ППО ВПС «Захист справедливості» ДП «ХНАТОБ», головою якої вона була на день звільнення.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_1 було ппроведено з порушенням вимог трудового законодавства, що відповідно до ст. 235 КЗпП є підставою для поновлення працівника на попередній посаді, стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування завданої порушенням трудових прав моральної шкоди.

У відповідності до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою КМУ від 8 лютого 1995 р. N 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Судом встановлено, що позивачка в ДП «ХНАТОБ» працювала на умовах шестиденного робочого тижня з одним вихідним днем з підсумованим обліком робочого часу.

Оскільки розмір заробітної плати ОСОБА_1 за два останніх місяця, що передували звільненню, тобто лютий та березень складає 5537,40 грн. та 3252,74 грн. відповідно, середній заробіток за цей період дорівнює 4395,07, середньоденна заробітна плата складає 244,17грн.

Таким чином на користь з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу за період з 05 квітня 2013 року по 04 липня 2013 року, що становить 17 824,41 грн. (244,17 грн. * 73 дні = 17 824,41грн.).

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України та передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зокрема, ст. 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Така правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 25.04.2012 року.

Суд, виходячи з наведеного, та враховуючи характер порушення прав позивача, приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на її користь моральної шкоди, підлягають частковому задоволенню, оскільки доводи та надані докази у справі свідчать про те, що порушення законних прав позивачки, яке полягало в незаконному звільненні з роботи, призвело до моральних страждань, втрати нею нормальних життєвих зв'язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, той факт, що позивач залишився без джерела доходу, істотність вимушених змін у житті після незаконного звільнення та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав.

Виходячи з засад розумності, виваженості і справедливості, та з урахуванням суті позовних вимог, обсягу спричинених позивачу моральних страждань, суд вважає за доцільне частково задовольнити вимоги позивача щодо стягнення спричиненої моральної шкоди у розмірі 1000 грн.

Згідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як по зверненню фізичної чи юридичної особи, в межах заявлених ними вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у розгляді справи.

У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, та необхідно визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади артистки солістки 2 категорії ДП «ХНАТОБ», поновити її на роботі та стягнути з відповідача на користь останньої середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 1000 грн.

Питання про стягнення судових витрат суд вирішує на підставі положень ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 40, 43, 235, 237-1, 252 КЗпП України, ст.ст. 15, 16 23 ЦК України,ст.ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ першого заступника генерального директора Державного підприємства «Харківський національний академічний театр опери та балету імені М.В.Лисенка» № 43/к від 04 квітня 2013 року.

Поновити ОСОБА_1 на посаді артистки - солістки 2 категорії Державного підприємства «Харківський національний академічний театр опери та балету імені М.В.Лисенка».

Стягнути з Державного підприємства «Харківський національний академічний театр опери та балету імені М.В.Лисенка» ( код ЄДРПОУ 38385217) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 17 824 (сімнадцять тисяч вісімсот двадцять чотири) грн. 41 коп., на відшкодування моральної шкоди 1 000 ( одну тисячу ) гривень.

В інший частині в задоволенні позову - відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Харківський національний академічний театр опери та балету імені М.В.Лисенка» ( код ЄДРПОУ 38385217) на користь держави (отримувач: УДК СУ у Комінтернівському районі м. Харкова Харківської області, (код суду ЄДРПОУ 02894042), код отримувача /код за ЄДРПОУ/-37999680, банк отримувача: ГУДКУ в Харківській області, код банку отримувача МФО 851011, р/р 31218206700005, код класифікації доходів бюджету: 22030001) судові витрати у розмірі 229 (двісті двадцять дев'ять) грн. 40 коп.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах виплат за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через Комінтернівський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: М. Ю. Онупко