Рішення № 32302377, 23.05.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/1314/13 23.05.2013 23.05.2013 23.05.2013

Провадження №22-ц/784/1346/13

Категорія 23 Головуючий у першій інстанції Устіченко К.І.

Доповідач апеляційного суду Мурлигіна О.Я.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23 травня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Мурлигіної О.Я.,

суддів: Царюк Л.М., Крамаренко Т.В.,

при секретарі судового засідання Орельскій Н.М.,

за участю:

позивача ОСОБА_3,

представника позивача ОСОБА_4,

відповідача ОСОБА_5,

представника відповідача ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_5

на рішення

Снігурівського районного суду Миколаївської області від 28 лютого 2013 року

за позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання частково недійсним договору оренди землі та застосування реституції,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2012 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_5 про стягнення 898 164 грн. в порядку застосування реституції за наслідками розірвання договору оренди землі укладеного між ним та ОСОБА_7 1 липня 2008 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував, що у зв'язку зі смертю ОСОБА_7 у 2010 році, договір оренди укладений з нею на 49 років, за позовом відповідача був розірваний рішенням Віщого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2012 року. У зв'язку з цим відповідач, як спадкоємець ОСОБА_7, повинен повернути отримані останньою гроші в рахунок орендної плати.

В червні 2012 року позивач подав другий позов до ОСОБА_5, в якому просив визнати недійсним п. 12.6 вказаного договору оренди землі, в якому зазначено підставою для розірвання договору перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи. За твердженням позивача, він, укладаючи договір помилився відносно обставин, які мають істотне значення. Укладаючи догорів на 49 років, та знаючи про вік ОСОБА_7, якої на час укладення договору було 60 років, він помилково вважав, що в разі її смерті договір оренди не буде розірваним, а він буде користуватися землею 49 років. У зв'язку з чим сплатив всю орендну плату за договором в сумі 978 000 грн. Тому вважає, що вказані умови договору слід визнати недійсними на підставі ст. 229 ЦК України.

Ухвалою суду позови об'єднані в одне провадження.

Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 28 лютого 2013 року позов задоволено. Визнано недійним пункт 12.6 договору оренди земельної ділянки, укладеного 1 липня 2008 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_3 З відповідача на користь позивача стягнуто 898 164 грн. в порядку застосування реституції та 1118 грн. 16 коп. судових витрат, а всього 899 282 грн. 16 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, про відмову в задоволенні позову. На думку апелянта, є необґрунтованими висновки суду про наявність підстав про визнання недійсним частково розірваного договору оренди. Щодо орендної плати, то вказані суми не він, не його дружина не отримували. Гроші отримав та ними розпорядився ОСОБА_8, син ОСОБА_7, який і повинен повертати їх.

Позивач та його представник, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, просять залишити рішення суду без змін.

З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимог суд виходив з того, що позивач при підписанні договору оренди землі помилився відносно обставин, зазначених в п. 12.6 договору, яким встановлена можливість розірвання договору оренди у разі переходу права власності на земельну ділянку, яка належала на час підписання угоди ОСОБА_7 У зв'язку з чим, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання частково недійсним договору оренди землі та застосування недійсності правочину (реституції), тобто повернення відповідачем як спадкоємцем ОСОБА_7, переданих їй як орендодавцю грошей в рахунок орендної плати, за відрахуванням сум орендної плати під час дії договору оренди.

Проте з висновками суду погодитися не можна.

Так, 1 липня 2007 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_3 був укладений договір оренди землі, трьох земельних ділянок загальною площею 50 га., яка належала ОСОБА_7 на підставі акту на право власності на земельну ділянку, виданого Горохівською сільрадою Снігурівського району Миколаївської області 28 січня 1994 року. Договір укладено на 49 років з орендною платою 18242 грн. 30 коп. щорічно, тобто 3% від нормативної вартості землі в 608076 грн. 98 коп. Згідно з п. 4.3 договору, орендна плата повинна була вноситися за всі 49 років одразу після підписання договору. В п.12.6 договору зазначалося, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для розірвання договору.

За життя ОСОБА_7 оспорювала договір оренди. Однак рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 5 серпня 2009 року в задоволенні її позову про визнання договору недійсним відмовлено.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла. З матеріалів справи, зі спадкової справи заведеної після її смерті, а саме 15 жовтня 2010 року, та матеріалів цивільної справи № 2-438/11, вбачається, що за життя ОСОБА_7 склала заповіт на користь відповідача, свого чоловіка, який отримав свідоцтва про спадщину на частину майна. Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 1 липня 2011 року за ОСОБА_5 визнано право власності на 50 га в порядку спадкування за законом. При розгляді вказаної справи позивач дізнався про смерть орендодавця, про що не заперечували сторони у справі.

Після смерті ОСОБА_7 між ОСОБА_3 і ОСОБА_5 відбувся спір з приводу використання земельної ділянки. Зокрема, 9 вересня 2011 року ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_5, як спадкоємця орендодавця, про визнання права власності на оренду спільної земельної ділянки та виконання умов договору оренди землі. В свою чергу ОСОБА_5 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про розірвання договору оренди. Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 17 листопада 2011 року за ОСОБА_3 визнано право на оренду спірної земельної ділянки, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 про розірвання договору оренди відмовлено. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 26 грудня 2011 року вказане рішення в частині позовних вимог ОСОБА_3 скасовано та ухвалене нове, про відмову в задоволенні цих вимог. Рішення в частині позовних вимог ОСОБА_5 залишено без змін. Проте вказані рішення в частині позовних вимог ОСОБА_5 скасовані рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2012 року з ухваленням нового рішення про розірвання договору землі.

Ухвалюючи рішення, суд на ці обставини уваги не звернув, та безпідставно визнав недійсним положення вже розірваного договору. У зв'язку з чим, необґрунтовано застосував реституцію.

До того ж, суд не взяв до уваги пояснень позивача про те, що той помилився внаслідок неправильного розуміння умов договору та неуважності при його укладенні. Між тим, як зазначено в п. 19 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Наведене свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання договору частково недійсним із застосуванням реституції.

Доводи позивача безпідставні. Посилаючись на рішення суду про розірвання договору, він просив визнати частково недійсним договір оренди і зобов'язати відповідача як спадкоємця ОСОБА_7, а отже і правонаступника за договірними правовідносинами, повернути все отримане по договору спадкодавцем. Однак рішення суду про розірвання договору навпаки свідчить про відсутність переходу до ОСОБА_5 прав і обов'язків по договору оренди.

Належним способом захисту прав позивача є пред'явлення вимог до спадкодавця в порядку, передбаченому ст. 1281 ЦК України, з урахуванням вимог ст. 653 ЦК України та ст. 1212 ЦК України.

Позивач в суді просив стягнути з відповідача, як спадкоємця майна ОСОБА_7, отримані нею в рахунок орендної плати гроші. Однак він не довів допустимими та достовірними доказами отримання ОСОБА_7 грошей в рахунок договору оренди.

Зокрема, судом встановлено та не оспорено сторонами, що гроші в рахунок орендної плати були отримані ОСОБА_8, сином ОСОБА_7 Останній отримав 120 000 доларів діючи від імені ОСОБА_7 на підставі довіреності від 7 серпня 2007 року виданої йому матір'ю. Як пояснив ОСОБА_3 , в тому числі при розгляді справи за № 2-62/09 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3, 50 000 доларів США вказаною особою були отримані в день підписання договору, тобто 1 липня 2008 року, а 70 000 доларів США в день його реєстрації, тобто 30 липня 2008 року. Вказані обставини підтвердив ОСОБА_3 в апеляційному суді. Проте з пояснень ОСОБА_8 та самої ОСОБА_7, даних ними під час розгляду вказаної справи виходить, що ОСОБА_8 не узгоджував з матір'ю ні суму грошей орендної плати, ні порядок їх передачі, ні розпорядження ними. Отриманими ним поза волею матері грошима він розпорядився на свій розсуд. У зв'язку з чим, відсутні підстави вважати, що орендодавцю передані гроші по спірному договору оренди.

Не можуть бути взяті до уваги посилання позивача на вказану довіреність. Довіреність не давала права ОСОБА_8 права на отримання грошей по договору оренди. Довіреність обмежувала його права зверненням від імені ОСОБА_7 до різного роду установ, в тому числі банку. Це виходить зі змісту довіреності та інших доказів, в тому числі згаданих свідчень ОСОБА_7 про те, що вона давала довіреність сину для вирішення питання про отримання кредитів, їх погашення та не знала про отримання ним грошей від ОСОБА_3 Перевищення ОСОБА_8 повноважень в довіреності підтверджується обставинами підписання договору оренди землі. Так, при наявності довіреності, договір підписала сама ОСОБА_7

Також позивачем не надано доказів про узгодження з боку орендодавця дій ОСОБА_8 по отриманню орендної плати та розпорядженню нею. Це, крім викладеного, підтверджується неспівпадінням суми отриманої ОСОБА_8 із сумою орендної плати, визначеної в договорі оренди. Так, за умовами договору оренди землі орендна плата за 49 років повинна складати 893872 грн. 70 коп.(18242 грн. 30 коп. х 49 років). Виходячи з курсу долара США на 1 липня 2008 року, який складав 484,8900 грн. за 100 доларів США, еквівалент 120 000 доларів складав 582 000 грн. (120 000 х4,85). Отже ця сума є меншою, ніж зазначено в договорі оренди землі.

Викладені обставини свідчать про те, що відповідач, як спадкоємець ОСОБА_7, не повинен сплачувати безпідставно отримані ОСОБА_8 від ОСОБА_3 гроші.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що рішення у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України необхідно скасувати та ухвалити нове рішення, про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 28 лютого 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання частково недійсним договору оренди землі та застосування реституції відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий:

Судді: