Ухвала суду № 32300981, 17.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" червня 2013 р. м. Київ К/9991/54889/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряГончар Н.О.та представників сторін: від позивача Сірик Є.В.від відповідачаМаковій О.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «WM-Україна»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2012

у справі № 2а-2074/11/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «WM-Україна»

до Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «WM-Україна» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22.09.2011 позов задоволено частково; визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000012300/0 від 10.01.2011 в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «WM-Україна» податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 2 247 740,25 грн., з яких: 1 798 192,25 грн. - за основним платежем та 449 548,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; визнано протиправними і скасовані податкові повідомлення-рішення № 0000022300/0 від 10.01.2011 та № 0000262300 від 17.03.2011; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2012 постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.09.2011 скасовано в частині задоволення позовних вимог та ухвалено в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог; в іншій частині постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.09.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, у відповідності до якої просить його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права.

Відповідач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів скаржника заперечує та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідачем заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Бородянському районі Київської області Державної податкової служби.

Відповідно до ст.55 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про необхідність його задоволення

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- ДПІ у Бородянському районі Київської області була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 30.09.2010, за результатами якої складено акт № 859/23-32430672 від 24.12.2010, за висновками якого в ході перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем:

1) п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток у періоді, що перевірявся, на суму 1 870 966,00 грн. (в тому числі по періодах: за І-й квартал 2009 року на суму 1 158,00 грн.; за ІІ-й квартал 2009 року на суму 20 528,00 грн.; за ІІІ-й квартал 2009 року на суму 651 580,00 грн.; за ІV-й квартал 2009 року на суму 788 684,00 грн.; за І-й квартал 2010 року на суму 409 016,00 грн.);

2) пп.пп.7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п.7.2, пп.пп.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5, п.п.7.7.1 п.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у періоді, що перевірявся, на суму 307 663,00 грн. за червень 2010 року, а також заниження податку на додану вартість на загальну суму 445 085,00 грн. (в тому числі по періодах: за жовтень 2009 року на суму 31 824,00 грн.; за грудень 2009 року на суму 132558,00 грн.; за січень 2010 року на суму 59320,00 грн.; за лютий 2010 року на суму 33086,00 грн.; за березень 2010 року на суму 118598,00 грн.; за квітень 2010 року на суму 11914,00 грн.; за травень 2010 року на суму 54147,00 грн.; за червень 2010 року на суму 3638,00 грн.).

- на підставі акту перевірки № 859/23-32430672 від 24.12.2010 відповідачем прийняті:

1) податкове повідомлення-рішення № 0000012300/0 від 10.01.2011, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 2 338 707,50 грн. (з яких: 1 870 966,00 грн. - основний платіж та 467 741,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) податкове повідомлення-рішення № 0000022300/0 від 10.01.2011, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 556 356,25 грн. (з яких: 445 085,00 грн. - основний платіж та 111 271,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

3) податкове повідомлення-рішення № 0000032300/0 від 10.01.2011, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 307 663,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 76 915,75 грн.

- за результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення від 10.01.2011 № 0000012300/0 та № 0000022300/0 залишені без змін, а податкове повідомлення-рішення № 0000032300/0 від 10.01.2011 - скасовано в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 76 915,75 грн., у зв'язку з чим ДПІ у Бородянському районі Київської області прийнято нове податкове повідомлення-рішення № 0000262300 від 17.03.2011, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 307 663,00 грн.

Висновок про вказані порушення позивачем податкового законодавства зроблений відповідачем внаслідок того, що в ході перевірки позивача посадові особи відповідача дійшли висновку, що позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту безпідставно віднесено суми, сплачені по взаємовідносинах з контрагентом ТОВ «С. Дж. Р. Груп», оскільки, на думку перевіряючих, операції з даним контрагентом в силу вимог ст.228 ЦК України є нікчемними, так як є такими, що порушують публічний порядок

З матеріалів справи вбачається, що в процесі судового розгляду справи позивачем визнано факт порушення ним податкового законодавства, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток на суму 72 774,00 грн., а також правомірність застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій за ці порушення на суму 18 193,50 грн., а тому судом першої інстанції правомірно відмовлено у позові в цій частині. Судові рішення судів попередніх інстанцій в цій частині не оспорюються.

Суд першої інстанції в частині задоволення позовних вимог виходив з того, що оспорювані податкові повідомлення-рішення в цій частині винесені відповідачем без врахування фактичних обставин та внаслідок неправильного застосування норм чинного законодавства, а також з обставин недоведеності відповідачем нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову та відмовляючи в позові в цій частині, мотивував своє рішення тим, що податковим органом доведено факт ухилення контрагента позивача від сплати ПДВ, а, відтак, доведено правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем сформовано показники податкової звітності на підставі даних, не підтверджених первинними документами, оскільки в провадженні слідчого управління податкової міліції ДПА України знаходиться кримінальна справа № 69-107, яка порушена відносно ОСОБА_1 (який від імені ТОВ «С. Дж. Р. Груп» підписував первинні документи) за ознаками злочинів, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.212 та ч.2 ст.205 КК України.

Суд касаційної інстанції з таким висновком суду апеляційної інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом.

У відповідності до ч.2 ст.228 ЦК України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок.

Необхідною умовою для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст. 228 ЦК України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка полягає в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однієї зі сторін.

Проте, у даному випадку, існування названих обставин податковим органом належними доказами не доведено. В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що договори, які були укладені між позивачем та наведеним контрагентом, визнані судом недійсними.

При цьому, як правильно встановлено судом першої інстанції, згідно постанови слідчого від 27.04.2011 про закриття кримінальної справи № 69-107 з підстав відсутності складу злочину, встановлена відсутність в діях ОСОБА_1 (який від імені ТОВ «С. Дж. Р. Груп» підписував первинні документи) прямого умислу і спеціальної мети - прикрити незаконну діяльність.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що первинні документі підписані від імені ТОВ «С. Дж. Р. Груп» (контрагента позивача) неуповноваженою особою належними доказами не підтверджений.

Щодо визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток судова колегія зазначає наступне.

Пунктами 5.1, 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент спірних правовідносин) встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ст.9 названого Закону).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем належним чином виконано умови договорів, укладених з ТОВ «С. Дж. Р. Груп», що оформлені відповідними первинними документами, які містять усі необхідні реквізити відповідно до вимог чинного податкового законодавства, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що податкове повідомлення рішення № 0000012300/0 від 10.01.2011 є протиправним і підлягає скасуванню в частині визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств (по взаємовідносинах з ТОВ «С. Дж. Р. Груп») у сумі 2 247 740,25 грн. (з яких: 1 798 192,25 грн. - за основним платежем; 449 548,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Щодо визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п.1.8. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент спірних правовідносин) бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до Державного бюджету або відшкодуванню з Державного бюджету (бюджетне відшкодування) та строки проведення розрахунків передбачено у п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Таким чином, визначення суми бюджетного відшкодування залежить від правильності визначення платником податку сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість.

У п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно п.10.2 ст.10 названого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону України «Про податок на додану вартість» визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп.7.7.1 п. 7.7 ст.7 цього Закону).

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 названого Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до податкового кредиту з ПДВ. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару (послуги) мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Актом перевірки та судом апеляційної інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту (п.7.4, п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»), яке б позбавляло остатнього права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій з постачальниками по ланцюгу постачання до виробника.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, який, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом, не знайшов підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з цим контрагентом.

Отже, суд першої інстанції, з врахуванням встановлених обставин справи дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та щодо необґрунтованості зменшення позивачу контролюючим органом бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по операціях з наведеним контрагентом.

Відповідно до ст.226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи, що суд першої інстанції повно і правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив рішення відповідно до закону, а судом апеляційної інстанції вказане рішення було скасоване помилково, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду апеляційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Бородянському районі Київської області Державної податкової служби.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «WM-Україна» задовольнити.

3. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2012 скасувати та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.09.2011.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний