Ухвала суду № 32300900, 02.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" липня 2013 р. м. Київ К/9991/23378/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Бившевої Л.І.

Голубєвої Г.К.

за участю секретаря судового засідання: Лисенко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу PSG-International a.s.

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 червня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року

у справі № 2а-10833/09/2670

за позовом PSG-International a.s.

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

PSG-International a.s. (позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001642204/0 від 21 серпня 2009 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 червня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 червня 2010 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року та направити справу на новий розгляд.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку Представництва «ПСГ-Інтернешнл А.С.» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 18 березня 2008 року по 31 березня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 18 березня 2008 року по 31 березня 2009 року, за результатами якої складено акт № 118/2204/26604868 від 11 серпня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001642204/0 від 21 серпня 2009 року, яким представництву визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 841 461,00 грн. (609 267,00 грн. - основний платіж, 232 194,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення представництвом підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, пункту 5.9 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з невключенням до складу валового доходу валютних коштів в розмірі 2 950 931,00 грн., отриманих від нерезидента PSG-International a.s. за період з 18 березня 2008 року по 31 березня 2009 року.

Крім того, судами встановлено, що між PSG-International a.s. (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничою компанією «Східноєвропейський Енергетичний Союз» (покупець) укладено договір від 26 листопада 2004 року на поставку обладнання для теплогазогенераторної установки.

З метою оплати вартості обладнання за вказаним договором ТОВ НВК «Східноєвропейський Енергетичний Союз» укладено з Чехословацьким комерційним банком договір експортного споживчого кредиту від 28 травня 2008 року, відповідно до умов якого кредитні кошти на оплату товару перераховувались банківською установою безпосередньо на рахунки нерезидента.

Поряд з цим в період з 18 березня 2008 року по 31 березня 2009 року постійним представництвом позивача отримано від нерезидента валютні кошти в розмірі 2 950 931,00 грн. із призначенням платежу «зарахування коштів», які відображено в бухгалтерському обліку як цільове фінансування.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що отримані валютні кошти є безповоротною фінансовою допомогою нерезидента на користь представництва.

Проте, такий висновок колегія суддів не може визнати обґрунтованим, зважаючи на таке.

За змістом частин 2, 3 статті 95 Цивільного кодексу України представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Представництво не є юридичною особою, наділяється майном юридичної особи, що його створила, і діє на підставі затвердженого нею положення.

Пунктом 1.17 статті 1 Закону № 334/94-ВР визначено, що постійним представництвом нерезидента в Україні є постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України. З метою оподаткування до постійних представництв прирівнюються резиденти, які мають повноваження діяти від імені нерезидента, що тягне за собою виникнення у нерезидента цивільних прав та обов'язків (укладати договори (контракти) від імені нерезидента; утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, із складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу митниці). Резиденти, що з метою оподаткування прирівнюються до постійних представництв, не підлягають додатковій реєстрації в податкових органах як платники податку.

Згідно з підпунктом 2.1.4 пункту 2.1 статті 2 Закону № 334/94-ВР постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, є платниками податку на прибуток.

Пунктом 13.8 статті 13 Закону № 334/94-ВР передбачено, що суми прибутків нерезидентів, які здійснюють свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються у загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який здійснює свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

Відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Вказана норма є універсальною та розповсюджується на постійні представництва та філії як нерезидентів, так і резидентів. Незалежність постійного представництва від нерезидента полягає в тому, що постійне представництво має вести окремий від нерезидента облік своєї діяльності з метою визначення свого прибутку, що підлягає оподаткуванню.

Поряд з цим для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розумінні положень Закону № 334/94-ВР джерелом виплати відповідного прибутку має бути інша особа, із власності якої нерезиденту в особі постійного представництва передаються кошти, майно, результати робіт (послуг).

В свою чергу, представництво нерезидента є його частиною, а одержані кошти залишаються у власності нерезидента та передаються лише в управління керівнику представництва, при цьому балансовий прибуток представництва не збільшується на отриману суму коштів.

Таким чином, оскільки, представництво не є юридичною особою, отримання матеріальних активів не може розглядатись як господарська діяльність, направлена на отримання прибутку, з огляду на те, що при цьому не здійснюються цивільно-правові операції та не переходить право власності на майно, а відтак підстав для кваліфікації отриманих представництвом від нерезидента коштів як безповоротної фінансової допомоги не вбачається.

Враховуючи те, що викладене вище не враховано судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи, а також з огляду на вимоги касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належно оцінити докази і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності із нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу PSG-International a.s. задовольнити.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 червня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Бившева Л.І.

Голубєва Г.К.