Постанова № 32300200, 10.07.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2013 року Справа № 923/117/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючого, (доповідач) Нєсвєтової Н.М., Студенця В.І.розглянувши касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "Херсонгаз"на постанову та на рішення Одеського апеляційного господарського суду від 25.04.2013 року господарського суду Херсонської області від 28.02.2013 рокуу справі господарського судуХерсонської області за позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"допублічного акціонерного товариства "Херсонгаз"про стягнення в засіданні взяли участь представники:

- позивача:Бережко С.І.,- відповідача:Чернишова В.Г.ВСТАНОВИВ:

В лютому 2013 року ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Херсонгаз" про стягнення 128975,09 грн. пені, 57896,70 грн. інфляційних втрат та 25146,66 грн. - 3% річних, нарахованих за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по договору на купівлю-продаж природного газу №14/128/11 від 31.01.2011 року.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 28.02.2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 128975,09 грн. пені, 25146,66 грн. - 3% річних та судові витрати. В задоволенні позовних вимог про стягнення 57896,70 грн. інфляційних втрат відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.04.2013 року рішення господарського суду Херсонської області від 28.02.2013 року залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись частково з прийнятими судовими рішеннями, ПАТ "Херсонгаз" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.04.2013 року та рішення господарського суду Херсонської області від 28.02.2013 року скасувати в частині стягнення пені та 3% річних та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову в цій частині відмовити.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 31.01.2011 року між позивачем (як постачальником) та відповідачем (як покупцем) укладено договір №14/128/11 купівлі-продажу природного газу, відповідно до умов якого, позивач зобов'язався передати у власність відповідача в 2011 році імпортований природний газ для виробничо-технічних витрат та нормованих втрат відповідача, а останній - зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Пунктом 3.5 договору передбачено, що приймання-передача газу, його документальне оформлення та звітність здійснюється відповідно до порядку, встановлено Положенням про порядок складання балансів природного газу в газорозподільних мережах, затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України від 24.12.2001 року №677. Приймання-передачу газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актами приймання-передачі газу.

Не пізніше 10 числа місяця наступного за місяцем поставки газу, підписані та скріплені печаткою покупця, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу. Акти є підставою для остаточних розрахунків (п.3.6 договору).

Розділом 5 договору сторонами встановлений порядок та умови проведення розрахунків, а саме, згідно вимог п.5.1 договору, оплата за газ, з урахуванням вартості його транспортування, здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 15 числа, наступного за місяцем поставки газу.

Судами попередніх судових інстанцій було встановлено, що на виконання умов укладеного договору та додаткових угод до нього, позивач в період з січня 2012 року по лютий 2012 року поставив відповідачу природній газ в обсязі 6210,273 тис.куб.м. на загальну суму 22780647,63 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2012 року та від 29.02.2012 року, підписаними сторонами та скріпленими печатками підприємств.

За отриманий протягом зазначеного періоду природний газ відповідач розрахувався повністю, водночас, оплата здійснювалась ним з простроченням узгодженого сторонами строку здійснення розрахунків, що стало підставою для нарахування позивачем штрафних та фінансових санкцій.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні приписи містить ст.193 ГК України.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з частиною 1 статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202-205 ГК України, ст.ст. 599-601, 604-609 ЦК України, зокрема, ст. 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін у зобов'язанні.

За приписами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням зазначеного індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Розрахунок суми боргу з врахуванням індексу інфляції здійснюється шляхом множення суми заборгованості (на момент її виникнення) на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума, яка внесена з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, якщо сума внесена з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, якщо з 16 по 31 день місяця, інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів про наявність підстав для стягнення нарахованих за спірний період 3% річних у сумі 25146,66 грн. та відмови в стягненні інфляційних втрат, оскільки, як було встановлено судами, прострочення платежу відповідно до актів приймання-передачі природного газу, які є предметом даного спору, складає менше 15 днів, а тому не тягне за собою інфляційних нарахувань.

Відповідно до вимог ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у розмірі та у порядку, що передбачені чинним законодавством України та договором. За несвоєчасну оплату газу у строки, зазначені в п.5.1 договору, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню в розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день простроченого платежу. Пеня нараховується з наступного дня після закінчення строку остаточного розрахунку за звітний місяць (п.6.2 договору).

Відповідно з цим, судами обґрунтовано стягнуто 128975,09 грн. пені, яка нарахована позивачем за спірний період та в межах строку позовної давності.

Щодо посилань скаржника в касаційній скарзі на порушення судами норм матеріального права при відмові в зменшенні сум 3% річних та пені, то колегія суддів вважає за необхідне вказати не таке.

Згідно частини 1 статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Аналогічні приписи містить ч.3 ст. 551 ЦК України, якою встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Враховуючи наведене, за переконанням колегії суддів, господарський суд має право за наявності певних обставин, зменшити лише розмір неустойки, штрафу, пені. Водночас, 3% річних не є тими санкціями, розмір яких може бути зменшений відповідно до цих статей.

Крім того, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В силу статті 33 ГПК України, кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що судами попередніх судових інстанцій не встановлено обставин, за наявності яких, суд міг би скористатись своїм правом щодо зменшення розміру пені, колегія суддів погоджується з висновком суду, що пеня має бути стягнута у заявленому позивачем розмірі.

Відповідно до приписів ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи зазначене, оскаржувані судові рішення є такими, що прийняті на підставі повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому, судова колегія не вбачає підстав для їх зміни чи скасування.

Щодо інших доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі, то вони не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки не спростовують висновків суду, покладених в основу оскаржуваних судових рішень, а лише зводяться до переоцінки досліджених судом доказів та встановлених обставин справи, що не віднесено до компетенції суду касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Херсонгаз" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.04.2013 року та рішення господарського суду Херсонської області від 28.02.2013 року у справі №923/117/13-г залишити без змін.

Головуючий М.М. Черкащенко

Судді Н.М. Нєсвєтова

В.І. Студенець