Рішення № 32298826, 09.07.2013, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.07.13р. Справа № 904/4340/13За позовом Приватного акціонерного товариства "Ремсторойкомплект", м. Севастополь

до Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод трубопровідної арматури", м. Нікополь, Дніпропетровська область

про стягнення 47 820,05 грн. передоплати

Суддя Назаренко Н.Г.

Секретар судового засідання Бондик Є.В.

Представники:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: Аржанухін В.Л., довіреність № 22/11 від 22.11.2012 р.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Ремсторойкомплект" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод трубопровідної арматури" передоплати у сумі 47 100,00 грн. та штрафних санкції у сумі 720,05 грн.

Позовні вимоги мотивовані посиланням на невиконання умов договору № 9/13 від 11.02.2013р., укладеного між сторонами, щодо здійснення поставки товару у встановленому договором порядку та строки.

Позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, зазначив про неможливість як повернення коштів, так і поставки продукції, у зв'язку із скрутним фінансовим становищем, арештом банківських рахунків та зупиненням технологічного процесу, проти укладення договору заперечив.

25.06.2013р. в судовому засіданні оголошувалась перерва до 09.07.2013р.

Клопотання про використання засобів технічної фіксації судового процесу при розгляді цієї справи представниками сторін не заявлялись.

В судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

11.02.13р. між Приватним акціонерним товариством «Рембудкомплект» (далі - позивач, постачальник) та Публічним акціонерним товариство «Нікопольський завод трубопровідної арматури» (далі - відповідач, продавець) за допомогою факсимільного зв'язку укладено договір №9/13 (далі - Договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов'язується передати товар (запірну арматуру) у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити його. Сортамент, кількість, ціну товару сторони узгоджують додатково та оформлюють у вигляді додатків (Специфікацій), відповідним порядковим номером. Після підписання сторонами такий Додаток є невід'ємною частиною цього договору.

Поставка товару по цьому Договору проводиться окремими партіями, згідно Специфікацій, підписаних уповноваженими представниками сторін, протягом 20 календарних днів після передоплати (п.3.2. Договору).

Відповідно до умов Договору розрахунки за продукцію, що поставляється між постачальником та покупцем здійснюються шляхом 100% передоплати, а саме: 50% передоплати, 50% за 7 календарних днів до моменту готовності товару до відвантаження, що підтверджується листом-повідомленням (п. 4.3 Договору).

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору ним, відповідно до рахунку № 484 від 11.02.2013р., виставленого відповідачем, сплачено за товар 47 100, 00 грн.

Оплата товару підтверджується платіжним дорученням № 606 від 12.02.2013р., копія якого знаходиться в матеріалах справи (а.с.13).

У зв'язку з відсутністю від відповідача листа-повідомлення про готовність товару до відвантаження, позивач направив відповідачу претензію від 14.03.2013р. № 89/13. В цій претензії позивач, у зв'язку з невиконанням відповідачем договірних зобов'язань, відмовлявся від поставки товару та вимагав від відповідача повернути передоплату в розмірі 47 100, 00 грн.

Відповідач претензію отримав 19.03.13р., однак відповіді на неї не надав, кошти позивачу не повернув.

Позивач просить стягнути з відповідача передоплату, проти чого заперечує відповідач, що і є причиною спору.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позову в цій частині на підставі наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору купівлі-продажу, а тому врегулювання таких правовідносин здійснюється у відповідності до норм глави 54 Цивільного кодексу України.

Позивач обґрунтовує свій позов договірними відносинами, що виникли між сторонами на підставі Договору № 9/13 від 11.02.2013р.

Однак, пунктом 9.2. цього Договору визначено, що цей Договір, підписаний по факсимільному зв'язку, має юридичну силу оригіналу при наявності наступного підтвердження оригіналом.

Отже, відсутність оригіналу Договору, підписаного повноважними представниками сторін та скріпленого печатками підприємств є підставою для визнання договору неукладеним.

Всупереч цьому, позивач оригінал Договору на вимогу суду не надав, в судовому засіданні представник позивача пояснив, що обидва оригінали Договору були направлені відповідачу, однак, до цього часу відповідач підписаний екземпляр Договору позивачу не повернув.

Враховуючи викладене, суд вважає, що договір № 9/13 від 11.02.2013р. між Приватним акціонерним товариством «Рембудкомплект» та Публічним акціонерним товариство «Нікопольський завод трубопровідної арматури» є неукладеним, а отже й відсутні підстави виникнення майно-господарських зобов'язань за цим Договором.

Тож посилання позивача на невиконання відповідачем своїх обов'язків за Договором № безпідставні.

Однак, в силу ст. 4 ГПК України господарський суд має право самостійно визначитися стосовно законодавства, яке підлягає застосуванню при вирішенні конкретного господарського спору незалежно від змісту вимог, викладених у позовній заяві, та не застосовує лише акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. При цьому, самостійне визначення судом законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог та порушення останнім положень ст. 83 ГПК України.

Згідно постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не вважається зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, зміна посилання на норми права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Отже, в даному випадку суд вважає необхідним надати належну оцінку фактичним обставинам справи (тобто підставам позову) та застосувати відповідну норму права.

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем та відповідачем в силу ст. ст. 11, 202, 206, 655 ЦК та ст. 181 ГК України виникли зобов'язальні відносини, на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки, що підтверджується наявними документами, які свідчать про отримання відповідачем від позивача попередньої оплати згідно наданого відповідачем рахунку.

Відповідно до статей 655, 656 ЦК України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладання договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частиною 1 статті 693 ЦК України встановлено, що, в разі, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З аналізу змісту вищевказаних статей вбачається, що якщо передплата здійснена не в повному обсязі, продавець має право поставити товар (а потім вимагати оплати його вартості), або відмовитися постачати товар, але в такому випадку він зобов'язаний повернути суму передплати (незалежно від того, в повному обсязі вона була здійснена, чи частково).

Частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Як встановлено матеріалами справи та не заперечується відповідачем, позивач направив відповідачу претензію від 14.03.2013р. № 89/13, в якій відмовлявся від поставки товару та вимагав від відповідача повернути передоплату в розмірі 47 100, 00 грн.

Відповідач претензію отримав 19.03.13р., однак, протягом більш ніж трьох місяців, відповіді на претензію не надав, товар не поставив, грошові кошти не повернув.

Станом на дату розгляду справи відповідач передоплату позивачу не повернув, доказів, наведених у позові не спростував, в судовому засіданні зазначив про неможливість як повернення коштів, так і поставки продукції, у зв'язку із скрутним фінансовим становищем, арештом банківських рахунків та зупиненням технологічного процесу, на підставі чого просить відмовити в задоволенні позову.

Однак, відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.

Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача передоплати в розмірі 47 100,00 грн.

Крім передоплати позивач, нарахував відповідачу штрафні санкції за користування чужими коштами в розмірі 720, 05грн. на підставі п.6 ст. 231 ГК України з посиланням на ст.ст. 536, 693 Цивільного кодексу України.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З урахуванням припису частини третьої статті 510 ЦК України грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукції, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

У разі несвоєчасного повернення сум попередньої оплати проценти за користування чужими коштами нараховуються на підставі статті 536 ЦК України.

Приписами ч.2 ст. 536 ЦК України встановлено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Однак, в даному випадку ні договором ні законом ні іншими актами цивільного законодавства розмір процентів за несвоєчасне повернення передоплати не встановлений.

Оскільки проценти за користування чужими грошима не є штрафною санкцією в розумінні ст. 231 ГК України, в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Відповідно до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, ст.ст. 82-85, 87, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод трубопровідної арматури" (53221, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 300, код ЄДРПОУ 05398964) на користь Приватного акціонерного товариства "Ремстройкомплект" (99010, м. Севастополь, вул. Героїв Революції, 67, код ЄДРПОУ 03326877) 47 100, 00 грн. (сорок сім тисяч сто грн. 00 коп.) передоплати, 1 694, 52 грн. (одна тисяча шістсот девяносто чотири грн. 52 коп.) витрат по сплаті судового збору.

У стягненні 720, 05 грн. відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Н.Г. Назаренко Дата підписання рішення, оформленого відповідно до вимог ст. 84 ГПК України, - 10.07.2013р.