Постанова № 32296959, 09.07.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2013 р. Справа№ 910/4224/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Рудченка С.Г.

при секретарі судового засідання: Петренку В.А.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ"

на рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2013р.

у справі № 910/4224/13 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Астра Банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн ЛТД"

про стягнення 7 000 000 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Астра Банк" (далі - позивач) звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ" (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн ЛТД" (далі - третя особа), про стягнення 7 000 000 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.04.2013р. у справі

№ 910/4224/13 позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 7 000 000 грн. та судові витрати. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції зазначив, що боржник не виконав взяті на себе зобов'язання, що виникають із кредитного договору № ЮЛ-260808-001КЛ від 26.08.2008 року, в зв'язку з чим станом на 23.01.2013 року в останнього виникла заборгованість по кредиту. Факт наявності заборгованості за кредитним договором № ЮЛ-260808-001КЛ від 26.08.2008 року по кредиту та заборгованості по відсоткам за користування кредитом суд першої інстанції визнав доведеним. Також, погодившись з розрахунком пені за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором, з урахуванням приписів ст.ст. 553, 554 ЦК України та умов договору поруки, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення зазначеної вище заборгованості та нарахованої пені за кредитним договором з поручителя (відповідача).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду м. Києва від 02.04.2013р. у справі № 910/4224/13 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні вимог повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи. Зокрема, відповідач вважає, що суд першої інстанції не врахував факту припинення поруки та помилково не застосував норми ч. 4 ст. 559 ЦК України. Скаржник вказує, що строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором та договором поруки - 31.08.2011р., відтак скаржник вважає, що порука припинилася 01.03.2012р., проте, з вимогою позивач звернувся лише 25.01.2013р., а тому, на його думку, кредитор звернувся з вимогою після спливу встановленого 6-ти місячного строку.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2013р. апеляційну скаргу прийнято до провадження і призначено розгляд скарги на 05.06.2013р.

01.06.2013р. від представника позивача надійшло клопотання про витребування від відповідача або органу Державної казначейської служби доказів зарахування 34 410 грн. судового збору, сплаченого відповідачем за подання апеляційної скарги. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача, оскільки, по-перше, у клопотанні не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів факт сплати відповідачем судового збору згідно з платіжним дорученням № 1795 від 08.04.2013р., доданим до апеляційної скарги, по-друге, на звороті названого платіжного доручення міститься належна відмітка банку про зарахування в дохід бюджету 08.04.2013р. судового збору в сумі 34 410 грн.

Ухвалою суду від 05.06.2013р. розгляд скарги відкладено на 19.06.2013р. у зв'язку з неявкою в судове засідання представника третьої особи.

Ухвалою суду від 19.06.2013р. розгляд скарги відкладено на 09.07.2013р. у зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідача та третьої особи та клопотанням відповідача про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 09.07.2013р. представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представник позивача заперечив проти задоволення скарги. Представник відповідача оголосив клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення іншої справи № 910/4641/13, яка розглядається господарським судом міста Києва, представник позивача заперечив проти його задоволення.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вважає, що з огляду на приписи ст.ст. 33, 34, 79 ГПК України клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі до вирішення іншої справи № 910/4641/13 слід відхилити, оскільки обставини щодо припинення поруки за Договором від 02.06.2010р. входять до предмету доказування у даній справі.

Представник третьої особи у судове засідання 09.07.2013р. не з'явився. Третя особа повідомлялася про час та місце розгляду скарги належним чином. Колегія суддів, з урахуванням належного повідомлення третьої особи не вбачає підстав, передбачених ст. 77 ГПК України для відкладення розгляду скарги.

Приписами ст. 99 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню у зв'язку з наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, між Відкритим акціонерним товариством "Астра Банк" (далі - кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн ЛТД" (далі - позичальник) укладено кредитний договір № ЮЛ-260808-001КЛ від 26.08.2008 р. та договори про внесення змін та доповнень до кредитного договору № ЮЛ-260808-001КЛ від 26.08.2008 р., від 24.09.2008 р., від 01.07.2009 р. та від 04.08.2009 р., які є його невід'ємними частинами (далі - кредитний договір, т.1, а.с.13-20)

Відповідно до Статуту публічного акціонерного товариства "Астра Банк", затвердженого загальними зборами акціонерів відкритого акціонерного товариства "Астра Банк" (протокол № 1 від 27.04.2010 року) та Закону України "Про акціонерні товариства" відкрите акціонерне товариство "Астра Банк" змінило своє найменування на публічне акціонерне товариство "Астра Банк", яке виступає правонаступником по всіх правах та зобов'язаннях відкритого акціонерного товариства "Астра Банк", що було створено відповідно до рішення Установчих зборів засновників від 29.08.2007 року.

Згідно з п. 1.1 кредитного договору (з урахуванням змін) кредитор відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію та встановлює позичальнику кредитний ліміт в розмірі 19 875 000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути фактично отримані кошти, сплатити проценти за користування отриманими коштами та комісії в порядку, розмірі та в строк, що передбачені цим договором.

Згідно з абз.1 п. 1.2 кредитного договору строк кредиту - з 26.08.2008 року по 31.08.2011 року включно.

Відповідно до абз.2 п. 1.2 кредитного договору позичальник повертає кредитні кошти не пізніше останнього дня строку кредиту, встановленого в абзаці першому цього пункту договору з додержанням графіку.

Відповідно до п. 1.5 кредитного договору за користування кредитом позичальник щомісячно сплачує проценти за користування кредитом із розрахунку 13 % річних, з 24.09.2008 року - 14 % річних, з 04.08.2009 року - 17 % річних.

Положеннями п. 2.3 кредитного договору встановлено, що нарахування процентів за користування кредитом згідно з п. 1.5.1 цього договору здійснюється з дня надання кредиту, згідно з п. 2.1 та п. 2.2 цього договору, до моменту повернення кредиту, щомісяця, в останній робочий день кожного місяця та в день повного повернення кредиту, за звітний календарний місяць, за фактичну кількість днів користування кредитом.

Позичальник сплачує проценти у валюті кредиту щомісячно, не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, та в день повного повернення кредиту шляхом перерахування суми нарахованих процентів.

Згідно з п. 3.2.5 кредитного договору позичальник зобов'язаний повернути кредит в строки, обумовлені п. 1.2 даного договору, в порядку визначеному в п. 2.6 цього договору, а саме повернення кредиту здійснюється позичальником шляхом перерахування суми коштів, достатньої для повернення кредиту, на позичковий рахунок, визначений в 3.1.1 цього договору, відповідно до графіку зниження заборгованості за кредитом, не пізніше останнього дня строку кредиту, визначеному в п. 1.2 цього договору.

У відповідності до п. 5.1 кредитного договору, у випадку несвоєчасного погашення заборгованості за кредитом та/або процентами та/або комісіями позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на дату виникнення простроченої заборгованості, від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення.

02.06.2010 р. між Відкритим акціонерним товариством "Астра Банк" (банк), Товариством з обмеженою відповідальністю "АТЛ" (поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн ЛТД" (позичальник) укладено договір поруки (далі - договір поруки, т.1, а.с.21-23)

Відповідно до п.1.2 договору поруки поручитель на добровільних засадах взяв на себе зобов'язання перед банком відповідати в межах суми 7 000 000 грн. по зобов'язанням позичальника, які виникають з кредитного договору № ЮЛ-260808-001КЛ від 26.08.2008 р. зі всіма змінами та доповненнями до нього, за умови якого банк надає позичальнику кредит в розмірі 19 875 000,00 грн., а позичальник зобов'язується перед банком повернути кредитні кошти, шляхом сплати суми кредиту (частини кредиту), згідно з графіком погашення суми кредиту до кредитного договору, та щомісячної сплати процентів в розмірі 17 % річних, комісій, а також штрафів та пені в строки та на умовах, обумовлених кредитним договором. Строк остаточного виконання зобов'язань за кредитним договором - не пізніше 31.08.2011 року.

Відповідно до п. 1.4 договору поруки, поручитель відповідає перед банком за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, в обсязі визначеному у п. 1.2 цього договору, в тому числі й в разі пред'явлення банком вимоги до позичальника достроково виконати зобов'язання за кредитним договором згідно його умов.

Згідно з п. 5.1 договору поруки сторони встановили, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання усіма сторонами та діє до моменту повного виконання забезпеченого ним зобов'язання за Кредитним договором, в тому числі зобов'язань по сплаті неустойки та відшкодуванню збитків та/або належного виконання поручителем зобов'язань за цим договором. При цьому сторони констатують, що строк закінчення цього Договору не вказується сторонами конкретно, так як він визначається моментом виконання зобов'язань за кредитним договором.

25.06.2010р. позивач нарочно надав відповідачу претензію на суму 7 000 000 грн., у якій повідомляв про наявність простроченої позичальником заборгованості за кредитним договором та вимагав достроково погасити заборгованість в межах відповідальності відповідача (т.1 а.с.26). Зазначену претензію отримано відповідачем 25.06.2010р. під розпис, що останнім не заперечується.

Листом від 22.07.2010р. відповідач, у відповідь на претензію від 25.06.2010р. повідомив позивача про визнання вимог, викладених у претензії та зазначив про неможливість виконання зобов'язань у зв'язку з фінансовим станом підприємства (т.1, а.с.27).

25.01.2013р. позивач надіслав відповідачу лист-вимогу № 51/5-322, у якій, посилаючись на умови кредитного договору та договору поруки, а також на наявність простроченої заборгованості позичальника перед банком, вимагав погасити вказану заборгованість в межах суми 7 000 000 грн. Зазначену вимогу відповідач отримав 28.01.2013р. згідно з копією повідомлення про вручення поштового відправлення (т.1, а.с.28, 29).

Позовні вимоги у даній справі обґрунтовані неналежним з боку третьої особи виконанням грошових зобов'язань за кредитним договором, оскільки, на думку позивача, станом на 23.01.2013 р. у позичальника (третя особа) перед банком виникла прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 18 275 000,00 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом в розмірі 387 798,65 грн., а також позичальником не сплачено пеню за прострочення виконання зобов'язань за договором в розмірі 323 264,63 грн. Враховуючи, що відповідач (поручитель) на добровільних засадах взяв на себе зобов'язання перед позивачем відповідати в межах суми 7 000 000,00 грн. по зобов'язанням позичальника, які виникають з кредитного договору № ЮЛ-260808- 001КЛ від 26.08.2008 року зі всіма змінами та доповненнями на підставі договору поруки № ЮЛ-260808-001КЛ/П від 02.06.2010 р., позивач звернувся до суду та просив стягнути заборгованість за кредитним договором в межах суми, передбаченої договором поруки.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як убачається з матеріалів справи, у третьої особи в зв'язку із порушенням строків сплати суми кредиту, виникла заборгованість, яка, за розрахунком позивача складається з простроченої заборгованості за кредитом у сумі 18 275 000 грн. та простроченої заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 387 798,65 грн. , а також суми нарахованої пені в розмірі 323 264,63 грн.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (статті 1046-1053), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 4 статті 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до п.1.2 договору поруки встановлено, що строк остаточного виконання зобов'язань за кредитним договором - не пізніше 31.08.2011 року.

Відповідно до п. 1.4 договору поруки, поручитель відповідає перед банком за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором в обсязі, визначеному у п. 1.2 цього договору, в тому числі й в разі пред'явлення банком вимоги до позичальника достроково виконати зобов'язання за кредитним договором згідно його умов.

Згідно з п. 5.1 договору поруки сторони встановили, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання усіма сторонами та діє до моменту повного виконання забезпеченого ним зобов'язання за Кредитним договором в тому числі зобов'язань по сплаті неустойки та відшкодуванню збитків та/або належного виконання поручителем зобов'язань за цим договором. При цьому сторони констатують, що строк закінчення цього Договору не вказується сторонами конкретно, так як він визначається моментом виконання зобов'язань за кредитним договором.

Згідно з абз.1 п. 1.2 кредитного договору строк кредиту - з 26.08.2008 року по 31.08.2011 року включно.

Відповідно до абз.2 п. 1.2 кредитного договору позичальник повертає кредитні кошти не пізніше останнього дня строку кредиту, встановленого в абзаці першому цього пункту договору з додержанням графіку.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

Отже, з договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 5.1) про те, що строк закінчення цього Договору не вказується сторонами конкретно, так як він визначається моментом виконання зобов'язань за кредитним договором, не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки не відповідає частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Верховний Суд України у постанові від 23.05.2012 у справі № 6-33цс12 вказав, що умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини 4 статті 559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини 4 статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Дана постанова Верховного Суду України прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судами касаційної інстанції частини 4 статті 559 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Така ж правова позиція викладена й у пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" та пункті 2 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2012 № 10-1393/0/4-12 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин".

Як вбачається з частини 4 статті 559 ЦК України, у межах зазначеного строку кредитор повинен звернутися до поручителя з вимогою про примусове виконання взятого ним зобов'язання.

Пунктом 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" передбачено, що у разі неналежного виконання Позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Частиною 1 статті 598 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Таким чином, враховуючи викладене, оскільки строк виконання зобов'язання, відповідно до умов Кредитного договору було встановлено не пізніше 31.08.2011 року (п.1.2 Кредитного договору), проте, як вбачається з матеріалів справи лист-вимогу

№ 51/5-322 позивач надіслав відповідачу 25.01.2013р., тобто за межами встановленого шестимісячного строку, що свідчить про припинення поруки за договором поруки № ЮЛ-260808-001КЛ/П від 02.06.2010р. з 01.03.2012р.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що порука відповідача за договором поруки є такою, що припинилася в силу приписів частини 4 статті 559 ЦК України.

За своєю правовою природою строк, передбачений частиною 4 статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим). Його закінчення є підставою для припинення поруки. У випадку пропуску кредитором строку пред'явлення вимог до поручителя цей строк не може бути поновлено, зупинено чи перервано, оскільки на нього не поширюється дія норм статей 263, 264 та 267 ЦК України.

Таким чином, встановивши факт закінчення строку пред'явлення вимоги до поручителя, в задоволенні позову банку до відповідача, як поручителя, слід відмовити у зв'язку з відсутністю у нього права вимагати стягнення боргу з останнього, з огляду на те, що таке право припинилося у позивача у зв'язку із спливом цього строку.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 20.03.2013р. у справі № 35/478.

Посилання позивача на те, що вимоги закону щодо строку пред'явлення Банком вимоги до поручителя (відповідача) були виконані, оскільки відповідачу 25.06.2010р. направлялася вимога-претензія про виконання зобов'язань за кредитним договором і на яку відповідачем було надано відповідь щодо визнання боргу, колегією суддів відхиляються, з огляду на таке.

Згідно з п. 5.1 договору поруки сторони встановили, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання усіма сторонами та діє до моменту повного виконання забезпеченого ним зобов'язання за Кредитним договором в тому числі зобов'язань по сплаті неустойки та відшкодуванню збитків та/або належного виконання поручителем зобов'язань за цим договором. При цьому сторони констатують, що строк закінчення цього Договору не вказується сторонами конкретно, так як він визначається моментом виконання зобов'язань за кредитним договором.

За кредитним договором, зобов'язаною особою є позичальник.

Відповідно до п. 2.6 кредитного договору повне повернення кредиту здійснюється позичальником в кінці строку дії цього договору не пізніше останнього дня строку кредиту, визначеного в п. 1.2 цього договору.

Відповідно до п. 1.4 договору поруки, поручитель відповідає перед банком за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, в обсязі визначеному у п. 1.2 цього договору, в тому числі й в разі пред'явлення банком вимоги до позичальника достроково виконати зобов'язання за кредитним договором згідно його умов.

Відповідно до п.1.2 договору поруки встановлено, що строк остаточного виконання зобов'язань за кредитним договором - не пізніше 31.08.2011 року.

Отже наведені умови договорів чітко встановлюють, що поручитель за зобов'язанням позичальника перед Банком відповідає в обсязі, визначеному п. 1.2 договору поруки, тобто не пізніше 31.08.2011р., який є останнім днем строку кредиту, а не за кожний окремий випадок прострочення позичальником чергового платежу, визначеного Графіком.

Відповідно до п. 3.3.3 кредитного договору кредитор має право достроково вимагати повернення суми заборгованості за цим договором (кредиту, процентів за кредитом, комісій, можливих штрафних санкцій в разі порушення позичальником умов цього договору.

Зі змісту п. 1.4 договору поруки вбачається, що відповідальність поручителя перед банком може наступити, в тому числі і у разі пред'явлення банком вимоги до позичальника достроково виконати зобов'язання за кредитним договором згідно його умов. Однак, доказів пред'явлення Банком до позичальника відповідної вимоги про дострокове погашення заборгованості матеріали справи не містять і позивачем таких доказів суду не надано. Сама ж претензія від 25.06.2010р. про дострокове погашення заборгованості банком направлена не позичальнику, а відповідачу (поручителю) і стосується заборгованості, яка виникла внаслідок прострочення сплати позичальником чергових платежів згідно Графіку погашення, а тому враховуючи наведені вище обставини, умови кредитного договору та договору поруки, така претензія не може вважатися вимогою в розумінні ст. 559 ЦК України, оскільки, заявлена кредитором до дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Колегія суддів вважає, що позивач помилково ототожнює претензію про дострокове погашення заборгованості, з вимогою кредитора в розумінні ст. 559 ЦК України, яка має бути заявлена ним протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, а враховуючи, що така вимога кредитором була заявлена понад встановлений законом 6 місячний строк, порука відповідача є такою, що припинилася на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Крім того, колегія суддів зауважує, що в рішенні суду першої інстанції не зазначено доказів виконання банком своїх зобов'язань за кредитним договором № ЮЛ-260808-001 КЛ від 26.08.2008р. (зі змінами і доповненнями) в частині надання кредитних коштів третій особі та в якому обсязі, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, в матеріалах справи докази перерахування кредитних коштів третій особі (надання кредиту), як то платіжне доручення, банківська виписка, тощо, відповідно до п.2.1 кредитного договору, відсутні.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин позовні вимоги у даній справі є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки неповно встановив обставини, що мають значення для вирішення даної справи, та неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, що призвело до прийняття неправильного рішення. Зазначене відповідно до ст. 104 ГПК України є підставою для скасування рішення господарського суду м. Києва від 02.04.2013р. у справі № 910/4224/13 та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю. У зв'язку з цим апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ" задовольнити.

2. Рішення господарського суду м. Києва від 02.04.2013р. у справі № 910/4224/13 скасувати повністю.

3. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Астра Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ" у справі № 910/4224/13 відмовити повністю.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Астра Банк" (код 35590956) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ" (код 32312185)

34 410 грн. судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.

6. Матеріали справи № 910/4224/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Суховий В.Г.

Судді Агрикова О.В.

Рудченко С.Г.