Постанова № 32288887, 09.07.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2013 р.Справа № 916/802/13Одеській апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :

головуючого: Мирошниченко М. А.,

суддів: Михайлова М.В. та Шевченко В. В.,

(склад колегії суддів змінено згідно ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 09.07.2013 р. винесеної відповідно до розпорядження заступника голови Одеського апеляційного господарського суду Бандури Л..І. № 472 від 08.07.2013р.)

при секретарі судового засідання - Подуст Л.В.

за участю представників :

ТОВ "Рійк Цваан України" - Полозок О.І.( за дорученням),

ПП "Фреш Фуд Агро Плюс" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фреш Фуд Агро Плюс" на рішення господарського суду Одеської області від 27.05.2013 р. у справі № 916/802/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рійк Цваан України" до Приватного підприємства "Фреш Фуд Агро Плюс" про стягнення 284 924,94 грн.

ВСТАНОВИЛА:

25.03.2013 р. Товариство з обмеженою відповідальність „Рійк Цваан України" (далі позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства "Фреш Фуд Агро Плюс" (далі відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки від 05.03.2012 р. у загальній сумі 309 924,94 грн., яка складається з основного боргу 285 103,00 грн., 3 % річних 4 096,32 грн. та пені 20 425,62 грн. (за період з 30.09.2012 р. - 04.12.2012 р. та з 05.12.2012 р. - 18.03.2013 р. )

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач умови договору поставки від 05.03.2012 р. щодо передачі товару відповідачу виконав повністю, проте останній частково за отриманий товар не розрахувався. (а.с. 2-7)

Ухвалою господарського суд Одеської області від 28.03.2013 р. порушено провадження по справі. (а.с. 1)

20.05.2013 р. відповідач надав до господарського суду першої інстанції відзив на позов, в якому зазначив, що вимоги є необґрунтованими, оскільки позивач у повному обсязі умови договору не виконав, а саме не надав відповідачу належні документи, обов'язковість надання яких встановлена договором та діючим законодавством України. (а.с. 90-91)

27.05.2013 р. в процесі розгляду справи позивач надав суду першої інстанції клопотання про зменшення розміру позовних вимог, в якому з посиланням на те, що відповідач частково сплатив заборгованість, просив стягнути з відповідача 284 924,94 грн., з яких: основний борг - 260 403,00 грн., 3 % річних - 4 096,32 грн., пеня - 20 425,62 грн. (а.с. 114)

Рішенням господарського суду від 27.05.2013 р. (повний текст складено та підписано 01.06.2013 р. суддею Зайцевим Ю.О.) позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача суму 284 924, 94 грн., з яких основний борг - 260 403,00 грн., пеня в розмірі 20 425,62 грн., 3% річних в сумі 4 096,32 грн. та 5 698,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення обґрунтовано тим, що позивач умови договору виконав у повному обсязі, що підтверджується наданими їм доказами, однак відповідач суду не надав будь-яких доказів виконання ним умов договору щодо оплати товару в повному обсягу. (а.с. 135-137)

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідач вернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати його та прийняти нове яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що рішення господарського суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначив, такі ж самі доводи, що і у відзиві на позов. Крім того скаржник зазначив, що директор Приватного підприємства "Фреш Фуд Агро Плюс" перевищив свої повноваження щодо укладання з позивачем договору поставки від 05.03.2012 р., а відтак є незаконним і необґрунтованими вимоги позивача стосовно стягнення заборгованості. Скаржник також зазначив, що місцевий суд необґрунтовано відмовив у задоволенні його клопотання про призначення по справі судово-економічної експертизи.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 11.06.2013 р., у складі колегії суддів: головуючий суддя Мирошниченко М.А. та суддів Головей В.М., Шевченко В.В. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 09.07.2013 р. о 11:00 год., про що всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 09.07.2013 р. склад колегії суддів змінено, на підставі розпорядження заступника голови Одеського апеляційного господарського суду Бандури Л..І. № 472 від 08.07.2013 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження у зміненому складі колегії суддів: головуючий Мирошниченко М.А. та суддів Михайлова М.В., Шевченко В.В..

У письмовому відзиві на скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Фіксація судового процесу здійснювалось за допомогою технічних засобів.

Представник скаржника (відповідача) в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про розгляд справи, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив про причини свого нез'явлення суд не повідомив.

Враховуючи викладені обставини, а також думку представника позивача, колегія суддів прийняла рішення про розгляд справи за відсутністю скаржника.

Представники позивача в усних поясненнях наданих суду просив залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Згідно ст.85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення представника позивача, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, відзиві на неї, дослідивши обставини справи і наявні ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та це вірно встановив місцевий господарський суд, 05.03.2012 р. між позивачем -ТОВ "Рійк Цваан України" (за договором продавець) та відповідачем - ПП "Фреш Фуд Агро Плюс" (за договором покупець) укладено договір поставки (далі договір), за умовами якого продавець передає у власність покупцю товар, а останній приймає та оплачує його за ціною та на умовах, передбачених цим договором.

За умовами договору ціна, асортимент та кількість товару зазначаються у специфікаціях (розділ 2 та 3 договору).

В матеріалах справи наявна специфікація № 1 від 05.03.2012 р. з якої вбачається, що сторони узгодили який саме товар поставляється, його кількість та його вартість на загальну суму з ПДВ 436 290,00 грн., зазначена специфікація підписана обома сторонами та скріплена печатками установ і є невід'ємною частиною договору. (а.с. 16-17)

У Розділі 4 договору сторони узгодили, що продавець покупцю надає сертифікати на насіння, разом із товаром.

Розділом 5 договору сторони узгодили умови поставки товару, в якому зазначили, що приймання-передача товару оформлюється накладною, яка складається у письмовій формі та є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 6.1 договору встановлено, що ціна товару на момент його підписання відповідно до специфікації №1 до договору становить 436 290 грн. та підлягає сплаті в національній валюті на день сплати.

Попередня оплата товару за специфікацією в розмірі 5%, що складає 21 814,50 грн. повинна бути сплачена до 29.03.2012 р. (п. 6.2 договору поставки), часткова оплата в розмірі 25%, що становить 109 072,50 грн. повинна бути проведена до 15.05.2012 р. (п.6.3 договору поставки), остаточна оплата в розмірі 305 403 грн. повинна бути проведена до 30.09.2012 р. (п. 6.4 договору поставки).

З матеріалів справи вбачається та це також встановлено місцевим судом, що на виконання своїх договірних зобов'язань позивач здійснив на користь відповідача поставку товару, що підтверджується наявними у справі відповідними накладними №14106230 на суму 31 627,50 грн., №14106233 на суму 1267,50 грн., №14106567 на суму 258 810 грн., №14106653 на суму 144 585,00 грн., які підписано уповноваженими представниками позивача (постачальника) та відповідача (покупця), скріплені печаткою цих підприємств.

На часткове виконання зобов'язань за договором відповідач 29.03.2012 р. та 08.05.2012 р. здійснив часткову оплату в розмірі 150 887 грн., проте останній платіж в розмірі 305 403 грн. відповідачем був виконаний частково та з пропуском строків, обумовлених договором. Так, 04.12.2012 р. відповідач перерахував на користь позивача 20 000 грн. і після цього платежу в нього залишилась заборгованість в розмірі 285 403 грн.

Проте з матеріалів справи вбачається, що 06.03.2013р. відповідач перерахував позивачу ще 25 000, 00 грн. тобто на час звернення позивача до суду з позовом заборгованість складала 260 403,00 грн., а не 285 103,00 грн., як зазначив позивач у позові, у зв'язку з цим позивач зменшив свої вимоги в частині стягнення боргу до 260 403,00грн.

Скаржник не оспорюючи факт отримання від позивача товару та часткового нездійснення його оплати в апеляційній скарзі посилається на те, що позивач під час поставки товару не надав йому усі необхідні передбачені договором поставки документи, а саме сертифікати на товар (насіння), а тому він не повинен був здійснювати його оплату.

Оцінюючи вказані доводи колегія суддів встановила наступне.

Аналіз умов вищевказаного договору надає можливість зробити висновок, що він за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак при розгляді цього спору поряд з умовами договору та з загальними нормами зобов'язального права слід керуватись нормами матеріального права які регулюють відносини поставки , а саме параграфом 1 глави 30 ГК України і ст. 712 ЦК України і в силу приписів вказаної статті також параграфом 1 глави 54 ЦК України, а враховуючи предмет договору (сім'яне насіння) також законодавством яке регулює поставку/ купівлю продаж сертифікованого насіння.

Так відповідно до ч.1ст. 15 Закону України від 26.12.2002, № 411-IV "Про насіння і садивний матеріал" насіння і садивний матеріал вводять в обіг після їх сертифікації , а згідно ст.21 цього Закону усі партії насіння і садивного матеріалу, призначені для реалізації, повинні мати сертифікати, що засвідчують їх сортові та посівні якості.

Частиною другою статті 662 ЦК України передбачено, що продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначалось вище, умовами договору сторони передбачили обов'язковість надання (передачу) продавцем покупцю сертифікатів на насіння, разом із товаром.

З викладеного вбачається, що поставка вказаного товару повинна була здійснюватись лише при наявності сертифікатів на неї.

Колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що в матеріалах справи наявні сертифікати на товари (насіння), які зазначені в специфікації № 1 від 05.03.2012 р., але доказів надсилання цих сертифікатів на товар відповідачу позивач не надав, хоча зазначає, що така передача здійснювалась разом з товаром.

Проте відповідач також не надав суду доказів того, що він не отримував сертифікатів.

Слід зазначити, що ні умовами договору і ні чинним законодавством, яке регулює ці відносини, не встановлено порядок та облік передачі сертифікатів (крім того що вони повинні передаватись разом з товаром), тобто не встановлено яким чином ця передача фіксується.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що така передача може здійснюватись у будь-яких спосіб та без будь-якої фіксації цієї дій на принципах ділової довіри партнерів.

Водночас ч.1 ст. 666 ЦК України визначено, що, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Однак в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач звертався до позивача з будь-якими претензіями щодо ненадання йому сертифікатів на поставлений товар і що він (відповідач), згідно вищезазначеної правової норми встановлював позивачу строк для передачі сертифікатів.

Приписами частини другої вищевказаної статті ЦК України встановлено що, якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Проте відповідач не відмовився від договору і не повернув товар продавцю та не звертався до останнього з такою пропозицією ( доказів зворотнього відповідач 2 порушення приписів ст.33 ГПК України суду не надав і в матеріалах справи таки докази відсутні ), а навпаки прийняв товар без будь-яких зауважень і , як зазначалось вище, частково оплатив його.

Враховуючи вказані обставини та дії відповідача у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що позивач на виконання умов договору поставки та у відповідності до приписів чинного вищенаведеного законодавства надав відповідачу сертифікати разом з товаром, а тому посилання відповідача на неотримання цих сертифікатів і відповідно відсутність в нього обов'язку оплатити товар у встановлені договором строки не приймаються до уваги і розцінюються судом апеляційної інстанції як спроба відповідача ухилитись від відповідальності за невиконання своїх зобов'язань за договором, а відтак не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухваленні нового про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором..

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що визначено в ч.1 ст.530 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно розділу 8 договору сторони несуть відповідальність за порушення зобов'язань покладених на них договором.

Враховуючи викладене колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку , що позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 260 403,00 грн. (з врахуванням уточнення позовних вимог від 27.05.2013 р.) є обґрунтованою і місцевий суд підставно задовольнив цю вимоги

Стаття 546 ЦК України передбачає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею).

Відповідно до ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання: зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання

Приписами п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України також передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки, а в силу ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 8.2. договору сторони обумовили, що у випадку порушення покупцем зобов'язань з оплати товару у строк, передбачений договором, покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Водночас ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, однак згідно ч.3 цього Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що позивач мав право нараховувати відповідачу пеню у розмірі який не перевищував подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем, враховуючи умови договору, в т.ч. встановлені ним строки здіснення розрахунків, а також реальні строки здійснення часткової оплати товару заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 20 425,00 грн. з наступного розрахунку:

8260,90 грн. - з суми боргу 305403, 00 грн. за період з 30.09.2012р.(дата коли відповідач повинен був перерахувати позивачу всю вартість товару) по 04.12.2012р.(дата колі відповідач сплатив частину боргу в розмірі 20 000,00 грн.);

12 164,72 грн. з суми боргу 285 403, 00 грн. за період з 05.12.2012р.( дата з якої зменшилась сума боргу на 20000,00 грн.) по 18.03.2013р.(дата звернення позивач до суду з позовом).

Колегія суддів апеляційної інстанції перевірила наданий позивачем розрахунок пені та дійшла висновку, що його зроблено без урахування сплати відповідачем 06.03.2013р. платежу в розмірі 25 000, 00 грн., тобто цей рахунок помилковий.

Враховуючи викладене, колегія суддів самостійно здійснила перерахунок пені та встановила що розмір пені який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у визначений їм період часу дорівнює 20 103,01 грн., виходячи із наступного розрахунку:

з суми боргу 305 403,00 грн. за період з 30.09.2012 р. (дата коли відповідач повинен був перерахувати позивачу всю вартість товару) по 04.12.2012 р. (дата колі відповідач сплатив частину боргу в розмірі 20 000,00 грн.) розмір пені складає - 8 260,90 грн.

з суми боргу 285 403,00 грн. за період з 05.12.2012р.( дата з якої зменшилась сума боргу на 20 000,00 грн.) по 06.03.2013р. (дата коли відповідач сплатив частину боргу в розмірі 25 000,00 грн. ) - розмір пені складає - 10 664,95 грн.

з суми боргу 260 403,00 грн. за період з 07.03.2013 р. (дата з якої зменшилась сума боргу на 25 000,00 грн.) по 18.03.2013 р. (дата звернення позивач до суду з позовом) - розмір пені складає - 1 177,16 грн.

Враховуючи що місцевий суд стягнув пеню в більшому розмірі, то відповідно рішення місцевого суду в цієї частині підлягає зміні.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем, враховуючи умови договору, в т.ч. встановлені ним строки здіснення розрахунків, а також реальні строки здійснення часткової оплати товару заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 4 096,32 грн. з наступного розрахунку:

з суми боргу 305403, 00 грн. за період з 30.09.2012р.(дата коли відповідач повинен був перерахувати позивачу всю вартість товару) по 04.12.2012р.(дата колі відповідач сплатив частину боргу в розмірі 20 000,00 грн.) - 1656,71 грн.

з суми боргу 285403, 00 грн. за період з 05.12.2012р.( дата з якої зменшилась сума боргу на 20 000,00 грн.) по 18.03.2013р.(дата звернення позивач до суду з позовом) - 2439,61 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок річних колегія суддів дійшла висновку, що його також зроблено без урахування сплати відповідачем 06.03.2013р. платежу в розмірі 25 000, 00 грн. , тобто цей рахунок помилковий.

Враховуючи викладене колегія суддів самостійно здійснила перерахунок річних та встановила що розмір річних які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у визначений їм період часу дорівнює 4 024,13 грн., виходячи із наступного розрахунку:

з суми боргу 305403, 00 грн. за період з 30.09.2012р.(дата коли відповідач повинен був перерахувати позивачу всю вартість товару) по 04.12.2012р.(дата колі відповідач сплатив частину боргу в розмірі 20 000,00 грн.) розмір річних складає - 1 655,71 грн.

з суми боргу 285 403, 00 грн. за період з 05.12.2012р.( дата з якої зменшилась сума боргу на 20 000,00 грн.) по 06.03.2013 р. (дата коли відповідач сплатив частину боргу в розмірі 25 000,00 грн. ). - розмір річних складає -2 132,99 грн.

з суми боргу 260 403,00 грн. за період з 07.03.2013р.( дата з якої зменшилась сума боргу на 25 000,00 грн.) по 18.03.2013р.(дата звернення позивач до суду з позовом). - розмір річних складає - 235,43 грн.

Враховуючи що місцевий суд стягнув річні в більшому розмірі, то відповідно рішення місцевого суду в цієї частині підлягає зміні.

Скаржник в апеляційній скарзі також послався на те, що його директор укладаючи договір поставки від 05.03.2012 р. перевищив свої повноваження надані йому Статутом цього підприємства та у порушення ст. 145 ЦК України і ст. ст. 41, 58, 59, 60, 62 Закону України „Про господарські товариства", а тому цей договір не породжує для відповідача зобов'язань, а відтак є незаконним і необґрунтованими вимоги позивача стосовно стягнення заборгованості.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідачем зазначений довід у суді першої інстанції наведено не було, а крім того скаржник не надав ні суду першої ні суду апеляційної інстанції свій Статут на який він посилається обґрунтування своєї позиції щодо перевищення його керівником повноважень при підписанні цього договору, тобто не довів факт вказаного ним порушення.

Проте незважаючи на це колегія суддів вважає за необхідно надати оцінку і цим доводам скаржника.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 203 ЦК України регламентує вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Вказані вище частини цієї статті встановлюють, що:

- зміст правочину не може суперечити цьому кодексу іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1);

- особа, яка вчиняє правочин ,повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2);

волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати їх внутрішній волі (ч.3);

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5);

- правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч.6).

Відповідно до приписів абзацу першого ч.3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

У п.3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" дається роз'яснення щодо вищевказаної норми права і зазначено наступне :" що саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента."

Також у п.3.4 вказаної Постанові зазначено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Приймаючи до уваги викладене і той факт, що скаржник не довів будь-якими належними доказами, що таки обмеження існують і що позивач знав про наявність обмежень у керівника скаржника при укладанні договорів, хоча таких обов'язок (по доказуванню вказаних обставин) згідно приписів ст.33 ГПК України лежить саме на ньому, а також враховуючи що цей договір поставки не визнано судом недійсним і він частково виконався відповідачем (тобто відповідач визнавав факт його укладення і своїми діями (здійсненням платежів) підтверджував свою згоду на таке укладання ), колегія суддів дійшла висновку, що цей правочин в силу приписів ст.204 ЦК України є правомірний, а відтак породжує для відповідача зазначені в ньому зобов'язання.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що норми права на які послався скаржник в обґрунтування своєї позиції ( ст. 145 ЦК України і ст.ст. 41, 58,59,60, 62 Закону України „Про господарські товариства") в даному випаду не можуть прийматись до уваги, оскільки вони регулюють діяльність господарських товариств, а скаржник є приватним підприємством.

Крім цього скаржник в апеляційній скарзі зазначив, що місцевий суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення судово-економічної експертизи.

Колегія суддів з цією позицією також не може погодитись, з огляду на наступне.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів не знайшла в них, в т.ч. в протоколах судових засідань, клопотань про призначення судово-економічної експертизи.

Слід також зазначити, що в процесі розгляду справи в апеляційному порядку скаржником також не було заявлено клопотання про призначення судово-економічної експертизи.

Згідно ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу, тобто необхідність судової експертизи в господарському судочинстві викликана тим, що в процесі здійснення правосуддя суд стикається з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які вимагають спеціальних досліджень.

На переконання колегії суддів в даному спорі для встановлення факту поставки товару, здіснення розрахунків за нього та вирахування розмірі пені та річних немає необхідності призначати експертизу, оскільки встановлення цих фактів не потребують спеціальних знань.

Враховуючи викладене апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду, в частині розмірів пені та 3% річних, що стягуються, зміні, з відповідним зменшенням відшкодування витрат по сплаті судового збору за розгляд позову.

Водночас враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги скаржнику належить часткове відшкодування понесених ним витрат по сплаті судового збору за розгляд скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів-

ПОСТАНОВИЛА:

1) Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фреш Фуд Агро Плюс" задовольнити частково.

2) Рішення господарського суду Одеської області від 27.05.2013 р. по справі № 916/802/13 - змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

„Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Рійк Цваан України" ( з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Фреш Фуд Агро Плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рійк Цваан України" :

- 260 403 ( двісті шістдесят тисяч чотириста три) грн. 00 коп. -основного боргу;

-20 103 (двадцять тисяч сто три) грн., 01 коп.. - пені;

- 4 024 (чотири тисячі двадцять чотири ) грн. 13 коп. -3% річних;

5690 ( п'ять тисяч шістсот дев'яносто) грн. 60 коп. - часткове відшкодування витрат по сплаті судового збору за розгляд позову.

В решті частині позову відмовити"

3) Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рійк Цваан України" на користь Приватного підприємства "Фреш Фуд Агро Плюс" - 4 (чотири ) грн. 33 коп. - часткове відшкодування витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4) Зобов'язати господарський суд Одеської області видати накази відповідно до резолютивної частини цієї постанови з зазначенням у них всіх необхідних реквізитів сторін.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 09.07.2013 р.

Головуючий: Мирошниченко М. А.

Судді: Михайлов М.В.

Шевченко В. В.