Рішення № 32285495, 04.07.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9808/13 04.07.13

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-поліс"

до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "НАСТА"

про стягнення суми страхового відшкодування у порядку регресу у розмірі 34 440,29 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Мега-поліс" Звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "НАСТА" про стягнення суми страхового відшкодування у порядку регресу у розмірі 34 440,29 грн.

Позивач зазначає, що виконавши умови договору страхування майнових інтересів власника автомобіля і виплативши йому у зв'язку з пошкодженням автомобіля при дорожньо-транспортній пригоді суму страхового відшкодування, отримав право вимоги до осіб, відповідальних за завдані збитки, якими є відповідач, як особа, що застрахувала цивільну відповідальність винної у пригоді особи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2013 порушено провадження у справі №910/9808/13 та призначено її до розгляду на 20.06.2013 року.

17.06.2013 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від МТСБУ надійшли докази, витребувані ухвалою суду.

19.06.2013 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли додаткові документи по справі.

Ухвалю Господарського суду міста Києва від 20.06.2013 у зв'язку з нез'явленням представника відповідача, розгляд справи відкладено на 04.07.2013

26.06.2013 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

У судове засідання 04.07.2013 представники позивача та відповідача не з'явились.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови N 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті, суд задовольняє клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника та зазначає, що нез'явлення представника відповідача до судового засідання також не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, суд, -

ВСТАНОВИВ:

08.11.2011 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Мега-поліс" (Страховик) та гр. Рейсіг І.В. (Страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 5528-10, предметом якого є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечить закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом марки «Mazda 3» державний номер АА2718ІА та додатковим обладнанням (а.с. 5-8)

26.03.2012 у місті Києві на вул. Мельникова сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів марки «Hyundai Tucson», державний номер АІ7751СН, що належить на знаходився під керуванням Злочевської І.Е., «Daewoo Lanos», державний номер АА6245ВК, що належить та знаходився під керуванням Волошка М.А., та «Mazda 3» державний номер АА2718ІА, що належить Рейсіг І.В. та знаходився пі керуванням Рейсіг А.Ю.

Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження, що підтверджується довідкою ВОМ ДТП та дізнання УДАІ ГУМВС України в м. Києві від 04.04.2012 (а.с. 13).

Дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення водієм Злочевською І.Е. Правил дорожнього руху України, яку постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 27.04.2012 у справі №2610/8224/2012 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення (а. с. 30).

Як вбачається із матеріалів справи, Страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку за Договором № 5528-10 (а. с. 11, 25).

Вартість відновлюваного ремонту з урахуванням фізичного зносу, транспортного засобу марки «Mazda 3» державний номер АА2718ІА, пошкодженого внаслідок ДТП, становить 33547,23 грн., що підтверджується Звітом №282 з визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу КТЗ від 09.04.2012, складеним ТОВ «Незалежна експертно-асистуюча компанія» на замовлення позивача та калькуляцією №282_2012 (а.с. 14-22).

04.05.2012 позивач на підставі Страхового акту №4541/5528-10 від 19.04.2012 здійснив виплату страхового відшкодування у сумі 32 216,06 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 6916 від 04.05.2012 (а. с. 28).

Статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування" визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Цивільно-правова відповідальність Злочевської І.Е., яка є власником та під час ДТП керувала транспортним засобом марки «Hyundai Tucson», державний номер АІ7751СН, на момент скоєння ДТП, застрахована за полісом № АА/121074 відповідачем, що підтверджується даними Моторно (транспортного) страхового бюро України (а. с. 44).

Отже, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, тому позивач 30.08.2012 звернувся до відповідача із заявою № 22294 однак коштів станом на день розгляду справи так і не отримав (а.с. 31).

Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Частинами другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Матеріалами справи підтверджується, що під час спричинення дорожньо-транспортної пригоди, транспортний засіб - автомобіль марки «Hyundai Tucson», державний номер АІ7751СН, знаходився під керуванням Злочевської І.Е., вина якої підтверджується постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 27.04.2012 у справі №2610/8224/2012 (а. с. 30).

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації автомобіля «Hyundai Tucson», державний номер АІ7751СН була застрахована у відповідача на підставі укладеного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АА/121074) (а. с. 44).

Пунктом 37.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля марки «Mazda 3» державний номер АА2718ІА.

Відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, до позивача - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-поліс" - як страховика, який виплатив страхове відшкодування по договору добровільного страхування наземного транспорту № 5528-10, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до Злочевської І.Е. як особи, відповідальної за завдані збитки.

Як визначено пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відповідно до п. 36.4 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Отже, з урахуванням наведеного відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу матеріальну шкоду, яка була заподіяна в результаті ДТП.

Як передбачено п. 12.1. ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Згідно із умовами полісу № АА/121074 (а. с. 44), розмір франшизи становить 0 грн.

Положеннями статті 509 ЦК України, визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зазначені вище норми ЦК України кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі ГК України).

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем - Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "НАСТА" не надано доказів, що підтверджують відсутність його вини у порушенні зобов'язання, щодо виплати понесених збитків у порядку регресу.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, щодо обґрунтованості позовних вимог у розмірі 32216,06 грн.

Щодо заявленої позивачем до стягнення суми пені у розмірі 2224,23 грн., суд зауважує наступне.

Судом встановлено, що даний господарський спір виник з правовідносин щодо відшкодування шкоди в порядку регресу, а не з договірних зобов'язань.

Однією із позовних вимог є вимога про стягнення 2224,23 грн. пені, нарахованої позивачем (страховиком) на суму страхового відшкодування, від виплати якого ухиляється інший страховик (відповідач) у порядку регресу.

Однак, слід зазначити, що Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено розмір неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом до іншої страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, а договірні відносини між сторонами відсутні, відтак, відсутні і правові підстави для стягнення пені.

Наведене випливає з положень ст. 547 та п.1 ч.2 ст.551 ЦК України, відповідно до яких правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Із матеріалів справи не вбачається та сторонами не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних регресних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення 2224,23 грн. пені.

Водночас, згідно з п.37.2 ст.37 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Таким чином, положення п. 37.2 ст. 37 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки останні (сторони) є страховиками, а у вищевказаній нормі чітко йдеться про обов'язок страховика сплатити саме на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача пеню в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до норм ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Таким чином, з системного аналізу вище наведених норм, суд дійшов висновку, що право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику або вигодонабувачу.

Разом з тим, згідно з положеннями ч.1 ст.13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 548 ЦК України передбачено, що зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка (ч.1 ст.546, ч.ч.1.3 ст.549 ЦК України).

Проте, ані Цивільним кодексом України, ані Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не встановлено, що виконання регресного зобов'язання відповідальної особи перед страховиком забезпечується неустойкою (пенею).

За таких обставин, для позадоговірних (регресних) зобов'язань у сфері страхування чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання таких зобов'язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

Аналогічна позиція Вищого господарського суду України міститься у постанові № 4/17-3520-2011 від 27.03.2012 року.

З огляду на вказані обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені у розмірі 2224,23 грн., нарахованої на суму страхового відшкодування, не підлягають задоволенню.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-поліс" до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "НАСТА" про стягнення суми страхового відшкодування у порядку регресу у розмірі 34 440,29 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "НАСТА" (01001, м.Київ, Шевченківський район, вулиця Володимирська, будинок 5-Б; код ЄДРПОУ 35893575) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-поліс" (03110, м.Київ, Солом'янський район, вулиця Івана Клименка, будинок 23; код ЄДРПОУ 30860173) 32216 (тридцять дві тисячі двісті шістнадцять) гривень, 06 копійок виплаченого страхового відшкодування, та 1609 (одну тисячу шістсот дев'ять) гривень 40 копійок судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 04.07.2013 року.

Дата виготовлення повного тексту - 09.07.2013 року.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя К.В. Полякова