Постанова № 32282247, 04.07.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2013 р. Справа№ 927/281/13-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Смірнової Л.Г.

Чорної Л.В.

при секретарі судового засідання Климович М.І.

за участю представників:

від позивача: Михайловський І.В. - за довіреністю

від відповідача-1: Пашинський М.М. - за довіреністю

від відповідача-2: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг"

2. Закритого акціонерного товариства науково - виробниче об'єднання "Чернігівеліткартопля"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.04.2013 року

у справі № 927/281/13-г (Скорик Н.О.)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг"

до відповідача-1: Закритого акціонерного товариства науково - виробниче об'єднання "Чернігівеліткартопля"

до відповідача-2: Дочірнього підприємства "Коропський сирзавод" Товариства з обмеженою відповідальністю "СИЛ"

про стягнення 1438471,58 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг", звернувся до господарського суду Чернігівської області з позовом до Закритого акціонерного товариства науково - виробниче об'єднання "Чернігівеліткартопля", Дочірнього підприємства "Коропський сирзавод" Товариства з обмеженою відповідальністю "СИЛ" про солідарне стягнення з відповідачів 132606,76 грн. заборгованості по лізинговим платежам згідно договору фінансового лізингу № 080415-48/ФЛ-Ю-С від 16.04.2008 р. та додаткових угод до нього від 17.05.2009 р., від 21.05.2009 р., від 25.10.2010 р., 20131,72 грн. річних, 224438,50 грн. штрафу за порушення процедури вилучення майна, 1054113,60 грн. неустойки за несвоєчасне повернення предмета лізингу, 7181 грн. витрат на послуги нотаріуса за вчинення виконавчого напису.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 08.04.2013 року у справі № 927/281/13-г (суддя Скорик Н.О.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" задоволенно частково, а саме, стягнуто з Закритого акціонерного товариства науково-виробничого підприємства "Чернігівеліткартопля" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" 132606,76 грн. боргу по лізинговим платежам, 4256,39 грн. 3% річних, 15875,33 грн. 16% річних, 224438,50 грн. штрафу, 7739,76 грн. судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить апеляційний суд скасувати рішення в частині відмови у стягненні неустойки за несвоєчасне повернення майна в сумі 175391,15 грн. та витрат за вчинення виконавчого напису в сумі 7181 грн. та прийняти нове рішення (у скасованій частині), яким позовні вимоги по стягненню неустойки за несвоєчасне повернення майна задовольнити частково - стягнути неустойку за несвоєчасне повернення майна в сумі 175391,15 грн., позовні вимоги по стягненню витрат за вчинення виконавчого напису задовольнити повністю.

Закрите акціонерне товариство науково - виробниче об'єднання "Чернігівеліткартопля" також звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою на рішення господарського суду Чернігівської області від 08.04.2013 року у справі № 927/281/13-г, відповідно до якої просить апеляційний суд скасувати рішення в частині стягнення штрафу 224438,50 грн. та в цій частині прийняти нове рішення про відмову в задоволенні штрафу у розмірі 224438,50 грн. повністю, а в частині стягнення судового збору здійснити перерахунок.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2013 року апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" та Закритого акціонерного товариства науково - виробниче об'єднання "Чернігівеліткартопля" прийнято до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 13.06.2013 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2013 року розгляд справи відкладено на 04.07.2013 року.

Апеляційна скарга позивача вмотивована тим, що місцевим судом, в порушення ст. 43 ГПК України не враховано, що невірний розрахунок неустойки за несвоєчасне повернення майна не вказує на те, що позивачем не була заявлена неустойка як договірна санкція. Разом з тим, як вказує позивач, вказана вимога повинна була бути задоволена судом частково в сумі 174471,32 грн. В частині позовних вимог про стягнення витрат на послуги нотаріуса за вчинення виконавчого напису позивач зазначає, що є неправомірною відмова суду лише з тих підстав, що для стягнення цих витрат існує інший порядок, адже це суперечить Конституції.

Відповідач-1, згідно з поданим до суду 13.06.2013 року відзивом, проти доводів апеляційної скарги позивача заперечив, посилаючись на те, що вони є хибними, необґрунтованими та безпідставними, оскільки 06.10.2011 року припинились будь-які зобов'язання між позивачем та відповідачем.

Апеляційна скарга відповідача-1, вмотивована тим, що в частині задоволення позовних вимог про стягнення штрафу місцевим господарським судом неправильно застосовані норми матеріального та порушені норми процесуального права, оскільки що суд першої інстанції необґрунтовано, всупереч п.3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуальног7о кодексу України, тт. 551 Цивільного кодексу України, ст. 223 Господарського кодексу України, не задовольнив клопотання відповідача-1 про зменшення штрафу.

Згідно додаткових обґрунтувань апеляційної скарги, поданих до суду 13.06.2013 року, відповідач-1 зазначає, що, оскільки 06.10.2011 року позивач направив відповідачу-1 повідомлення № 3325 від 06.10.2011 року про розірвання (відмову від) договору, то відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України, зобов'язання сторін припинились, що свідчить про безпідставність стягнення будь-яких штрафів за договором.

Позивач, згідно з поданим до суду 04.07.2013 року відзивом, проти доводів апеляційної скарги відповідача-1 заперечив, посилаючись на відсутність жодних підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки, зокрема, за період з жовтня 2011 року по червень 2012 року відповідач-1 за рахунок майна позивача провів сільськогосподарські роботи, чим завдав збитків позивачу від 1867600 грн. до 3750,000 грн., та заподіяв пряму дійсну шкоду техниці позивача на суму 200398,76 грн., що складається з 41666,30 грн. проведеної позивачем оплати за запчастини до трактору та 158732,46 грн. рахунку на запчастини до сіялки. Щодо тверджень відповідача-1 про відсутність обов'язку сплачувати штраф з підстав припинення дії договору, позивач вказує на безпідставність таких тверджень.

Відповідач-2 до судового засідання, що відбулось 04.07.2013 року, не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників відповідача-2 не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності відповідача-2 є можливим.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

16.04.2008 року між ТОВ "ВіЕйБі Лізинг" (лізингодавець) та ЗАТ науково-виробниче об'єднання "Чернігівеліткартопля" (лізингоодержувач) укладено договір № 080415-48/ФЛ-Ю-С фінансового лізингу (далі-договір лізингу) предметом якого є надання лізингодавцем в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу лізингоодержувачу предмету лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладення договору якого наведена у специфікації (додаток №2 до договору), для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

У статті 3 договору лізингу сторонами узгоджено лізингові платежі та порядок розрахунків.

Зокрема, зазначено, що лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток №1 до договору) та пунктів 3.4.1-3.4.5 договору. Лізингові платежі включають: платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості майна; винагороду (комісію) лізингодавцю за отримане у лізинг майно, з врахуванням коригування, вказаного в пунктах 3.4.1-3.4.5 договору.

Загальна вартість майна на момент укладення договору складає 2244385 грн. з ПДВ.

Загальна сума винагороди (комісії) лізингодавцю за отримане у лізинг майно складає суму без ПДВ - 802853,31 грн. при умові дотримання лізингоодержувачем встановленого договором графіку сплати лізингових платежів. Вказана сума може бути збільшена з урахуванням пунктів 3.4.1-3.4.5 договору.

Лізингоодержувач здійснює платежі за цим договором відповідно до графіку сплати лізингових платежів з наступним коригуванням на зміну курсу гривні до долару США (крім авансового лізингового платежу).

Представниками сторін підписано додаток №1 до договору - графік сплати лізингових платежів, за яким загальна сума платежів, в тому числі платіж, який відшкодовує (компенсує) частину вартості майна, та винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно, становить 3047238,31 грн., додаток №2 до договору - специфікація, додаток №3 - типова форма довідки про технічний стан предмету лізингу.

Згідно з положеннями частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до ч.1, 2 ст.553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

12.05.2008 р. між ТОВ "ВіЕйБі лізинг"(кредитор) та ДП "Коропський сирзавод" ТОВ "СИЛ" (поручитель) укладено договір поруки №080512-43/П (далі-договір поруки) за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання боржником (ЗАТ НВО "Чернігівеліткартопля") усіх грошових зобов'язань за контрактом (договір лізингу) в повному обсязі, а саме: сплату кредитору лізингових платежів у встановлені контрактом строки, розмір яких відповідно до умов контракту може бути збільшений, сплату кредитору пені за затримку сплати лізингових платежів, яка передбачена контрактом, сплату кредитору штрафних санкцій, збитків та усіх інших виплат, сплата яких покладається на боржника у відповідності до положень контракту.

У договорі поруки сторонами узгоджено, що при невиконанні або неналежному виконанні боржником зобов'язань за контрактом, виконання яких забезпечується цим договором, поручитель і боржник будуть відповідати перед кредитором солідарно: у випадку невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язання, виконання якого забезпечується цим договором, поручитель зобов'язаний виконати таке зобов'язання перед кредитором за боржника протягом 3 банківських днів з дня отримання відповідної вимоги кредитора; порука за цим договором припиняється: після виконання боржником в повному обсязі усіх грошових зобов'язань за контрактом, переведення на іншу особа боргу за контрактом, якщо поручитель не дав кредитору згоди відповідати за нового боржника, в інших випадках, передбачених чинним законодавством України (п. 3, 5, 10 договору поруки).

17.05.2009 р. між сторонами укладено додаткову угоду до договору лізингу за якою, зокрема, графік сплати лізингових платежів викладено у новій редакції і за яким загальна сума платежів на користь позивача визначена у 3126540,42 грн.

21.05.2009 р. між сторонами укладено додаткову угоду до договору лізингу за якою змінено графік сплати лізингових платежів. За графіком №1 загальна сума платежу позивачу визначена у 3183313,20 грн., а за графіком № 2 на загальну суму 400162,20 грн. (прострочена заборгованість за нарахованими та несплаченими лізинговими платежами визнану лізингоодержувачем відповідно до п.1 додаткової угоди).

25.10.2010 р. між сторонами укладено додаткова угода до договору лізингу за умовами якої лізингоодержувач визнає, що станом на 11 жовтня 2010 року він має перед лізингодавцем прострочену заборгованість за нарахованими та несплаченими лізинговими платежами в розмірі 490680,24 грн., що включає в себе: прострочену заборгованість по відшкодуванню (компенсації) частини вартості майна в розмірі 261844,90 грн.; прострочену винагороду (комісію) лізингодавцю за отримане у лізинг майно в розмірі 228 835,34 грн. з урахуванням коригування, передбаченого п. 3.4.1-3.4.4 договору, в тому числі податок на додану вартість, нарахований згідно п.3.4.3 договору в розмірі 10220,01грн. Зазначеною угодою статтю 3 договору лізингу "лізингові платежі та порядок розрахунків" викладено у новій редакції. Згідно з ст.6 цієї додаткової угоди з моменту її підписання лізингові платежі за договором сплачуються лізингоодержувачем одночасно та сумарно за графіком сплати лізингових платежів №1 та №2 (додаток №1 до додаткової угоди), з коригуванням їх розміру згідно п. 3.4.3 договору по кожному з зазначених графіків сплати лізингових платежів. Як зазначено у графіку сплати лізингових платежів №1 загальна сума платежів позивачу становить 3 987653,93 грн. (в тому числі компенсація вартості майна 2244385грн. + винагорода лізингодавцю 1743268,89 грн.). За графіком сплати лізингових платежів №2 загальна сума платежів позивачу становить 490680,24 грн. (нараховані та не сплачені лізингові платежі, в тому числі відшкодування вартості майна 261844,90 грн. + винагорода лізингодавцю 228 835,34 грн.). За цими графіками сплати лізингових платежів відповідач 1 зобов'язався сплатити до 18.08.2011 р. лізинговий платіж в сумі 67027,66 грн., до 18.09.2011р. - в сумі 65882,10 грн., всього на загальну суму 132909,76 грн.

Як зазначалось, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення заявлених сум з відповідача-1, Закритого акціонерного товариства науково - виробниче об'єднання "Чернігівеліткартопля", та відповідача-2, Дочірнього підприємства "Коропський сирзавод" Товариства з обмеженою відповідальністю "СИЛ", як поручителя.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, заявлених до Дочірнього підприємства "Коропський сирзавод" Товариства з обмеженою відповідальністю "СИЛ", як до поручителя, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Пунктом 10 договору поруки № 080512-42/П від 12.05.2008 р. визначено, що порука за цим договором припиняється після виконання боржником в повному обсязі усіх грошових зобов'язань за контрактом. Така умова договору поруки про припинення поруки після повного виконання боржником своїх зобов'язань за договором не може вважатись встановленням сторонами договору поруки строком припинення поруки. Так, відповідно до ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посиланням на подію, яка має настати. Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін - певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 Цивільного кодексу України). У зв'язку з цим порука на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя (дана позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 21 травня 2012 р. у справі № 6-48 цс 11; від 21 травня 2012 р. у справі № 6-68 цс 11; від 23 травня 2012 р. у справі № 6-33 цс 12).

Позивачем пред'явлені вимоги по стягненню лізингових платежів за період серпень - вересень 2011 р. , які, відповідно, відповідач-1 (боржник) зобов'язаний був сплатити до 18.08.2011 р. та до 18.09.2011 р. З вимогою виконати зобов'язання позивач звернувся до відповідача 2 (поручителя) листом № 2357 від 27.09.2012 р.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем пропущено строк звернення до поручителя з вимогою про виконання зобов'язання, а тому вимоги до Дочірнього підприємства "Коропський сирзавод" Товариства з обмеженою відповідальністю "СИЛ" є такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог, заявлених до відповідача, судова колегія зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач-1, в порушення умов договору лізингу, не виконував свої зобов'язання за цим договором щодо оплати лізингових платежів.

Так, зокрема, за графіком сплати лізингових платежів № 1 відповідач зобов'язався сплатити чергові лізингові платежі: № 41 - до 18.08.2011 року в сумі 67027,66 грн., № 42 - до 18.09.2011 року в сумі 65882,10 грн.

Відповідачем-1 не було виконано своїх зобов'язань за договором лізингу щодо сплати вказаних лізингових платежів, внаслідок чого у відповідача-1 утворилась заборгованість перед позивачем за вказаний період на суму 132606,76 грн., яка заявлена позивачем до стягнення.

Статтями 509, 510 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений законом чи договором строк, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізиногоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" до обов"язків лізингоодержувача віднесено своєчасну сплату лізингових платежів.

До матеріалів справи не надано доказів, які б свідчили про сплату відповідачем-1 або поручителем, відповідачем-2, лізингових платежів за спірний період.

З огляду на те, наявність у відповідача-1 перед позивачем заборгованості за договором лізингу в розмірі 132606,76 грн. підтверджуються матеріалами справи та обґрунтовано задоволені судом першої інстанції.

Також, позивачем було заявлено вимогу про стягнення 20131,72 грн. річних.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інших розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 4256,39 грн. 3% річних за період прострочення виконання грошового зобов'язання: з 19.08.2011 р. по 26.09.2012 р. по лізинговому платежу в сумі 67027,66 грн. та з 19.09.2011 р. по 26.09.2012 р. по лізинговому платежу в сумі 65882,10 грн.. Проти вимог щодо сплати 3% річних відповідач-1 не заперечує.

Пунктом 3.10. додаткової угоди від 25.10.2010 р. сторони визначили, що у разі, якщо лізингоодержувач прострочить сплату лізингових платежів більше ніж на 10 (десять) календарних днів, розмір винагороди (комісії) по даному договору збільшується на суму, яка визначається шляхом нарахування 16 (шістнадцяти) відсотків річних за методом "факт/365" на фактичний залишок заборгованості по сплаті лізингових платежів в частині відшкодування (компенсації) частини вартості майна (визначається шляхом зменшення остаточної загальної вартості майна у складі лізингових платежів за цим договором) протягом всього періоду існування простроченої заборгованості. Сума такого збільшення винагороди (комісії) за цим договором підлягає сплаті щомісяця на дату сплати кожного наступного після дати виникнення простроченої заборгованості лізингового платежу у відповідності до графіка лізингових платежів (додаток № 1 до договору).

Позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 15875,33 грн. 16% річних за період прострочення сплати лізингових платежів більш ніж на 10 календарних днів в період з 25.10.2011 р. по 29.08.2012 р. Відповідач 1 проти суми даних нарахувань не заперечив.

При перевірці апеляційним судом проведених позивачем розрахунків встановлено, що суми заявлених до стягнення 3% річних в сумі 4256,39 грн. та 16% річних в сумі 15875,33 грн. є арифметично вірними та такими, що відповідають законодавству, внаслідок чого позовні вимоги щодо стягнення з відповідача-1 вказаних сум обґрунтовано задоволено судом першої інстанції.

Позивачем заявлялась до суду вимога про стягнення 1054113,60 грн. неустойки за несвоєчасне повернення предмета лізингу.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні такої вимоги з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 549 Цивільного кодексу України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором, або актом цивільного законодавства.

Неустойка за прострочення повернення майна, що пред'явлена позивачем до стягнення, розрахована в розмірі подвійної плати за користування.

В обґрунтування таких позовних вимог позивачем зазначено, що підставою стягнення з відповідачів неустойки за порушення зобов'язань лізингоодержувача з повернення предмету лізингу є положення ст. 11 договору, а також ст.ст. 611, 762, 785 Цивільного кодексу України, ст. 232 Господарського кодексу України.

Позивач зазначав, що статтею 11 договору фінансового лізингу сторони передбачили договірну неустойку, як штрафну (договірну) санкцію, що фактичною підставою даної позовної вимоги є прострочення повернення лізингоодержувачем предмета лізингу, а нормативною підставою є положення ст. 11 договору, а також ст.ст.611,546,762,785 Цивільного кодексу України, ст. 230-232 Господарського кодексу України.

Статтею 11 Договору лізингу, на яку посилається позивач в обґрунтування своїх вимог про стягнення неустойки визначено положення щодо відповідальності сторін

Зокрема, відповідно до п. 11.2 Договору лізингу, лізингоодержувач несе відповідальність за порушення своїх обов'язків, а саме, сплачує Лізингодавцю такі штрафні санкції:

у відповідності до п. 11.2.1. Договору: пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла і період прострочки, від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочки - за порушення обов'язку з своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених пунктом 3.1. даного Договору та Графіком сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених Договором;

у відповідності до п. 11.2.2. Договору: неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ - в разі неповернення або несвоєчасного повернення майна;

у відповідності до п. 11.2.3. Договору: штраф у розмірі 1 % загальної вартості майна - за, зокрема, використання майна не за призначенням, невиконання обов'язку з утримання його у відповідності до технічних умов, неподання інформації про стан та місцезнаходження майна;

у відповідності до п. 11.2.4. Договору: штраф у розмірі 1 % загальної вартості майна - за порушення умов зберігання майна, недопущення представників Лізингодавця до інспектування майна;

у відповідності до п. 11.2.5. Договору: штраф у розмірі 10 % загальної вартості майна - за порушення процедури вилучення майна, порушення положень ст. 7, пунктів 5.3., 5.5. цього договору.

Як зазначалось, позивач в обґрунтування своїх вимог про стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування посилається на ст. 11 Договору лізингу взагалі. З матеріалів справи вбачається відсутність жодних посилань позивача в обґрунтування своїх позовних вимог в суді першої інстанції на конкретний пункт договору, який би передбачав стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування.

Разом з тим, дослідження умов договору № 080415-48/ФЛ-Ю-С фінансового лізингу, зокрема, положень ст. 11, свідчить про те, що ним не передбачено відповідальності в розмірі подвійної плати за користування майном за несвоєчасне повернення майна.

Посилання позивача на те, що ним невірно розраховано розмір вказаних штрафних санкцій та суд повинен був здійснити перерахунок не приймаються, оскільки у даному випадку заявлено штрафні санкції, що не передбачені договором.

Судова колегія зауважує, що ст. 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає право позивача до початку розгляду господарським судом справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Доводи апеляційної скарги позивача, в яких позивачем наведено розрахунок санкцій з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, не приймаються до уваги, оскільки є фактично зміною предмету позову. Разом з тим, зміна предмета позовних вимог щодо сплати неустойки як пені визначеної пунктом 11.2.2. статті 11 договору з доданням обґрунтованого розрахунку пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ позивачем, у відповідності до положень ст. 22 Господарського кодексу України, під час розгляду справи судом першої інстанції, не проводилось.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, на яку посилався позивач в обґрунтування вимоги про стягнення неустойки, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно із ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Таке ж положення міститься у ч. 1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" (далі Закон № 723/97), відповідно якої відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлені цим Законом.

Судом першої інстанції вірно визначено, що наслідки неналежного виконання договору фінансового лізингу зі сторони лізингоодержувача визначені у ст. 10 Закону № 723/97, зокрема у п. 6, який передбачає право лізингодавця на відшкодування збитків відповідно до закону або договору.

Приписами ст. 224 Господарського кодексу України та ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності.

З огляду на таке, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що положення ч. 2 ст. 785 ЦК України про відповідальність наймача у разі неповернення предмета найму не застосовуються до правовідносин, які виникають із договору фінансового лізингу, оскільки останні регулюються спеціальним законом.

Враховуючи викладене, вимоги позивача по стягненню 1054113,60 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення є безпідставними та такими, що вірно не задоволені судом першої інстанції.

Позивачем заявлялась до суду вимога про стягнення з відповідачів 7181 грн. витрат на послуги нотаріуса за вчинення виконавчого напису.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, платіжним дорученням № 3275 від 22.06.2012 р. позивачем сплачено 7181,00 грн. за нотаріальні послуги (вчинення нотаріального напису).

У відповідності до ст. 31 Закону України "Про нотаріат" оплата послуг приватного нотаріуса вчиняється за домовленістю між нотаріусом та учасниками нотаріального провадження; за визначенням правовідносин така домовленість є цивільно-правовим правочином і не є публічним договором.

Згідно глави 16 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого Наказом Мінюсту № 296/5 від 22.02.2012 р. (далі - "Порядок") за вчинення нотаріальних дій державні нотаріуси справляють державне мито у розмірах, встановлених законодавством. Приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між приватним нотаріусом та фізичною або юридичною особою, але не меншу від розміру ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії.

Разом з тим, у виконавчому написі № 441 не зазначено розмір плати, що підлягає стягненню з боржника за вчинення нотаріального напису.

Згідно пункту 4 глави 16 розділу ІІ "Порядку" виконавчий напис має містити: дату (рік, місяць, число) вчинення, посаду, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та місце проживання (місцезнаходження) стягувача; найменування та місце проживання (місцезнаходження) боржника, дату й місце його народження, місце роботи (для фізичних осіб), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, у тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, суму державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, під яким виконавчий напис зареєстровано; дату набрання чинності виконавчим написом; строк пред'явлення виконавчого напису до виконання; підпис нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, скріплений печаткою; інші відомості, передбачені статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження". Аналогічні норми містить стаття 89 Закону України "Про нотаріат".

З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в розумінні статті 89 Закону України "Про нотаріат" та пункту 4 глави 16 розділу ІІ "Порядку" витрати, понесені позивачем при вчиненні виконавчого напису повинні стягуватись на підставі виконавчого напису у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", оскільки згідно статті 90 Закону України "Про нотаріат" стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження"

Таким чином, розмір плати, що підлягає стягненню з боржника має бути визначений у виконавчому написі, а право на стягнення з боржника оплати послуг приватного нотаріуса, пов'язаних з вчиненням виконавчого напису, повинне бути реалізоване в процесуальних формах та у спосіб, встановлений Законом України "Про виконавче провадження". Правові підставі для стягнення зазначених коштів як збитків в розумінні статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України відсутні.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Відповідача-1 224438,50 грн. штрафу за порушення процедури вилучення майна судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, статтею 10 договору сторонами врегульовано процедуру повернення майна.

Так, пунктом 10.1. договору встановлено, що лізингодавець має право вилучити майно в таких випадках: лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 (тридцяти) днів з дня настання строку платежу, встановленого в графіку лізингових платежів (додаток № 1 до договору).

Пунктом 10.2. визначено, що у випадку виникнення будь-якої з підстав, передбачених в п. 10.1.1.,10.1.5. даного договору, лізингодавець направляє лізингоодержувачу повідомлення про вилучення майна із зазначенням строку його передачі. Документом, що підтверджує факт прийняття лізингодавцем рішення про розірвання договору, є рекомендований або цінний лист лізингодавця. Лізингоодержувач зобов'язаний за свій рахунок, на протязі 7 (семи) робочих днів з моменту направлення лізингодавцем на адресу лізингоодержувача відповідної вимоги повернути майно лізингодавцю.

Згідно ст. 214 Цивільного кодексу України особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.

Частиною 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом.

Згідно ч.3 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту , коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Пунктом 16.3. договору лізингу передбачено, що на вимогу лізингодавця договір може бути достроково розірваний ним у односторонньому порядку у випадках, коли лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 (тридцяти) днів з дня настання строку платежу, встановленого в графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до договору).

Пунктом 7 частини 1 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" зазначено, що лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

06.10.2011 р. позивач направив відповідачу-1 повідомлення № 3325 від 06.10.2011 р. про розірвання (відмову від) договору та вимагав повернути в строк до 14.10.2011 р. майно, передане в лізинг згідно договору.

12.10.2011 р. відповідач-1 отримав зазначене повідомлення, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованої кореспонденції № 09613272.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідач-1 зобов'язаний був повернути об'єкт лізингу на протязі 7 робочих днів - до 21.10.2011 р.

Проте, в зазначений строк відповідачем-1 не повернуто позивачу майно, передане в лізинг, що свідчить про порушення відповідачем-1 передбаченої Договором Лізингу процедури вилучення майна.

Судова колегія погоджується зі зробленим позивачем та доданим до позову розрахунком штрафу в розмірі 224438,50 грн., який, за висновками суду, є арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам законодавства.

Судова колегія спростовує доводи відповідача-1 про те, що, оскільки позивач відмовився від договору 06.10.2011 року, то відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України, зобов'язання сторін припинились, що свідчить про безпідставність стягнення будь-яких штрафів за договором.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України, на яку посилається відповідач, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Проте, у відповідності до ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Як зазначалось та вбачається з умов договору лізингу, а саме п.п. 10.1., 16.3., ним передбачено, що у випадках, коли лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 (тридцяти) днів з дня настання строку платежу, то, по-перше, на вимогу лізингодавця договір може бути достроково розірваний ним у односторонньому порядку, та, по-друге, лізингодавець має право вилучити майно.

При цьому, згідно п. 10.2. договору лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний за свій рахунок, на протязі 7 (семи) робочих днів з моменту направлення лізингодавцем на адресу лізингоодержувача відповідної вимоги повернути майно лізингодавцю

Пунктом 11.2.5. договору лізингу встановлено, що за порушення процедури вилучення майна сплачується штраф у розмірі 10 (десяти) відсотків загальної вартості майна на момент укладення цього договору.

Тобто, договором лізингу встановлено інший момент припинення окремих зобов'язань, як то - обов'язку лізингоодержувача сплатити штраф за порушення процедури вилучення майна, ніж момент відмови лізингодавця від договору.

Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

З огляду на таке, судова колегія дійшла висновку, що відмовою позивача від договору лізингу не припинено зобов'язання відповідача-1, у рамках якого у останнього наявний обов'язок сплатити обумовлений договором штраф за порушення процедури вилучення майна.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи викладене, зважаючи на характер договору лізингу, викладені в ньому умови та викладені положення чинного законодавства України, твердження відповідача-1 про безпідставність стягнення будь-яких штрафів за договором з огляду на його припинення, є хибними.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача-1 щодо необхідності зменшення суми штрафу заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем-1 заявлялось до суду першої інстанції клопотання про зменшення суми штрафу, що було обґрунтовано надмірно великою сумою штрафу, перевищенням суми штрафу сумі основного боргу, складним фінансовим становищем підприємства відповідача-1, спричиненим неврожаєм в зв'язку з погодними умовами, неодержанням прибутку, неодноразовим стягнення штрафів та фактичним повернення предмета лізингу позивачу.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відхилення клопотання відповідача-1 враховуючи тривалість порушення договірного зобов'язання щодо повернення об'єкта лізингу та безоплатне використання в цей час лізингової техніки відповідачем-1; непов'язаність одного договірного порушення з іншим порушенням договірних зобов'язань щодо своєчасності повернення лізингової техніки.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції судова колегія не погоджується, оскільки місцевий господарський суд не врахував положення ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України, відповідно до яких загальними засадами цивільного законодавства та, водночас засадами, на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.

Також, господарським судом Чернігівської області не взято до уваги приписи ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, відповідно до яких розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України).

У даному випадку з матеріалів справи взагалі не вбачається наявності у позивача збитків через неповернення відповідачем в строк відповідного майна.

При цьому, судова колегія вважає за необхідне звернути належну увагу та оцінити такі обставини як скрутне фінансове становище відповідача-1 та специфіку його виробництва.

Так, відповідач-1 є сільгоспвиробником, з пріоритетним напрямком - рослинництво, яке має сезонний характер, що пов'язаний з погодними умовами. Судова колегія приймає до уваги доводи відповідача-1 про те, що брак коштів на його рахунках та неможливість виконувати свої зобов'язання перед низкою кредиторів, чисельна кількість поданих до відповідача-1 позовів про стягнення заборгованості, може призвести до повної неплатоспроможності відповідача-1.

Судовою колегією враховується також те, що порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Відповідно до п.3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чине вжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

За таких обставин, приймаючи до уваги фінансовий стан відповідача, сезонність сільськогосподарського виробництва, апеляційний суд, враховуючи зазначені вище норми чинного законодавства України, вважає за можливе зменшити розмір штрафу за порушення процедури вилучення майна та стягнути з відповідача штраф в сумі 24438,50 грн.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, однак апеляційна інстанція, у зв'язку із зменшенням розміру неустойки, змінює рішення господарського суду Чернігівської області від 08.04.2013 року у справі № 927/281/13-г, відповідно до ст.ст. 103, 104 ГПК України, із застосуванням передбаченого ст.83 ГПК України права, стягнувши з Закритого акціонерного товариства науково - виробниче об'єднання "Чернігівеліткартопля" 24438,50 грн. штрафу за порушення процедури вилучення майна.

З огляду на таке, апеляційна скарга Закритого акціонерного товариства науково - виробниче об'єднання "Чернігівеліткартопля" є такою, що підлягає частковому задоволенню.

Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції та судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга позивача на рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2012 року у справі № 5011-47/11863-2012 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на те, що неустойку нараховану позивачем правомірно, але зменшено за ініціативою суду, судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача-1 в повній сумі.

Судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції також, покладаються відповідача-1 у справі.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49, 83, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" на рішення господарського суду Чернігівської області від 08.04.2013 року у справі № 927/281/13-г - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства науково - виробниче об'єднання "Чернігівеліткартопля" на рішення господарського суду Чернігівської області від 08.04.2013 року у справі № 927/281/13-г - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Чернігівської області від 08.04.2013 року у справі № 927/281/13-г - змінити.

Викласти резолютивну частину рішення у наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства науково - виробниче об'єднання "Чернігівеліткартопля" (15552, Чернігівська область, Чернігівський р-н, смт. Седнів, вул. Я.Лизогуба, 13) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (04119, м. Київ, вул.. Дегтярівська, 21-г) 132606,76 грн. боргу по лізинговим платежам, 4256,39 грн. 3% річних, 15875,33 грн. 16% річних, 24438,50 грн. штрафу, 7739,76 грн. судового збору.

В решті позовних вимог до Закритого акціонерного товариства науково - виробниче об'єднання "Чернігівеліткартопля" відмовити.

В позові до Дочірнього підприємства "Коропський сирзавод" Товариства з обмеженою відповідальністю "СИЛ" відмовити.

Доручити Господарському суду Чернігівської області видати наказ на виконання цієї Постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 04.07.2013 року

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Гончаров С.А.

Судді Смірнова Л.Г.

Чорна Л.В.