Постанова № 32277495, 02.07.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2013 року Справа № 5008/316/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І.за участю представників: позивачане з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно)відповідача третіх осіб- не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно); - не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Тийгласької сільської ради Ужгородського районуна постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 11.04.2013 рокуу справі№ 5008/316/2012 Господарського суду Закарпатської областіза позовомСюртівської сільської ради Ужгородського районудоТийгласької сільської ради Ужгородського районутреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача- Ужгородська районна рада; - Виробничо-комерційне сільськогосподарське підприємство "Дружба"провизнання недійсним рішення

ВСТАНОВИВ:

13.04.2012 року Сюртівська сільська рада звернулася до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення Тийгласької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області восьмої сесії першого скликання від 28.09.2005 року "Про оформлення права власності на адмінбудівлю", зазначаючи, що відповідач в порушення статті 393 Цивільного кодексу України, пункту 30 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" безпідставно присвоїв адресу та розпорядився майном, що йому не належить, а є власністю позивача та територіально знаходиться в межах села Сюрте.

Відповідач відхилив позов, вказавши, що спірне рішення прийнято відповідно до вимог чинного законодавства; натомість позивач не навів змісту речового права, порушеного зазначеним рішенням; позов подано за межами позовної давності для захисту порушеного права.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 09.10.2012 року (суддя Журавчак Л.С.) позовні вимоги задоволено повністю; визнано недійсним рішення Тийглашської сільської ради від 28.09.2005 року "Про оформлення права власності на адмінбудівлю"; з відповідача на користь позивача стягнуто 1073 грн. судового збору.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2013 року (судді: Кравчук Н.М. - головуючий, Гнатюк Г.М., Якімець Г.Г.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Тийгласька сільська рада звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову та рішення у даній справі, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: судами не залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Магістральплюс", що є власником І-го поверху адміністративної будівлі, щодо якої приймалось спірне рішення; всупереч статті 1 Господарського процесуального кодексу України, статтям 3 та 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" судами задоволено позов особи, що не надала доказів на підтвердження своїх прав на нерухоме майно, а, відтак, є неналежним позивачем; судами безпідставно не застосовано приписи статті 256 Цивільного кодексу України щодо позовної давності для захисту порушеного права.

У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечив її доводи, зазначивши про правомірність рішень попередніх судових інстанцій; учасники спору не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на основі проектів землеустрою по зміні та встановленню меж населених пунктів Ужгородського району, Закарпатською обласною радою 23 вересня 2003 року було прийнято рішення № 256 "Про зміну та встановлення меж населених пунктів Ужгородського району", яким встановлено межу с. Сюрте - загальною площею 750,9 га та с. Тийглаш - загальною площею 379,0 га. За змістом Проекту встановлення нової межі (зміни меж) населених пунктів с. Сюрте та с. Тийглаш Сюртівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, розробленого у 2003 році Товариством з обмеженою відповідальністю "Землемір", земельна ділянка, на якій розташована адмінбудівля сільської ради, знаходилася в межах с. Сюрте. За графічною картою, що є невід`ємною частиною погодженого Проекту поділу меж 2003р., затвердженого вказаним рішенням Закарпатської обласної ради, земельна ділянка на якій знаходиться будівля Сюртівської сільської ради перебуває в межах території населеного пункту с. Сюрте та має адресу с. Сюрте, вул. Ракоці, 2.

Розпорядженням голови Ужгородської райдержадміністрації № 19 від 17.01.2004 року створено комісію, яка відповідно до протоколу від 27.01.2004 року розглянула питання щодо встановлення меж територій земель між даними сільськими радами та провела польове обстеження і погодження суміжних меж територій сільських рад. За змістом Проекту землеустрою щодо формування територій і графічного встановлення адміністративних меж Сюртенської та Тийгласької сільських рад Ужгородського району Закарпатської області, виготовлений ДП "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" у 2004 році, відповідно до поконтурних відомостей земельних ділянок, включених до Тийгласької сільської ради, земельна ділянка, на якій розміщена адмінбудівля сільської ради, знаходиться на території Тийгласької сільської ради.

26.03.2004 року Ужгородська районна рада прийняла рішення "Про зміну та встановлення меж сільських рад", яким погоджено розподіл меж сільських рад та вирішено просити обласну раду прийняти рішення по встановленню та зміні меж сільських рад району. В пояснювальній записці до Проекту землеустрою щодо формування територій і графічного встановлення адміністративних меж Сюртівської та Тийгласької сільських рад Ужгородського району Закарпатської області від 2004 року, погодженого рішенням Ужгородської районної ради, вказано, що межі територій рад в південній частині проходять по межах існуючих населених пунктів. За змістом Акта польового обстеження і погодження зміни меж сільських населених пунктів, підписаного заступником голови Ужгородської районної ради - Е.Т. Крицьким, начальником відділу земельних ресурсів - М.В. Попович, заступником голови Ужгородської райдержадміністрації - А.М. Черниченко, начальником відділу містобудування і архітектури - І.В. Зазулич тощо, претензій, щодо встановленої (зміни) меж населених пунктів Сюртівської сільської ради з боку сільської ради, представників суміжних землекористувачів, відділу земельних ресурсів, архітектури, екологічної інспекції не заявлено. Межі населених пунктів с. Сюрте та с. Тийглаш Сюртівської сільської ради комісією погоджені

Однак, прийнявши 26 березня 2004 року рішення "Про зміну та встановлення меж сільських рад" у відповідності до "Проекту землеустрою щодо формування території і графічного встановлення адміністративних меж Сюртенської та Тийгласької сільських рад Ужгородського району Закарпатської області", розробленої ДП "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" Ужгородською районною радою дані зміни на обласному рівні врегульовані не були.

Погодивши межі рад, Ужгородська районна рада підтвердила існування меж населених пунктів, встановлених Закарпатською обласною радою у 2003 року, а за листом - відповіддю Закарпатської обласної ради від 10.03.2011 року за № 269/01-22, скерованим на адресу Сюртівської сільської ради, обласна рада не вносила зміни чи доповнення до рішення обласної ради від 23.09.2003 року № 256 "Про зміну та встановлення меж населених пунктів Ужгородського району"; відповідна обставина підтверджена листом від 24.05.2011 року №01-14/946 Управління Держкомзему в Ужгородському районі.

Водночас судами встановлено, що 28.09.2005 року Тийглаською сільською радою прийнято рішення "Про оформлення права власності на адмінбудівлю", яким вирішено оформити право власності на адмінбудівлю, що знаходиться за адресою: с. Тийглаш, вул. Сент-Іштван, 138 (колишня адреса: с. Сюрте, вул. Ракоці, 2) в рівних долях за ВКСП "Дружба" на правах колективної власності та за територіальною громадою Ужгородського району в особі Ужгородської районної ради на правах комунальної власності. На підставі вказаного рішення Ужгородським районним комунальним підприємством (бюро) технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна виготовлено свідоцтво про право власності на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Закарпатська обл., Ужгородський район, с. Тийглаш, вул. Сент Іштвана, 138 та проведена його реєстрація за Ужгородською районною радою на праві комунальної власності на 1/2 частину будівлі.

23 березня 2007 року Ужгородська районна рада рішенням № 117 "Про передачу майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ Ужгородського району Сюртівській сільській раді" передала у власність територіальної громади с. Сюрте другий поверх адмінбудівлі; на виконання вказаного рішення 23.05.2007 року між Ужгородською районною радою та Сюртівською сільською радою було складено та підписано двосторонній Акт прийому-передачі об'єкта.

Ужгородське районне комунальне підприємство (бюро) технічної інвентаризації листом-відповіддю від 03.07.2009 року за № 550/01-16 скерованим на адресу Сюртівської сільської ради на звернення останньої щодо оформлення права власності на адмінбудинок, переданий рішенням Ужгородської районної ради від 23.03.2007 року № 117 у власність територіальної громади с. Сюрте, повідомило про проведену на підставі рішення Тийгласької сільської ради від 28.09.2005 року реєстрацію права власності 1/2 адмінбудинку за адресою : с. Тийглаш вул. Сент Іштван, 138.

Судами відзначено, що дані обставини обумовили звернення Сюртівської сільської ради 13.04.2005 року з позовом про визнання недійсним рішення Тийгласької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 28.09.2005 року "Про оформлення права власності на адмінбудівлю", з тих підстав, що Тийгласька сільська рада своїми діями з присвоєння спірній адмінбудівлі нової адреси порушила пункт 30 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", оскільки адмінбудівля знаходиться в межах населеного пункту с. Сюрте і право розпорядження нею належить виключно його територіальній громаді.

Задовольняючи позов на підставі приписів статті 393 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд вказав, що спірне рішення від 28.09.2005 року суперечить статті 174 Земельного кодексу України та рішенню обласної ради № 256 від 2003 року; при цьому прийняттям спірного рішення від 28.09.2005 року про оформлення права власності на адмінбудівлю за третіми особами відповідач порушив право позивача як власника частини будівлі (з огляду на фактичну передачу об'єкта нерухомості, що відбулася 2007 року) на реєстрацію за собою права власності на об'єкт.

Натомість, переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин статтю 21 Цивільного кодексу України, та також вказав, що правовий акт індивідуальної дії, виданий відповідачем, як органом місцевого самоврядування, суперечить статті 174 Земельного кодексу України, рішенню обласної ради № 256 від 2003 року та порушує право позивача як власника частини будівлі (з огляду на фактичну передачу об'єкта нерухомості, що відбулася 2007 року) на реєстрацію за собою права власності на об'єкт

Також судами відхилено заяву відповідача про застосування позовної давності у даній справі з посиланням на пункт 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла до 20.12.2011 року), за яким позовна давність не поширювалася на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право (з врахуванням пункту 5 розділу II „Прикінцеві та перехідні положення" Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства".

Судова колегія зазначає, що за частиною 1 статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується; відповідний захист права здійснюється і щодо особи, яка має речове право на чуже майно (стаття 396 Цивільного кодексу України).

Відтак, вказана норма формулює спеціальне правило, що застосовується до відповідного суб'єкта звернення - позивача, як особи, чиє набуте, існуюче право власності (інше речове право) порушується незаконним правовим актом.

Застосувавши до спірних правовідносин приписи статті 393 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд не з'ясував та не навів у рішенні зміст порушеного прийняттям спірного рішення відповідного існуючого речового права позивача, щодо якого здійснено судовий захист.

Відповідно до частин 1, 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону. Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. Частиною 10 статті 59 цього ж Закону передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно з частиною 4 статті 71 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Також за частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт; водночас обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з порушення спірним рішенням права позивача як правонабувача права власності на реєстрацію за собою цього права, однак не навів необхідних доказів на підтвердження відповідних висновків, що ґрунтувались би на приписах чинного законодавства.

Судом не враховано, що у період звернення позивача щодо оформлення права власності на адмінбудинок та надходження листа-відповіді Ужгородського районного комунального підприємства (бюро) технічної інвентаризації від 03.07.2009 року за № 550/01-16 органами місцевого самоврядування здійснювалося оформлення права власності на нерухоме майно з видачею свідоцтва про право власності за відповідною заявою відповідно до особливостей оформлення права власності на нерухоме майно (розділ VІІІ Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року).

Натомість судами не досліджено додержання позивачем, як правонабувачем, необхідних дій з переоформлення права власності на адмінбудинок відповідно до встановленої вище процедури, не встановлено неможливості її здійснення згідно з вимогами законодавства; також судами не враховано порядок реєстрації права власності на нерухоме майно, чинний на час звернення позивача за судовим захистом, та не з'ясовано неможливість реалізації цього порядку.

При цьому суд апеляційної інстанції, застосувавши приписи статті 21 Цивільного кодексу України, не врахував, що за пунктом 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла до 20.12.2011 року) позовна давність не поширювалася на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, тобто, саме на випадки захисту порушеного права в межах статті 393 Цивільного кодексу України, за позовом власника чи суб'єкта іншого речового права; відповідних обставин щодо змісту речового права позивача судом не наведено.

Господарські суди розглядають спір відповідно до предмету та підстав позову, визначених позивачем; за змістом поданого позову (додаткових обґрунтувань) позивач звернувся до господарського суду за захистом свого цивільного права, наполягаючи на його порушенні прийняттям спірного рішення всупереч чинному законодавству.

Натомість, ототожнюючи орган місцевого самоврядування як суб'єкта цивільних правовідносин та орган місцевого самоврядування при здійснені ним визначених законодавством функцій, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що здійснення оформлення права власності на нерухоме майно з видачею свідоцтва про право власності не є розпорядженням майном в розумінні реалізації речових прав на це майно, не дослідив та не встановив зміст порушеного права позивача та фактично розглянув спір органів місцевого самоврядування між собою щодо повноважень здійснювати оформлення права власності на нерухоме майно з видачею свідоцтва про право власності з огляду на адміністративно-територіальне місцезнаходження об'єкта нерухомості.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; не з'ясували зміст порушеного права (охоронюваного законом інтересу) позивача, не спростували та не відхилили вмотивовано доводи відповідача щодо неналежно обраного способу захисту порушеного права за приписами статті 393 Цивільного кодексу України, застосування позовної давності у спірних правовідносинах.

Оскільки суди обох інстанцій припустились порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а з'ясування цих обставин справи пов'язане із дослідженням та оцінкою доказів, за наслідками скасування судових рішень справу належить направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам належить розглянути спір відповідно до наведених позивачем предмету та підстав позову, з'ясувати зміст порушеного права позивача, що підлягає захисту в судовому порядку, відповідність обраного ним способу захисту змісту порушеного права та приписам чинного законодавства, дати їм належну юридичну оцінку та в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Тийгласької сільської ради Ужгородського району задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2013 року у справі № 5008/316/2012 Господарського суду Закарпатської області та рішення Господарського суду Закарпатської області від 09.10.2012 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Головуючий Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач