Постанова № 32263690, 04.07.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1Вн. № 8/167

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2013 року 14:00 № 826/7866/13-а

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючий суддя Санін Б.В., судді - Добрівська Н. А., Донець В. А. при секретарі судового засідання Борисовій Т. М. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Арсенал-Центр»до Управління Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті у м. Києвіпровизнання протиправним дій, скасування постановза участю сторін:

від позивачівСолдаткін О. С. (довіреність)від відповідачаЛеонов А. А. (довіреність)

ВСТАНОВИВ:

29.05.2013 р. до судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Арсенал-Центр» до Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, в якому просить суд:

1. Визнати протиправними дії Управління Укртрансінспекції у м. Києві при винесенні постанов №000188, №000189, №000190, №000191, №000192, №000193, №000194, №000195, №000196, №000197, №00198, №000199, №000200, №000201 від 28.03.2013 р. про застосування штрафних санкцій.

2. Скасувати постанови №000188, №000189, №000190, №000191, №000192, №000193, №000194, №000195, №000196, №000197, №00198, №000199, №000200, №000201 від 28.03.2013 р. про застосування штрафних санкцій, винесені Управлінням Укртрансінспекції у м. Києві.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Арсенал-Центр» витрати по сплаті судового збору у розмірі 170 грн.

Після усунення недоліків позовної заяви, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.06.2013 р. було відкрито провадження по справі та призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні, в порядку передбаченому положеннями ст.52 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), протокольною ухвалою було замінено неналежного позивача, а саме Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті було замінено на Управління Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті у м. Києві.

В судове засідання з'явився представник позивача, який позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить задовольнити із підстав викладених в адміністративному позові, зокрема зазначає про порушення відповідачем положень Закону України «Про страхування» (в редакції чинні на момент виникнення правовідносин) (надалі - Закон №85), Закону України «Про автомобільний транспорт» (в редакції чинні на момент виникнення правовідносин) (надалі - Закон №2344), Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006 р. (надалі - Порядок №1567), Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №207 від 25.02.2009 р. (надалі - Перелік №207) під час винесення спірних постанов про накладення штрафних санкцій. Так, зокрема позивач вважає що відповідач не має права перевіряти наявність чи відсутність договору обов'язкового страхування від нещасних випадків на транспорті, а також відповідачем не взято до уваги подорожні листи, із яких вбачається що працівниками (водіями) ТОВ «Арсенал-Центр» робочі години порушено не було.

В судове засідання з'явився представник відповідача, який щодо позовних вимог заперечує в повному обсязі, просить в задоволенні відмовити, зокрема зазначає про дотримання положень чинного законодавства під час винесення спірних постанов, а також вказав про надання послуг з перевезення вантажів без оформлення договору обов'язкового страхування від нещасних випадків на транспорті, чим порушено положення п.6 ст.7 Закону №85, ст.48 Закону №2344; а також вказав що позивачем допускалась щоденна робота працівників із недотриманням встановленого робочого дня, чим порушено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №340 від 07.06.2010 р. (надалі - Положення №340), ст.18 та ст.34 Закону №2344.

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини, повний текст постанови було виготовлено та підписано 05.07.2013 р.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення позивачів та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, в межах заявлених позовних вимог та обставин, суд дійшов висновку про наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Арсенал-Центр» зареєстровано в Солом'янській районній у м. Києві державній адміністрації 31.10.2000 р., що посвідчується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 №698325.

Наказом Управління Укртансініспекції у м. Києві №59 від 04.03.2013 р. «Про утворення комісії з проведення планової перевірки додержання ТОВ «Арсенал-Центр» вимог законодавства про автомобільний транспорт» було утворено комісію з проведення перевірки ТОВ «Арсенал-Центр» та вказано строки проведення такої перевірки (з 04.03.2013 р. по 06.03.2013 р.).

З 04.03.2013 р. по 06.03.2013 р., на підставі завдання на перевірку №014070 від 04.03.2013 р. Управлінням Укртансініспекції у м. Києві було проведено перевірку позивача щодо додержання вимог автотранспортного законодавства України за місцезнаходженням, за результатами чого складено Акт перевірки дотримання суб'єктом господарювання вимог законодавства про автомобільний транспорт №008223 від 06.03.2013 р.

Крім того, до Акту перевірки дотримання суб'єктом господарювання вимог законодавства про автомобільний транспорт №008223 від 06.03.2013 р. було складено додатки №1 та №2.

В Додатку №2 було зафіксовано порушення, відповідальність за які передбачені положеннями ст.60 Закону №2344, зокрема:

ь надання послуг з перевезення вантажів без оформлення договору обов'язкового страхування від нещасних випадків на транспорті, чим порушено положення п.6 ст.7 Закону №85, ст.48 Закону №2344, відповідальність за що передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону №244 (9 фактів);

ь щоденна робота із недотриманням встановленого робочого дня, чим порушено Положення №340, ст.18 та ст.34 Закону №2344, відповідальність за що передбачена абз.8 ч.1 ст.60 Закону №2344 (5 фактів).

28.03.2013 р. відповідачем, за підписом в. о. начальника Управлінням Укртансініспекції у м. Києві, було винесено постанови про застосування фінансових санкцій щодо ТОВ «Арсенал-Центр», зокрема: №000188, якою було накладено фінансову санкцію в розмірі 1 700 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344; №000189, якою було накладено фінансову санкцію в розмірі 1 700 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344; №000190, якою було накладено фінансову санкцію в розмірі 1 700 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344; №000191, якою було накладено фінансову санкцію в розмірі 1 700 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344; №000192, якою було накладено фінансову санкцію в розмірі 1 700 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344; №000193, якою було накладено фінансову санкцію в розмірі 1 700 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344; №000194, якою було накладено фінансову санкцію в розмірі 1 700 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344; №000195, якою було накладено фінансову санкцію в розмірі 1 700 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344; №000196, якою було накладено фінансову санкцію в розмірі 1 700 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344; №000197, якою було накладено фінансову санкцію в розмірі 340 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абз.8 ч.1 ст.60 Закону №2344; №000198, якою було накладено фінансову санкцію в розмірі 340 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абз.8 ч.1 ст.60 Закону №2344; №000199, якою було накладено фінансову санкцію в розмірі 340 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абз.8 ч.1 ст.60 Закону №2344; №000200, якою було накладено фінансову санкцію в розмірі 340 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абз.8 ч.1 ст.60 Закону №2344; №000201, якою було накладено фінансову санкцію в розмірі 340 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абз.8 ч.1 ст.60 Закону №2344.

09.04.2013 р. позивачем було подано до Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті Скаргу на постанови про застосування фінансових санкцій, винесених Управлінням Укртрансінспекції у м. Києві №215, в якій просили визнати протиправними та скасувати постанови №000188, №000189, №000190, №000191, №000192, №000193, №000194, №000195, №000196, №000197, №00198, №000199, №000200, №000201 від 28.03.2013 р. про застосування штрафних санкцій.

24.04.2013 р. Державна інспекція з безпеки на наземному транспорті листом №2204/8/15-13 відмовила в задоволенні скарги позивача.

Позивач вважає що відповідачем було порушено його охоронювані права та інтереси, а тому звернувся до суду за їх захистом.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В ч.2 ст.48 Закону №2344 визначено, що документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

ь для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

ь для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Таким чином, положеннями ч.2 ст.48 Закону №2344 чітко визначено необхідність мати під час проведення автомобільного перевезення інші документи, що передбачені положеннями чинного законодавства.

При цьому, в ст.12 Закону №2344 визначено, що страхування на автомобільному транспорті здійснюється відповідно до законодавства.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.7 Закону №85 в Україні здійснюються такий вид обов'язкового страхування, як особисте страхування від нещасних випадків на транспорті.

Водночас, Положенням про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №959 від 14.08.1996 р. (надалі - Положення №959) передбачено, що цим Положенням визначається порядок здійснення обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті: працівників транспортних підприємств незалежно від форм власності та видів діяльності, які безпосередньо зайняті на транспортних перевезеннях, а саме: водіїв автомобільного, електротранспорту.

В п.4 Положення №959 передбачено, що страхувальниками водіїв є юридичні особи або дієздатні громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, які є власниками транспортних засобів чи експлуатують їх і уклали із страховиком договори страхування.

Таким чином, договори обов'язкового страхування від нещасних випадків на транспорті відносяться до переліку документів, які визначені в ч.2 ст.48 Закону №2344, та які мають мати автомобільні перевізники та водії мають мати під час здійснення автомобільного перевезення вантажу.

Однак, як встановлено колегією суддів, що не заперечується представником позивача, ні водії ні автомобільний перевізник під час здійснення перевезень не мали договорів обов'язкового страхування від нещасних випадків на транспорті, а саме:

ь під час перевезення водієм ОСОБА_3 вантажів автомобілем Мерседес (д.з. НОМЕР_1) 12.02.2013 р., 19.02.2013 р., 20.02.2013 р.;

ь під час перевезення водієм ОСОБА_4 вантажів автомобілем Мерседес (д.з. НОМЕР_2) 20.02.2013 р. (двічі) та 22.02.2013 р. (чотири рази).

При цьому, суд критично ставиться до посилання представника позивача, про відсутність права у відповідача перевіряти наявність договорів обов'язкового страхування від нещасних випадків на транспорті, з огляду на наступне.

Так, відповідно до положень ч.1 та ч.2 ст.58 Закону №2344 контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом на території України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

Відповідно до Положення про Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті, затверджену указом Президента №387/2011 від 06.04.2011 р. центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, на перевезення яким видано ліцензію, міському електричному, залізничному транспорті, експлуатації автомобільних доріг загального користування є Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті (Укртрансінспекція України).

Водночас, ч.1 ст.48 Закону №2344 передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Крім того, Порядок №1567 визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням суб'єктами господарювання ліцензійних умов, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами, а також диспетчерського контролю за роботою автомобільних перевізників.

В п.2 та п.3 Порядку №1567 передбачено, що державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. Органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансінспекція, її територіальні органи - управління в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські, районні управління.

В положенні п.8 Порядку №1567 зафіксовано, що під час проведення комплексної перевірки суб'єкта господарювання за місцезнаходженням обов'язково перевіряється наявність визначених ст.39 і ст.48 Закону №2344 документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Таким чином, судом встановлено, що не спростовано позивачем, що відповідач наділений повноваженнями здійснювати перевірку наявності у автомобільних перевізників та водіїв, під час здійснення перевезення вантажів, договорів обов'язкового старуванні під нещасних випадків.

Крім того, суд критично ставиться до посилання позивача про дотримання працівниками ТОВ «Арсенал-Центр» часу щоденної роботи, з огляду на наступне.

Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 «Про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті», Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух» було затверджено Положення №340.

Відповідно до п.1.2 та п.1.3 Положення №340 це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку. Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

В п.3.1 Положення №340 визначено, що змінний період керування водія, включаючи надурочні роботи, не повинен перевищувати 9 годин. При цьому, під змінним періодом керування розуміється сумарна тривалість періодів керування за робочий день (зміну) (п.1.5 Порядку №340).

Таким чином, судом встановлено, що не заперечується представником позивача, що водій ТОВ «Арсенал-Центр» мав право керувати автотранспортом не більше 9 годин.

Водночас, суд критично ставиться до наданих позивачем Подорожних листів вантажного автомобіля №310658 від 18.01.2013 р., №3100663 від 12.02.2013 р., №3100665 від 13.02.2013 р., №310667 від 15.02.2013р. та №б/н від 18.01.2013 р., з огляду на наступне.

Так, як вбачається із наданого позивачем Журналу випуску автомобілів на лінію ТОВ «Арсенал-Центр», що надавався відповідачу під час проведення перевірки, в ньому зафіксовано факти перевищення часу роботи водіїв, зокрема: 18.01.2013 р. водій ОСОБА_7 виїхав на лінію о 08 год.20 хв. а повернувся з лінії о 21 год.10 хв. (працював понад 12 годин); 08.02.2013 р. водій ОСОБА_8 виїхав на лінію о 08 год.05 хв. а повернувся з лінії о 21 год.00 хв. (працював понад 12 годин); 12.02.2013 р. водій ОСОБА_8 виїхав на лінію о 08 год.05 хв. а повернувся з лінії о 20 год.30 хв. (працював понад 12 годин); 13.02.2013 р. водій ОСОБА_8 виїхав на лінію о 08 год.25 хв. а повернувся з лінії о 19 год.30 хв. (працював понад 11 годин).

Більше того, колегія суддів приймає до уваги, що відповідно до п.1.5 р.1 Положення №340 робочий час водія - час, протягом якого водій зобов'язаний виконувати свої обов'язки, визначені трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку.

До робочого часу водія включаються: змінний період керування; підготовчо-заключний період; час простоїв не з вини водія; час простоїв (у пунктах навантаження та розвантаження вантажів, у місцях посадки та висадки пасажирів); час проведення медичних оглядів водія перед виїздом на маршрут (у рейс) та після повернення; час проведення робіт з усунення технічних несправностей ТЗ на маршруті (у рейсі); час охорони ТЗ з вантажем або без нього під час стоянки на кінцевих та проміжних пунктах при здійсненні міжміських перевезень у разі, якщо такі обов'язки передбачені трудовим договором, укладеним з водієм; половина часу, передбаченого завданням на рейс міжміського сполучення, при роботі двох водіїв на ТЗ, обладнаному спальним місцем; інший час, передбачений законодавством України.

При цьому, підготовчо-заключний період - час для виконання робіт перед виїздом на маршрут (у рейс) та після повернення (п.1.5 Порядку №340).

Таким чином, позивачем не спростовано, що підготовчо-заключний період включається до робочого часу.

Більше того, в судовому засіданні представник позивача вказав, що водії після завершення основної роботи можуть використовувати транспорт ТОВ «Арсенал-Центр» для особистих цілей, а також вказав, що після повернення можуть чекати поки автомеханік вчинить запис до Журналу випуску автомобілів на лінію ТОВ «Арсенал-Центр» про їх повернення.

Відповідно до ч.1 ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

В ч.3 ст.11 КАС України визначено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Однак, в зв'язку із тим, що представник позивача в судовому засіданні відмовився від виклику свідків по справі, а відповідач не вбачав необхідності, суд розглянув справу за наданими сторонами доказами.

Крім того, суд критично ставиться до посилання позивача на наказ (розпорядження) про направлення робітника у відрядження №000050-Вд від 13.02.2013 р. як на підставу для іншого обліку часу проведеного за кремом працівником ТОВ «Арсенал-Центр».

Так, колегія суддів приймає до уваги, що ні положеннями Конвенції №153 Міжнародної організації праці 1979 року «Про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті», ні положеннями Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, ні Законом №2344, ні Порядком №340, ні Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордоном, затвердженого наказом 59 від 13.03.1998 р. не передбачається особливого обліку робочого часу водіїв вантажного автомобіля, який був відряджений до іншого міста.

При цьому, суд зважає що мета відрядження була доставка продукції, і здійснена вона, відповідно до Подорожного листа вантажного автомобіля та Журналу випуску автомобілів на лінію ТОВ «Арсенал-Центр», в межах одного робочого дня (15.02.2013 р.).

Як наслідок, суд дійшов висновку, що позивачем не спростовано факт роботи водіїв ТОВ «Арсенал-Центр» із недотриманням встановленого робочого дня.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ст.69 КАС України).

Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача. Відповідно до положень ст.94 КАС України, судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 11, 17, 71, 86, 94, 158-163, 167, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Арсенал-Центр» до Управління Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті у м. Києві відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Головуючий суддя Б. В. Санін

Судді Н. А. Добрівська

В. А. Донець