Постанова № 32262864, 05.07.2013, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 822/2385/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2013 року м. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд

в складі:головуючого-суддіКовальчук О.К. при секретаріБесарабі І.А. за участі:представника позивача Конусь І.А. представника відповідача Трасковської С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" до Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області державної податкової служби про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В поданому до суду адміністративному позові позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області від 11.03.2013 року №0000152200, яким нарахована сума грошового зобов"язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 1891978,0 грн. і штрафними санкціями в сумі 472995,0 грн., № 0000142200, яким нарахована сума грошового зобов"язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 1194905,0 грн. і штрафними санкціями в сумі 298726,0 грн., і №0000132200, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 296161,0 грн. та нараховані штрафні санкції в сумі 74040,0 грн.

На думку позивача, зазначені податкові повідомлення-рішення є незаконними, оскільки базуються на безпідставних висновках відповідача про відсутність реальних наслідків господарських операцій з придбання у 2010 році товару від ПП «Продгарантія», ПП «Інтермолтехнологія» і ПП «Інтерспоживпостач», які фактично не здійснювались.

Вважає, що має всі первинні документи, оформлення яких передбачене законами України «Про податок та додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств» і «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», необхідні для формування валових витрат і податкового кредиту за вказаними господарськими операціями, а висновки щодо відсутності реального виконання господарських договорів, укладених з зазначеними вище господарюючими суб»єктами, суперечать вимогам Господарського та Цивільного кодексів.

Крім того, вказує на те, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини позивач не повинен нести відповідальність за порушення його контрагентами вимог податкового законодавства.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та підтвердив обставини, на які посилається у позовній заяві, просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, вважає спірні податкові повідомлення-рішення від 11.03.2013 року №0000152200, № 0000142200 і №0000132200 правомірними, оскільки факт порушення позивачем законів України «Про податок на додану вартість» і «Про оподаткування прибутку підприємств» та завищення валових витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість по операціях з придбання товару від ПП «Продгарантія», ПП «Інтермолтехнологія» і ПП «Інтерспоживпостач», які фактично не здійснювались, встановлений під час документальної позапланової невиїзної перевірки позивача та зафіксований в акті перевірки №189/2201/31952591 від 20.02.2013 року.

Вказує, що відсутність реальних наслідків господарських операцій з зазначеними контрагентами підтверджується постановою Богунського районного суду м.Житомира від 24.02.2012 року по справі №1-п-292\2012 за обвинуваченням ОСОБА_5 за ст.ст.205 ч.1, 205 ч.2, 358 ч.2 і 366 ч.2 Кримінального кодексу України у фіктивному підприємництві, тобто створенні і придбанні суб»єктів підприємницької діяльності від ПП «Продгарантія», ПП «Інтермолтехнологія» і ПП «Інтерспоживпостач» з метою прикриття незаконної діяльності, підробленні та використанні підроблених документів, якою встановлено, що ОСОБА_5 вносив до фінансово-господарських документів завідомо недостовірні відомості щодо здійснення господарських операцій, та поясненнями водіїв, прізвища яких зазначені в товарно-транспортних накладних на перевезення товару, відібраними слідчим слідчого відділу ДПС у Хмельницькій області, які стверджують, що перевозили на адресу позивача молочну продукцію з м.Житомира, а не з м.Києва.

Крім того, вказує, що станом на 14.02.3013 року відповідно до бази даних «щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов»язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів ДПА України» встановлені розбіжності по ПП «Продгарантія» в сумі 153340,0 грн., ПП «Інтермолтехнологія» в сумі 335242,0 грн. і ПП «Інтерспоживпостач» в сумі 454717,0 грн.

Заслухавши представників сторін, дослідивши зібрані в матеріалах справи докази в їх взаємному зв'язку та сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити з урахуванням викладеного нижче.

Суд встановив, що позивач - дочірнє підприємство «Старокостянтинівський молочний завод» 27.03.2002 року зареєстроване виконавчим комітетом Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області (Свідоцтво про державну реєстрацію Серії А00 №21863). З 08.04.2002 року перебуває на обліку як платник податку на додану вартість в Старокостянтинівському відділенні Красилівської МДПІ.

Основними видами діяльності позивача є: перероблення молока, виробництво масла а сиру; виробництво маргарину і подібних харчових продуктів; оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами.

В лютому 2013 року на підставі пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України відповідно наказу №201 від 13.03.2013 року та повідомлення №9 від 13.02.2013 року працівниками Красилівської МДПІ проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань дотримання норм податкового законодавства, фінансово-господарських операціях із ПП «Продгарантія», ПП «Інтермолтехнологія» і ПП «Інтерспоживпостач» за період з 01.07.2009 року по 30.09.2010 року, результати якої оформлені актом №189/2201/31952591 від 20.02.2013 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 11.03.2013 року №0000152200, яким нарахована сума грошового зобов"язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 1891978,0 грн. і штрафними санкціями в сумі 472995,0 грн., № 0000142200, яким нарахована сума грошового зобов"язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 1194905,0 грн. і штрафними санкціями в сумі 298726,0 грн., і №0000132200, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 296161,0 грн. за серпень 2010 року та нараховані штрафні санкції в сумі 74040,0 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення базуються на викладених в акті перевірки №189/2201/31952591 від 20.02.2013 року висновках відповідача щодо порушення позивачем вимог пп. 7.4.1 п. 7.4, пп.7.4.5 п.7.4 і пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР із наступними змінами і доповненнями (надалі - Закону № 168), який діяв на час існування спірних відносин, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2010 року на 296161,0 грн. і заниження податкових зобов»язань з ПДВ на 1194906,0 грн., та вимог п.5.1, пп.5.2.10 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР (надалі - Закон №334/94-ВР), який діяв на час існування спірних відносин, що призвело до заниження податкових зобов»язань з податку на прибуток у періоді, що перевірявся, на 2557249,0 грн. у зв»язку з безпідставним включенням до податкового кредиту та до валових витрат податку на додану вартість, сплаченого в ціні придбаного товару, і витрат на його придбання по операціях з придбання масла селянського від фіктивних суб»єктів господарської діяльності (ПП «Продгарантія», ПП «Інтермолтехнологія» і ПП «Інтерспоживпостач»), які фактично не здійснювались.

До подання позовної заяви до суду зазначені податкові повідомлення - рішення оскаржені позивачем в адміністративному порядку і залишені без змін рішенням Міністерства доходів і зборів України №2363/6/99-99-10-01-15 від 13.05.2013 року.

Суд встановив, що на виконання договору поставки №20/08/2009 від 20.08.2009 року ПП «Інтерспоживпостач» протягом 2010 року поставило позивачеві масло селянське відповідно до видаткових накладних №РН 0000007 від 25.01.2010 року, №РН 0000015 від 15.02.2010 року та податкових накладних №7 від 25.01.2010 року, №15 від 15.02.2010 року.

Перевезення зазначеного товару від ПП «Інтерспоживпостач» м.Київ до позивача на замовлення та за його рахунок здійснювало ТОВ «Укрпродукт Логістик» відповідно до договору про надання транспортно-експедиційних послуг №21 від 04.05.2009 року (товарно-транспортні накладні від 25.01.2010 року і від 15.02.2010 року).

На виконання договору поставки №05/07-10 від 05.07.2010 року ПП «Інтермолтехнологія» протягом 2010 року поставило позивачеві масло селянське відповідно до видаткових накладних №РН-3 від 30.07.2010 року, №РН-7 від 09.08.2010 року, №РН-9 від 10.08.2010 року, №РН-12 від 27.08.2010 року, №РН-18 від 06.09.2010 року, №РН-20 від 07.09.2010 року, №РН-26 від 17.09.2010 року і №РН-27 від 20.09.2010 року та податкових накладних №3 від 20.07.2010 року, № 4 від 21.07.2010 року, № 8 від 30.07.2010 року, № 10 від 05.08.2010 року, №12 від 09.08.2010 року, №13 від 10.08.2010 року, № 17 від 19.08.2010 року, №22 від 27.08.2010 року, №25 від 03.09.2010 року, №27 від 06.09.2010 року, №28 від 07.09.2010 року, № 31 від 13.09.2010 року, №36 від 17.09.2010 року і №37 від 20.09.2010 року.

Перевезення зазначеного товару від ПП «Інтермолтехнологія» м.Київ до позивача на замовлення та за його рахунок здійснювало ТОВ «Укрпродукт Логістик» відповідно до договору про надання транспортно-експедиційних послуг №21 від 04.05.2009 року (товарно-транспортні накладні від 30.07.2010 року, 10.08.2010 року, 27.08.2010 року і від 07.09.2010 року).

На виконання договору поставки №05/07-10 від 05.07.2010 року ПП «Інтермолтехнологія» протягом 2010 року поставило позивачеві масло селянське відповідно до видаткових накладних №РН-3 від 30.07.2010 року, №РН-7 від 09.08.2010 року, №РН-9 від 10.08.2010 року, №РН-12 від 27.08.2010 року, №РН-18 від 06.09.2010 року, №РН-20 від 07.09.2010 року, №РН-26 від 17.09.2010 року і №РН-27 від 20.09.2010 року та податкових накладних №3 від 20.07.2010 року, № 4 від 21.07.2010 року, № 8 від 30.07.2010 року, № 10 від 05.08.2010 року, №12 від 09.08.2010 року, №13 від 10.08.2010 року, № 17 від 19.08.2010 року, №22 від 27.08.2010 року, №25 від 03.09.2010 року, №27 від 06.09.2010 року, №28 від 07.09.2010 року, № 31 від 13.09.2010 року, №36 від 17.09.2010 року і №37 від 20.09.2010 року.

Перевезення зазначеного товару від ПП «Інтермолтехнологія» м.Київ до позивача на замовлення та за рахунок останнього здійснювало ТОВ «Укрпродукт Логістик» відповідно до договору про надання транспортно-експедиційних послуг №21 від 04.05.2009 року (товарно-транспортні накладні від 30.07.2010 року, 10.08.2010 року, 27.08.2010 року і від 07.09.2010 року).

На виконання договору поставки №2.02 СТК від 15.02.2009 року ПП «Продгарантія» протягом 2010 року поставило позивачеві масло селянське відповідно до видаткових накладних №РН 000001 від 19.02.2010 року, №РН 0000002 від 04.03.2010 року і №РН 000003 від 24.03.2010 року та податкових накладних №1 від 19.02.2010 року, №2 від 04.03.2010 року і №3 від 24.03.2010 року

Перевезення зазначеного товару від ПП «Продгарантія» м.Київ до позивача на замовлення та за його рахунок здійснювало ТОВ «Укрпродукт Логістик» відповідно до договору про надання транспортно-експедиційних послуг №21 від 04.05.2009 року (товарно-транспортні накладні від 19.02.2010 року, 04.03.2010 року і від 24.03.2010 року).

Придбаний від ПП «Продгарантія», ПП «Інтермолтехнологія» і ПП «Інтерспоживпостач» товар та послуги ТОВ «Укрпродукт Логістик» з його перевезення з м.Києва до м.Старокостянтинова позивач оплатив в повному обсязі, оприбуткував в складському і бухгалтерському обліку і використав у власній господарській діяльності для виробництва молочної продукції. Виготовлену, в тому числі з придбаного у вказаних вище контрагентів масла селянського, молочну продукцію позивач реалізував, отримавши за 2010 рік дохід в сумі 309384622,0 грн. Зазначене підтверджується платіжними дорученнями, карткою рахунку 631 за 2009-2010 роки, накладними на внутрішнє переміщення, актами планових перевірок позивача за 2010-2011 роки, зокрема актом від 29.06.2010 року № 724/231/31952591, звітом про виробництво промислової продукції за 2010 рік.

Отримавши від перевізника товару (ТОВ «Укрпродукт Логістик»), на кожну партію масла селянського, придбаного від ПП «Продгарантія», ПП «Інтермолтехнологія» і ПП «Інтерспоживпостач», оформлені зазначеними контрагентами податкову накладну і видаткову накладну, які підтверджують факт поставки, позивач відніс до валових витрат витрати на придбання зазначеного товару, а податок на додану вартість, сплачений в його ціні - до податкового кредиту звітного періоду.

В силу пп.5.2.1 п.5.2 ст.2 Закону №334/94-ВР, який діяв на час існування спірних відносин, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Пунктами 5 і 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року N 318, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. за N 27/4248, витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Відповідно до п.12 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Згідно з підпунктом 11.2.1. п.11.2. ст..11 Закону №334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається одна з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку їх результатів.

Отже, законодавством передбачено, що платник податку - покупець має право збільшити валові витрати після оприбуткування товарів та зарахувати до податкового кредиту суму податку на додану вартість, підтверджену належним чином оформленою податковою накладною, яку він отримав.

З урахуванням положень п.5.1 і 5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону №334/94-ВР невід'ємною ознакою правомірності віднесення будь-яких витрат, до складу валових витрат є зв'язок цих витрат з її господарською діяльністю.

За змістом п.1.32. Закону №334/94-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Досліджені судом докази свідчать по те, що придбане масло селянське позивач використав у господарській діяльності для виробництва молочної продукції.

В силу п. 5.3 ст. 5 Закону №334/94-ВР не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами.

Як зазначено в п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-XIV зі змінами та доповненнями, фінансова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий примірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Частиною 1 ст. 9 зазначеного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

В судовому засіданні відповідач не довів, що видаткові накладні на поставку товару, виписані ПП «Продгарантія», ПП «Інтермолтехнологія» і ПП «Інтерспоживпостач», не відповідають вимогам первинного документу.

Відтак, позивач правомірно скористався визначеним Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» правом на включення до валових витрат витрат на придбання в 2010 році масла селянського від ПП «Продгарантія», ПП «Інтермолтехнологія» і ПП «Інтерспоживпостач».

На підставі належним чином оформленої вказаними постачальниками податкових накладних, позивач включав до податкового кредиту податок на додану вартість, сплачений в ціні придбаного товару.

За змістом пп. 7.5.1 п.7.5. ст.7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

З урахуванням зазначених вище положень Закону №168/97-ВР право на нарахування податкового кредиту виникає у покупця товару за умови отримання від його постачальника належним чином оформленої податкової накладної, яка підтверджує факт поставки послуг.

В силу п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР лише у випадку відсутності податкової накладної покупець позбавлений права включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку Законом не передбачено.

Під час перевірки посадові особи відповідача не встановили, та в судовому засіданні представник відповідача не довів, що податкові накладні на поставку масла селянського оформлені ПП «Продгарантія», ПП «Інтермолтехнологія» і ПП «Інтерспоживпостач» з порушенням п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР, якою встановлені вимоги до податкових накладних.

При цьому, суд враховує, що факт поставки масла селянського протягом 2010 року від вказаних контрагентів, їх оплати, факт сплати позивачем податку на додану вартість в ціні товару та факт використання позивачем зазначеного товару в господарській діяльності для виробництва власної продукції підтверджений дослідженими в судовому засіданні первинними документами. Зазначені факти спростовані відповідачем в судовому засіданні. Натомість, за даними планових виїзних перевірок позивача з питань дотримання позивачем податкового законодавства, в процесі яких проводилась інвентаризація товарно-матеріальних цінностей, не встановлено їх надлишків або нестач (стор 6-7 Акту перевірки від 29.06.2010 року).

Відтак, суд вважає, що наявність у позивача податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства постачальниками товару (ПП «Продгарантія», ПП «Інтермолтехнологія» і ПП «Інтерспоживпостач»), які засвідчують факт поставки масла селянського, є достатньою підставою для віднесення зазначених в них сум ПДВ до податкового кредиту відповідних звітних періодів.

Суд відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій з поставки масла селянського від ПП «Продгарантія», ПП «Інтермолтехнологія» і ПП «Інтерспоживпостач», та, відповідно, відсутності у позивача права на формування валових витрат та податкового кредиту за цими операціями, які ґрунтуються на Постанові Богунського районного суду м.Житомира від 16.02.2012 року та поясненнях водіїв, прізвища яких зазначені в товарно-транспортних накладних на перевезення товару від його постачальників в м.Києві до позивача в м.Старокостянтинові, у зв'язку з викладеним нижче.

В силу ч. 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 72 КАС України вирок суду у кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалено вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Постановою Богунського районного суду м.Житомира від 16.02.2012 року у кримінальній справі №1-п-292/2012 по обвинуваченню ОСОБА_5 за ст.205 ч.1 і ч.2,ст.358 ч.2 та ст.366 ч.2 Кримінального кодексу України встановлено, що ПП «Продгарантія», ПП «Інтермолтехнологія» і ПП «Інтерспоживпостач» створені громадянином ОСОБА_5 з метою зайняття фіктивним підприємництвом, без наміру здійснювати господарську діяльність.

Зазначеною постановою Богунського районного суду також встановлено, що ОСОБА_5 не мав та не має зв»язку з діяльністю зареєстрованих на нього підприємств і таким чином не може в будь-який спосіб впливати на їх діяльність.

Тому, порушення засновником ПП «Продгарантія», ПП «Інтермолтехнологія» і ПП «Інтерспоживпостач» порядку реєстрації юридичної особи не є імперативною ознакою протиправності її діяльності та не може розцінюватися як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних такою особою.

Постановою Богунського районного суду встановлений факт оформлення ОСОБА_5 від імені ПП «Інтерспоживпостач» ряду податкових та видаткових накладних з недостовірними відомостями щодо поставки товару для ВАТ «Молочник».

Водночас, обставини щодо здійснення спірних господарських операцій між позивачем та ПП «Продгарантія», ПП «Інтермолтехнологія» і ПП «Інтерспоживпостач» не досліджувалися у кримінальній справі №1-п-292/2012, а відтак саме по собі здійснення ОСОБА_5 реєстрації названих товариств без мети реального провадження підприємницької діяльності та номінальність його керівництва цими товариствами, установлена у названій кримінальній справі, не може слугувати беззаперечним доказом безтоварності спірних господарських операцій.

Аналогічну позицію висловив Вищий адміністративний суд України у постанові від 03.04.2013 року по справі N К/9991/38114/12.

Суд враховує, що під час перевірки відповідачем не з»ясовувався факт належності ОСОБА_5 підпису на видаткових і податкових накладних, якими оформлені поставки товару від ПП «Продгарантія» і ПП «Інтерспоживпостач», а також факт його участі у передачі товару перевізнику для перевезення від імені цих постачальників.

Відповідач не підтвердив і не спростував з посиланням на докази факт підписання зазначених документів іншими особами. Всупереч вимогам ч.2 ст.71 КАС України відповідач також не довів, що зазначені в податкових та видаткових накладних, виписаних ПП «Продгарантія» і ПП «Інтерспоживпостач» , відомості щодо поставки позивачеві масла селянського від зазначених контрагентів є недостовірними. Суд встановив, що під час документальної перевірки позивача, за наслідками якої прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, перевіряючі взагалі не з»ясовували фактичну наявність у позивача товару (масла вершкового) у обсягах, зазначених у видаткових накладних, оформлених спірними контрагентами. Натомість попередніми плановими виїзними перевірками позивача за вказаний період не встановлено будь-яких порушень податкового законодавства щодо формування валових витрат та податкового кредиту за вказаними операціями, в тому числі і щодо відображення в податковому обліку первинних документів, оформлених з порушенням вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Проте, суд вважає, що платник не повинен та не має можливості встановлювати автентичність та приналежність підписів на кожному документі, оформленому контрагентом належним чином, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності; на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування добросовісності його контрагентів.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні.

Досліджуючи пояснення водіїв, прізвища яких зазначені в товарно-транспортних накладних, якими оформлене перевезення товару від його постачальників в м.Києві до позивача в м.Старокостянтинові, на предмет відповідності їх вимогам ст. 69 КАС України суд вважає їх такими , що не відповідають вимогам щодо належності та допустимості доказів в адміністративний справі і мають для суду наперед встановленої сили, оскільки:

зазначені пояснення відібрані працівникам податкової міліції в межах розслідування кримінальної справи, а не надані в судовому засіданні з дотриманням ст.65 КАС України;

пояснення цих осіб щодо неналежності їм підпису на товарно-транспортних накладних, не підтверджені висновками почеркознавчої експертизи;

під час перевірки не з»ясовувася факт належності підписів на товарно-транспортних накладних іншим особам;

відповідачем не надані докази, що свідчать про обізнаність позивача про зазначення в товарно-транспортних накладних недостовірних відомостей щодо прізвищ водіїв.

Посилаючись на підписання невстановленими особами товарно-транспортних накладних, якими оформлене перевезення масла селянського від його постачальників (ПП «Продгарантія» і ПП «Інтерспоживпостач»), відповідач позбавив позивача права на формування валових витрат та податкового кредиту за наслідками операцій з поставки товару від зазначених контрагентів, поклавши фактично на позивача обов»язок щодо перевірки зазначених в товарно-транспортних накладних персональних даних осіб, з якими позивач не має жодних відносин.

Суд встановив, що відповідно до договору про надання транспортно-експедиційних послуг №21 від 04.05.2009 року перевезення вантажу від ПП «Продгарантія» і ПП «Інтерспоживпостач» на замовлення та за рахунок позивача здійснювало ТОВ «Укрпродукт Логістик» власним та орендованим транспортним, а також з залученням інших перевізників. В силу р.2 договору №21 від 04.05.2009 року обов»язки щодо надання транспортних засобів для перевезення вантажу, отримання вантажу для перевезення від постачальників, супроводження вантажу під час його перевезення та збереження його цілісності і передачі його позивачеві покладені на ТОВ «Укрпродукт Логістик».

На кожну партію товару, постачальниками якого були ПП «Продгарантія» і ПП «Інтерспоживпостач», позивач отримав від ТОВ «Укрпродукт Логістик» податкову та видаткову накладну на поставку товару та товарно-транспортну накладну на його перевезення. Після отримання від перевізника товару позивач здійснював оплату наданих ТОВ «Укрпродукт Логістик» послуг з перевезення.

В процесі перевірки відповідач не дослідив та не відобразив в акті перевірки правомірність включення позивачем на підставі зазначених товарно-транспортних накладних до валових витрат та податкового кредиту вартості послуг з перевезення товару від спірних контрагентів, виконавцем яких є ТОВ «Укрпродукт Логістик». Відносини між позивачем та експедитором - ТОВ «Укрпродукт Логістик» щодо перевезення товару взагалі не досліджувались перевіряючими.

На запит суду ТОВ «Укрпродукт Логістик» повідомило, що перевезення вантажу від ПП «Продгарантія», ПП «Інтермолтехнологія» і ПП «Інтерспоживпостач», місцем навантаження якого було м.Київ, здійснювалось автотранспортом ТОВ «Укрпродукт Логістик» до м.Житомира, де проводилось перевантаження вантажу на автотранспорт приватних підприємців, які на замовлення ТОВ «Укрпродукт Логістик» в послідуючому перевозили зазначений вантаж га адресу ДП «Старокостянтинівський молочний завод» (лист №1206 від 02.07.2013 року).

Свідок ОСОБА_6, зазначений в товарно-транспортних накладних як перевізник товару, вантажовідправником якого було ПП «Продгарантія», в судовому засіданні підтвердив факт існування договірних відносин між ним та ТОВ «Укрпродукт Логістик» з виконання послуг з перевезення вантажів, в тому числі з м.Києва та з Житомира. ОСОБА_6 зазначив, що його пояснення щодо відсутності перевезень вантажу від ПП «Продгарантія», ґрунтуються на відсутності у нього в архіві документів, які підтверджують такі перевезення та оплати цих послуг з боку їх замовника - ТОВ «Укрпродукт Логістик». При цьому, сам свідок не пам»ятає, чи відбувались насправді зазначені перевезення.

Суд вважає, що недоліки товарно-транспортних накладних на перевезення товару не є доказом відсутності поставки зазначеного в них товару. Жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що товарно-транспортні накладні є єдиними документами, які підтверджують факт поставки товару від продавця до покупця і у випадку їх відсутності покупець товару позбавлений права на включення до податкового кредиту податку на додану вартість, вказаного в податковій накладній, виписаній постачальником товару.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Досліджені судом докази свідчать проте, що господарські операції з придбання від ПП «Продгарантія», ПП «Інтермолтехнологія» і ПП «Інтерспоживпостач» масла селянського в 2010 році спричинили зміни в структурі активів позивача та його зобов»язань.

Суд не бере до уваги доводи відповідача щодо відсутності ПП «Продгарантія», ПП «Інтермолтехнологія» і ПП «Інтерспоживпостач» за місцезнаходженням на дату проведення перевірки, як підставу для позбавлення позивача права на формування валових витрат та податкового кредиту за наслідками господарських операцій з зазначеними контрагентами, оскільки задовго до проведення перевірки господарські відносини позивача з цими контрагентами, в тому числі розрахунок за придбаний товар, завершились. При цьому відповідачем не надано жодного доказу відсутності господарської діяльності цих контрагентів на дату поставки товару, факт якої підтверджений дослідженими судом первинними документами.

На час здійснення господарських операцій, а також на дату судового розгляду спору ПП «Продгарантія», ПП «Інтермолтехнологія» і ПП «Інтерспоживпостач» перебувають в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Станом на дату укладання спірних договорів та передачі товару до ЄДР були також внесені відомості щодо керівників цих підприємств, їх підписами засвідчені первині документи на поставку товарів від цих контрагентів.

Статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-ІV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" установлено нижченаведене. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, що підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

За таких обставин позивач, як покупець товару, не може нести відповідальність можливу недостовірність відомостей, наведених у зазначеному реєстрі.

Відповідно до вимог ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарської відповідальності учасника господарських відносин є вчинене таким суб'єктом господарське правопорушення. У силу частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним ужито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. При цьому слід ураховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.

Відповідачем не наведено та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість формування податкового кредиту -як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

За таких обставин позивач, як покупець товару та послуг, не може нести відповідальність ні за несплату податків його контрагентом, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі.

В силу п.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Пунктом 6 Порядку передбачено, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд також враховує, що всупереч вимогам гл.8 ПК України та Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, акт перевірки №189/2201/31952591 від 20.02.2013 року, на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, базується не на дослідженні первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку позивача, що підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, а на актах планових перевірок позивача від 07.09.2010 року №0929/231/31952591 за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року і від 29.06.2011 року №724/231/31952591 за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року, постанові Богунського районного суду м.Житомира від 24.02.2012 року, який не досліджував взаємовідносини між позивачем та спірними контрагентами, та поясненнях водіїв.

Проте, зазначеними вище плановими перевірками позивача не встановлено жодних порушень податкового законодавства в частині формування валових витрат та податкового кредиту за наслідками господарських операцій з придбання від від ПП «Продгарантія», ПП «Інтермолтехнологія» і ПП «Інтерспоживпостач» масла селянського.

Частиною 2 статті 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

В свою чергу діюче законодавство, не ставить право платника податку на віднесення до складу валових витрат або податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань зі сплати ними сум податку, дотримання правил ведення господарської діяльності тощо.

Чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на відображення витрат та податкового кредиту.

Відповідно до ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами , в тому числі не нарахування і несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст.9 Конституції України. Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту у зв»язку з придбанням товарів та робіт у випадку, коли останній має необхідні документальні підтвердження розміру таких витрат і податкового кредиту (рішення Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10).

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення його контрагентами вимог податкового законодавства та невідображення в податковому обліку операцій з поставки товару позивачеві, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене відповідач не довів правомірність спірних податкових повідомлень-рішень. В той же час позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підлягають до задоволення.

З урахуванням положень ст.94 КАС України понесені позивачем судові витрати слід стягнути з Державного бюджету України.

Керуючись Конституцією України, законами України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств» та ст.ст. 11, 70, 71, 94, 99, 158 - 163, 186, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення- рішення Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області від 11.03.2013 року №0000152200, №0000142200 і №30000132200.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 05 липня 2013 року

Суддя/підпис/О.К. Ковальчук"Згідно з оригіналом" Суддя