Рішення № 32262804, 19.06.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2013 р. справа № 5015/2932/11

За позовом: ТзОВ "БІНП ЛТД"

Відповідач 1: Галицька районна адміністрація ЛМР

Відповідач 2: Львівська міська рада

про визнання права власності,

Суддя Фартушок Т.Б.

Секретар Чеботар Є.О.

Представники:

Позивача: не з'явився;

Відповідача 1: Білецька Т.В. - представник, довіреність в матеріалах справи;

Відповідача 2: Савка Ю.Г. - представник, довіреність в матеріалах справи

Суть спору:

Позовну заяву подано товариством з обмеженою відповідальністю "БІНП ЛТД" до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно - будівлю торгівельного павільйону літ.А-2 загальною площею 296,5м2 у м.Львівові по вул.Шпитальній, 2.

Рішенням господарського суду Львівської області від 22.02.2011р. у справі №15/254 позовні вимоги задоволено повністю та визнано за товариством з обмеженою відповідальністю "БІНП ЛТД" право власності на об'єкт нерухомого майна - будівлю торгівельного павільйону літ.А-2 загальною площею 296.5м2 у м.Львові по вул..Шпитальна,2.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.05.2011р. рішення господарського суду Львівської області від 22.02.2011р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.11.2012р. у справі №15/254(2010) постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.05.2012 скасовано, справу №5015/293211 15/254 (2010) передано на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.12.2012р. Львівську міську раду переведено у статус відповідача-2.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.01.2013р. рішення господарського суду Львівської області від 22.02.2011р. залишено без змін, а апеляційні скарги Львівської міської ради та Галицької районної адміністрації Львівської міської ради - без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.04.2013р. у справі №5015/2932/11 15/254(2010) постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.01.2013р. та рішення господарського суду Львівської області від 22.02.2011р. скасовано, справу №5015/293211 15/254 (2010) передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Скасовуючи попередні судові рішення Вищий господарський суд України у постанові від 15.04.2013р. зазначив, що судами попередніх інстанцій не досліджено тверджень Відповідача 2 про те, що Позивачем здійснено самочинне будівництво на земельній ділянці, яка не надавалася Відповідачем 2 для будівництва об'єкта нерухомості, та не надано оцінки запереченням на позов Відповідача 2 про те, що згідно викопіювання з плану міста Львова М1:500, з нанесенням червоних ліній на вул.Шпитальна, 2, через зведену Позивачем будівлю павільйону проходить червона лінія вулиці. 20.07.2011р. між Відповідачем 2 та Позивачем укладено договір оренди землі №Г-1038, пунктом 2 якого передбачено, що орендодавець передає орендарю в строкове платне користування земельну ділянку на вул.Шпитальній, 2 загальною площею 0,0183 га для обслуговування павільйону, а в пункті 17 цього договору вказано, що забороняється самовільна забудова земельної ділянки. Пунктом 26 даного договору на орендовану земельну ділянку встановлено обмеження: обмеження управління архітектури про наявність містобудівельних обмежень щодо користування земельною ділянкою від 02.07.2010р. №5-6785/2401, згідно яких управління архітектури погоджує надання земельної ділянки площею 0,0183га (в т.ч. у межах червоних ліній площею 0,0043га) в тимчасове користування на умовах оренди для обслуговування павільйону на вул.Шпитальній, 2, а будь-яке капітальне будівництво на цій земельній ділянці забороняється.

Також, ухвалою господарського суду Львівської області від 25.10.2011р. за заявою Львівської міської ради про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Львівської області від 22.02.2011р. у справі №15/254 (2010) рішення суду залишено без змін. Дана ухвала залишена в силі постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.11.2011р. у справі №5015/2932/11 15/254 (2010).

На новому розгляді справа отримала №5015/2932/11. Ухвалою господарського суду Львівської області від 30.04.2013р. у справі №5015/2932/11 прийнято справу до провадження, порушено провадження у справі та призначено справу на новий розгляд у судовому засіданні на 11год. 10хв. 21.05.2013р.

Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі від 21.05.2013р., 11.06.2013р. В судовому засіданні 19.06.2013р. оголошувалась перерва в межах дня розгляду справи.

Протягом розгляду справи представникам Сторін по явці оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20,22,28,38 ГПК України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20,22,28,38 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Клопотань про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку ст.81 ГПК України, сторонами не заявлено.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання.

Згідно клопотання від 18.05.2013р. та довіреності представник Позивача ознайомилась з матеріалами справи.

20.05.2013р. від Позивача надійшло клопотання про слухання справи без участі представника та підтримання позовних вимог в повному обсязі.

19.06.2013р. від Позивача надійшло пояснення по справі.

Представник Відповідача 1 в судове засідання з'явилась, проти позову заперечила повністю, подала довіреність на право здійснення представництва.

Протягом розгляду справи Відповідачем 1 подано відзив на позовну заяву з додатком згідно опису.

Представник Відповідача 2 в судове засідання з'явилась, проти позову заперечила повністю.

Протягом розгляду справи Відповідачем 2 подано пояснення (відзив) по справі; повідомлення про відсутність обставин, передбачених п.2 ч.1 ст.62 ГПК України.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.43 ГПК України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1,2 ст.43 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) ГПК України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

10.02.2006р. між Позивачем (Орендар) та Відповідачем 2 (Орендодавець) укладено договір оренди землі, за яким Позивач отримав в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 4610136600:03:001:0018) загальною площею 0,0183 га за адресою м.Львів, вул.Шпитальна, 2, на якій знаходиться металева споруда для встановлення тимчасового павільйону з легких конструкцій з благоустроєм прилеглої території (далі - Договір). Договір укладено на 5 років до 20.10.2010р. (п. 8). Термін оренди вказаної земельної ділянки продовжено, що підтверджено витягом з протоколу пленарного засідання 18-ї сесії Львівської міської ради 5-го скликання від 30.09.2010р.

Рішенням Львівської міської ради від 19.09.2008р. №978 "Про проектування і встановлення ТзОВ БІНП ЛТД тимчасового збірно-розбірного павільйону (закладу громадського харчування) на вул. Шпитальній, 2 без права капітального будівництва та без оформлення права власності на павільйон", Позивачу надано дозвіл на проектування та розміщення на орендованій земельній ділянці тимчасового збірно-розбірного павільйону (закладу громадського харчування) загальною площею 93,50м2. На підставі даного рішення Проектно-будівельною фірмою "Будрієс" за замовленням Позивача виготовлено робочий проект павільйону, який погоджено відповідними спеціалізованими установами, зокрема: Управлінням з питань наглядово-профілактичної діяльності ГУМНС України в Львівській області, Управлінням охорони історичного середовища, Управлінням архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради, Держсанепідемслужбою. В процесі проведення будівельних робот Позивач відхилився від проекту будівництва та збільшив площу павільйону без зміни площі забудови. При цьому проведено монтаж та залиття монолітного фундаменту споруди та надбудовано третій поверх. Відповідно, площу споруди збільшено з 93,50м2 до 296,50м2, що підтверджується технічним паспортом на тимчасовий збірно-розбірний павільйон літ.А-2.

Позивач посилається на те, що вказана будівля збірно-розбірного павільйону внаслідок відхилення від проекту є об'єктом нерухомості.

Відповідно до технічного звіту №19-10-10-ТО від 05.10.2010р. за результатами обстеження і оцінки технічного стану будівлі встановлено, що споруда має сталий стан каркасу без будь-яких змін геометричних об'ємно-планувальних і конструктивних параметрів всієї будівлі, будівля придатна до подальшої експлуатації за призначенням. За результатами обстеження і оцінки технічного стану будівлі порушень будівельних норм і правил не встановлено.

02.12.2010р. Позивач звернувся у відділ приватизації державного житлового фонду Галицької районної адміністрації Львівської міської ради із заявою щодо оформлення права власності на збудований заклад громадського харчування. Однак, листом від 21.12.2010р. Позивачу відмовлено у видачі свідоцтва з огляду на те, що відповідно до рішення ВК Львівської міської ради №114 від 27.02.2009р., право власності на тимчасові збірно-розбірні павільйони не оформляється.

Суд також зазначає, що 20.07.2011р. між Відповідачем 2 (Орендодавцем) та Позивачем (Орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець на підставі ухвал Львівської міської ради №899 від 07.06.2007р. "Про затвердження Положення про організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення у м.Львові", №2712 від 18.06.2009р. "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м.Львова", №369 від 31.03.2011р. "Про деякі питання нарахування та сплати за землекористування у зв'язку із введенням в дію у 2011 році грошової оцінки земель м.Львові" та ухвали Львівської міської ради №3992 від 30.09.2010р. "Про продовження ТзОВ "БІНП ЛТД" терміну оренди земельної ділянки на вул.Шпитальній, 2" надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у м.Львові на вул.Шпитальній,2 для обслуговування павільйону. Пунктом 8 вказаного договору передбачено, що договір укладено на 5 років до 30 вересня 2015 року.

Відповідно до п.2 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Правові наслідки самочинної забудови, встановлюються ст.376 ЦК України.

Так, відповідно до ч.1 ст.376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Ч.ч.3,5 ст.376 ЦК України, визначено що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

З матеріалів справи вбачається відсутність доказів заперечень зі сторони власника земельної ділянки, натомість, Львівська міська рада пролонгувала термін договору оренди земельної ділянки. При чому суд враховує, що станом на час подання позову договір оренди земельної ділянки між Позивачем та Відповідачем 2 чинний та враховує наявність договору оренди земельної ділянки.

При цьому, як вбачається з технічного звіту №19-10-10-ТО, проведеного станом на 05.10.2010р. ТзОВ "Експерттранском", технічний стан будівлі відповідає встановленим нормам і правилам, що також свідчить про непорушення таким будівництвом прав чи інтересів інших осіб.

Крім того, наявність в справі зареєстрованої в держархбудінспекції (компетентному органі) декларації про готовність об'єкту до експлуатації свідчить про визнання нею (а відтак державою) факту будівництва нерухомого майна, яке здійснене у відповідності до будівельних норм і правил (в тому числі і правил відповідності забудови містобудівній документації).

Щодо доводів Відповідачів про те, що приміщення, на яке господарським судом Львівської області визнано право власності не відноситься до нерухомим майна, а відтак не може бути на нього визнане право власності, суд зазначає наступне.

Стаття 181 ЦК України визначає, що об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення відносяться до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість).

Відповідно до ст.182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно із ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В матеріалах справи наявні висновки ТзОВ "Експерттранском" та ОКП Львівської обласної ради "БТІ та ЕО", які свідчать що будівля торгівельного павільйону літ.А-2 загальною площею 296.5м2 у м.Львові по вул.Шпитальна,2 розташована на земельній ділянці і переміщення його є неможливим без знецінення та зміни його призначення, а відтак, в силу вимог ст.181 ЦК України, відноситься до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість).

Щодо доводів Відповідачів про те, що Позивач здійснив самочинне будівництво на земельній ділянці, яка не надавалася Львівською міською радою для будівництва об'єкта нерухомості та заперечень з цього приводу суд зазначає наступне.

Як зазначено вище, згідно ст.376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил; право власності на самочинно збудоване майно може бути за рішенням суду визнано за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

20.07.2011р. між Відповідачем 2 (Орендодавцем) та Позивачем (Орендар) укладено договір оренди землі (далі - Договір оренди від 20.07.2011р.), відповідно до якого орендодавець на підставі ухвали Львівської міської ради №3992 від 30.09.2010р. "Про продовження ТзОВ "БІНП ЛТД" терміну оренди земельної ділянки на вул.Шпитальній,2" надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у м.Львові на вул.Шпитальній,2 для обслуговування павільйону. Пунктом 8 вказаного договору передбачено, що договір укладено на 5 років до 30 вересня 2015 року; договір зареєстровано в Управлінні Держкомзему у м.Львові за №461010004000332.

В договорі оренди від 20.07.2011р. зазначено призначення оренди «обслуговування павільйону».

При цьому, як зазначалось вище, згідно технічного паспорта, складеного ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» ще станом на 25.08.2010р. за адресою м.Львів, вул.Шпитальна, 2 у м.Львові знаходилась будівля торгівельного павільйону літ. «А-2».

Відтак, Львівська міська рада, виносячи ухвалу №3992 від 30.09.2010р. «Про продовження ТзОВ «БІНП ЛТД» терміну дії договору оренди земельної ділянки на вул.Шпитальна, 2 у м.Львові» та укладаючи Договір оренди від 20.07.2011р., надала Позивачу земельну ділянку під уже збудоване нерухоме майно, а саме будівлю торгівельного павільйону літ «А-2», загальною площею 296.5м2, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Шпитальна, 2, чим визнала право Позивача на оспорюваний об'єкт нерухомості.

Суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012р. №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» (далі - Постанова Пленуму), що будівництвом об'єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об'єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової й громадської забудови, зокрема, наданій для ведення городництва, сінокосіння, випасання худоби тощо, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка під оспорюваним об'єктом нерухомості віднесена до земель громадської та житлової забудови.

Як зазначено у п.14 Постанови Пленуму, на підставі частини третьої статті 376 ЦК суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу.

Позиція суду також підтверджується п.15 Постанови Пленуму, у відповідності до якого: виходячи зі змісту частини третьої статті 376 ЦК України, при доведенні визначених нею умов суд може визнати право власності на самочинно збудоване майно також за особою, яка його збудувала якщо після закінчення будівництва земельну ділянку цій особі було передано у власність або надано у користування, відповідно до її цільового призначення.

Крім того суд зазначає, і аналогічне зазначено у п.18 Постанови Пленуму, що при вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на підставі частини третьої статті 376 ЦК України не повинно враховуватись час передачі земельної ділянки у власність або надання її у користування, у тому числі в період розгляду справи, оскільки такі дії свідчать про визнання за позивачем права на забудову з боку власника (користувача) земельної ділянки; у п.18 Постанови Пленум також зазначено, що якщо під час розгляду справи позивачеві відповідно до законодавства України було надано земельну ділянку, суд має оцінювати зазначені дії відповідача як визнання позову Відповідачем.

Відтак, врахувавши доводи Відповідачів, суд зазначає, що земельна ділянка була надана Позивачу із належним цільовим призначенням - землі громадської та житлової забудови, Львівська міська рада погодилася з тим, що на ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна (оспорюваний Відповідачами об'єкт), що випливає із підписаного в 2011 році договору оренди землі; також наведеним (укладеним договором оренди з вже збудованим об'єктом нерухомого майна), як зазначено вище, Відповідач 2 погодився та ствердив, що його права чи охоронювані законом інтереси не порушені.

Крім того, щодо зазначення у п.17 договору оренди від 20.07.2011р. про заборону самовільної забудови, та встановлених п.26 договору обмежень суд додатково зазначає, що згідно п.2 договору оренди від 20.07.2011р., земельна ділянка надавалась під вже наявну забудову, а будівництво (внаслідок якого збільшилась площа приміщення) здійснене Позивачем, як вбачається з вищенаведеного в мотивувальній частині рішення, до моменту укладення договору оренди від 20.07.2011р., відтак, дане положення договору не може поширюватись на обставини, що виникли до моменту набрання ним чинності, оскільки на час здійснення Позивачем будівництва такі положення договору оренди від 20.07.2011р. не існували, чинними не були.

Щодо доводів Відповідачів про те, що згідно викопіювання з плану міста Львова з нанесенням червоних ліній на вул.Шпитальна, 2, через зведену Позивачем будівлю павільйону проходить червона лінія вулиці суд додатково зазначає наступне.

Згідно висновків ДП Державний інститут проектування «Містопроект» вулиця Шпитальна, згідно затвердженого генерального плану м.Львова, відноситься до вулиць місцевого значення.

Відповідно до генерального плану міста, затвердженого ухвалою 18-тої сесії 5-го скликання Львівської міської ради від 30.09.2010р. №3924 «Про затвердження містобудівної документації «Корегування генерального плану м.Львова», Генеральний план вул.Шпитальна та вул.Куліша відносить до вулиць місцевого значення, а п.7.32 ДБН 360-92 рекомендує для вулиць та доріг місцевого значення приймати ширину вулиці в межах червоних ліній 15-25 м. Ширина вулиці Шпитальна на відрізку від вул.Куліша до вул.Городоцької становить 35 метрів, отже розташування будівлі торгівельного павільйону відповідає вимогам ДБН-92.

У відповідності до ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», червоні лінії - визначені в містобудівній документації щодо пунктів геодезичної мережі межі існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданів, які розділяють території забудови та території іншого призначення. Відповідач зазначає, що в генеральному плані міста по несуттєвій частинці нерухомого майна проходять червоні лінії.

Згідно ст.17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Згідно даного Закону генеральний план міста затверджується органом місцевого самоврядування (Львівською міською радою).

Однак, Львівська міська рада підписала в 2011 році договір оренди землі, в якому погодилася із тим, що на орендованій землі знаходиться об'єкт нерухомого майна, частинка якого, на її думку, перебуває в межах червоних ліній. Отже, погодившись із цим Львівська міська рада (як орган, який схвалює генплан міста) ствердила те, що з точки зору довгострокової стратегії дана ділянка під нерухомим майном немає перспективи розширення. Наведене підтверджується наявним в матеріалах справи листом Департаменту містобудування Львівської міської ради від 13.10.2011р., з якого вбачається невідповідність червоних ліній на вулиці, на якій знаходиться об'єкт нерухомого майна, вимогам ДБН, і можливість зміни таких.

Враховуючи вищенаведене в мотивувальній частині рішення, дослідивши всі матеріали справи, врахувавши зазначені у постанові Вищого господарського суду України від 15.04.2013р. вказівки, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову повністю.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

19.06.2013 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 21.06.2013р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідачів рівними частинами.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами ст.ст. 4-3, 4-7, 20, 22, 28, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 69, 75, 82-87, 115-116 ГПК України, - суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати за товариством з обмеженою відповідальністю "БІНП ЛТД" (м. Львів, пр.В.Чорновола,95/52, код ЄДРПОУ 19329381) право власності на нерухоме майно -будівлю торгівельного павільйону літ. А-2 загальною площею 296,5 кв.м. у м. Львові по вул. Шпитальна, 2.

3. Стягнути з Галицької районної адміністрації Львівської міської ради (м.Львів, вул.Ф.Ліста,1, код ЄДРПОУ 20847537) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "БІНП ЛТД" (м.Львів, пр.В.Чорновола,95/52, код ЄДРПОУ 19329381) 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя Фартушок Т.Б.