Ухвала суду № 32261040, 21.05.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2013 р.Справа № 2а-11293/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представника позивач Кириченка Н.В., представника відповідача Доценка Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2012р. по справі № 2а-11293/12/2070

за позовом Казенного підприємства "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод"

до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Казенне підприємство "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби, в якому проси скасувати податкове повідомлення-рішення №0000102210 від 05.06.2012 р.; податкове повідомлення-рішення від 05.06.2012 р. №0000092210 на суму збільшеного грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем - 63024 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1 грн.

16.11.2012 року постановою Харківського окружного адміністративного суду адміністративний позов Казенного підприємства "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволений.

Скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.06.2012 року № 0000102210.

Скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.06.2012 року № 0000092210 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем -63024,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 1,00 грн.

Відповідач, не погодившись з зазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про порушення судом ст. ст.7, 9 КАС України, ст. 129 Конституції України, ч.1,5 ст.203, п.1-2 ст.215, ст..228 ЦК України, п.1.20.51 ,п.1.32 ст.1, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 , пп.5.3.1- 5.3.2, 5.3.9 п.5.9. ст..5 , пп.8.1.2 п.8.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; пп.14.1.36 п.14 ст.14, п.135.1 ст.135, ст..137, п.138.1,138.8 ст.138, ст..144, п.150.1 ст.150 ПК України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 18.04.2012 р. по 15.05.2012 р. працівниками Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку підприємства позивача.

22.05.2012 року за результатами перевірки складено акт №335/22/08326540, яким встановлено порушення позивачем ч.1,5 ст.203, п.1-2 ст.215, ст..228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, з ТОВ "Техцентр "Вектор", ТОВ фірма "Ліон"; п.1.20.51 ,п.1.32 ст.1, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 , пп.5.3.1- 5.3.2, 5.3.9 п.5.9. ст..5 , пп.8.1.2 п.8.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; пп.14.1.36 п.14 ст.14, п.135.1 ст.135, ст..137, п.138.1,138.8 ст.138, ст..144, п.150.1 ст.150 ПК України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток та заниження податку на прибуток.

На підставі висновків акту перевірки ДПІ у Зміївському районі прийнято податкове повідомлення - рішення від 05.06.2011 року № 0000102210, яким позивачеві зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2046292,00 грн. та податкове повідомлення - рішення від 05.06.2011 року №0000092210, яким підприємству збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 63024,00 грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 5973,00 грн.

Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх правомірності, обґрунтованості та дійшов висновку про прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для їх скасування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до п.5.1, 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.1.6, 1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом, а податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку у звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим законом.

Підпунктом 7.2.4. пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено , що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку, у порядку, передбаченому ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

Статтею 9 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено реєстрацію осіб як платників податку на додану вартість податковим органами.

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у якому визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно із п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п. 3.4. Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року № 166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.07.1997 року за № 250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, достовірність даних підтверджується: підписом платника, якщо платник - фізична особа, в інших випадках (особа, яка визначена як платник податку на додану вартість, крім фізичних осіб) - підписами відповідальних посадових осіб (керівника, головного бухгалтера) та печаткою, а в разі подання декларації в електронній формі - електронним підписом осіб (які підписують декларацію), зареєстрованим у порядку, визначеному законодавством.

Згідно із п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, законодавством встановлено правило першої події. Підприємство має право отримати податковий кредит або у разі сплати коштів, або отримання податкової накладної. Такому правилу кореспондується правило визначення податкового зобов'язання, згідно з яким датою виникнення податкового зобов'язання вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.01.2011 року позивачем укладено договори з ТОВ "Техцентр Вектор" № 27/15 на поставку комплектуючих до ЗИЛ-131,поставка здійснюється шляхом самовивозу (а.с.12-13, т.2).

20.02.2011 року позивачем укладено договір з ТОВ "Ліон" № 27/50 на поставку комплектуючих до ЗИЛ-131,поставка здійснюється шляхом самовивозу (а.с.24-25, т.2).

На підтвердження реальності господарських операцій, позивачем надані до суду платіжні доручення (а.с.17,30,32,34, т.2), з яких встановлено факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти.

А ні до суду першої, а ні до суду апеляційної інстанції відповідачем не надано доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб).

Факт отримання товару, взяття його на облік та подальшого використання підтверджується наявними у матеріалах справи накладними, рахунками фактурами, картами складського обліку матеріалів та актами списання ТМЦ (а.с.15-16,22-23,27-29,31,33,35,38-41, т.2).

Перевезення товару, тобто реальність господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення товару, підтверджується приєднаними до матеріалів справи товарно-транспортними накладними та шляховими листами (а.с.20-21,36-37,т.2).

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що первинні документи, які містяться в матеріалах справи, відповідають вищезазначеним нормам закону та підтверджують реальне проведення між сторонами господарських операцій та засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товарів та послуг за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, оскільки безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто, вибули з його власності.

Таким чином, висновок податкового органу в акті перевірки про невідповідність первинних документів по вищезазначеним господарським операціям вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, колегія суддів вважає помилковим.

З приводу викладеного в акті судження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Техцентр "Вектор", ТОВ фірма "Ліон" , колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.202 Цивільного Кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин повинен відповідати вимогам зазначеним у ст.203 Цивільного Кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст. 228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валовий дохід та податкові зобов`язання з ПДВ, належать до виключного прерогативи судових органів.

З огляду на приписи п.п. 5.2, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772, колегія суддів дійшла висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

З матеріалів справи судом апеляційної інстанції не встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентами договори про поставку комплектуючих оспорювались в судовому порядку, таких, що набули законної сили, рішень судів з приводу визнання зазначеного договору недійсним, в матеріалах справи відсутні.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів, при виконанні вимог ст.11 КАС України, не виявлено.

Колегія суддів відмічає, що як позивач, так і вищевказані контрагенти позивача на час здійснення спірних господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи-суб`єкти підприємницької діяльності, що не заперечується відповідачем по справі, тобто, як позивач, так і його контрагент мали відповідний обсяг цивільної право - та дієздатності для укладення спірного договору.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що під час проведення перевірок відповідачем досліджувались первинні документи ТОВ "Техцентр "Вектор", ТОВ фірма "Ліон" на підтвердження реальності здійснених правочинів, натомість, усі документи, що підтверджують обставини здійснення зазначеним підприємством господарської діяльності в розрізі відносин з позивачем, наявні в матеріалах справи.

Згідно п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У відповідності до п. 5. 2. Порядку № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожними відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово - господарської діяльності та господарську операцію, в результаті якої здійснено порушення.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем в акті перевірки висновок про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Техцентр "Вектор", ТОВ фірма "Ліон" викладено без висвітлення конкретних обставин господарських операцій, які свідчать про неможливість факту їх здійснення, та без посилання на будь-які первинні документи, в зв`язку з чим, колегія суддів вважає такий висновок ДПІ таким, що зроблений з порушенням вимог Порядку № 984.

Крім того, матеріали справи не містять податкових повідомлень-рішень, якими б ТОВ "Техцентр "Вектор", ТОВ фірма "Ліон" були визначені податкові зобов'язання чи застосовані штрафні (фінансові) санкції за наслідками здійснення господарської операції з позивачем у справі.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність твердження податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з ТОВ "Техцентр "Вектор", ТОВ фірма "Ліон".

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність судження податкового органу щодо заниження валового доходу на суму 128102 грн., в т.ч. по рядку 01.2 Декларації 2 приріст балансової вартості запасів на 29017 грн. ( матеріальна складова у незавершеному виробництві) та на 18991 грн. матеріальна складова у готової продукції) відповідно до п. 5.9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; рядку 02 декларації "дохід від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг) в розмірі 48217 грн. та порушення п. 135.1 ст. 135, ст..137 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р.№ 2755-VІ із змінами та доповненнями.

Положеннями п. 5.9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). Витрати на виготовлення незавершеного виробництва та готової продукції відносяться до витрат встановлених п.5.2.1.Закону. Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Положеннями пункту 83.1. статті 83 ПК України передбачено, що для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення тощо.

Згідно з пунктом 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Крім того, приписами підпункту 135.2. статті 135 та підпункті 138.2. статті 138 ПК України, зазначено, що доходи та витрати платників податку на прибуток визначаються на підставі первинних документів, відповідно до вимог правил ведення бухгалтерського обліку.

Таким чином, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не на підставі актів перевірок, проведених іншими державними установами.

Перелік витрат, які не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку у розумінні приписів п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та ст.139 ПК України не містять підстав щодо не включення до валових витрат, витрат на виготовлення продукції, яка певний час зберігається на складі або на дату перевірки не визначено покупця вищевказаної продукції. Отже посилання податкового органу на те, що матеріальні витрати на виготовлення продукції підприємства-запаси використані не в господарській діяльності-суд вважає необґрунтованими.

Відповідно до ст.135.1 Податкового кодексу, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно ст. 135.2 Податкового кодексу, доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в акті перевірки не зазначено дохід від реалізації яких товарів, робіт, послуг не включено до рядку 02 декларації та на підставі яких первинних документів визначена сума доходу.

Відповідно до пункту 83.1. статті 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення тощо.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума доходу 48217 грн. відображена в акті перевірки безпідставно.

Правомірним є і висновок суду першої інстанції стосовно необґрунтованість твердження ДПІ у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби щодо завищення показників у рядку 04.1 Декларації "витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11"всього на суму 273237 грн. у першому кварталі 2011 року внаслідок реалізації виробленої продукції нижче собівартості та за цінами нижче „звичайних" та завищення показника у рядку 05.1 Декларації "Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів ( робіт, послуг)" за період з 01.04.2011 по 31.12.2011 року з загальній сумі 1545827 грн.

Як вбачається з акту перевірки, що працівниками податкової зафіксовано, що у першому кварталі 2011 року позивачем проводилася збиткова діяльність, реалізація продукції проводилася за ціною нижче повної собівартості: в лютому 2011 року - собівартість продукції складала 177482 грн., доходи від реалізації -52224,00 грн., у березні 2011 року собівартість продукції 216769 грн., доходи від реалізації 75456,00 грн.

Відповідно до п. 11,17 Положень (стандартів) бухгалтерського обліку № 16 „Витрати", який затверджено наказом Мінфіна № 318 від 31.12.99, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Таким чином, при проведенні перевірки відповідачем безпідставно включено до собівартості продукції адміністративні витрати та витрати на збут по реалізації основної продукції, що привело до збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.1.32 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність - будь яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до ст.76 Господарського Кодексу України - казенні підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких: законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам; основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава; за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів; переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним. Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється.

Пунктом 1.20 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що звичайною вважається ціна товарів, визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, то вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари передаються від продавця до покупця за взаємною домовленістю без будь-якого примусу, за умови, що сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про товари та ціни, які склалися на ринку ідентичних (однорідних) товарів.

Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм підпунктів 1.20.1 - 1.20.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

У вищезазначених нормативних документах наведено такі терміни: - "справедлива вартість" сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами (П(С)БО №19 "Об'єднання підприємств"); - "ринкова вартість" це вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу (Національний стандарт № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав"); - "чиста вартість реалізації запасів" очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію (П(С) БО № 9 "Запаси"). При цьому посилання на собівартість виготовленої продукції зазначені терміни не містять.

Відповідно до підпункту 1.20.6 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору. Згідно пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 зазначеного закону, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни покладається на податковий орган.

А ні в суді першої, а ні в суді апеляційної інстанції, відповідачем не доведено, на підставі яких документів визначено „звичайну ціну", щодо якої продукції, не зазначено по яким господарським операціям ціна не відповідає рівню звичайних цін.

При застосуванні звичайної ціни, відповідачем проведено розрахунок собівартості продукції, який не відповідає чинному законодавству, оскільки за змістом підпунктів 1.20.2, 1.20.6 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" звичайна ціна визначається, виходячи з рівня цін на відповідному ринку.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Пункт 1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачає, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Таким чином, Закон № 334/94 прямо передбачає право платника податків віднести витрати до складу валових витрат за фактом сплати коштів за товари (роботи, послуги), які придбаваються для їх подальшого використання у власній господарській діяльності і, як наслідок, відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" у такого платника податку виникає право на формування податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" не містить жодної норми, яка б вимагала віднесення до складу валових витрат лише витрати з придбання товарів, від продажу яких отримано прибуток. Законодавством не визначено обов'язку платника податку здійснювати лише прибуткову господарську діяльність, оскільки характерною ознакою господарської діяльності є її здійснення на власний ризик суб'єкта господарювання, що передбачає неоднозначність наслідків такої діяльності і не виключає її збитковості. Статтею 57 ГК України передбачено, що статут суб'єкта господарювання обов'язково повинен містити відомості про порядок розподілу збитків. Отже, Господарський кодекс України передбачає, що від ведення господарської діяльності можна отримати не лише прибуток, але і збитки, і від цього господарська діяльність не перестає бути господарською. Положення п. 1.32 ст. 1 Закону № 334/94, ст. ст. 3, 42 Господарського кодексу України, ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" встановлюють, що одержання прибутку не є неодмінним результатом і визначальною ознакою господарської діяльності, а є її метою, яка може як бути досягнутою, так і не бути досягнутою, при цьому суд зауважує, що жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що низькорентабельна господарська діяльність, не є господарською.

Відповідно до п.14.1.36 Податкового Кодексу, господарська діяльність діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

Посилання в акті перевірки на те що, підприємство порушило пп.14.1.36 Податкового Кодексу -є безпідставним, тому що головним критерієм визначення господарської діяльності -є отримання доходу. КП „ЗРЕМЗ" у перевіряємому періоді отримувало валовий доход від своєї господарської діяльності, що підтверджує п. 3.1.1 акту перевірки.

На аркушах 25-26 Акту перевірки зазначено, що КП "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" в перевіряємому періоді здійснювало реалізацію готової продукції, робіт (послуг) нижче повної собівартості в ІІ-ІV кварталі 2011 р., а саме : в ІІ кварталі (собівартість продукції - 177482 грн., доходи від реалізації 52224 грн.), в ІІІ кварталі 2011 р. (собівартість продукції -1411274 грн., доходи від реалізації 893872 грн.), в ІV кварталі 2011 р. (собівартість продукції - 1001530 грн., доходи від реалізації 213336 грн.). Суми зазначеної повної собівартості не відповідають сумам, зазначеним у таблиці (аркуш 25 акту). Зокрема, загальна сума витрат згідно до таблиці за ІІ квартал 2011 р. складає 1563658 грн., а не 177482 грн.

Як було обґрунтовано встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що суми доходів, зазначені в акті перевірки (аркуш 25-26) не співпадають з доходами від реалізації, що відображені у Додатку 2 до акту перевірки. Так, в акті перевірки (аркуш 25) доходи від реалізації за ІІ кв. 2011 р. склали 52224 грн., а в Додатку 2 до Акту загальна сума отриманого доходу за ІІ кв. складає 2159306,64 грн. (76750,45 + 57369,46 + 2025186,73). Також не співпадає сума доходу від реалізації за 3 та 4 квартали 2011 р..

За таких обставин, колегія суддів вважає неправомірними висновки податкового органу про завищення показників у рядку 04.1 Декларації "витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11"всього на суму 273237 грн. у першому кварталі 2011 року внаслідок реалізації виробленої продукції нижче собівартості та за цінами нижче „звичайних" та завищення показника у рядку 05.1 Декларації "Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів ( робіт, послуг) "за період з 01.04.2011 по 31.12.2011 року з загальній сумі 1545827 грн.

Щодо завищення рядка 04.2 Декларації "убуток балансової вартості запасів" за період з 01.01.2011 по 31.03.2011 р. у загальні й сумі 85746 грн.

Згідно бухгалтерських документів станом на 01.01.2011 року залишки балансової вартості запасів складали 3525141 грн., в т.ч. бухгалтерський рахунок 201 "сировина та матеріали" - 172126,44 грн, бухгалтерський рахунок 201/1"сировина та матеріали"- 1886,36 грн., бухгалтерський рахунок 203 "Паливо"- 12666,28 грн., бухгалтерський рахунок 204 "тара"- 1776,82 грн., бухгалтерський рахунок 206 "матеріали передані в переробку - 6691,50 грн., бухгалтерський рахунок 207 "Запасні частини"- 3311164,36 грн., бухгалтерський рахунок 209 "інші матеріали"- 18828,72 грн. Вказана сума відображена у рядку А1 "На складах (місцях зберігання)"на початок звітного періоду таблиці 1 додатка К1/1 до декларації з податку на прибуток підприємства за 1 квартал 2011 року (а.с.191, т.1)

Сума 339774 грн. відображена у рядку А2 "У незавершеному виробництві "на початок звітного періоду таблиці 1 додатка К1/1 до декларації з податку на прибуток підприємства за 1 квартал 2011 року складається з показників бух/ рах 23 "Виробництво"- 14487569,23 грн у т. ч матеріальна частина - 313629,43 грн., бух/ рах 26 "Продукція"- 131047,90 грн у т. ч матеріальна частина - 26145,10 грн.

Сума 17178 грн відображено у рядку А4 "малоцінні та швидкозношувані предмети" на початок звітного періоду таблиці 1 додатка К1/1 до декларації з податку на прибуток підприємства за 1 квартал 2011 року складається з показників бух/ рах 221 "малоцінні та швидкозношувані предмети" - 17178 грн.

Станом на 01.04.2011 року залишки балансової вартості запасів складали показники бухгалтерського рахунку 201 "сировина та матеріали"- 149136,18 грн., бухгалтерського рахунку 201/1"сировина та матеріали"- 4097,37 грн., бухгалтерського рахунку 203 "Паливо"- 5980,11 грн., бухгалтерського рахунку 204 "тара"- 0 грн., бухгалтерського рахунку 206 "матеріали передані в переробку - 6691,50 грн., бухгалтерського рахунку 207 "Запасні частини"- 3225798,14 грн., бухгалтерського рахунку 209 "інші матеріали"-52089,12 грн., яка відображена у рядку А1 "На складах (місцях зберігання)"на кінець звітного періоду таблиці 1 додатка К1/1 до декларації з податку на прибуток підприємства за 1 квартал 2011 року.

Сума 336635 грн. відображено у рядку А2 "у незавершеному виробництві "на кінець звітного періоду таблиці 1 додатка К1/1 до декларації з податку на прибуток підприємства за 1 квартал 2011 року, в т.ч. по бух/ рах 23 "Виробництво"- 1806316,91 грн. у т. ч матеріальна частина - 310221,02 грн., бух/ рах 26 "Продукція"- 161054,63 грн. у т. ч. матеріальна частина - 26413,83грн.

Сума 15920 грн. відображено у рядку А4 "малоцінні та швидкозношувані предмети" на кінець звітного періоду таблиці 1 додатка К1/1 до декларації з податку на прибуток підприємства за 1 квартал 2011 року, складається з показників бух/ рах 221 "малоцінні та швидкозношувані предмети"- 15920 грн

Згідно головної книги Дт сальдо станом на 01.01.2011 р. по рахунку 23 "Виробництво" складає 1448756,23, що підтверджується відомістю витрат на відремонтовану та виготовлену продукцію за січень 2011 року ( б/р 230) згідно якого матеріальна складова становить 313629,43 грн, в т. ч.: матеріали -46538,47 грн., запасні частини - 255768,07 грн., паливо, електроенергія - 11322,89 грн.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність формування показника рядка 04.2 Декларації з податку на прибуток підприємств за 1 квартал "убуток балансової вартості запасів" у розмірі 85746 грн., що відповідає даним бухгалтерського обліку запасів та головної книги підприємства.

Щодо неправомірного включення до рядка 04.9 Декларації "від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року" за період з 01.01.2011р. по 31.03.2011 року у сумі 566917

Сума 566917 грн. складає 80 відсотків від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2009 рік та включена до рядка 04.9 Декларації.

Відповідно до пункту 1 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України норми розділу III Кодексу застосовуються під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом. До вказаного терміну для цілей визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток, у разі, якщо об'єкт оподаткування має від'ємне значення, застосовуються норми пункту 6.1 статті 6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

У 2010 році норми пункту 6.1 статті 6 діяли з урахуванням особливостей, встановлених пунктом 22.4 статті 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якими, зокрема, передбачалося, що у звітних податкових періодах 2010 року у складі валових витрат платника податку враховувалося 20 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року. У I кварталі 2011 року сума збитків з податку на прибуток, які утворилися станом на 01.01.2010 р. та не були враховані у складі валових витрат у 2010 році, та збитки, які утворилися у 2011 році, включаються до складу валових витрат першого календарного кварталу 2011 року та, відповідно, стають від'ємним значенням I кварталу 2011 року.

Зазначене відповідає положенням статті 6.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до якої сума від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року включається до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року та, відповідно, стає витратами I календарного кварталу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірне включення підприємством позивача суму 566917 грн. до Декларації у відповідності до вимог п. 6.1. ст. 6 Закону.

Щодо амортизаційних відрахувань в період з 01.01.2011 по 31.03.2011 року в сумі 51857 грн.

Згідно підпунктів 8.1.1, 8.1.2 пункту 8.1 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" амортизація основних фондів і нематеріальних активів -це поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Амортизації підлягають витрати, зокрема, на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів. Підпунктом 8.1.3 пункту 8.3 ст.8 цієї статті встановлено, що суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації, визначених пунктом 8.6 цієї статті, до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду.

Пунктом 22.8 ст.22 вказаного Закону передбачено, що балансова вартість основних фондів, які згідно зі статтею 8 цього Закону підпадають під визначення груп 1,2 та 3, введених в експлуатацію до набрання чинності цим Законом визначається на рівні їх залишкової вартості за станом на момент набрання чинності цим Законом з включенням їх до відповідної групи основних фондів з метою подальшої амортизації.

Отже, чинне законодавство умовою виникнення у платника податку права на амортизацію основних фондів і нематеріальних активів передбачає їх зарахування на баланс платника податку безвідносно до підстав такого зарахування.

Як вбачається з матеріалів справи, основні засоби рахувалась на балансі підприємства до введення в дію Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". З 01.01.1995 року по 31.12.2011 року основні засоби підприємство придбало за власні кошти. Враховуючи той факт, що перевірка проводиться за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011р. підприємство надало документи на придбання основних засобів за 2011 рік, та мало можливість надати документі за попередній період, але перевіркою ці документі не були витребувані. Документи щодо придбання основних засобів та нарахування амортизації за період 1995 - 2010 року перевірялись ДПІ у Зміївському районі у ході попередніх планових перевірок за відповідні періоди. Судовим розглядом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що правомірність віднесення основних засобів до таких що підлягають амортизації відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підтверджена актами перевірок за відповідні періоди. Порушень в нарахуванні амортизації встановлено не було, про що свідчать акти перевірок. В останньому акті перевірки за період з 01.07.2009 року по 30.09.2010 року № 179/23/08326540 від 04.03.2011 року п.3.1.3 "Амортизаційні відрахування" зазначено, що "перевіркою повноти визначення амортизаційних відрахувань за період з 01.07.2009р. по 30.09.2010 року не встановлено їх заниження або завищення"(а.с.200-206, т.1)

Строк зберігання первинних документів визначається у ст. 44.3 Податкового кодексу України і становить не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого Кодексом граничного терміну подання такої звітності. Також слід зазначити, що згідно з частиною першою Переліку № 41, та наказом № 578/5 первинні документи та додатки до них, що фіксують факт виконання господарських операцій і є підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку та податкових записах, облікові регістри (головна книга, журнали, розроблювальні таблиці та ін.) зберігаються три роки за умови проведення перевірки державними податковими органами з питань дотримання податкового законодавства, а для бюджетних установ, організацій та для госпрозрахункових підприємств і організацій, які перебувають у сфері управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, -ревізії, а у разі виникнення суперечок, спорів, слідчих і судових справ - зберігаються до ухвалення остаточного рішення.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду, що посилання відповідача на ненадання документів, які підтверджують придбання основних засобів з 1995 року по 2008 рік включно, як підстави визначення грошових зобов'язань, є безпідставними, оскільки перевіряючими не доведено, що основні засоби, що знаходяться на балансі підприємства, не підлягають амортизації згідно податкового законодавства, отже сума амортизаційних відрахувань за І квартал 2011 року 51857 грн. правомірно включено до декларації

Стосовно правомірності включення суми амортизаційних відрахувань за ІІ -ІV квартал 2011 року до декларації з податку на прибуток.

Відповідно до пункту 6 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, для визначення переліку об'єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за групами відповідно до пункту 45.1 статті 145 цього Кодексу з метою нарахування амортизації з дати набрання чинності розділом III цього Кодексу застосовуються дані інвентаризації, проведеної за станом на 1 квітня 2011 року. Вартість, яка амортизується, по кожному об'єкту основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів визначається як первісна (переоцінена) з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкції тощо, а також суми накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку на дату набрання чинності розділом III цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем проведено інвентаризацію основних засобів станом на 01.04.2011 року, та визначено перелік об'єктів, що підлягають амортизації відповідно до податкового законодавства. Данні матеріали надавались підприємством, але у ході перевірки не прийнято до уваги.

Як було обґрунтовано встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами по справі, що правомірність віднесення основних засобів до таких що підлягають амортизації відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підтверджена актами перевірок за відповідні періоди. Порушень в нарахуванні амортизації встановлено не було, про що свідчать акти перевірок. В останньому акті перевірки за період з 01.07.2009 року по 30.09.2010 року № 179/23/08326540 від 04.03.2011 року п.3.1.3 "Амортизаційні відрахування" зазначено "перевіркою повноти визначення амортизаційних відрахувань за період з 01.07.2009р. по 30.09.2010 року не встановлено їх заниження або завищення".

Щодо завищення загальновиробничих витрат на суму 9975 грн., завищення адміністративних витрат на суму 2644 грн., згідно листа ДФІ від 20.03.2012 р. № 05-15/5172р. згідно листа ДФІ від 20.03.2012 р. № 05-15/5172р., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання податкового органу на лист та акт ДФІ у Харківській області є безпідставним в силу положень п.3 ст.10 Закону України № 509-ХІІ 04.12.1990 року "Про державну податкову службу в Україні", пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

В акті перевірки не відображено які саме витрати, по яким первинним документам та по яким господарським операціям витрати не відносяться до декларації з прибутку підприємства.

Щодо відображення показника у рядку 06. 6 Декларації "Від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього звітного періоду", суд зауважує, що сума 395173 грн., відображена у декларації правомірно, так як результати перевірки не відповідають обліку підприємства та порушують норми діючого законодавства.

Підстави для зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток та збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток , зазначені в спірному аті перевірки є ті ж самі, що зазначені в попередньому акті планової виїзної перевірки Казенного підприємства "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод"№179/23/08326540 від 04.03.2011 р., на підставі якого керівником ДПІ у Зміївському районі прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000112310/0 та №0000122310/0 від 01.04.2011 р., які оскаржувались підприємством в судовому порядку (адміністративна справа №2а-3807/11/2070).

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, що відповідачем по справі не доведено правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень рішень, у зв'язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

З огляду на вищезазначене, постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2012р. по справі № 2а-11293/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Жигилій С.П.Судді(підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Жигилій С.П.

Повний текст ухвали виготовлений 27.05.2013 р.