Рішення № 32258006, 03.07.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2013 р.Справа № 922/1706/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавренюк Т.А.

при секретарі судового засідання Трофименко С.В.

розглянувши справу

за позовом СП "Вітмарк-Україна" в формі ТОВ м. Одеса до ТОВ "Юність і К", м. Харків про стягнення 22 616,44грн. за участю представників сторін:

позивача - Рєзнік К.П., дов. б/н від 17.09.12р.;

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач після уточнення розміру позовних вимог просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 15 000,00грн., пеню в розмірі 1 936,90грн., штраф в розмірі 5 189,76грн., збитки від інфляції в розмірі 101,74грн., 3% річних в розмірі 388,04грн. за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки № 000263/11 від 06.04.11р., а також покласти на відповідача понесені витрати зі сплати судового збору.

Відповідач у відзиві на позов (вх. № 22585 від 19.06.13р.) суму основного боргу в розмірі 15 000,00грн. визнає, однак заперечує проти стягнення пені, штрафу, 3% річних та збитків від інфляції, посилаючись на те, що дія договору припинилась 31.12.12р., новий договір між сторонами не укладався, тому, на думку відповідача, у позивача відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, витребуваних судом документів не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що судом вжито всі заходи для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, проте відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ст. 22 ГПК України, оскільки в судові засідання не з`являвся, витребувані судом докази не подавав, не повідомив суд про причини своєї неявки, тому суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача за наявними в справі матеріалами, відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

06.04.11р. між Спільним підприємством "Вітмарк-Україна" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юність і К" (відповідачем) було укладено договір поставки № 000263/11, відповідно до умов якого позивач зобов'язався протягом строку дії договору передавати відповідачу у власність, а відповідач приймати та оплачувати товар, найменування, одиниця обліку, кількість та асортимент якого вказуються в накладній, що складається відповідно до замовлення відповідача.

В силу ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Частиною першою ст.193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 265 ГК України).

За приписами ч.ч.1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до розділу 2 договору позивач поставляє товар на умовах DDP (доставка на склад відповідача) відповідно до Інкотермс 2000. Строк поставки кожної партії товару не може перевищувати трьох календарних днів з моменту прийняття замовлення, якщо інше не встановлено угодою сторін. Поставка здійснюється транспортом і за рахунок позивача. Позивач зобов'язався поставляти і передавати у власність відповідача товар з усією товарносупровідною документацією, а саме: видаткова накладна, податкова накладна, копії сертифікатів відповідності, якісні посвідчення, інші документи, які вимагаються відповідно до законодавства України для реалізації товару.

Згідно п.2 ч.1 ст.664 ЦК України, яка визначає момент виконання обов'язку продавця передати товар, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Позивач, на виконання умов договору, передав відповідачу товар на загальну суму 25 948,80грн., що підтверджується копіями видаткових накладних № ХА000550889 від 19.09.12р. на суму 7 063,20грн., № ХА000554419 від 29.09.12р. на суму 5 302,80грн. та № ХА000562080 від 26.10.12р. на суму 13 582,80грн., оформленими належним чином та наявними у матеріалах справи.

Видаткові накладні, що містяться у справі, відповідають вимогам ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дані накладні є первинними документами, які фіксують здійснення господарської операції (поставка товару), та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За умовами договору (п.3.2) відповідач зобов'язався оплатити товар протягом 14 календарних днів з дати постачання товару, вказаній в видатковій накладній шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Харківської філії позивача, якою була здійснена поставка.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач взяті на себе зобов'язання виконав неналежним чином, за поставлений позивачем товар розрахувався частково на суму 10 948,80грн., у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в розмірі 15 000,00грн., яка до теперішнього часу є несплаченою.

Факт наявності заборгованості на вказану суму підтверджується належними доказами, наявними у справі.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).

За приписами ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно зі ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати ним заборгованості перед позивачем у сумі 15 000,00грн., суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Щодо стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання договірних зобов'язань, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п.4.2 договору, сторони погодили, що за несвоєчасну оплату поставленого товару відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, оплата якої прострочена, за кожен день прострочення оплати.

На підставі зазначеного, позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 1 936,90грн.

З наданого позивачем розрахунку, судом вбачається, що позивач нарахував пеню за весь час прострочення платежу, що є порушенням вимог чинного законодавства України.

Так, відповідно до п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Позивачем не надано суду доказів зміни тривалості цього періоду.

Суд зазначає, що умова договору про оплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання (п.4.2 договору) не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

На підставі зазначеного, суд, здійснивши розрахунок пені відповідно до вимог діючого законодавства, дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в розмірі 1 606,03грн.

Окрім того, сторони п.4.3 договору погодили, що у разі прострочення оплати товару, який постачається за даним договором, більше 20 календарних днів, відповідач, крім пені, сплачує позивачу штраф у розмірі 20% від вартості партії товару, оплата якої прострочена. Позивач, згідно цієї умови договору, нарахував відповідачу штраф у розмірі 20%, який становить 5 189,76грн.

Дане нарахування не суперечить умовам договору, воно відповідає наданому розрахунку, тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. На підставі зазначеної статті позивач нарахував відповідачеві три відсотки річних в сумі 388,04грн. та збитки від інфляції в сумі 101,74грн.

Перевіривши правомірність нарахування 3% річних та збитків від інфляції, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в розмірі 301,93грн. 3% річних та 61,86грн. збитків від інфляції з наступних підстав.

Статтею 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Судом, під час здійснення перевірки розрахунку 3% річних, встановлено, що позивач не вірно визначив строк, з якого починається період прострочення оплати відповідачем. Відповідно до заявлених періодів прострочення, що зазначені позивачем у розрахунку, останній день оплати (14-й день з моменту поставки) позивач помилково вважає днем прострочення.

З врахуванням викладеного, відповідно до зробленого судом перерахунку 3% річних, в межах заявленого позивачем періоду, загальна сума річних, що підлягає стягненню з відповідача становить 301,93грн.

Як встановлено приписами ст. 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.97р. № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості. Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Аналогічної позиції притримується Вищий господарський суд України в Постанові від 05.04.11р. за № 23/466 та в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.12р. за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права».

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Позивачем, згідно наданих за кожною видатковою накладною окремо розрахунків, збитки від інфляції нараховані на загальну суму 101,74грн. При цьому позивачем не враховано дефляцію, яка мала місце в листопаді 2012 року, а також у лютому, березні та червні 2013р.

Здійснивши перерахунок збитків від інфляції за вказаний період, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в розмірі 61,86грн.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача стосовно його позиції щодо неправомірності нарахування позивачем штрафних санкцій у зв'язку з закінченням строку дії договору та відсутністю нового договору, виходячи з наступного.

Розділом 7 спірного договору сторони погодили термін дії договору до 01.01.12р. Якщо протягом місяця до закінчення строку дії жодна із сторін не заявить про свій намір припинити договірні відносини або переукласти договір на інших умовах, договір автоматично продовжується на один рік і на тих же умовах. Сторона, яка бажає достроково розірвати договір, направляє іншій стороні письмове повідомлення про це не пізніше ніж за 15 днів до дати запланованого розірвання договору. До моменту розірвання договору, сторони повинні звірити розрахунки, відповідач зобов'язаний повністю оплатити отриманий за договором товар.

Також, п.8.6 договору сторонами передбачено, що всі поставки товару, здійснені позивачем відповідачу протягом терміну дії даного договору, вважаються здійсненими за даним договором та на його умовах, якщо сторонами письмово не погоджено інше.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень не надав суду доказів звернення до позивача з пропозицією щодо наміру припинити договірні відносини як у 2012 році та і у 2013 році, в матеріалах справи відсутні докази про дострокове розірвання договору з боку відповідача, на підставі чого суд дійшов висновку, що термін дії договору автоматично був продовжений сторонами ще на один рік, тобто до 01.01.2014р.

До того ж, суд зазначає, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутні обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами безпідставність позовних вимог в частині пені, штрафу, 3% річних та збитків від інфляції.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст.49 ГПК України, відповідно до якої при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.253, 509, 526, 530, 610, 611, 612, 625, 629, 631, 662, 664, 692, 712 ЦК України, ст.ст.193, 232, 265 ГК України, ст.ст.1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юність і К", код ЄДРПОУ 34471092 (61009, м. Харків, пров. Лиманський, 1, п/р 26004860790330 в ХОФ ПАТ Укрсоцбанк, МФО 351016) на користь Спільного підприємства "Вітмарк-Україна" в формі товариства з обмеженою відповідальністю, код ЄДРПОУ 22480087 (65007, м.Одеса, пров. Високий, 22, р/р 26002001302398 в АТ "ОТП Банк", м. Київ, МФО 300528) - 15 000,00грн. основного боргу, 1 606,03грн. пені, 301,93грн. 3% річних, 61,86грн. збитків від інфляції, 5 189,76грн. штрафу, 1 685,75грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 08.07.2013 р.

Суддя Лавренюк Т.А.