Постанова № 32251948, 03.07.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2013 року Справа № 905/55/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Мирошниченка С.В.,суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.04.2013та на рішеннягосподарського суду Донецької області від 04.02.2013у справі№905/55/13-г господарського суду Донецької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"доПублічного акціонерного товариства "Донбаскабель"простягнення заборгованості за кредитним договором №5111К6 від 22.12.2011 в розмірі 44 055 639,48 грн. в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Каратун Є.Є., - відповідача повідомлений, але не з'явився; Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати від 02.07.2013 №563 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад суддів: головуючий суддя - Мирошниченко С.В., судді: Барицька Т.Л. (доповідач), Картере В.І.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 04.02.2013 у справі №905/55/13-г (суддя Демідова П.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.04.2013 (судді: Азарова З.П., Геза Т.Д., Мартюхіна Н.О.), частково задоволений позов Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (надалі позивач/скаржник) до Публічного акціонерного товариства "Донбаскабель" (надалі відповідач); за рішенням стягнуто з відповідача заборгованість у розмірі 37 642 612,26 грн., заборгованість зі сплати процентів у розмірі 3 903 576,44 грн., заборгованість зі сплати комісії у розмірі 353 912,00 грн., пеню за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 1 001 368,57 грн., пеню за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 166 963,07 грн., пеню за несвоєчасну сплату комісії у розмірі 12 257.98 грн.; в решті позовних вимог - відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення з відповідача заборгованості за процентами, за комісією та пені, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог і в цій частині прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача, окрім іншого, 974 949,16 грн.

Сторони належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є вимоги позивача про стягнення з відповідача 44 055 639,48 грн., з яких 37 642 612,26 грн. заборгованість за кредитом, 3 903 576,44 грн. заборгованість за процентами, 774 982,00 грн. прострочена заборгованість за комісіями, 426 616,27 грн. заборгованість за поточними процентами за кредитним договором, 112 652,13 грн. заборгованість за поточними комісіями за кредитним договором, 1 195 200,38 грн. пені за прострочення виконання зобов'язання за кредитним договором.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на порушення виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором №5111К6, укладеним між позивачем та відповідачем 22.12.2011.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи дану справу, частково погодилися із обґрунтуванням позивача заявлених ним позовних вимог, з чим погоджується й суд касаційної інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України неустойкою (пенею, штрафом) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 4 вказаної норми).

Здійснивши розгляд справи, господарські суди попередніх інстанцій, встановивши, що: ? 22.12.2011 між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір №5111К6 (надалі спірний кредитний договір), відповідно до умов якого позивач відкрив відповідачу невідновлювальну кредитну лінію з лімітом заборгованості у розмірі 53 300 000,00 грн., з погашенням заборгованості за встановленим графіком та кінцевим терміном кредиту не пізніше 31.12.2014; ? 26.06.2012 до кредитного договору була укладена додаткова угода №1, відповідно до якої було відстрочено сплату відсотків за квітень-травень 2012 року; ? пунктом 3.2.5. кредитного договору встановлений розмір процентів за користування кредитними коштами, а саме: 17% річних; ? факт виконання позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором підтверджується меморіальними ордерами, а саме: №2 від 06.01.2012, №4 від 10.01.2012, №5 від 11.01.2012, та заявками відповідача на переказ грошових коштів, а саме: №5 від 11.01.2012, №4 від 10.01.2012, №2 від 06.01.2012; ? пунктами 3.4.1., 3.5.1., 4.1. кредитного договору встановлена відповідальність відповідача за порушення виконання грошових зобов'язань з погашення основного боргу, процентів та інших платежів, у вигляді нарахування пені, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення; ? у зв'язку з порушенням відповідачем виконання своїх зобов'язань за спірним кредитним договором, позивач направив відповідачу вимогу від 03.10.2012 №051-11/5456, відповідно до п.п. 3.6.2., 6.2. кредитного договору, про дострокове погашення заборгованості, та претензію №051-11/6387 від 20.11.2012, факт отримання яких відповідачем підтверджується списком згрупованих відправлень та фіскальним чеком, наявних в матеріалах справи; ? у відповідь на вказані вимогу та претензію, відповідач листом від 19.10.2012 просив позивача реструктуризувати заборгованість (що не є обов'язком позивача (банку)); ? відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання (що ним і не заперечується) в частині своєчасного повернення сум кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та сплати комісій за договором, внаслідок чого виникла заборгованість по кредиту, заборгованість по відсотках за користування кредитом та по сплаті комісії; відтак, враховуючи встановлені обставини справи, суди попередніх інстанцій керуючись, зокрема, приписами статей 11, 525, 526, 629, 1048, 1054 ЦК України та статті 193 ГК України, дійшли правомірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по кредиту в сумі 37 642 612,26 грн., процентів за користування кредитом у розмірі 3 903 576,44 грн., заборгованість зі сплати комісії у розмірі 353 912,00 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 1 001 368,57 грн., пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами у розмірі 166 963,07, та пені за несвоєчасну сплату комісії в суму 12 257,98 грн.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що полягли в основу прийнятих ними судових рішень про часткову відмову у позові в частині стягнення заборгованості за процентами, нарахованими за період з 01.12.2012 по 24.12.2012 та заборгованості за комісією, нарахованою у вказаний період, та пені, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, відповідно до п. 3.2. кредитного договору, вони підлягають сплаті з 1 по 15 число місяця, наступного за розрахунковим, в той час як позов про їх, в тому числі стягнення, пред'явлений 03.01.2013, тобто до закінчення строку, протягом якого вони мають бути сплачені, іншими словами -передчасно.

Доводи касаційної скарги про те, що на момент прийняття рішення судом першої інстанції вже мала місце прострочка сплати грошових коштів, у задоволенні позовної вимоги про стягнення яких було відмовлено, колегія судді зазначає, що відповідно до приписів ст. 1 ГПК України, зокрема, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Тобто, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, про захист який поданий позов вже мають бути порушені; тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача, а не з моментом прийняття судового рішення.

Інші доводи скаржника не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій та не є підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень; при цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.04.2013 та рішення господарського суду Донецької області від 04.02.2013 у справі №905/55/13-г залишити без змін.

Головуючий суддя С.В. Мирошниченко

Судді Т.Л. Барицька

В.І. Картере