Ухвала суду № 32248581, 26.06.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

26.06.13 р. Справа№ 14/126

Суддя С.Б.Кітаєва, розглянувши скаргу від 26.04.2013 року (вх.№ 15052/13 від 29.04.13 р )

Скаржника: Комунального підприємства Миколаївської міської ради "Миколаївелектротранс", м.Миколаїв ( позивача у справі )

Боржник ( відповідач у справі): Закрите акціонерне товариство "Завод комунального транспорту", м.Львів

Суб'єкт оскарження: підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області

скарга : на постанову державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 08.04.2013 року про закінчення виконавчого провадження.

Суддя Кітаєва С.Б.

Представники:

від скаржника: Значок В.М.-представник, довіреність № 15 від 04.01.13 р.;

від боржника: не з'явився;

від ВДВС: Мироненко В.В. - представник, довіреність № 08.01.-15/В8 від 25.06.2013 року.

від прокуратури : не з»явився

Права та обов»язки, згідно ст.20,22 ГПК України, судом роз»яснено. Заяви про відвід судді не надходили до суду.

Суть спору: Господарським судом Львівської області розглядається скарга Комунального підприємства Миколаївської міської ради "Миколаївелектротранс", м.Миколаїв (позивача у справі) ,боржник - Закрите акціонерне товариство "Завод комунального транспорту", м.Львів,

суб'єкт оскарження - підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, на постанову державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 08.04.2013 року про закінчення виконавчого провадження.

Ухвалою від 30.04.2013 року скарга прийнята до розгляду, судове засідання по розгляду скарги призначено на 11.06.13 року ; вимоги до сторін у справі та до суб»єкта оскарження висвітлені в ухвалі.

В судове засідання 11.06.13 р. явку повноважного представника забезпечив лише скаржник. Представник скаржника, з підстав наведених у скарзі та наданих суду поясненнях, вимоги у скарзі підтримав та просив задоволити. Боржник, суб»єкт оскарження явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили, вимоги ухвали суду від 30.04.13 р не виконали. Зокрема, суб»єктом оскарження не надано суду в засідання для огляду матеріали виконавчого провадження по примусовому виконанню рішення господарського суду Львівської області від 13.10.2009 року у справі №14/126.

З підстав, наведених в ухвалі від 11.06.2013 року розгляд скарги відкладався на 26.06.2013 р. В ухвалі суд повторно зобов»язав учасників судового процесу по розгляду скарги виконати вимоги ухвали суду від 30.04.2013 р і подати витребовувані документи.

У судове засідання 26.06.2013 року з»явилися: представник скаржника та представник ВДВС. Боржник в судове засідання 26.06.2013 року явку повноважного представника не забезпечив, вимоги ухвал суду не виконав, хоча був належним чином повідомлений про дату час та місце проведення судового засідання. Не з»явився в судове засідання і представник від Прокуратури Львівської області.

Від суб»єкта оскарження поступило клопотання про відкладення розгляду справи (клопотання зареєстроване в суді 26.06.13р. за вх.№24578/13). Вимоги суду згідно ухвал по справі суб»єкт оскарження не виконав: не подав пояснення на скаргу та матеріалів виконавчого провадження для огляду судом.

В засіданні розглянуто клопотання ВДВС про відкладення розгляду скарги; заслухано представника ВДВС по клопотанню та представника скаржника.

Оскільки скарга, яка подана на розгляд до господарського суду в порядку ст.121-2 ГПК України, підлягає розгляду у строк не більше двох місяців від дня одержання скарги судом, відтак враховуючи закінчення строків розгляду даної скарги, необґрунтованість клопотання суб»єкта оскарження про відкладення розгляду скарги (відсутність у клопотанні пояснення причин, в силу яких суду не надано пояснення по скарзі та матеріали виконавчого провадження для огляду, а також витребовувані судом докази), суд з огляду на наведені обставини не вбачає за можливе задоволити клопотання суб»єкта оскарження і відкласти розгляд скарги на іншу дату.

Із врахуванням наведеного, матеріалів у справі, враховуючи, що господарським судом дотримано встановлених ст.129 Конституції України, ст.ст.4-2,4-3 ГПК України засад здійснення судочинства та забезпечено учасникам судового процесу можливість реалізації своїх процесуальних прав, суд в межах процесуального Закону ( ст.ст.43,75,121-2 ГПК України) розглядає скаргу за наявними у справі матеріалами.

Судом встановлено при розгляді скарги наступне.

У прохальній частині скарги скаржник просить:

1.Скаргу стягувача задовольнити. Постанову державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 08.04.2013 року про закінчення виконавчого провадження №32749637 та повернення виконавчого документа до господарського суду Львівської області визнати протиправною та скасувати.

2.Зобов»язати суб»єкта оскарження відкрити виконавче провадження та вжити заходи щодо примусового виконання судового рішення та наказу господарського суду Львівської області по справі №14/126.

Скарга подана в порядку ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник стверджує, що на його адресу від ВДВС не надходила жодна постанова , яка б підтверджувала вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу ( у т.ч. й тих дій, які перелічені у постанові), відтак ставить під сумнів фактичне вчинення виконавчих дій суб»єктом оскарження, із врахуванням яких прийнято оскаржувану постанову. Окрім того стверджує , що у постанові від 08.04.2013 р зазначено, як підставу закінчення виконавчого провадження,- ст.75,ч.3 та ст.49, ч.1, п.11 Закону України «Про виконавче провадження, тобто неможливість виконати рішення суду без участі боржника, однак, докази в підтвердження таких висновків державного виконавця, як і докази вжиття всіх, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», заходів для реального виконання рішення суду відсутні; жодна постанова (окрім оскаржуваної постанови) в підтвердження вчинення виконавчих дій суб»єктом оскарження не скеровувалась скаржнику.

Скаржник наголошує, що рішення суду від 13.10.2009 року станом на даний час не виконано , а постійні судові процеси по розгляду скарг на дії ВДВС в порядку ст.121-2 ГПК України, не сприяють його виконанню. Просить скаргу задоволити.

Розглянувши скаргу, оцінивши наявні у справі матеріали в їх сукупності, згідно ст.43 ГПК, суд дійшов висновку, що скарга підлягає до задоволення частково, виходячи із наступного.

13.10.2009 року господарський суд Львівської області прийняв рішення у справі №14/126 , яким уточнені Прокурором позовні вимоги задоволив. Зобов»язав Закрите акціонерне товариство «Завод комунального транспорту» (м.Львів, вул.Стрийська,45, код ЄДРПОУ 32483661) передати власнику - Комунальному підприємству Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» витребовуване майно, а саме тролейбуси марки Е183D-01 p з номерами кузовів Y8FT183D180100120 та Y8FT183D180100128. Окрім того, стягнуто з відповідача в доход державного бюджету України 85,00 грн. державного мита та 312,50 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою від 02.11.2009 року суд виправив допущену при виготовленні рішення описку у найменуванні позивача.

02.11.2009 року Комунальному підприємству Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» був виданий наказ на виконання рішення суду, яке набрало законної сили, а саме : «зобов»язати закрите акціонерне товариство «Завод комунального транспорту»( м.Львів, вул.Стрийська,45, код ЄДРПОУ 32483661) передати власнику-комунальному підприємству Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» витребовуване майно, а саме тролейбуси марки Е183D-01 p з номерами кузовів Y8FT183D180100120 та Y8FT183D180100128».

З матеріалів у справі вбачається, що господарським судом Львівської області неодноразово розглядались скарги Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» в порядку ст.121 -2 Господарського процесуального кодексу України стосовно примусового виконання рішення суду.

15.04.2013 року за вх.№ 12387/13 у канцелярії господарського суду зареєстровано поступлення від Головного управління юстиції у Львівській області листа №09.01-45/В-8/6260 від 19.04.2013 року, в додаток до якого до суду скеровано Постанову від 08.04.2013 р ВП №32749637 про закінчення виконавчого провадження. Скаржник отримав зазначений лист з постановою 22.04.2013 р , що підтверджує реєстрацією документів на підприємстві в день їх поступлення. Доказів зворотнього суду не надано.

Скарга КП «Миколаївелектротранс» скерована до суду (а її копії - ВДВС і боржнику ) 26.04.2013 р , відповідно строки , встановлені ч.1 ст.121-2 ГПК, на звернення зі скаргою до суду не пропущені Комунальним підприємством Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс».

Постанова від 08.04.2013 р ВП №32749637 про закінчення виконавчого провадження прийнята на підставі п.11 ч.1.ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» з посиланням на обставини, які наведені у її мотивувальній частині. А саме :

Виконавче провадження відкрито постановою головного державного виконавця від 24.05.2012р, у якій боржнику надано строк для добровільного виконання до 31.05.2012р.

У зв»язку з невиконанням рішення суду у встановлений строк, відповідно до ст.87 Закону України «Про виконавче провадження», постановою державного виконавця від 13.09.2012р. на боржникак - ЗАТ «Завод комунального транспорту» накладено штраф у розмірі 680,00 грн. і повторно зобов»язано боржника у строк до 20.09.2012 року виконати рішення суду.

Відповідно до ст.75 Закону України «Про виконавче провадження», за повторне невиконання рішення суду постановою державного виконавця від 21.09.2012 року на боржника , ЗАТ «Завод комунального транспорту», накладено штраф у розмірі 1360,00 грн.

08.04.2013 року відділом примусового виконання рішень скеровано до Сихівського РВ УМВСУ Львівської області подання про притягнення винних посадових осіб ЗАТ «Завод комунального транспорту» до кримінальної відповідальності.

Згідно ч.3 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження», якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції та інші заходи, передбачені статтею 89 цього Закону, після чого, виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ .

Як зазначено вище в ухвалі, ВДВС не надано суду на його вимогу матеріали виконавчого провадження для огляду.

У відповідності до ч.ч.1,3 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» ( надалі-Закон), завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст.51 Закону, у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.

Про відновлення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, копії якої не пізніше наступного дня надсилаються до суду, який визнав незаконною постанову державного виконавця, сторонам, а також органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністероства юстиції України від 15 грудня 1999 року №74/5,з наступними змінами і доповненнями, внесеними наказами Міністерства юстиції України ( надалі-Інструкція) , розроблена на виконання Закону України «Про виконавче провадження», визначає умови та порядок виконання рішень судів та інших органів ( посадових осіб), що відповідно до Закону, інших нормативно-правових актів підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку.

Пункт 4.12 Інструкції визначає умови та порядок відновлення виконавчого провадження. Відповідно до п.п.4.12.1 п.4.12 Інструкції , про відновлення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову (додаток 15 до Інструкції), копія якої не пізніше наступного дня надсилається до суду, який визнав незаконною постанову державного виконавця, сторонам, а також органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ .

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою від 27.06.2012 року у справі №14/126 господарський суд Львівської області визнав доводи скаржника (КП Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс») правомірними, а постанови головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 20.05.2010 року про закінчення виконавчого провадження та про повернення виконавчого документа до господарського суду Львівської області (ВР №15908049) - недійсними.

Ухвала суду від 27.06.2012 р №14/126 набрала законної сили.

Отже, матеріалами справи підтверджується визнання судом постанов ВДВС від 20.05.2010 року про повернення виконавчого документа і про закінчення виконавчого провадження, що були прийняті в ході виконавчих дій по виконанню наказу господарського суду від 02.11.2009 р №14/126, недійсними. Доказів того, що зазначені постанови скасовувались начальником або керівником вищестоящого органу державної виконавчої служби, начальником відповідного органу державної виконавчої служби, суду не надано і про такі обставини ВДВС не інформував господарський суд в судовому процесі по розгляду скарги КП Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» від 18.04.2012 р №483 на постанови ВДВС від 20.05.2010року. У будь-якому випадку, виконавче провадження за наведених обставин підлягало відновленню ( не відкриттю, як вказано в мотивувальній частині оскаржуваної постанови від 08.04.13р) і про відновлення виконавчого провадження державний виконавець зобов»язаний був винести постанову згідно додатку №15 до Інструкції та скерувати її не пізніше наступного дня до суду, який визнав незаконною постанову державного виконавця, сторонам, органу (посадовій особюі) , які видали виконавчий документ.

У період з 27.06.2012 року і до даного часу до господарського суду Львівської області від суб»єкта оскарження не надходила постанова про відновлення виконавчого провадження, після визнання недійсними судом постанов ВДВС від 20.05.2010 року; така постанова не надходила і скаржнику. Доказів зворотнього ВДВС суду не надало. Матеріали виконавчого провадження не надані суду для огляду. За таких обставин суд дійшов висновку , що наведене у постанові від 08.04.2013 р. про відкриття виконавчого провадження 24.05.2012 р. не підтверджено суб»єктом оскарження.

Стаття 87 Закону, на яку посилається суб»єкт оскарження у постанові від 08.04.2013 р., стосується захисту прав сторін у виконавчому провадженні. Так, зокрема, у відповідності до ч.2 зазначеної статті Закону, збитки , завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом. Мотиви, в силу яких ВДВС в оскаржуваній постанові посилається на ст.87 Закону, як на підставу для закінчення виконавчого провадження, незрозумілі.

У відповідності до ст.75 Закону, після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов»язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення.

У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п»яти днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника,державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом. При цьому на боржника повторно накладається штраф у порядку, встановленому статтею 89 цього Закону.

У разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Проте, виконавчі дії мають бути вчинені в межах строків, встановлених Законом для примусового виконання рішення певного характеру.

Відповідно до ч.2 ст.30 Закону державний виконавець зобов»язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи-підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника.

Зі змісту оскаржуваної постанови не вбачається , що виконавче провадження відкладалось, чи зупинялось, оскільки на відповідні постанови немає посилання в тексті постанови від 08.04.2013 року про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону державний виконавець зобов»язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець здійснює заходи , необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення у спосіб та в порядку, встановленому документом і цим Законом ( ч.2 ст.11 Закону).

Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема : безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених периміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ; залучати у встановленому порядку до провадження виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, інших осіб;

накладати стягнення у вигляді штрафів на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; у процесі виконання рішень за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житла та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників органів внутрішніх справ, опечатувати такі приміщення, арештовувати , опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке за законом можливо звернути стягнення; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; у разі ухилення боржникак від виконання зобов»язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України- до виконання зхобов»язання.

Однак, зі змісту оскаржуваної постанови не вбачається вжиття державним виконавцем при примусовому виконанні рішення заходів, із перелічених вище, з метою реального його виконання.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належать стягувачу.

Відповідно до ч.2 ст.20 Закону виконання рішення, яке зобов»язує боржника вчинити певні дії, здійснюється державним виконавцем за місцем проведення таких дій.

У разі необхідності перевірки інформації щодо наявності боржника чи його майна або його місця роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець може своєю мотивованою постановою, затвердженою начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований, доручити проведення перевірки вканої інформації відповідному відділу державної виконавчої служби. Державний виконавець відділу державної виконавчої служби, якому доручено проведення перевірки зазначеної інформації, у разі виявлення майна боржника повинен здійснити його опис та арешт. Виконавчі дії за дорученням проводяться у строк не пізніше десяти робочих днів з моменту надходження до відділу державної виконавчої служби відповідної постанови державного виконавця в межах виконавчого провадження, у якому винесено цю постанову. За результатами проведених дій складається акт, що направляється державному виконавцю, який виніс постанову. ( ч.4 ст.20 Закону).

Відповідно до ч.5 ст.20 Закону,у разі якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з»ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу.

Однак, зі змісту оскаржуваної постанови не вбачається, що державним виконавцем вчинялись виконавчі дії за місцезнаходженням постійно діючого органу боржника чи його майна. Поряд з цим, відповідно до ч.2 ст.20 Закону виконання рішення, яке зобов»язує боржника вчинити певні дії, здійснюється державним виконавцем за місцем проведення таких дій.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону у разі ненадання боржником у строки , встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання.

Відповідно до ст.28 Закону у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника-фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника -юридичної особи. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Зі змісту оскаржуваної постанови не вбачається, що суб»єктом оскарження приймались постанови про стягнення з боржника виконавчого збору.

Відповідно до ст.31 Закону копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов»язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адрессою, зазначеною у виконавчому документі.

Доказів того, що суб»єктом оскарження скеровувались сторонам виконавчого провадження копії постанов державного виконавця, які він в силу Закону зобов»язаний довести до відома сторін , ВДВС суду не надав.

Відповідно до ст.32 Закону заходами примусового виконання рішення є, зокрема , вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні.

Зазначені виконавчі дії оформляються державним виконавцем у відповідності до вимог Інструкції, шляхом складання документів, встановленого в Інструкції зразка.

Оскаржувана постанова не містить посилання на вчинення державним виконавцем виконавчих дій з примусового вилучення у боржника та передачі стягувачу переліченого у наказі (виконавчому документі) майна.

Виконавче провадження закінчено також і з тих підстав, що виконати рішення суду без участі боржника неможливо. Однак, мотивувальна частина оскаржуваної постанови не містить відомостей про встановлені державним виконавцем в ході виконавчого провадження обставини, які унеможливлюють участь боржника при вчиненні виконавчих дій, про місце вчинення виконавчих дій з примусового виконання рішення суду та про конкретні виконавчі дії, вчинені державним виконавцем за таких обставин.

Інструкцією з організації примусового виконання рішень (затв. Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 №512/5, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012р за №489/20802) передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження державний виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів і протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв , повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Окрім того, відповідно до ст.40 Закону у разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника державний виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов»язковою для виконання органами внутрішніх справ.

Відповідно до ч.2 ст.54 Закону розшук боржника-фізичної особи, дитини, розшук транспортних засобів здійснюють органи внутрішніх справ, а розшук боржника - юридичної особи та іншого майна боржника організовує державний виконавець. Розшук оголошується відповідно за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання, перебування, місцезнаходженням боржника чи місцезнаходженням його майна, або за місцем проживання (місцезнаходженням) стягувача.

Оскаржувана постанова не містить відомостей про вчинення державним виконавцем зазначених виконавчих дій.

Відповідно до ст.57 Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Копії постанов державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим органам або установам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Про проведення опису майна боржника і накладення арешту на майно державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам , про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивості майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Посилання на вчинення наведених вище виконавчих дій при примусовому виконанні рішення суду оскаржувана постанова не містить.

Відповідно до п.11 ч.1 ст.49 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.

Закінчення виконавчого провадження обґрунтоване посиланням на норми ст.ст.75,89 Закону.

Відповідно до ч.3 ст.75 Закону у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до ст.89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу , якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Відповідно до ч.1 ст.89 Закону у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов»язує боржника виконати певні дії, державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Відповідно до ч.2 ст.89 Закону у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

У постанові, яка оскаржується, зазначено, що 08.04.2013 р відділом примусового виконання рішень скеровано подання до Сихівського РВ УМВСУ Львівської області про притягнення винних посадових осіб ЗАТ «Завод комунального транспорту» до кримінальної відповідальності. В цей же день (08.04.2013року) ВДВС прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження.

Однак, частиною 3 ст.75 Закону передбачено, що у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до ст.89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов»язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

На підставі вищенаведеного, за результатами розгляду скарги КП ММР «Миколаївелектротранс», суд визнає доводи заявника правомірними, а постанову від 08.04.2013 року про закінчення виконавчого провадження, - недійсною.

Що стосується вимоги, наведеної у п.2 прохальної частини скарги , то суд вважає, що в задоволенні такої слід відмовити скаржнику , оскільки нормами ГПК України, господарським судам не надано права на вчинення дій, які просить вчинити скаржник у п.2 прохальної частини скарги, зокрема , дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.121-2, 86 ГПК України, суд ,-

УХВАЛИВ :

1. Скаргу задоволити частково.

2. Визнати доводи скаржника правомірними , а постанову державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 08.04.2013 року про закінчення виконавчого провадження №32749637 - недійсною.

3. Визнати доводи скаржника неправомірними і скаргу відхилити в частині вимоги: «зобов»язати суб»єкта оскарження відкрити виконавче провадження та вжити заходи щодо примусового виконання судового рішення та наказу господарського суду Львівської області по справі №14/126».

4. Оригінал наказу скерувати стягувачу.

Суддя Кітаєва С.Б.