Постанова № 32247555, 05.07.2013, Тлумацький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 353/706/13-а

Провадження № 2-а/353/39/13

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2013 року м.Тлумач

Тлумацький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого - судді Луковкіна У.Ю.

з участю: секретаря Мороз М.І.

позивача - ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2

відповідача старшого інспектора ДПС взводу № 2 роти ДПС при УДАІ УМВС України в Івано-Франківській області ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4 ДАІ УМВС України в Івано-Франківській області ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тлумачі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 ДАІ УМВС України в Івано-Франківській області, старшого інспектора ДПС взводу № 2 роти ДПС із забезпечення супроводження при УДАІ УМВС України в Івано-Франківській області, старшого лейтенанта міліції ОСОБА_3 про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення серії АА2 № 482283 від 17.05.2013 року, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про скасування постанови серії АА2 № 482283 від 17.05.2013 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП з накладенням штрафу в розмірі 500 грн., з тих підстав, що 17.05.2013року, старшим інспектором ДПС взводу № 2 роти ДПС із забезпечення супроводження УДАІ УМВС України в Івано-Франківській області ОСОБА_3 складено протокол про адміністративне правопорушення серії АВ2 № 351585, в якому зазначено, що ОСОБА_1 (позивач) 17.05.2013 року о 01 год. 20 хв. в м. Івано-Франківську по вул. Лепкого не передав для перевірки посвідчення водія та реєстраційні документи на транспортний засіб, чим порушив вимоги п. 2.4 ОСОБА_6 дорожнього руху, за що ч. 1 ст. 126 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність. Крім цього, старшим інспектором ДПС ОСОБА_7 17.05.2013 року було винесено постанову в справі про адміністративне правопорушення серії АА2 482283, згідно якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 500 грн.

В позовній заяві позивач вказує, що в його діях відсутня обєктивна та субєктивна сторона правопорушення, оскільки 17.05.2013 року він правил дорожнього руху не порушував і на вимогу працівника ДПС ОСОБА_3 предявив останньому всі необхідні документи, які вимагались працівниками міліції, в т.ч. посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб, про що власноручно зазначив у протоколі. Також позивач зазначає, що постанова в справі про адміністративне правопорушення винесена раніше, ніж складено протокол про адміністративне правопорушення. Протокол про адміністративне правопорушення складався без участі свідків, вони пізніше були вписані до протоколу, особу свідків інспектор ДАІ не встановлював, жодних документів у них не просив предявити, чим порушив вимоги КУпАП. Позивач вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.126 КУпАП, а постанова винесена з

порушенням вимог КУпАП. За таких обставин, просив визнати незаконною та скасувати постанову серії АА2 № 482283 від 17.05.2013 року в справі про адміністративне правопорушення. У звязку з тим, що для забезпечення правової допомоги по даній справі між ним та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було підписано договір про надання юридичних послуг від 20.05.2013 року, згідно якого він сплатив ОСОБА_2 винагороду в розмірі 1500 грн., а за подання адміністративного позову до суду сплатив судовий збір в сумі 34,41 грн., позивач просив понесені ним та документально підтверджені судові витрати по даній справі стягнути з відповідача на його користь.

На адресу суду від позивача надійшла заява, в якій він просив позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів витрат на правову допомогу в сумі 1500 грн. залишити без розгляду.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги щодо скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення підтримали з підстав, зазначених в позовній заяві. Просили позов, з врахуванням заяви про залишення позову без розгляду в частині стягнення з відповідачів витрат на правову допомогу в сумі 1500 грн., задовольнити.

Позивач додатково пояснив, що ним не було порушено ОСОБА_6 дорожнього руху щодо керування транспортним засобом без посвідчення водія та реєстраційних документів на автомобіль, оскільки в той час, коли його затримали працівники ДПС, він не керував автомобілем, а сидів у припаркованому автомобілі по вул. Коперніка у м. Івано-Франківську. При цьому на вимогу працівників ДПС предявив їм всі документи, які вони вимагали. Про це свідчить навіть той факт, що в протоколі про адміністративне правопорушення зазначені його паспортні дані. В порушення норм КУпАП, працівники міліції не розяснивши йому права, склали спочатку постанову при притягнення до адміністративної відповідальності, а потім протокол про адміністративне правопорушення. При цьому свідків, які би могли ствердити факт вчинення ним адміністративного правопорушення, не було. Натомість працівники ДПС шукали свідків протягом 2-х годин, а особи, які зазначені свідками в протоколі про адміністративне правопорушення, не були присутні в той час, коли він предявляв працівникам міліції документи.

Представник позивача ОСОБА_2 просив суд звернути увагу на те, що в протоколі про адміністративне правопорушення в графі «місце складання протоколу» зазначено, що протокол складено по вул. Коперніка у м. Івано-Франківську, а у графі «дата, час, місце вчинення та суть адміністративного правопорушення» зазначено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом та не предявив для перевірки посвідчення водія та реєстраційні документи на транспортний засіб на вул. Лепкого у м. Івано-Франківську. Крім того, зауважив, що у Постанові від 17.05.2013 р. зазначено, що ОСОБА_1 не передав для перевірки посвідчення водія та реєстраційні документи на транспортний засіб. Проте п. 2.4 ОСОБА_6 дорожнього руху передбачено лише предявлення вказаних документів, а не їх передання інспектору.

Представник Відповідача - ОСОБА_4 ДАІ УМВС України в Івано-Франківській області в судовому засіданні проти позову заперечила, вважає, що працівники ДПС діяли відповідно до наданих їм повноважень.

Відповідач ОСОБА_3, який працює старшим інспектором ДПС Взводу № 2 роти ДПС із забезпечення супроводження при УДАІ УМВС України в Івано-Франківській області, в судовому засіданні пояснив, що причиною зупинки транспортного засобу, яким керував відповідач, була перевірка документів. Зазначив, що автомобіль відповідача він побачив на вул. Лепкого у м. Івано-Франківську, проте ОСОБА_1, побачивши службовий автомобіль, зупинився на вул. Коперніка і в подальшому на його вимогу документів не предявив. Просив в задоволенні позову відмовити.

Свідок ОСОБА_8, допитаний в судовому засіданні, пояснив, що він працює в службі таксі. Йому поступило замовлення підїхати на вул. Гнатюка у м. Івано-Франківську. Приїхавши за викликом разом з іншим водієм (ОСОБА_9Я.), він побачив патруль ДАІ і припаркований автомобіль марки «Ніссан Ноте», а водій цього автомобіля стояв біля нього. Працівники ДАІ повідомили, що водій автомобіля не надає їм документи для перевірки. Повідомив, що був присутній при складанні протоколу та чув, як інспектор пропонував водію надати документи, а той відмовився. Чи розяснювались водію його права, повідомити не може; як передавав водій паспорт, він не бачив. На прохання суду уточнити місце вчинення водієм правопорушення, спочатку вказав вул. Гнатюка, потім вул. Коперніка. Зазначив, що протокол складався протягом

10-15 хвилин, проте як вбачається з протоколу правопорушення було скоєне в 01 год. 20 хв. 17.05.2013 р., а протокол був складений в 02 год. 30 хв.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Крім того, Суд звертає увагу на те, що одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень, є принцип обґрунтованості, закріплений в пункті 3 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути мотивованим.

Так, Суд звертає увагу на те, що, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, суб'єкт владних повноважень - відповідач, - повинен системно застосовувати положення законодавства та конкретних обставин кожної справи.

Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозаписуючих засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

У спірних правовідносинах відповідачем було порушено принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, так як не було всебічно, повно і об'єктивно з'ясовано обставин справи, та не вирішено її в точній відповідності з законом.

Судом встановлено, що 17.05.2013р. старшим інспектором ДПС взводу № 2 роти ДПС із забезпечення супроводження УДАІ УМВС України в Івано-Франківській області ОСОБА_3 відносно позивача було винесено постанову серії АА2 № 482283 від 17.05.2013 року про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП з накладенням стягнення в розмірі 500 грн. штрафу з тих підстав, що позивач 17.05.2013 р. о 01 год. 20 хв., в м. Івано-Франківську по вул. Лепкого не передав для перевірки посвідчення водія та реєстраційні документи на транспортний засіб, чим порушив вимоги п. 2.4 ОСОБА_6 дорожнього руху (а.с. 8).

Проте, як видно з протоколу про адміністративне правопорушення серії АВ2 № 351585 від 17.05.2013 року та пояснень позивача, він одразу категорично заперечував вчинення дій щодо порушення правил дорожнього руху, вказуючи інспектору на вагомі обставини, яким, як видно з постанови в справі про адміністративне правопорушення, жодної оцінки інспектором не було дано.

У відповідності до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і обєктивне зясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

З огляду на судову практику, зокрема пункт 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», суд вважає, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статями 283 та 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Частиною 1 ст. 69 КАСУ передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Згідно ст. 70 КАСУ докази мають бути належними та допустимими, оскільки докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи (ст. 80 КАСУ).

Пунктом 19 Наказу МВС України від 27.03.2009 № 111 «Про затвердження Інструкції з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС» передбачено порядок застосування спеціальних технічних засобів та приладів. Відповідно до 19.1. Технічні засоби для визначення швидкості руху, фіксації порушень ПДР, складові частини системи відеофіксації транспортних засобів з розпізнаванням номерних знаків, прилади для виявлення

підробок у документах застосовуються згідно з інструкціями про порядок їх використання. Згідно п. 19.2. забороняється застосування технічних засобів та приладів, які не сертифіковані, не сертифіковані в Україні у разі якщо вони підлягають сертифікації відповідно до чинного законодавства та які не пройшли метрологічної повірки або мають

свідоцтво про таку повірку, термін дії якого минув, а також передавати такі прилади для користування безпосередньо на маршруті патрулювання без здійснення контролю командиром підрозділу результатів роботи приладу за зміну. Інформація про використання технічного засобу чи приладу працівником Державтоінспекції заноситься в графу 6

постової відомості (19.4)

Наказом МВС України № 33 від 01.03.2010 р. затверджено Перелік технічних засобів, що використовуються в підрозділах ДАІ для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху. У зазначеному переліку відсутні такі технічні засоби як диктофон, мобільний телефон, відео реєстратор.

Крім протоколу про адміністративне правопорушення серії АВ2 № 351585 від 17.05.2013 року інших належних доказів порушення позивачем ОСОБА_6 дорожнього руху суду не надано. Так пояснення свідка, надані ним під час судового засідання, є суперечливими та не узгоджуються з

іншими матеріалами справи (свідок не міг достеменно зазначити місце скоєння адміністративного правопорушення, час та період складання протоколу про адміністративне правопорушення, надавав чи не надавав відповідач якісь документи інспектору, тощо). Використання працівником ДПС для фіксації порушення власного диктофону та мобільного телефону взагалі не передбачені жодними нормативними документами. Факт наявності запису відеореєстратора з машини ДПС і її вилучення з місця правопорушення повинен бути відображений в протоколі про адміністративне правопорушення, в якому має бути зазначено марку, модель і унікальний серійний номер відеореєстратора, дані про сертифікацію відеореєстратора в Україні, спосіб його установки та орієнтацію камер, тип носія інформації, його характерні прикмети. Тільки в такому разі зазначений запис міг бути використаний у якості належного та допустимого доказу. Проте в оспорюваному протоколі факт застосування відеореєстратора для фіксації порушення не зазначений, під час судового засідання відповідачі не подали суду доказів про те, що відеореєстратор міг бути використаний працівниками ДПС для фіксації порушення на законних підставах. Також в протоколі конкретно не зазначено фактичне місце вчинення адміністративного правопорушення: вул. Лепкого або вул. Коперніка у м. Івано-Франківську.

Крім того, в судовому засіданні Позивач стверджував про те, що ним не було порушено ОСОБА_6 дорожнього руху щодо керування транспортним засобом без посвідчення водія та реєстраційних документів на автомобіль, оскільки в той час, коли його затримали працівники міліції, він не керував автомобілем, а сидів у припаркованому автомобілі по вул. Коперніка у м. Івано-Франківську. При цьому на вимогу працівників міліції предявив він їм всі документи, які вони вимагали. Про це також свідчить той факт, що в протоколі про адміністративне правопорушення зазначені його паспортні дані. Також, Позивач стверджував, що свідки, хоч і були зазначені в протоколі, насправді присутні на місці виявлення правопорушення не були.

В той же час Відповідачі, які є суб'єктами владних повноважень, на яких покладено обов'язок щодо доведення правомірності оскаржуваної постанови, не надали суду доказів, які б спростовували вище зазначені пояснення Позивача.

В контексті вищезазначеного Суд також звертає увагу на те, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За вищевказаних обставин, Суд дійшов висновку про відсутність належних та достатніх доказів для констатування факту порушення позивачем вимог ОСОБА_6 дорожнього руху України, відповідно, і вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги Позивача є частково обґрунтованими, та, відповідно, такими, що підлягають задоволенню частково, а оскаржувану постанову слід скасувати та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо позивача відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Згідно ч. 5 ст. 288 КУпАП, особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

Таким, чином оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то його вимога про відшкодування витрат пов'язаних з подачею справи до суду, а саме за сплату судового збору з відповідача на користь позивача є необґрунтованою.

Згідно ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням) та закриття провадження у справі.

Таким чином, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до ч. 5 ст. 288 КУпАП, то сплата ним судового збору за подання до суду адміністративного позову, є надмірно сплаченим судовим збором і підлягає поверненню.

З врахуванням заяви позивача про залишення позову без розгляду в частині стягнення з відповідачів витрат на правову допомогу в сумі 1500 грн. та відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст.155 КАС України, позовні вимоги у цій частині слід залишити без розгляду.

Керуючись ст.ст. 14-1 ч.2, 247 ч.1 п.1, 288, 293 КУпАП, ст.ст. 2, 7, 8, 98,155, 158-164, 171-2, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати неправомірною та скасувати постанову серії АА2 № 482283 від 17.05.2013 року старшого інспектора ДПС Взводу № 2 роти ДПС із забезпечення супроводження при УДАІ УМВС України в Івано-Франківській області, старшого лейтенанта міліції ОСОБА_3 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП у виді штрафу в сумі 500 грн.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 126 КУпАП, щодо ОСОБА_1 закрити за відсутністю події і складу правопорушення.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів витрат на правову допомогу в сумі 1500 грн. залишити без розгляду.

Зобов'язати ОСОБА_4 державного казначейства у Тлумацькому районі повернути ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 34 (тридцять чотири) гривні 41 копійку, сплачені ним на розрахунковий рахунок № 31212206700009, код 37962074, код банку 820019, згідно квитанції № 229 від 18.03.2013 року.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча У.Ю. Луковкіна