Рішення № 32246461, 18.06.2013, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 210/2042/13-ц

Провадження №2/210/1123/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" червня 2013 р.

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Чайкійої О.В.

при секретарі Ромашевському В.Є.,

за участю сторін - не з'явилися,

розглянувши, у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, в порядку ч. 2 ст. 197 ЦПК України, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до управління благоустрою та житлової політики виконавчого комітету Криворізької міської ради про визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що вона є співвласником квартири АДРЕСА_1. За нею та її матір'ю зареєстровано право спільної сумісної власності на 2/3 частини квартири, а 1/3 частини квартири належала матері Позивача ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності на підставі договору дарування. За час володіння квартиру Позивач та її мати здійснили перепланування квартири, що призвело до зменшення загальної і житлової площі квартири. Однак, у зв'язку зі смертю матері ОСОБА_2 здійснення узаконення перепланування квартири стало неможливим. Також, Позивач ОСОБА_1, як єдина спадкоємиця, не може оформити право на спадщину за законом, оскільки нотаріусом винесена постанова про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку квартири після смерті ОСОБА_2, оскільки не узаконено перепланування квартири. Враховуючи наведене, Позивач звернулась до суду, і посилаючись на положення ст. 319, 368, 370, 383, 392, 1261, 1268 ЦК України, просить суд визнати частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з майна, що є їх спільною сумісною власністю (2/3 частини квартири АДРЕСА_1) за кожним по 1/3 частині; визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини перепланованої квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину перепланованої квартири АДРЕСА_1.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, подала суду заяву про слухання справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала повністю і просили задовольнити.

Представник Відповідача Управління благоустрою та житлової політики виконавчого комітету Криворізької міської ради у судове засідання не з'явився, подав суду заяву, в якій вказав, що розгляд справи залишає на розсуд суду та просить розглядати справу за відсутності ВІдповідача.

Суд, вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 по праву власності зареєстрована за :

- 2/3 частини квартири - за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - на праві спільної сумісної власності /а.с. 16/;

- 1/3 частина квартири за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 14.03.2003 року, посвідченого державним нотаріусом першої криворізької державної нотаріальної контори ОСОБА_4 та зареєстрованої в реєстрі за № 1-885 /а.с. 17/.

Так, у силу положень ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 317, 319, 358 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Виходячи із цих положень, правовий режим спільної сумісної власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників.

Відповідно до ст.368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Згідно з положеннями ст. 370 ЦК України частки кожного із співвласників у спільній сумісній власності є рівними, якщо інше не встановлено договором або рішенням суду.

З матеріалів справи вбачається, що Позивачу та її матері на праві спільної сумісної власності належить 2/3 квартири АДРЕСА_1, про що свідчать правовстановлюючі документи на квартиру /а.с. 14-15/.

Зі змісту ст. 357 ЦК вбачається, що під терміном «визначення часток» законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні.

Враховуючи наведене, оскільки судом не встановлено, що між Позивачем та її матір'ю за її життя укладалися договори чи є таке, що набрало законної сили рішення суду щодо їх часток у праві спільної сумісної власності, суд вважає, що вони є рівними, тобто по 1/3 частки за кожною.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визначення часток у праві спільної сумісної власності рівними частинами за нею та ОСОБА_2 є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

З матеріалів справи також вбачається, що Позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після померлої ОСОБА_2

Відповідно до ст. 1261 ЦК України Позивач є спадкоємцем за законом першої черги.

З матеріалів справи не вбачається про наявність інших спадкоємців після померлої ОСОБА_2

Відповідно до ст. 1226 ЦК частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

У встановлений законом строк Позивач прийняла спадщину за законом, про що заведено спадкову справу № 24/2012.

У подальшому, звернувшись до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва на право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1, після смерті матері ОСОБА_2 Позивач отримала відмову у зв'язку з відсутністю документів на переплановану квартиру /а.с. 6 /.

У силу положень ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Вирішуючи питання про право власності на спадкове нерухоме майно у випадках, якщо спадщина прийнята, проте спадкоємцем не було одержано свідоцтво про право на спадщину (ст. 1297 ЦК) або не здійснено державну реєстрацію права на спадщину (ст. 1299 ЦК), слід брати до уваги, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки.

Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Статтею 1297 ЦК встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. При цьому, норми цієї статті, так само як й інші норми ЦК, не визначають правових наслідків недотримання такого обов'язку у виді втрати права на спадщину.

Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296, 1297 ЦК) та не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК). При цьому свідоцтво про право на спадщину видається нотаріусом на підставі письмової заяви спадкоємця після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Однак, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Як вбачається з роз'яснень, викладених в Інформаційному листі ВССУ за № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутися з позовом про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до п. 7 постанови пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» не може бути застосовано правила ст. 376 ЦК при вирішенні справ за позовами про визнання права власності на самочинно переобладнані квартири в багатоквартирних будинках різних житлових фондів, оскільки такі правовідносини врегульовано іншими нормами законодавства, зокрема ст. 383 ЦК та відповідними нормами Житлового кодексу України щодо власників квартир.

Згідно з ч. 2 ст. 383 ЦК України, власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого,- за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Згідно зі ст. 152 ЖК України переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач провів ряд переобладнань.

З огляду на дану в ст. ст. 379- 382 ЦК України характеристику житла, з урахуванням висновку, розробленого спеціалізованою організацією, суд вважає, що переобладнання здійснено з додержанням відповідних норм і правил.

Судом також встановлено, що Позивач звернулась до управління благоустрою та житлової політики виконкому міської ради з питань оформлення перепланування і відповідно права власності не переплановану квартиру, однак їй відмовлено у зв'язку зі смертю її матері, яка була співвласником квартири /а.с. 5/.

З матеріалів справи вбачається, що здійснення перепланування в квартирі АДРЕСА_1 не порушує прав власників інших квартир, не порушують санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку, про що свідчать надані Позивачем докази, а саме:

- акт, складений за участі ЖЕО /а.с. 21/

- дані експертної оцінки технічного стану будівельних конструкцій і можливості їх подальшої експлуатації /а.с.25-41 /

Згідно зі ст. 392 ЦК, позов про визнання права власності може бути пред'явлений, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, суд вважає, що права Позивача на визнання права власності на переобладнану квартиру, що належить їй на праві власності не визнано, та оспорюються, обраний нею спосіб захисту відповідає ст. 16 ЦК України, тому її позов підлягає задоволенню.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 57, 58, 59, 60, 209, 57, 58, 59, 60, 209, 12, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до управління благоустрою та житлової політики виконавчого комітету Криворізької міської ради про

визнання права власності - задовольнити.

Визначити що частка померлої ОСОБА_2 в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 становила 1/3.

Визнати що частка ОСОБА_1 в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 становить 1/3.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини перепланованої квартири АДРЕСА_1, загальною площею - 42.2 кв.м., житловою площею - 25.1 кв.м. в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні при проголошенні рішення у цей же строк із дня отримання копії рішення.

Суддя: О. В. Чайкіна