Постанова № 32242969, 06.06.2013, Житомирський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 806/59/13-a

категорія 8.2

06 червня 2013 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Романченка Є.Ю. ,

за участі секретаря Длугаш О.В.,

та представників сторін:,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Транснаціональна корпорація "Граніт" до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень від 28.08.2012 р. №0001052301, №0000852301, №0000902301 та №0000922301,-

встановив:

Приватне акціонерне товариство "Транснаціональна корпорація "Граніт" звернулося до адміністративного суду з позовною заявою, в якій просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Коростенської ОДПІ в Житомирській області:

№0001052301 від 28.08.2012 року про збільшення податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 250356 грн. та застосування фінансових санкцій в сумі 30375 грн.;

№0000852301 від 28.08.2012 року про зменшення суми від'ємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 5016322 грн.;

№0000902301 від 28.08.2012 року про зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 446630 грн.;

№0000922301 від 28.08.2012 року про збільшення суми бюджетного відшкодування та відмову від отримання сум бюджетного відшкодування в сумі 446630 грн.

Позивач уточнив позовні вимоги в судовому засіданні 23.05.2013р, просить визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача:

№0001052301 від 28.08.2012 року про збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 250356 грн. та застосування фінансових санкцій в сумі 30375 грн.;

№0000852301 від 28.08.2012 року про зменшення суми від'ємного значення об `єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 5016322 грн.;

№0000902301 від 05.11.2012р. про зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 285257грн.

№0005252301 від 05.11.2012р. про збільшення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість в розмірі 287 407грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на безпідставність висновків податкового органу щодо порушень з боку товариства вимог п. п.14.1.27, 14.1.36,44.1, 138.1, 138.2, 138.8, 198.1, 198.2, 198.3 Податкового кодексу України, оскільки вважає, що Податковий Кодекс України не містить правових положень про те, що продукція суб'єкта господарювання не може бути реалізована за ціною, що є нижчою за собівартість такої продукції. Також, зазначив, що господарські операції за період, який перевірявся податковим органом , а саме операції з фізичною ообою- підприємцем ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 підтверджені первинними документами, які були надані перевіряючим під час здійснення перевірки товариства. Таким чином, позивач не погоджується з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх протиправними, безпідставними та необґрунтованими, а тому просить скасувати їх у повному обсязі.

Позивач та представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, та з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.

Надаючи оцінку податковим повідомленням-рішенням Коростенської ОДПІ №0001052301 від 28.08.2012 року, №0000852301 від 28.08.2012 року та №0000902301 від 05.11.2012р., №0005252301 від 05.11.2012р. суд зазначає наступне.

Виходячи зі змісту п.1.1. ст. 1 Податкового кодексу України відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 року врегульовано Положеннями Податкового кодексу України.

Згідно із ст. 61 Податкового кодексу України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у стаття 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є органи державної податкової службу - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Статтею 62 Податкового кодексу України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Приватне акціонерне товариство "Транснаціональна корпорація "Граніт" як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа зареєстроване Коростенською районною державною адміністрацією 31.03.2004 року та як платник податків перебуває на податковому обліку в Коростенській ОДПІ.

Судом встановлено, що на підставі направлень, виданих Коростенською об'єднаною державною податковою інспекцією №№ 545,546,547,548,549,550 від 16.07.2012р., № 567 від 19.07.2012р. податковими інспекторами відповідно до пп. 20.1.4, п.20.1 ст.20, п.77.1 ст.77 Податкового кодексу України, плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання проведена планова виїзна документальна перевірка приватного акціонерного товариства „Транснаціональна корпорація „Граніт" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011р. по 31.03.2012р., про що складено акт № 1044/22-01/32805271 від 10.08.2012р.

У ході здійснення перевірки податковим органом було зроблено висновок про порушення товариством, зокрема, вимог пункту 44.1 статті 44, пункт 138.1, 138.2, 138.8 ст.138 статті 138 розділу III Податкового кодексу України в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування по податку на прибуток за II-IV квартали 2011 року в сумі 4986984 грн.; завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування за I квартал 2012 року в сумі 5016322 грн.; заниження податку на прибуток на загальну суму 104585 грн., п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст. 198, пункту 200.1, 200.4 статті 200 розділу V Податкового кодексу України в результаті чого підприємством втрачено право на бюджетне відшкодування та завищено значення рядка 24 Податкової декларації з податку на додану вартість на загальну суму 446630 грн.

На підставі Акту перевірки та відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення №0001052301 від 28.08.2012 року про збільшення податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 250356 грн. та застосування фінансових санкцій в сумі 30375 грн.;№0000852301 від 28.08.2012 року про зменшення суми від'ємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 5016322 грн.;№0000902301 від 28.08.2012 року про зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 446630 грн.;№0000922301 від 28.08.2012 року про збільшення суми бюджетного відшкодування та відмову від отримання сум бюджетного відшкодування в сумі 446630 грн.

Під час адміністративного оскарження позивачем вищевказаних рішень Державною податковою службою у Житомирській області прийнято рішення №18054/О-С/10-205 від 05.11.2012р. згідно якого податкове повідомлення-рішення Коростенської ОДПІ №0000902301 від 28.08.2012 року про зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 446630 грн. скасоване частково в сумі 161373грн., а в частині 285257грн. залишено без змін, податкове повідомлення-рішення Коростенської ОДПІ №0000922301 від 28.08.2012 року про збільшення суми бюджетного відшкодування в сумі 446630 грн. скасоване частково в сумі 159 223грн., а в частині 287 407грн. залишено без змін.

Відповідачем взамін скасованого повідомлення-рішення №0000902301 від 28.08.2012 року прийнято нове рішення №0000902301 від 05.11.2012р., яким зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість в розмірі 285257грн. Вказане рішення надіслане відповідачем 13.05.2013р.(вих. №4095/7/22-01) та отримане позивачем 17.05.2013р.(вх. №207), взамін скасованого повідомлення-рішення №0000922301 від 28.08.2012 року прийнято нове рішення №0005252301 від 05.11.2012р., яким збільшено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість в розмірі 287 407грн. Вказане рішення надіслане відповідачем 13.05.2013р.(вих. №4095/7/22-01) та отримане позивачем 17.05.2013р.(вх. №207).

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, суд виходив з наступного.

Так, в Акті перевірки зроблений висновок про завищення задекларованих підприємством у рядку 05.1 Декларації „собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)" показників на загальну суму 5279442 грн.

У періоді з 01.04.2011р. по 31.03.2012р. ПрАТ ТНК „Граніт" здійснювало реалізацію продукції власного виробництва (щебеневої продукції), за ціною, нижчою від фактично понесених витрат.

Враховуючи вищевикладене, на порушення підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 розділу I, пункту 138.1 статті 138 розділу III Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI (із змінами та доповненнями) ПрАТ ТНК „Граніт" завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, на загальну суму 5152630 грн.

Відповідно до п. 14.1.27. Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За визначенням, наведеним у п. 14.1.36 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та.або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та або через свої відокремлені підрозділи.

Стверджуючи про те, що позивач від реалізації власної продукції не отримав прибутку, контролюючий орган вважає, що витрати, пов'язані з виготовленням та реалізацією такої продукції, не можуть вважатись витратами в розумінні п.14.1.27 Податкового кодексу України.

Між тим, суд вважає наведену правову позицію помилковою та такою, що не враховує усіх обставин справи.

Так, діяльність платника податку по виробництву та реалізації своєї продукції супроводжується витратами підприємства. На окремих стадіях, при здійсненні окремих господарських операцій платник податку може не отримати доходів, а понести витрати. Законодавством не встановлено умов щодо прямої залежності формування витрат відповідного звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких платник податків отримав прибуток.

З наведених положень Податкового кодексу України вбачається, що кодекс не містить положень про те, що продукція суб'єкта господарювання не може бути реалізовані за ціною, що є нижчою за її собівартість.

Отже, позивач може реалізувати свій товар за ціною, що є нижчою за собівартість, однак така ціна має знаходитись у межах звичайних цін. Згідно п. 14.1.71 Податкового кодексу України - якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Досліджуючи ці обставини, судом було встановлено, що ПАТ "ТНК "Граніт" здійснювало реалізацію щебеневої продукції, відсіву та каменю бутового за ціною нижчою, що є нижчою за собівартість. В підтвердження існуючих цін позивачем надано комерційні пропозиції по продукції за відповідний період, що перевірявся, реєстр документів та зведена відомість відвантаження продукції за період з 01.04.2011р. по 31.03.2012р., копії договорів і видаткових накладних по наступних контрагентах: ООО ТД «Граніт» ( дог.№1/06-11 від 01.06.2011р. вид.накладна №29 від 07.02.2012р.), ТОВ «Транс універсал» (дог.№7/0522 від 26.28.2011 вид.накл.№869 від 23.09.2011р.), ТОВ « ВНФ «ДСВ» (дог.№5/01-11 від. 05.01.2011р. вид.накл.№833 від 17.09.2011р.), ПрАТ «Кримський Титан» ( дог. 7/0597 від 27.12.2011р. вид.накл.№1314 від 27.12.2011р.), ТОВ «Нерудбудторг» (дог.№19/08-11 від 19.08.2011р. вид.накл.№1163 від 17.11.2011р)., ТОВ «Гранпостач КГ» (дог.4/08-11 від 04.08.2011р. вид.накл.№ 667 від 09.08.2011р.), ТОВ «Фієста» (дог.№1 від 02.01.2012р. вид.накл.№728 від 20.08.2011р.), ООО «ДСВ Транс» (дог.№15/05-11 від 19.05.2011р. вид.накл.№373 від.07.06.2011р).

В підтвердження обставин того, що на ринку ідентичних товарів існували аналогічні ціни, позивач надав дані про відпускні ціни на таку ж продукцію інших підприємств, які формували ціну на продукцію у співставних умовах.

Встановлюючи питання наявності у позивача господарської мети при реалізації свої продукції за зазначеними цінами, судом враховується, що відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України основними видами діяльності ПАТ "ТНК "Граніт" є розроблення гравійних та піщаних кар'єрів, оброблення каменю.

Як пояснив у судовому засіданні представник позивача, аби залишитись на ринку щебеневої продукції та виправдати здійснену модернізацію основних фондів, товариство змушено було сформувати ціни на його продукцію, виходячи з попиту на цей вид продукції та з урахуванням цін, які сформувались на неї у даному регіоні.

Крім того, в підтвердження обставин того, що у інших виробників України сформувались аналогічні ціни на цей вид продукції позивач надав прайс-листи та накладні на відпуск продукції інших постачальників такої ж продукції.

Відтак, реалізація власної продукції за ціною, що є нижчою від її собівартості, була зумовлена економічною необхідністю, адже відмова від реалізації цієї продукції призвела б до зупинення роботи підприємства.

Наведені обставини, які свідчать про досягнуті позивачем результати, власне і є необхідною умовою, визначеною Податковим кодексом України, яка дозволяє кваліфікувати діяльність ПрАТ "ТНК "Граніт" як господарську та як таку, що направлена на отримання доходу.

У той же час, всупереч встановленим обставинам відповідачем не проведено детального та обґрунтованого аналізу цін, які існували на регіональному ринку щодо вартості таких послуг, не здійснено аналізу договорів з ідентичними (однорідними) послугами у співставних економічних умовах, не проаналізовано та не дана оцінка наявності або відсутності будь-яких інших об'єктивних умов, що існували на ринку ідентичних (однорідних) товарів та могли вплинути на ціну.

Таким чином, оцінюючи у сукупності досліджені у справі докази, враховуючи об'єктивні умови, які вплинули на ціну продукції, та досягнутий позивачем позитивний вплив на результати господарської діяльності товариства, а також на встановлену судом ділову мету у діях платника податку, суд дійшов висновку, що реалізація власної продукції за цінами, які були нижчими від її собівартості, обумовлена розумними економічними причинами.

За наведених обставин, включення позивачем до складу валових витрат 5 152 630 грн. не порушує вимог Податкового кодексу України.

Відповідно до п.3.2.2 акту перевірки ПрАТ ТНК „Граніт" порушено пункт 44.1 статті 44, пункт 138.1, 138.2, 138.8 статті 138 розділу III Податкового кодексу України, внаслідок відсутності реально вчинених господарських операцій у зв'язку із не доведенням факту придбання товарів від приватного підприємця ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_5 та приватного підприємця ОСОБА_2 (ІН НОМЕР_1), що призвело до завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, на суму 126812 грн.

Дослідивши докази, які подані позивачем, суд встановив наступне.

01 січня 2011 року між позивачем (який виступає як Покупець) та фізичною особою- підприємцем ОСОБА_1 (який виступає як Продавець) було укладено Договір №10111-3 купівлі-продажу, відповідно до якого сторони домовились передавати та оплачувати товар. Згідно видаткової накладної №72701 від 27.07.2011р. фізична особа-підприємець ОСОБА_1 відпустив, а ВАТ Транснаціональна корпорація «Граніт» прийняло наступний товар: каток опорний однобортний 24-21-169СП в кількості 3шт. та каток опорний однобортний 24-21-170СП в кількості 2шт. на загальну суму 14 000грн.

Відповідно до видаткової накладної №РН-0000166 від 15 серпня 2011р. фізична особа-підприємець ОСОБА_2 відвантажив, а ВАТ Транснаціональна корпорація «Граніт» отримало ленту конвеєрну 1200мм. В кількості 26,4 кв. м. на суму 12 143,89грн. Відповідно до видаткової накладної №РН-0000176 від 30 серпня 2011р. фізична особа-підприємець ОСОБА_2 відвантажив, а ВАТ Транснаціональна корпорація «Граніт» отримало вал СМД-111Б в кількості 1шт. на суму 12 000грн.

Придбані позивачем товарно-матеріальні цінності були використані у власній господарській діяльності.

За наведених обставин, витрати за наслідками господарських взаємовідносин з ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 правомірно включені позивачем до складу витрат підприємства, оскільки факт придбання товарно-матеріальних цінностей підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які свідчать про реальність даних господарських операцій.

Що стосується висновку податкового органу про порушення п.150.1 ст.150, п.3 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України в звязку з чим позивачем невірно визначено від'ємне значення об'єкту оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду, в результаті чого завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, на суму 850541 грн. то судом встановлено наступне.

При формуванні позивачем звітності за 1 квартал 2012 року враховано від'ємне значення об'єкта оподаткування за попередні періоди в тому числі збитки за 1 квартал 2011 року в сумі 850 541 грн.

П. 150.1 статті 150 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями) застосовується у 2011 році з урахуванням такого, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення;

у 2012 - 2015 роках таким чином:

якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів платників з доходом за 2011 рік 1 мільйон гривень та більше станом на 1 січня 2012 року є від'ємне значення (з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування станом на 1 січня 2011 року), то сума цього значення підлягає включенню до витрат:

звітних (податкових) періодів починаючи з І півріччя і наступних звітних періодів 2012 року у розмірі 25 відсотків суми такого від'ємного значення. У разі якщо 25 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування не погашається протягом цього і за наслідками наступних податкових періодів 2012 року, то непогашена сума підлягає врахуванню при визначенні податкових зобов'язань у наступних податкових періодах;

звітних (податкових) періодів 2013 року у розмірі 25 відсотків суми такого від'ємного значення та сум від'ємного значення, не погашених за 2012 податковий рік. У разі якщо 25 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування не погашається протягом відповідних звітних (податкових) періодів 2013 року, то непогашена сума підлягає врахуванню при визначенні податкових зобов'язань у наступних періодах;

звітних (податкових) періодів 2014 року у розмірі 25 відсотків суми такого від'ємного значення та сум від'ємного значення, не погашених за 2013 податковий рік. У разі якщо 25 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування не погашається протягом відповідних звітних (податкових) періодів 2014 року, то непогашена сума підлягає врахуванню при визначенні податкових зобов'язань у наступних періодах;

звітних (податкових) періодів 2015 року у розмірі 25 відсотків суми такого від'ємного значення та сум від'ємного значення, не погашених за 2014 податковий рік. У разі якщо 25 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування не погашається протягом відповідних звітних (податкових) періодів 2015 року, то непогашена сума підлягає врахуванню при визначенні податкових зобов'язань у наступних періодах до повного погашення такого від'ємного значення.

При цьому платники податку на прибуток ведуть окремий облік показника від'ємного значення об'єкта оподаткування, що склався станом на 1 січня 2012 року та включається до витрат наступних податкових періодів і сум, не погашених протягом 2012 - 2015 років. Таке від'ємне значення погашається в першу чергу. В другу чергу погашається від'ємне значення об'єкта оподаткування, що виникло після 31 грудня 2011 року.

Для підприємств з доходом за 2011 рік менше 1 мільйона гривень пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується з урахуванням такого, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку за наслідками 2011 податкового року є від'ємне значення, то сума такого значення підлягає включенню до витрат звітного (податкового) періоду I півріччя 2012 року та наступних звітних (податкових) періодів до повного погашення такого від'ємного значення.

Таким чином в звітності з податку на прибуток за ІІ - IV квартали 2011 року позивачем правомірно враховано вимоги щодо перенесення збитків попередніх років передбачених Податковим кодексом України.

Відповідно до п.198.1 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

П.198.2: Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

П. 198.3: Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено статтею 200 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VIІ з змінами і доповненнями.

П. 200.1. Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

П. 200.2. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

П.200.3. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

П.200.4. Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

П.200.6. Платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.

Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

З огляду на викладене, умовою виникнення у платника податку права на бюджетне відшкодування ПДВ в даному випадку є фактична оплата ним сум такого податку постачальникам товарів (послуг), які підтверджені виписаними відповідно до вимог чинного законодавства податковими накладними особами, які зареєстровані як платники такого податку, а підставою є дані податкової декларації за звітний податковий період та заява про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації в наступних податкових періодах.

Тобто, застосування цієї норми можливо у тому випадку, коли платник має намір відшкодувати податок на додану вартість із бюджету, прийняв рішення про таке відшкодування та звернувся до податкового органу із заявою в установленому Кодексом порядку.

Враховуючи, що позивач не заявляв свого наміру на відшкодування цього податку із бюджету, відповідного рішення не приймав та не звертався до відповідача із необхідною заявою, відповідачем при проведенні перевірки безпідставно застосовано порушення п.п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, які визначають право віднесення сум податку до податкового кредиту, визначення суми бюджетного відшкодування та в свою чергу зменшення відємного значення суми податку на додану вартість, що враховується у зменшення податкових зобов'язань з цього податку в наступних податкових періодах.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Частиною другою цитованої статті серед іншого встановлюється, що докази суду надають сторони, які беруть участь у справі.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії та рішення.

Відповідач не довів суду правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суд, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені доказами наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню.

Керуючись Податковим кодексом України, ст. ст. 69, 86, 94, 158-163, 186, 254 КАС України, суд -

постановив:

Позов задовольнити.

Визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення - рішення Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби від 28.08.2012 р. № 0001052301, № 0000852301 та від 05.11.2012р. №0000902301, № 0005252301

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.

У разі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя Є.Ю. Романченко

Повний текст постанови виготовлено: 14 червня 2013 р.