Рішення № 32241529, 14.06.2013, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2013 р. Справа №917/717/13

за позовом Першого заступника прокурора міста Полтави, вул. В.Козака, 1, м. Полтава, 36020

до 1. Полтавської міської ради, вул. Жовтнева,36, м. Полтава, 36000

2. Фізичної особи-підприємця Чернишевої Наталії Федорівни, вул.Красіна, 118/2, корп.1, кв.9, м. Полтава, 36000

про визнання недійсним і скасування рішення, повернення земельної ділянки та відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав

Суддя Солодюк О.В.

Представники сторін:

від позивача (прокуратури) - Іценко М.В., посв. в протоколі

від відповідачів - 1. Лисанець А.Ф., дов. в протоколі, 2. Аксюта Б.О., дов. в протоколі

Суть спору: Розглядається позовна заява про визнання недійсним і скасування рішення Полтавської міської ради від 18.09.12р. «Про оформлення особистого строкового земельного сервітуту для розміщення тимчасових споруд» в частині оформлення особистого строкового земельного сервітуту для розміщення тимчасових споруд ФОП Чернишовій Н.Ф.; зобов'язання ФОП Чернишову Н.Ф. звільнити та повернути у комунальну власність земельні ділянки, розташовані по вул. Калініна, 4 у м. Полтаві загальною площею 21,0 кв.м. та 20,0 кв.м. відповідно; зобов'язання ФОП Чернишову Н.Ф. відновити стан земельних ділянок, розташованих по вул. Калініна, 4 у м. Полтаві, загальною площею 21,0 кв.м. та 20,0 кв.м., який існував до порушення прав шляхом знесення збудованих будівель і споруд.

Позивач на вимогах наполягає.

Від відповідача 1 надійшли клопотання про залишення позову без розгляду (вх. № 7437 від 29.05.13р.), клопотання про приєднання до матеріалів справи документів (вх. № 7439 від 29.05.13р.) та додаткові письмові пояснення до відзиву (вх. № 8420 від 13.06.13р.).

В судовому засіданні 14.06.13 р. представник відповідача 1 відмовився від клопотання про залишення позову без розгляду (див. протокол судового засідання від 14.06.13 р.).

У відзиві на позов відповідач 1 та в судовому засіданні його представник позов не визнає, посилаючись зокрема на те, що першим заступником прокурора м. Полтави всупереч приписам ст.ст. 1, 2, 33 Господарського процесуального кодексу України не надано жодного належного обґрунтування існування у заснованих на договорі правовідносинах особистого сервітуту, що були предметом правового регулювання рішення двадцять шостої сесії Полтавської міської ради шостого скликання «Про оформлення особистого строкового земельного сервітуту для розміщення тимчасових споруд» від 18.09.12р. та договорів особистого строкового сервітуту від 01.10.2012р., укладених між Полтавською міською радою та ФОП Чернишевою Н.Ф. порушень інтересів держави України, та відповідно з огляду на приписи ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» виникнення у прокурора м. Полтави права на звернення до господарського суду із зазначеним позовом.

У відзиві зазначено, що першим заступником прокурора м. Полтави не заявлено жодного доводу та не надано жодного доказу щодо виникнення та існування у існуючих цивільних, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників договірних правовідносинах між Полтавською міською радою та ФОП Чернишевою Н.Ф. стосовно права особистого сервітуту землями, що на праві комунальної власності належать територіальній громаді м. Полтави, що були предметом правового регулювання оскаржуваного рішення, загальнодержавних інтересів (політичних, економічних, соціальних та інших) та їх порушення у зв'язку із прийняттям оскаржуваного рішення двадцять шостої сесії Полтавської міської ради шостого скликання «Про оформлення особистого строкового земельного сервітуту для розміщення тимчасових споруд» від 18.09.12р.

При тому, матеріали позовної заяви не містять жодного обґрунтування, який саме законний інтерес держави Україна існував та був порушений у цивільних, заснованих на договорі, правовідносинах особистого сервітуту між Полтавською міською радою та ФОП Чернишевою Н.Ф., та якими нормами Конституції України, та нормами інших правових актів закріплено зазначений інтерес держави Україна.

У відзиві також зазначено, що за змістом позовної вимоги № 4, заявленої у позовній заяві Першого заступника прокурора м. Полтави від 11.04.2013р. №143-4053 вих. № 13, зазначена особа по факту відсутності зазначення у позовній заяві особи, за захистом прав якої заявлено позов. Таким чином, всупереч приписам ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор звернувся до суду не за захистом інтересів держави України, а звернувся до суду за захистом «порушеного права» невідомої особи, не зазначаючи при тому суб'єкта «права», існування повноважень у прокурора звертатися до суду із позовом про поновлення «прав» суб'єкта, доказів якими посвідчуються у відповідності до приписів ст. 126 Земельного кодексу України та ст. 28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» існування відповідного «права» у незазначеного прокурором «суб'єкта», доказів вчинення Полтавською міською радою та ФОП Чернишевою Н.Ф. дій, спрямованих на порушення прав зазначеного прокурором суб'єкта.

3 огляду на зміст матеріально-правових вимог, за змістом яких позовні вимоги спрямовані на поновлення прав територіальної громади м. Полтави та її представницького органу - Полтавської міської ради, до позову, всупереч приписам ст. ст. 1, 2, 22, 33, 54 Господарського процесуального кодексу України не надано доказів існування відповідного волевиявлення Полтавської міської ради, оформленого у відповідності п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у формі відповідного рішення Полтавської міської ради, прийнятого за результатами розгляду питання регулювання земельних відносин у м. Полтаві на відповідному пленарному засіданні Полтавської міської ради, щодо надання згоди першому заступнику прокурора м. Полтави на звернення до господарського суду Полтавської області із позовом щодо поновлення прав територіальної громади м. Полтави у правовідносинах, що є предметом правового регулювання рішення двадцять шостої сесії Полтавської міської ради шостого скликання «Про оформлення особистого строкового земельного сервітуту для розміщення тимчасових споруд» від 18.09.12р. та договорів особистого строкового сервітуту від 01.10.2012р., укладених між Полтавською міською радою та ФОП Чернишевою Н.Ф., стороною яких є виключно Полтавська міська рада та ФОП Чернишева Н.Ф., та відповідно є такими, що порушують встановлений ст. 1, 16 ЦК України, та ст. 1, 2, 22, 54 ГПК України принцип диспозиції, на якому заснований господарський процес в Україні.

У відзиві також зазначено, що за змістом приписів ч. 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено припис, що особа має право звернутися до суду за захистом виключно свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З огляду на викладене, за змістом приписів ст.ст. 1,16 Цивільного кодексу України та ст.ст.1,2 ГПК України відповідною процесуальною дієздатністю звертатися до господарського суду за захистом свого права наділений виключно правоволоділець або особа, наділена повноваженнями звертатися до суду від імені правоволодільця (представник).

Натомість, по факту відсутності у позовній заяві першого заступника Прокурора м. Полтави зазначення обставин, пов'язаних з порушенням інтересів держави або з обґрунтуванням необхідності захисту таких інтересів, визначення прокурором органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності відповідного волевиявлення Полтавської міської ради, спрямованого на уповноваження першого заступника прокурора м. Полтави звертатись із позовними вимогами на захист прав територіальної громади м. Полтави, першим заступником прокурора м. Полтави за відсутності відповідної процесуальної правосуб'єктності було заявлено позовні вимоги, спрямовані на захист прав територіальної громади м. Полтави та її представницького органу - Полтавської міської ради та відповідно порушено питання про винесення на розгляд суду правовідносин, позивачем у яких може бути виключно Полтавська міська рада.

З огляду на викладене, як зазначено у відзиві, є наявним факт звернення до суду особи із позовом, яка не наділена на це процесуальною дієздатністю.

При тому, з огляду на зміст ст.ст. 19, 121 Конституції України, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та ст. ГПК України, як зазначено у відзиві, прокурор позбавлений права підміняти інтереси держави України конкретними приватними інтересами будь-якої особи.

Виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, ст.ст. 316, 319, 401, 406 Цивільного кодексу України, статті 148 Господарського кодексу України, земля є об'єктом цивільних прав, а територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

У відзиві зазначено, що з положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 401,406 ЦК України випливає, що органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження об'єктами права комунальної власності (наданні в користування, укладенні, зміні, розірванні договорів оренди та інших договорів, в тому числі прийнятті органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які територіальна громада реалізують повноваження власника.

Реалізуючи відповідні повноваження, органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах територіальні громади є рівними учасниками правовідносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, у відносинах між Полтавською міською радою та ФОП Чернишевою Н.Ф. під час прийняття рішення двадцять шостої сесії Полтавської міської ради шостого скликання «Про оформлення особистого строкового земельного сервітуту для розміщення тимчасових споруд» від 18.09.12р., Полтавською міською радою було реалізовано повноваження власника земель, що на праві комунальної власності належать територіальній громаді м. Полтави.

За змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 ЦК України, статей 316, 319, 401-406 ЦК України рішенням органу місцевого самоврядування про надання права сервітуту щодо відповідних природних ресурсів здійснюється волевиявлення власника і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах.

Індивідуальні акти органів місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення територіальної громади, як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі, як у даному випадку, господарським судам.

Відповідач 1 зазначає, що відповідно до статті 20 ГК України, статей 16, 393 ЦК України визнання судом незаконним і скасування акта органів місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, належить до способів захисту права власності. Предметом спору є захист права власності особи, а не публічно-правових інтересів держави.

В додаткових письмових поясненнях до відзиву відповідач 1 зазначив, що за змістом ст. 140 Цивільного кодексу України, ст.ст. 123, 124, 126, 134, 135 Земельного кодексу України жодна з них не врегульовує правовідносин особистого строкового сервітуту, визначених ч. 2 ст. 401 Цивільного кодексу України та заснованих у відповідності до приписів ч. 1 ст. 402 ЦК України у даному випадку, як це встановлено позивачем виключно на договорі, сторонами якого є Полтавська міська рада та ФОП Чернишева Н.Ф.

Відповідач 1 також зазначає, що є надуманими та такими, що суперечать предмету правового регулювання ст.140 Цивільного кодексу України, ст.ст. 123, 124, 126, 134, 135 Земельного кодексу України доводи першого заступника прокурора м. Полтави щодо можливості їх застосування до правовідносин особистого строкового сервітуту, та відповідно доводи позивача щодо недійсності оскаржуваного рішення Полтавської міської ради.

У додаткових поясненнях до відзиву також зазначено, що є надуманими та незаконними доводи позивача щодо нікчемності договорів сервітуту, укладених між Полтавською міською радою та ФОП Чернишева Н.Ф., оскільки ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Жодна норма права чинного законодавства України, як зазначає відповідач 1, не встановлює умов нікчемності (абсолютної недійсності) договорів сервітуту. Наявність факту укладання між Полтавською міською радою та ФОП Чернишевою Н.Ф. у відповідній письмовій формі договорів від 01.10.2012р., на яких засноване право особистого сервітуту, є їх реальне виконання та відповідно настання юридичних наслідків у вигляді:

з одного боку, вилучення корисних властивостей по факту реалізації ФОП

Чернишевою Н.Ф. відповідного заснованого на договорі права (ч. 2 ст. 402 ЦК);

з іншого боку, отримання Полтавською міською радою відповідної плати.

Відповідач 1 зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту «порушеного права» територіальної громади м. Полтави та відповідно заявлена позовна вимога про знесення тимчасової споруди є відверто неспіввимірною із відповідним правом, яке на думку позивача є порушене, та відповідно наслідком її задоволення очевидним буде порушення майнових прав власника тимчасової споруди (об'єкту рухомого майна).

Порушуючи питання про знищення (знесення) тимчасової споруди, тоді як є за можливе її вільно перемістити у інше місце, заявлені у позові вимоги є незаконними та такими, що спрямовані насамперед не на вивільнення земель міста Полтави, а насамперед на заподіяння шкоди ФОП Чернишевій Н.Ф., як власнику тимчасової споруди, яку з огляду на її конструктивні особливості, є можливим вільно перемістити у просторі.

Відповідач 1 зазначає, що є надуманими та безпідставними доводи позивача щодо існування факту порушення Полтавською міською радою та ФОП Чернишевою Н.Ф. під час укладання договорів особистого строкового сервітуту від 01.10.2012р. існуючих, на думку позивача, приписів законодавства України, якими було встановлено обов'язковість державної реєстрації особистого строкового сервітуту.

Відповідач 1 вважає доводи позивача про існування факту формування земельних ділянок загальною площею 20.0 м.кв. та 21.0 м.кв. по вул. Калініна, 4 у м. Полтава, факту будівництва на зазначених земельних ділянках будівель і споруд такими, що заявлені з порушенням приписів ст.ст. 79, 79-1 Земельного кодексу України, Закону України «Про землеустрій» та відповідно зазначає, що є безпідставними вимоги щодо можливості вчинення дій щодо їх звільнення та повернення у комунальну власність.

За змістом Положення про розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Полтава, як зазначає відповідач 1, під час розміщення тимчасових споруд у відповідності до паспорту прив'язки тимчасової споруди на відповідній площі земної поверхні на умовах строкового земельного сервітуту, відповідна містобудівна документація та документація землеустрою не розробляється та відповідно формування земельних ділянок не здійснюється.

Незаконними, заявлені з порушенням визначеного ч. 2 ст. 401 Цивільного кодексу України суб'єктивного складу сторін правовідносин особистого сервітуту вважає відповідач 1 і доводи позивача щодо особи сервітуарія особистого строкового сервітуту, зокрема, доводи що сервітуарієм у особистому строковому сервітуті може бути виключно власник суміжної земельної ділянки.

Відповідач 2 позов не визнає, посилаючись у відзиві зокрема на те, що позивач вийшов за межі своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Прокурор в тексті позовної заяви, як зазначає відповідач 2, не ставить питання скасування рішення Відповідача -1 в цілому, а просить скасувати лише в частині оформлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасових споруд ФОП Чернишовій Н.Ф. Цією вимогою позивач ставить суб'єктів господарювання в нерівне становище, чим порушує принцип рівності суб'єктів господарювання перед законом.

Теза позивача про те, що рішення Полтавської міської ради від 18.09.2012 року винесене з порушенням вимог та всупереч Земельного та Цивільного кодексів України, не відповідає вимогам законодавства і є підставою для визнання недійсним і скасування його в частині оформлення особистого строкового земельного сервітуту для розміщення тимчасових споруд ФОП Чернишевої Н.Ф., як зазначено у відзиві, не підтверджується доказами.

Спірне рішення Полтавської міської від 18.05.2012 року відповідає «Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності», затвердженому Наказом Мінрегіонбуду 21.10.2011 р. №244, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 р. за № 1330/20068.

Крім того, у відзиві зазначено, що постановою Октябрського районного у м. Полтаві суду від 29.03.2013 р. визнано незаконними і скасовані постанови державного інспектора Державної інспекції сільського господарства у Полтавській області від 24.01.2013 р. та від 20.02.2013 р. про притягнення ФОП Чернишової Н.Ф. до відповідальності і встановлено, що ФОП Чернишова Н.Ф. правопорушень не здійснювала.

В судовому засіданні 29.05.13р. оголошено перерву до 14.06.13р. до 9-00 год.

В судовому засіданні 14.06.13р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення виготовлено у відповідності ст. 84 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив:

Рішенням Полтавської міської ради від 18.09.12 «Про оформлення особистого строкового земельного сервітуту для розміщення тимчасових споруд» ФОП Чернишевій Н.Ф. оформлено особистий строковий земельний сервітут для розміщення стаціонарних тимчасових споруд строком на 1 рік на земельних ділянках, розташованих по вул. Калініна, 4 у місті Полтаві загальною площею 21,0 кв.м. та 20,0 кв.м.

На виконання умов зазначеного рішення між Полтавською міською радою та ФОП Чернишевою Н.Ф. укладено два договори особистого строкового земельного сервітуту на земельні ділянки площею 21,0 кв.м. та 20, 0 кв.м. відповідно для розміщення торговельних павільйонів.

Перший заступник прокурора міста Полтави (позивач) звернувся з позовом в інтересах держави до господарського суду про визнання недійсним і скасування вищезазначеного рішення Полтавської міської ради, посилаючись на те, що рішення прийнято з порушенням вимог ст. 140 Цивільного кодексу України, ст.ст. 123, 124, 134, 135 Земельного кодексу України.

Позивач в позові зазначає, що сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає у можливості обмеженого використання чужого майна для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.

Постановою пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.11 №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» визначено, що обов'язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає його встановлення, в інший спосіб.

Підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь-якої особи, у т.ч. й у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужим майном - сервітуту.

В позові зазначено, що відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 98 Земельного кодексу України встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений. Види права земельного сервітуту визначає стаття 99 Земельного кодексу України, положення якої встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту.

Названа стаття, як зазначає позивач, визначає й конкретних суб'єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Частина 1 ст. 99 Земельного кодексу України визначає, що вимагати встановлення видів земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Тобто, ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, який потребує використання суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, обумовлені місцем розташування або природним станом.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що ФОП Чернишева Н.Ф. не є суб'єктом правовідносин, що виникають з приводу встановлення земельного сервітуту. Натомість, як зазначено у позові, Земельним кодексом України прямо передбачено порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, зокрема шляхом укладення договору оренди земельних ділянок.

Статтями 123, 124, 134, 135 Земельного кодексу України, як зазначає позивач, визначено порядок передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній чи комунальній власності, права на які підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах).

Тому, рішення Полтавської міської ради щодо оформлення ФОП Чернишевій Н.Ф. особистого строкового земельного сервітуту на земельні ділянки по вул. Калініна, 4 у місті Полтаві, як зазначено в позові, суперечить вимогам чинного законодавства та створює механізм надання землі у користування суб'єктам господарської діяльності в обхід проведення аукціонів.

Саме проведення земельних торгів, як стверджує позивач, забезпечує реалізацію принципу рівності прав громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави на землекористування, визначеного ст. 5 Земельного кодексу України, та забезпечує відповідні надходження до бюджету.

Факт незаконності набуття ФОП Чернишевою Н.Ф. права особистого сервітутного користування на земельні ділянки по вул. Калініна, 4 у місті Полтаві з метою розміщення стаціонарних тимчасових споруд виключає, як зазначає позивач, саму можливість передачі права користування зазначеними земельними ділянками іншій особі на законних підставах.

В порушення вимог ст. 287 Податкового кодексу України у пункті 3 рішення Полтавської міської ради зазначено, що плата за користування землею на умовах особистого строкового земельного сервітуту нараховується та стягується з дня прийняття рішення, а не з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Позивач зазначає, що проведеною прокуратурою міста Полтави із залученням спеціалістів Державної інспекції сільського господарства у Полтавській області спільною перевіркою були виявлені порушення вимог земельного законодавства при використанні земельних ділянок по вул.Калініна, 4 у місті Полтаві.

Згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 15.01.13 р., складеного Державною інспекцією сільського господарства у Полтавській області, рішенням Полтавської міської ради ФОП Чернишевій Н.Ф. оформлено строковий земельний сервітут на спірні земельні ділянки з порушенням вимог п. 1 ст. 98, ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України. Зазначене підтверджується тим, що землевпорядна документація на загальну площу земельної ділянки відсутня, кадастровий номер земельної ділянки та її цільове призначення не визначені, межі ділянки в натурі (на місцевості) не встановлені, доступ до неї обмежений. Площі спірних земельних ділянок розраховано на підставі паспортів прив'язки тимчасових споруд.

Згідно зі ст. 12 Земельного кодексу України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міська рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно до закону та в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Рішення ради у частині оформлення особистого строкового земельного сервітуту для розміщення тимчасових споруд ФОП Чернишевій Н.Ф., як стверджує позивач, вказаним вимогам законодавства не відповідає, що згідно з ч. 2 ст. 144 Конституції України, ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України, ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є підставою для визнання недійсним і скасування його в частині оформлення особистого строкового земельного сервітуту для розміщення тимчасових споруд ФОП Чернишевій Н.Ф. у судовому порядку.

Позивач також просить суд зобов'язати ФОП Чернишеву Н.Ф. звільнити та повернути у комунальну власність земельні ділянки, розташовані по вул. Калініна, 4 у м. Полтаві загальною площею 21,0 кв.м. та 20,0 кв.м. відповідно та зобов'язати ФОП Чернишеву Н.Ф. відновити стан цих земельних ділянок, який існував до порушення прав шляхом знесення збудованих будівель і споруд.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається також на ч. 2 п. 2 ст. 100 Земельного кодексу України, ч. 2 ст. 402 Цивільного кодексу України і зазначає, що договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно

Частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України та п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.09 визначено, що нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом. Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

В позові також зазначено, що відповідно до п. 8 вищезазначеної Постанови не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення. Не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Перевіркою установлено, що державну реєстрацію вказаних догорів особистого строкового земельного сервітуту не проведено, що тягне за собою, як стверджує позивач, їх нікчемність відповідно до вимог чинного законодавства.

Крім того, у позові зазначено, що правочини щодо встановлення сервітутного користування спірною земельною ділянкою, порушують публічний порядок, а тому відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.09 р., є нікчемними.

Незаконна передача у користування спірних земельних ділянок, як вважає позивач, порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Також в позові зазначено, що в порушення вимог підпункту «і» ст. 15 Земельного кодексу України, п. 10 Тимчасового порядку присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.08.10 № 749, кадастровий номер на спірну земельну ділянку управлінням Держкомзему у місті Полтаві не присвоєно.

Таким чином, зазначені договори особистого строкового земельного сервітуту, як стверджує позивач, є нікчемними, що свідчить про відсутність права ФОП Чернишевої Н.Ф. на користування спірними земельними ділянками.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши додані докази, суд дійшов висновку, що в позові слід відмовити повністю з наступних підстав.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Статтею 83 Земельного кодексу України, у редакції чинній на момент виникнення правовідносин між Полтавською міською радою та ФОП Чернишовою Н.Ф. визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Пунктом 12 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України було визначено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради.

За змістом ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада є представницьким органом місцевого самоврядування - виборним органом, який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Частиною 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частиною 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено,

що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Таким чином, у відповідності до приписів ст. 140 Конституції України, реалізуючі відповідні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконання усіх майнових операцій, органи місцевого самоврядування вирішують виключно питання місцевого значення.

Реалізуючі відповідні правомочності стосовно об'єктів права комунальної власності правовідносини щодо яких є предметом правового регулювання оскаржуваного першим заступником прокурора м. Полтави рішення двадцять шостої сесії Полтавської міської ради шостого скликання «Про оформлення особистого строкового земельного сервітуту для розміщення тимчасових споруд» від 18.09.12р. та договорів особистого строкового сервітуту від 01.10.2012р., Полтавська міська рада, як представницький орган місцевого самоврядування, вирішувала виключно питання місцевого значення, та відповідно жодним чином не могла та відповідно, не вирішувала питання загальнодержавного значення, зокрема питання дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, тощо.

В пункті 1.2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011 N 6 зазначено, що з положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197, 283 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі ст.12 Земельного кодексу України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передачу у власність або надання у користування земельних ділянок комунальної власності здійснює міська рада.

В позовній заяві не зазначено, які інтереси держави Україна були порушені відповідачем 1 спірним рішенням, або існує загроза порушень інтересів держави. При цьому, одночасно позивач в позовній заяві (абз.4,9 а.с.7) зазначає і про порушення права власності територіальної громади міста на спірні земельні ділянки, за захистом якого має право до суду звертатись лише орган, який представляє територіальну громаду міста - Полтавська міська рада.

Таким чином, з вимогами до суду про зобов'язання ФОП Чернишеву Н.Ф. звільнити та повернути у комунальну власність земельні ділянки, розташовані по вул. Калініна, 4 у м. Полтаві загальною площею 21,0 кв.м. та 20,0 кв.м. відповідно та зобов'язання ФОП Чернишеву Н.Ф. відновити стан цих земельних ділянок, який існував до порушення прав шляхом знесення збудованих будівель і споруд (п.3,4) має право звертатись лише орган місцевого самоврядування - Полтавська міська рада.

Посилання позивача на те, що ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, який потребує використання суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, обумовлені місцем розташування або природним станом, суд вважає безпідставним, оскільки частиною 1 ст. 401 Цивільного кодексу України визначено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Частиною 2 ст. 401 Цивільного кодексу України визначено, що сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут),

З огляду на зміст правової норми ч. 2 ст. 402 ЦК України у випадку, коли задовольнити

потреби особи іншим способом неможливо, сервітут може бути встановлений конкретно

визначеній особі. В такому випадку йдеться про особистий сервітут (персональний).

За таких обставин, посилання позивача на те, що ФОП Чернишова Н.Ф. не є суб'єктом правовідносин, що виникають з приводу земельного сервітуту і рішення Полтавської міської ради щодо оформлення ФОП Чернишевій Н.Ф. особистого строкового земельного сервітуту на земельні ділянки по вул. Калініна, 4 у місті Полтаві створює механізм надання землі у користування суб'єктам господарської діяльності в обхід проведення аукціонів, суд вважає безпідставним та необґрунтованим.

Посилання позивача на те, що пункт 3 рішення Полтавської міської ради суперечить ст. 287 Податкового кодексу України, і що плата за користування землею на умовах особистого строкового земельного сервітуту нараховується та стягується з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою, а не з дня прийняття рішення, суд вважає безпідставним, оскільки вищезазначений пункт рішення ніяким чином не порушує інтереси держави та права територіальної громади міста.

Є необґрунтованим посилання позивача на те, що землевпорядна документація на загальну площу земельної ділянки відсутня, кадастровий номер земельної ділянки та її цільове призначення не визначені, межі ділянки в натурі (на місцевості) не встановлені, доступ до неї обмежений, площі спірних земельних ділянок розраховано на підставі паспортів прив'язки тимчасових споруд.

Частиною 1 ст. 79 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Статтею 79-1 Земельного кодексу України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Частиною 2 ст. 79-1 Земельного кодексу України визначено, що формування земельних ділянок здійснюється:

- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

- шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок;

- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

Згідно Положення про розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Полтава, затвердженого рішенням двадцять другої сесії Полтавської міської ради шостого скликання «Про затвердження Положення про розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Полтава» від 18 травня 2012р. (далі - Положення) встановлення тимчасових споруд у м. Полтаві здійснюється у відповідності до паспорта прив'язки тимчасової споруди - комплекту документів, у яких визначено місце встановлення тимчасової споруди на топографо-геодизичній основі М 1:500, схему благоустрою прилеглої території. За змістом паспорту прив'язки згідно графічних матеріалів визначається площа земної поверхні, що складає об'єкт правовідносин особистого строкового сервітуту.

За змістом Положення під час розміщення тимчасових споруд у відповідності до паспорту прив'язки тимчасової споруди на відповідній площі земної поверхні на умовах договору особистого строкового сервітуту, з огляду на конструктивні особливості тимчасових споруд, які є об'єктами рухомого майна та з огляду на тимчасовий характер їх розміщення, відповідна містобудівна документація та документація землеустрою не розробляється та відповідно формування земельних ділянок не здійснюється.

Вищезазначене Положення прийнято на підставі Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 р. № 244 «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 р. за № 1330/20068.

Суд також вважає безпідставним посилання позивача на те, що договори особистого строкового земельного сервітут від 01.10.2012 р. не зареєстровані в установленому Законом порядку у відповідності до ч. 2 п. 2 ст. 100 Земельного кодексу України та ч. 2 ст. 402 Цивільного кодексу України, що на думку позивача, є підставою вважати дані правочини нікчемними.

Згідно ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Враховуючи вищевикладене, нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, та відповідно сторони такого правочину не зобов'язані виконувати його умови, причому навіть і тоді, коли суд не визнає його недійсним.

Таким чином, необхідною умовою нікчемності правочину є наявність факту прямого встановлення законом його недійсності.

Разом з тим, жодна норма права чинного законодавства України не встановлює умов нікчемності (абсолютної недійсності) договорів сервітуту.

В постанові «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011 N 6 Пленум Вищого господарського суду України зазначив, що реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Матеріали справи підтверджують наявність факту укладання між Полтавською міською радою та ФОП Чернишевою Н.Ф. у відповідній письмовій формі договорів від 01.10.2012р., на яких засноване право особистого сервітуту, їх реальне виконання та відповідно настання юридичних наслідків.

Крім того, відповідно до розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 11.02.10р. № 1878-VI було передбачено лише державну реєстрацію земельних сервітутів, і не встановлено державної реєстрації особистих строкових земельних сервітутів та відповідно і особи, уповноваженої на її здійснення. Не містить обов"язку такої реєстрації і п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".

Враховуючи вищевикладене, за відсутності наявності норм права, якими було б прямо встановлено нікчемність договорів сервітуту, укладених між Полтавською міською радою та ФОП Чернишевою Н.Ф. на виконання рішення двадцять шостої сесії Полтавської міської ради шостого скликання «Про оформлення особистого строкового земельного сервітуту для розміщення тимчасових споруд» від 18.09.12р., а також відсутності рішень суду, які набрали законної сили, про недійсність договорів особистого строкового сервітуту від 01.10.12 р., та враховуючи наявність факту належного виконання сторонами вказаних договорів своїх прав та обов'язків, суд дійшов висновку, що доводи позивача про нікчемність (абсолютну недійсність) вищезазначених договорів є безпідставними та необґрунтованими.

Посилання позивача на те, що договори особистого строкового сервітуту від 01.10.12 р. є нікчемними в силу ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки, як вважає позивач, порушують публічний порядок, суд вважає безпідставним.

Згідно ч.1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Докази в обгрунтування того, що вищезазначені договори порушують публічний порядок позивачем не надано. Посилання позивача на незаконне заволодіння майном суд вважає безпідставним, оскільки ФОП Чернишевою Н.Ф. набула право на майно на підставі рішення Полтавської міської ради від 18.09.12 р. та договорів особистого строкового земельного сервітуту від 01.10.12 р.

Крім того, посилаючись на те, вищезазначені договори порушують публічний порядок, позивач в позові зазначає (абз.9.10, а.с.8), що дані правовідносини не є публічно-правовими.

Згідно ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

В матеріалах справи відсутнє рішення суду про визнання недійсними договорів особистого строкового земельного сервітуту від 01.10.12 р. з підстав недодержання вимоги щодо відповідності правочинів інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо безпідставності та необгрунтовності позовних вимог про визнання недійсним та скасування рішення Полтавської міської ради від 18.09.12 «Про оформлення особистого строкового земельного сервітуту для розміщення тимчасових споруд» в частині оформлення особистого строкового земельного сервітуту для розміщення тимчасових споруд ФОП Чернишевій Н.Ф.

Суд вважає також безпідставними і необґрунтованими вимоги про зобов'язання ФОП Чернишеву Н.Ф. звільнити та повернути у комунальну власність земельні ділянки, розташовані по вул. Калініна, 4 у м. Полтаві загальною площею 21,0 кв.м. та 20,0 кв.м. відповідно та зобов'язати ФОП Чернишеву Н.Ф. відновити стан цих земельних ділянок, який існував до порушення прав шляхом знесення збудованих будівель і споруд.

Статтею 181 ЦК України визначено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Статтею 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним, регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Відповідно до п. 1.6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Мін'юсту від 07.02.2002 р. № 7/52, чинного на момент прийняття рішення Полтавської міської ради від 18.09.12 р. «Про оформлення особистого строкового земельного сервітуту під розміщення тимчасових споруд» та укладання договорів особистого строкового сервітуту від 01.10.12 р., тимчасові споруди не реєструються як об'єкт нерухомості.

За таких обставин, тимчасова споруда є рухомим майном та відповідно до конструктивних особливостей її розміщення, можливе її вільне переміщення у просторі.

Таким чином, порушуючи питання про знищення (знесення) тимчасової споруди, тоді як є за можливе її вільно перемістити у інше місце, заявлені у позові вимоги є безпідставними і такими, що призведуть до порушення права власника тимчасової споруди - ФОП Чернишевої Н.Ф.

Враховуючи вищенаведене, є також безпідставними і вимоги позивача щодо зобов'язання ФОП Чернишеву Н.Ф. відновити стан земельних ділянок, який існував до порушення прав шляхом знесення збудованих будівель і споруд, оскільки будівництво споруд та будівель (з улаштуванням фундаменту) на земельних ділянках ФОП Чернишевою Н.Ф. не здійснювалось.

З матеріалів справи також вбачається, що ФОП Чернишова Н.Ф. не порушувала норм чинного законодавства, зокрема, ст.ст. 98,99,123,124,134 Земельного кодексу, як було зазначено в акті перевірки дотримання ФОП Чернишовою Н.Ф вимог земельного законодавства від 15.01.13 р., в приписі Державної інспекції сільського господарства в Полтавській області від 15.01.13 р. № 11, акті обстеження земельної ділянки № 6 від 15.01.13 р., постанові про накладення адміністративного стягнення № 000010 від 24.01.13 р., протоколі про адміністративне правопорушення № 000010 від 15.01.13 р.(а.с. 24-30), оскільки Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 29.03.13 р. по справі № 1622/6880/2012 (а.с.86-88) визнано незаконною та скасовано постанову державного інспектора Державної інспекції сільського господарства в Полтавській області Чепуренка В.М. від 24.01.13 р. про притягнення Чернишової Н.Ф. до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.53-1 КпАП України.

З акту перевірки дотримання ФОП Чернишовою Н.Ф вимог земельного законодавства від 15.01.13 р., припису Державної інспекції сільського господарства в Полтавській області від 15.01.13 р. № 11, акту обстеження земельної ділянки № 6 від 15.01.13 р. вбачається, що ФОП Чернишова Н.Ф. використовує земельні ділянки на підставі рішення Полтавської міської ради від 18.09.12 р. та договорів особистого строкового сервітуту від 01.10.12 р. Всупереч вищевикладеному, Державна інспекція сільського господарства в Полтавській області встановила факт самовільного зайняття ФОП Чернишовою Н.Ф земельної ділянки.

За таких обставин, посилання позивача на порушення ФОП Чернишовою Н.Ф. земельного законодавства є безпідставним та спростованим постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 29.03.13 р. по справі № 1622/6880/2012, яка згідно ст. 35 ГПК України має приюдиційне значення до даної справи.

Тому, посилання позивача про встановлення Державною інспекцією сільського господарства в Полтавській області, яка, згідно зі ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» здійснює державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності, факту порушень ФОП Чернишовою Н.Ф. норм земельного законодавства, є безпідставними та спростованими наявними в справі доказами.

Згідно ст. 32 - 34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги безпідставні, необґрунтовані, оспорені відповідачами, спросовані наявними в матеріалах справи доказами і задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В позові відмовити повністю.

Суддя Солодюк О.В.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 21 червня 2013 року.

Примітка: Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку, визначеному ст. 93 ГПК України