Рішення № 32241503, 17.06.2013, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2013 р. Справа №917/513/13

За позовом Полтавського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері (36003, м.Полтава, майдан Незалежності, 1-Б) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, пр-т Повітрофлотський, 6, м.Київ, 03168

до Лубенської міської ради, вул. Ярослава Мудрого, 33 м.Лубни,Полтавська область, 37500

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Квартирно-експлуатаційний відділ м.Полтава, адреса: вул.Сінна,36, м.Полтава, 36039

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтава-Житлобуд", адреса: вул. Червонофлотська,15, м. Полтава, 36010

про визнання недійсним рішення від 17.08.2004 р. в частині прийняття у власність будівлі та споруди військового містечка № 36

Суддя: Солодюк О.В.

Представники сторін:

від позивача: Клекта І.Т., дов. в протоколі

від відповідача: Іващенко О.Г., дов. в протоколі

від третьої особи: 1.Ваценко І.В., дов. в протоколі 2. Гнідаш С.О., дов. в протоколі

від прокуратури: Чекирда О.С., посв. в протоколі

Суть спору: Розглядається позовна заява про визнання недійсним з моменту прийняття рішення Лубенської міської ради Полтавської області від 17.08.2004 р. "Про прийом до власності Лубенської територіальної громади будівель та споруд військового містечка" в частині прийняття у власність та видачі правовстановлюючих документів на будівлі та споруди військового містечка №36.

Представник позивача та прокуратури в судовому засіданні позовні вимоги підтримують.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача позов підтримує.

Відповідач у відзиві на позов та запереченнях позов не визнає, посилаючись на те, що в позовній заяві, яка є предметом розгляду, прокурор не вказує, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави та не обґрунтовує необхідність їх захисту. Зі змісту позову не зрозуміло, чому Міністерство оборони України не може самостійно захищати свої інтереси в суді, та чому виникає потреба в представництві прокурором його інтересів.

Крім того, відповідач зазначає, що прокурором порушено строки на звернення до суду, встановлений ст. 257 ЦК України - тривалістю в три роки.

В серпні 2008 року військовий прокурор Полтавського гарнізону, як стверджує відповідач, звертався до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою в порядку адміністративного судочинства про визнання не чинним рішення та відшкодування завданої шкоди. Результат розгляду цього позову відповідачу невідомий.

В зв'язку з тим, що прокурор скористався своїм правом на звернення до суду до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», застосовувати положення п. 3 ч. 5 Перехідних та прикінцевих положень цього Закону, як вважає відповідач, не можна, так як прокурор скористався своїм правом на судовий захист.

Також відповідач зазначає, що Міністерству оборони було відомо про рішення, яке в даний час оскаржується. Про це в 2004 році йому було направлено декілька листів, копії яких додано відповідачем до відзиву.

Відповідач зазначає, що прокурор не надав суду доказів того, що майно, про яке ведеться мова у рішенні, що оспорюється, колись набувало статусу військового майна, закріплялося за певною військовою частиною. Як свідчать документи, додані до позову, основна нежитлова будівля, (службове приміщення) було побудоване в 1917 році, тобто до створення радянської армії, а це свідчить про те, що військове відомство цю будівлю не будувало. Згідно даних відповідача, ця будівля була збудована в 1817 році і в ній проживало багато історичних осіб.

Рішення міської ради, як зазначає відповідач, є правочином, чинність якого передбачена ст. 26 та 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Прокурор не ставить питання про неправомірність набуття у комунальну власність нежитлових будівель, які перебувають за адресою: м. Лубни, вул. Монастирська, 11, а тому є безпідставною і його вимога про визнання недійсним прийнятого правочину.

Відповідач також зазначає, що твердження прокурора про те, що нежитлові будівлі по вул. Монастирській, 11 в м. Лубни є державною власністю є таким, що не відповідають дійсності, оскільки держава не провела державну реєстрацію свого права на вказане майно. Натомість, Лубенська міська рада провела державну реєстрацію цього нерухомого майна в 2010 році.

Посилання прокурора на те, що майно перебуває на балансі КЕВ м. Полтави, не може свідчити про належність майна державі. Не є підтвердженням цього, як зазначено в запереченнях на позов, і відомість про облік державного майна у Єдиному реєстрі об'єктів державної власності, яка є додатком до листа Фонду державного майна України від 24.12.2012 року №10-15-18533. За змістом цього листа, як зазначає відповідач, ФДМ України надав КЕВ м. Полтави перелік майна, що перебуває на балансі цього відділу, а не у державній власності.

Відповідач зазначає, що надана позивачем відомість про нерухоме державне майно, об'єкти по вул. Монастирській, 11, в м. Лубни державну реєстрацію не пройшли (колонки 17,18,19), а тому твердження, що вони є власністю держави, не відповідають дійсності.

Відповідач також зазначає, що «Индивидуальные карточки учета зданий», якідодані до позову і нібито свідчать про перебування будівель на балансі у КЕВ стосуються майна, яке перебуває по тупику вулиці К. Маркса, 8 в м. Лубни. Дійсно, назва вулиці К. Маркса, як зазначено в запереченнях на позов, була змінена, і зараз її назва «Монастирська». Однак в рішенні, яке оскаржує прокурор, мова ведеться про майно по вул. Монастирська (К. Маркса) 11, а отже, твердження, що майно правильно обліковується, як зазначає відповідач, безпідставне.

У запереченнях на позовну заяву відповідач також зазначив, що Лубенська міська рада, за підтримки обласної державної адміністрації, вели багаторічну, але безрезультатну переписку з Міністерством оборони, щоб вирішити питання безхазяйно утримуваних будівель та споруд на території міста, які залишили після себе військові.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача проти позову заперечує, посилаючись на його безпідставність.

Строк вирішення спору продовжено згідно ч.3 ст. 69 ГПК України.

В судових засіданнях оголошувались перерви: 04.06.13р. до 13.06.13 р. до 13-00 год. та 13.06.13 р. до 17.06.13 р. до 13-00 год.

В судовому засіданні 17.06.13р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення виготовлено та оформлено у відповідності ст. 84 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, прокурора, суд встановив:

Згідно Акту приймання - передачі від 04.09.2003 року казарменно - житлового фонду на території військового містечка № 36 Лубенського гарнізону (м. Лубни) під охорону і тимчасове використання Лубенської міської ради (а.с.11), Лубенська КЕЧ району передала, а Лубенська міська рада прийняла під охорону і у тимчасове використання вивільнений фонд військового містечка № 36 Лубенського гарнізону, що вивільнився внаслідок розформування військової частини А3410 до виходу розпорядження Кабінету Міністрів України згідно акту. Згідно опису №1/1 казарменно - житлового фонду в/м № 36 (додаток до акту прийому-передачі, а.с. 12) Лубенська КЕЧ району передала, а Лубенська міська рада прийняла службове приміщення - 188 кв.м, рік введення в експлуатацію - 1917 р., туалет - 2 кв.м., рік введення в експлуатацію - 1968 р., сховище - 61 кв.м., рік введення в експлуатацію - 1977 р. Згідно Акту приймання - передачі від 04.09.2003 року була також передана земельна ділянка площею 0,16 га, на якій розташоване військове містечко.

Рішенням Лубенської міської ради Полтавської області від 17.08.2004 року «Про прийом до власності Лубенської територіальної громади будівель та споруд військового містечка» (а.с.7), у власність територіальної громади міста Лубни прийнято будівлі та споруди військового містечка № 36, яке розташоване у місті Лубни. Зобов'язано фонд комунального майна та юридичний відділ підготувати і видати правовстановлюючі документи на вищевказані споруди територіальній громаді м. Лубни в особі Лубенської міської ради.

Згідно рішення Виконавчого комітету Лубенської міської ради № 209 від 25.08.2004 р. (а.с. 116-117) визнано власником службового приміщення загальною площею 188 кв.м., сховища загальною площею 61 кв.м. та туалету загальною площею 2 кв.м. за адресою м. Лубни, вул. К Маркса,11 - територіальну громаду м. Лубни в особі Лубенської міської ради (п.6 рішення). Пунктом 12 рішення зобов'язано Фонд комунально майна оформити правоустановчі документи на вищезазначене майно. Пунктом 13 рішення зобов'язано юридичний відділ підготувати та видати свідоцтво на право власності територіальній громаді м. Лубни в особі Лубенської міської ради.

Згідно свідоцтва Виконавчого комітету Лубенської міської ради на право власності Серія САА № 821853 від 22.11.2004 р.(а.с. 92), службове приміщення, сховище, туалет, які знаходяться за адресою:м. Лубни Полтавської області, вул. Карла Маркса,11, належать територіальній громаді м. Лубни Полтавської області в особі Лубенської міської ради і відносяться до комунальної власності. Об'єкт в цілому складається з службового приміщення загальною площею 188 кв.м., сховища загальною площею 61 кв.м. та туалету загальною площею 2 кв.м.

Вищезазначене майно зареєстровано КП «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 24.02.2010р. (а.с.93) за адресою: Полтавська обл., вул. Монастирська (вул. Карла Маркса), 11 за територіальною громадою м. Лубни Полтавської області в особі Лубенської міської ради, реєстраційний номер 29780034.

Відповідно до Акту прийому - передачі з додатком від 12.10.2005 року (а.с.17-20) від Лубенської КЕЧ району до Полтавської КЕЧ району передані: казарменно - житловий фонд згідно опису № 1, який додається до цього акту, комунальні споруди, обладнання та об'єкти благоустрою військового містечка згідно опису № 2, який додається до цього акту, меблі, казармений інвентар, пожежне обладнання і майно, паливо, а також земельні ділянки площею: військового містечка (далі в/м) № 1 - 0,1224 га, в/м № 4, 10 - 6,59 га, в/м № 5-1,8145 га, в/м № 6 - 0,75 га, в/м № 12 - 1,4954 га, в/м №13-0,13 га, в/м v № 27 - 2,53 га, в/м №31 - 38,56 га, в/м № 34 - 0,38 га, в/м 35- 30,49 га, в/м № 36 - 0,16 га.

Згідно опису № 1, що є додатком до Акту прийому - передачі від 12.10.2005 року, Полтавській КЕЧ району передане військове містечко № 36: службове приміщення, рік побудови - 1917 р., туалет, рік побудови - 1968 р., сховище, рік побудови - 1977 р.

Згідно Інвентаризаційного опису основних засобів (а.с.65-66) станом на 29.02.2012 р. за даними бухгалтерського обліку рахуються на балансі КЕВ м. Полтава наступні будівлі та споруди військового містечка № 36, які розташовані за адресою: м. Лубни, тупік вул. Монастирської - службовий будинок інв. № 10310647, вартістю - 54 735 грн.; 2) - вбиральня інв. № 10310648, вартістю - 869 грн.; 3) - сховище для техніки без опалення інв. № 10310649, вартістю - 3 475 грн.

Підтвердженням того, що будівлі та споруди військового містечка № 36, яке розташоване за адресою: м. Лубни, вул. Монастирська, 11, за результатами інвентаризації об'єктів державної власності в Єдиному Реєстрі обліковується КЕВ м. Полтави (код ЄДРПОУ: 08377170, орган управління: Міністерство оборони України) та перебувають на його балансі, є витяг з Єдиного реєстру об'єктів державної власності (а.с.10), наданий Фондом державного майна України (лист від 07.09.2012 р. № 10-15-13281, а.с.9).

Облік вищезазначеного майна КЕВ м. Полтави підтверджується також «Индивідуальной карточкой учета здания» (а.с.14-16).

Згідно ст. 2 Закону України «Про оборону України» (в редакції станом на момент прийняття спірного рішення) оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, Цивільної оборони України, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

Правовою основою оборони держави є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України та відповідні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Для організації оборони держави Президент України за поданням Кабінету Міністрів України затверджує військово-адміністративний поділ території України.

Згідно ст. 9 вищезазначеного Закону Кабінет Міністрів України забезпечує в межах своєї компетенції державний суверенітет України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України у сфері оборони держави.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про оборону України» Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України» (в редакції станом на момент прийняття спірного рішення) Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України.

З'єднання, військові частини і підрозділи Збройних Сил України відповідно до закону, в межах, визначених указами Президента України, що затверджуються Верховною Радою України, можуть залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, посилення охорони державного кордону України і виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу України та їх правового оформлення, ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві та міжнародних миротворчих операціях на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.

Згідно ст. 10 цього Закону Міністерство оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами України.

Закон України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» визначає правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном.

Згідно ст.1-4 вищезазначеного Закону військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності") належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).

З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо.

У порядку, передбаченому частиною першою цієї статті, ведеться облік майна, закріпленого за підпорядкованими військовими частинами, у службах забезпечення органів військового управління, органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, на які покладаються завдання щодо забезпечення військових частин майном відповідно до затверджених норм та організації його ефективного використання.

Як вбачається з матеріалів справи, Квартирно - експлуатаційний відділ м. Полтава (КЕВ м. Полтави) є складовою частиною Збройних Сил України, підпорядкований Міністерству оборони України.

Основні фонди, матеріальні цінності КЕВ м. Полтави є державною власністю, перебувають у сфері управління Міністерства оборони України і закріплені за КЕВ м. Полтави на праві оперативного управління.

Згідно ст. 2 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» (станом на момент прийняття спірного рішення від 17.08.2004 р.) об'єктами передачі згідно з цим Законом є:

цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів (далі - підприємства);

нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва, приміщення);

інше окреме індивідуально визначене майно підприємств;

акції (частки, паї), що належать державі або суб'єктам права комунальної власності у майні господарських товариств;

житловий фонд та інші об'єкти соціальної інфраструктури (далі - об'єкти соціальної інфраструктури), які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій (далі - підприємств) або не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не завершені будівництвом.

Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону ініціатива щодо передачі об'єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно (далі - самоврядні організації), місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування.

Згідно ч.1 ст. 4 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням:

Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів, визначених у абзацах другому, третьому, п'ятому частини першої статті 2 цього Закону.

Таким чином, передача об'єктів з державної у комунальну власність, в т.ч. іншого окремого індивідуально визначеного майна здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України.

У відповідності до п. 4 «Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 року за № 1282 (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення), передача військового майна органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи, Кабінет Міністрів України будь-яких рішень щодо передачі або відчуження нерухомого майна військового містечка № 36, розташованого в м. Лубни, Полтавської обл. не приймав.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, Лубенська міська рада Полтавської області всупереч вимогам Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Закону України «Про Збройні Сили України», Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 року за № 1282, прийняла у власність та оформила право власності на майно, яке належить Міністерству оборони України.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів відповідно до ч.2 ст. 16 ЦК України є, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За змістом ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсним з моменту прийняття рішення Лубенської міської ради Полтавської області від 17.08.2004р. "Про прийом до власності Лубенської територіальної громади будівель та споруд військового містечка" в частині прийняття у власність та видачі правовстановлюючих документів на будівлі та споруди військового містечка №36 є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи і підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 3 ч. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 року № 4176-17, протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися з позовом про: визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Таким чином, цим Законом продовжено термін дії строком на три роки з моменту набрання чинності Закону положення ст. 268 ЦК України стосовно вимог, на які позовна давність не поширюється.

Суд вважає безпідставним посилання відповідача на те, що в серпні 2008 року військовий прокурор Полтавського гарнізону звертався до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою в порядку адміністративного судочинства про визнання не чинним рішення та відшкодування завданої шкоди і скористався своїм правом на судовий захист.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.09.2009 р. провадження у справі № 2-а-3229/09/1670 за позовом Військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Лубенської міської ради, Дочірнього підприємства «Полтава-Центр Сервіс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Найкен», третя особа - КЕВ м. Полтави про визнання не чинним рішення та відшкодування шкоди, закрито, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2009 р. (а.с.112) ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 07.09.2009 р. по справі № 2-а-3229/09/1670 залишено без змін.

Посилання відповідача на те, що рішенням Лубенської міської ради від 23.01.2003 р. (а.с.38) була надана згода на передачу з державної власності до власності Лубенської територіальної громади військового містечка № 36, а листами (а.с.51,115,119,121) позивач просив відповідача вирішити питання про передачу до комунальної власності військового містечка № 36, суд до уваги не приймає, оскільки статтями 3, 4 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» визначено спеціальний порядок передачі державного майна у комунальну власність. За таких же мотивів суд не приймає до уваги і посилання відповідача на Директиву Міністра оборони України № Д-28 від 27.04.2006 р. (а.с.91) і зазначає, що пунктом 2 Директиви передбачено створення комісій для організації прийому-передачі майна з державної до комунальної власності відповідно до вимог законодавства.

Суд не приймає також до уваги і посилання відповідача на те, що в «Индивідуальной карточке учета здания» (а.с.14-16) адреса спірного майна зазначена, як туп. К. Маркса, 8, оскільки в листі від 21.12.2009 р. за № 1-18/937 (а.с.88) відповідач зазначає, що військове містечко № 36 - нежила будівля по вул. Монастирській,11. Крім того, в листі зазначено, що рішення про надання згоди на прийняття до власності територіальної громади м Лубни об'єктів колишнього містечка №36 було прийнято на сесії Лубенської міської ради від 13.11.2009 р.(а.с.125).

Згідно додатку № 1 (перелік колишніх військових містечок м. Лубни) до рішення Лубенської міської ради від 13.11.2009 р.(а.с.126), адреса будівлі військового містечка № 36: м. Лубни, вул.Монастирська,11. Площа земельної ділянки - 0,16 га.

В листі від 17.01.2008 р. за № 1-12/46 (а.с.89) відповідач зазначав адресу нежитлової будівлі військового містечка № 36 по вул. Карла Маркса, 11 і прохав Міністра оборони України посприяти у позитивному вирішенні питання щодо передачі будівель колишніх військових містечок, які розташовані у м. Лубни до власності територіальної громади.

Посилання відповідача на те, що майно колишніх військових містечок є безхазяйним, суд вважає безпідставним, оскільки в матеріалах справи відсутнє рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання майна безхазяйним.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі матеріалів справи, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним з моменту прийняття рішення Лубенської міської ради Полтавської області від 17.08.2004р. "Про прийом до власності Лубенської територіальної громади будівель та споруд військового містечка" в частині прийняття у власність та видачі правовстановлюючих документів на будівлі та споруди військового містечка №36.

3. Стягнути з Лубенської міської ради, вул. Ярослава Мудрого, 33 м.Лубни, Полтавська область, 37500, код ЄДРПОУ 04057439 в доход Держбюджету - 1 147, 00 грн. судового збору, отримувач коштів УДКСУ у м. Полтава (м. Полтава), 22030001, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38019510, рахунок отримувача 31214206783002, банк отримувача ГУДКСУ у Полтавській області, код банку отримувача 831019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Солодюк О.В.

В зв'язку з відпусткою судді повний текст рішення виготовлено та підписано 27 червня 2013 року.

Примітка: Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку, визначеному ст. 93 ГПК України