Постанова № 32231635, 03.07.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2013 р.Справа № 5017/2357/2012

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді М.В. Сидоренка

суддів В.І. Жекова,

О.Ю. Аленіна

при секретарі судового засідання Щербатюку О.В.

за участю представників сторін:

від ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області - Попов Д.В.

від ТОВ „Вольвіна" - не з'явився

від ТОВ „Хавестер" - не з'явився

від Української аграрної біржі - Арбузов О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.01.2013р. про відмову у задоволенні заяви про визнання кредиторських вимог у сумі 3 295 729,83 грн.

по справі № 5017/2357/2012

за заявою Української аграрної біржі

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Вольвіна"

кредитори:

Товариства з обмеженою відповідальністю „Хавестер"

Українська аграрна біржа

за участю ліквідатора боржника - арбітражного керуючого Сафронової С.В.

про банкрутство

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.01.2013 р. (суддя Лепеха Г.А.) відмовлено у задоволенні заяви (вх. №1903/2013 від 18.01.2013 р.) Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області (далі також - ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області, ДПІ, Скаржник) про визнання кредиторських вимог до товариства з обмеженою відповідальністю „Вольвіна" (далі - ТОВ „Вольвіна", Боржник, Банкрут) у сумі 3 295 729,83 грн.

Ухвала прийнята на підставі висновків місцевого суду про те, що у задоволенні заяви ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області, яка надійшла з порушенням строку та вже після затвердження реєстру вимог кредиторів, слід відмовити.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області подала апеляційну скаргу, в якій просить її (ухвалу) скасувати та повернути справу до місцевого господарського суду для вирішення питання про визнання кредиторських вимог. Свої вимоги Скаржник обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, зокрема, Скаржник зазначає, що він не просив місцевий господарський суд визнавати кредиторські вимоги ДПІ поточними, місцевий суд помилково зазначив в оскаржуваній ухвалі про те, що вимоги конкурсних кредиторів, які заявлені після закінчення строку встановленого для їх подання або не заявлені взагалі, не розглядаються і вважаються погашеними. Також ДПІ звертає увагу, що підставою для порушення провадження у даній справі стала заява ініціюючого кредитора - Української аграрної біржі, подана до суду на підставі судового рішення по справі № 22-5-3-1/409-06-10832 від 29.09.2011 р. про стягнення з Боржника спірної суми до Державного бюджету України за позовною заявою саме Скаржника, а тому Українська аграрна біржа не може бути, в даному випадку, ініціюючим кредитором з цими вимогами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, судова колегія, приходить до наступного.

Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а, згідно до приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Згідно до положень ч. 2 ст. 4-1 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі також - Закон про банкрутство).

Оскаржувана ухвала місцевого господарського суду винесена з мотивів, викладених в описовій частині даної постанови.

Апеляційна інстанція вважає, що названа ухвала прийнята з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а, відтак, підлягає скасуванню, згідно до приписів п. 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України.

Враховуючи положення п. п. 1, 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство та прийняття заяви про порушення справи про банкрутство ТОВ „Вольвіна" ухвалою місцевого господарського суду саме 13 серпня 2012 р., в даному проваджені судовою колегією застосовуються положення Закону про банкрутство в його редакції, що діяла до 19.01.2013 р.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.08.2012 р. Українська аграрна біржа (далі також - Ініціюючий кредитор, УАБ) звернулась до місцевого господарського суду з заявою про визнання ТОВ „Вольвіна" банкрутом на підставі приписів ст. ст. 6, 7, 11 Закону про банкрутство. Вищезгаданою ухвалою суду першої інстанції від 13 серпня 2012 р. саме за вказаною заявою порушене провадження у даній справі про банкрутство Боржника. Постановою місцевого господарського суду від 04.12.2012 р. ТОВ „Вольвіна" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Сафронову С.В.

18.01.2013 р. до місцевого суду надійшла заява ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області про визнання кредиторських вимог до ТОВ „Вольвіна" у сумі 3 295 729,83 грн., у задоволені якої оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції від 18.01.2013 р. відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.02.2013 р. (головуючий суддя Картере В.І., судді Лавриненко Л.В., Пироговський В.Т.) вказана ухвала залишена без змін, а апеляційна скарга ДПІ на неї - без задоволення. Постановою Вищого господарського суду України від 21 травня 2013 р. за касаційною скаргою ДПІ, постанова апеляційної інстанції від 20.02.2013 р. скасована, апеляційна скарга Скаржника на ухвалу господарського суду від 18.01.2013 р. направлена на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

Вирішуючи питання про скасування зазначеної постанови апеляційної інстанції судова колегія касаційної інстанції зазначила, що при новому розгляді апеляційної скарги ДПІ апеляційному суду належить витребувати оригінал заяви ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області (вх. №1903/2013) від 18.01.2013 р. про визнання кредиторських вимог до Боржника, який подавався до суду першої інстанції, дослідити зазначену заяву на предмет додержання кредитором 30-денного строку на її подання відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону про банкрутство, перевірити обґрунтованість заявлених кредиторських вимог, доводів кредитора про відсутність правових підстав для ініціювання процедури банкрутства за заявою Української аграрної біржі в спірному випадку та з огляду на встановлене дійти висновку про наявність або відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, можливість подальшого здійснення процедури банкрутства.

Ухвалою апеляційної інстанції від 05.06.2013р. дана справа прийнята до провадження та Скаржника зобов'язано надати оригінал заяви ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області (вх. №1903/2013) від 18.01.2013 р. з додатками до неї, яка була надана останнім до суду 17 червня 2013 р.

Дослідивши вказану заяву, а також матеріали витребуваної у господарського суду даної справи судова колегія дійшла наступного.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 14 Закону про банкрутство конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують; вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів, зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі ухвали підготовчого засідання від 04.09.2012 р. Ініціюючий кредитор подав до офіційного друкованого органу оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство Боржника, яке опубліковане в газеті „Урядовий кур'єр" № 166 від 14.09.2012 р. ( т. 1 а. с. 112). Отже, враховуючи подання ДПІ у Комінтернівському районі заяви про визнання кредиторських вимог вх. № №1903/2013 саме 18.01.2013 р., судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду в оскаржуваній ухвалі про те, що вказана заява задоволенню не підлягає, оскільки подана після встановленого законом строку, який за вимогами закону є граничним і поновленню не підлягає.

Разом з тим, дослідивши на виконання вказівок вищезазначеної постанови касаційної інстанції від 21 травня 2013 р. наявні в справі матеріали поданої до місцевого суду Ініціюючим кредитором заяви про порушення провадження про банкрутство Боржника, судова колегія дійшла висновку, що прийняття вказаної заяви до розгляду та відповідне порушення провадження у справі про банкрутство Боржника місцевим судом є необґрунтованим та безпідставним зважаючи на таке.

Так, як вже зазначалось вище, Ініціюючий кредитор звернувся до місцевого суду з заявою про визнання Боржника банкрутом у загальному порядку, відповідно до положень ст. ст. 6, 7 11 Закону про банкрутство, на підставі наявної заборгованості Боржника в розмірі 3 269 993, 51 грн. саме перед Державним бюджетом України.

Згідно до вимог ч. ч. 2, 3 ст. 6 Закону про банкрутство, право на звернення до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор; справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Положеннями ст. 1 Закону про банкрутство визначено, що кредитором є юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості з заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 7 ст. 7 вказаного Закону, заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності (його представником) і повинна містити: найменування господарського суду, до якого подається заява; найменування (прізвище, ім'я та по батькові) боржника, його поштову адресу; найменування кредитора, його поштову адресу, якщо кредитором є юридична особа, якщо кредитор - фізична особа, в заяві зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, а також місце його проживання; номер (код), що ідентифікує кредитора як платника податків і зборів (обов'язкових платежів); виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, з зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання;перелік документів, що додаються до заяви.

Заява кредитора повинна містити, крім вищенаведених відомостей, передбачених ч. 1 ст. 7 Закону про банкрутство, такі відомості: розмір вимог кредитора до боржника з зазначенням розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті; виклад обставин, що підтверджують наявність зобов'язання боржника перед кредитором, з якого виникла вимога, а також строк його виконання; докази того, що сума підтверджених вимог перевищує суму в триста мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачено цим Законом; докази обґрунтованості вимог кредитора; інші обставини, на яких ґрунтується заява кредитора.

До заяви кредитора додаються відповідні документи: рішення суду, господарського суду, які розглядали вимоги кредитора до боржника; копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, з підтвердженням банківською установою боржника про прийняття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття, виконавчі документи (виконавчий лист, виконавчий напис нотаріуса тощо) чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів; докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою у разі, якщо єдина підтверджена вимога кредитора, який подає заяву, забезпечена активами боржника.

Враховуючи вищезгадані вимоги чинного законодавства, особа, яка звертається до місцевого господарського суду з заявою про визнання боржника банкрутом повинна довести, що вона є кредитором (у розумінні визначення ст. 1 Закону про банкрутство), що саме в неї до боржника існують грошові вимоги встановленого законом розміру, наявність та безспірність яких підтверджується відповідними доказами, а також, що такі вимоги не погашаються боржником на протязі законодавчо встановленого терміну - трьох місяців. При цьому судова колегія звертає увагу, що вказані обставини мають бути наведені в заяві ініціюючого кредитора та підтверджені належними доказами саме на момент подання такої заяви до місцевого суду, оскільки безпосередньо ця заява є підставою для порушення провадження у справі про банкрутство боржника і суд, саме вирішуючи питання про порушення справи, повинний надати згаданим обставинам відповідну юридичну оцінку.

Дослідивши подану УАБ, як ініціюючим кредитором, заяву вх. № 3531/2012 від 07.08.2012 р. та додатки до неї (т. 1, а. с. 3-31), судова колегія встановила, що Ініціюючий кредитор на підтвердження своїх вимог надав до господарського суду лише:

- угоду про реструктурування № 130-04/186 від 31 грудня 2003 р., сторонами якої є Міністерство фінансів України (далі також - Мінфін), Українська аграрна біржа (Боржник) і ТОВ „Вольвіна" (Поручитель). Згідно умов вказаної угоди Мінфін реструктурує прострочену заборгованість Боржника (Української аграрної біржі) перед державою станом на 1 січня 2003 р. в сумі 530005,02 дол. США, Боржник надає банкам, що його обслуговують розпорядження на списання коштів з його рахунків на користь Мінфіну в розмірі простроченої заборгованості Боржника за цією угодою та підтверджує право Мінфіну в разі невиконання та/або неналежного виконання ним зобов'язань за цією угодою задовольнити вимоги Мінфіну шляхом списання коштів з його рахунків на користь Мінфіну; Поручитель (ТОВ „Вольвіна") у порядку та на умовах визначених цією угодою зобов'язується солідарно з Боржником у повному обсязі відповідати перед Мінфіном за виконання Боржником зобов'язань, що виникли з цієї угоди;

- договір викупу сільськогосподарської техніки № 2003-В/33 від 09 березня 2004 р., укладений УАБ, як державним агентом з поставки сільськогосподарської техніки Компанії „Кейс Корпарейшн" та ТОВ «Вольвіна» (Набувач), згідно якого Набувач повертає УАБ за користування на умовах фінансового лізингу сільськогосподарську техніку іноземного виробництва Компанії „Кейс Корпарейшн", що була одержана згідно з Контрактом, заборгованість за яку за лізинговими платежами станом на 31.12.2003 р становила 530005,02 дол. США, УАБ передає вказану техніку у власність Набувачу, а Набувач приймає таку техніку на умовах цього договору та зобов'язується оплатити її викупну вартість і плату за розстрочення платежу на користь третьої особи - Мінфіну;

- рішення господарського суду Одеської області від 29 вересня 2011 р. по справі № 22-5-3-1/409-06-10832 за позовом ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області до ТОВ „Вольвіна" при участі третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерства фінансів України, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області та Української аграрної біржі, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - відкритого акціонерного товариства „Державний експортно-імпортний банк", а також при участі прокуратури Одеської області, про стягнення 3 269 993, 51 грн., за яким з Боржника, як Поручителя, стягнено прострочену заборгованість за угодою про реструктурування № 130-04/186 від 31.12.2003 р. в розмірі 3 269 993,51 грн. саме перед Державним бюджетом України, в тому числі основний борг - 2 676 525, 35 грн., відсотки за користування кредитом - 85 081, 74 грн., пеня за прострочу кредиту - 508 386, 74 грн., та зобов'язано перерахувати вказану заборгованість одержувачу - Державному казначейству України;

- постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.12.2011 р. та постанову Вищого господарського суду України від 14.06.2012 р., якими рішення вказане вище рішення господарського суду Одеської області від 29.09.2011 р. залишене без змін.

Дослідивши наведені вище докази судова колегія дійшла висновку, що Ініціюючим кредитором не було доведено належним чином на момент подання вищезазначеної заяви про порушення провадження у справі про банкрутство Боржника, що УАБ є саме кредитором Боржника в розумінні ст. 1 Закону про банкрутство, оскільки в угоді про реструктурування № 130-04/186, за якою з ТОВ „Вольвіна" була стягнута заборгованість в сумі 3 269 993, 51 грн. , невиплата якої визначена УАБ, як підстава про визнання ТОВ „Вольвіна" банкрутом, УАБ являється саме боржником, а ТОВ „Вольвіна" - поручителем. За переліченими вище судовими рішеннями заборгованість була стягнута з ТОВ „Вольвіна" на користь держави Україна з умовою її перерахування саме до Державного казначейства України, а не на користь УАБ, яка приймала участь в тій справі лише в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Крім того, судова колегія встановила, що на момент подання до суду першої інстанція Ініціюючим кредитором вказаної заяви, останнім взагалі не була доведена й обставина безспірності будь-яких грошових вимог, оскільки жодних доказів порушення виконавчого провадження на підставі зазначеного вище судового рішення від 29 вересня 2011 р. по справі № 22-5-3-1/409-06-10832 до суду разом із заявою про визнання ТОВ „Вольвіна" банкрутом надано не було.

Аналізуючи постанову начальника відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції в Одеській області від 13.04.2012 р. про відкриття виконавчого провадження (т. 1 а. с. 59) за наказом господарського суду Одеської області № 22-5-3-1/409-06-10832 від 13.10.2011 р. щодо стягнення з Боржника заборгованості у сумі 3 269 993, 51 грн. та відповідну постанову від 27.08.2012 р. (т. 1, а. с. 53) про зупинення такого виконавчого провадження, які з'явились в матеріалах справи вже після порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ „Вольвіна", судова колегія приходить до висновку про те, що вони не можуть взагалі бути належними, відповідно до приписів ст. 34 ГПК України, доказами безспірності грошових вимог УАБ перед Боржником, оскільки у вказаних постановах стягувачем визначено саме державу, а не Українську аграрну біржу. Крім того, як вже зазначалось вище, такі докази мають бути подані ініціюючим кредитором безпосередньо разом із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство, оскільки вони мають підтверджувати наявність підстав саме для порушення такого провадження. Вказані ж постанови були отримані місцевим судом лише 04.09.2012 р., майже через місяць після порушення провадження у даній справі.

Також не приймається до уваги судовою колегією посилання УАБ на п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 р. № 753 „Про надання гарантій Кабінета Міністрів України та Міністерства фінансів щодо забезпечення погашення кредитів, які залучаються для фінансування закупівлі Українською аграрною біржею зернозбиральних комбайнів і тракторів", згідно якої на УАБ покладено функції державного агента з залучення кредитів для закупівлі сільськогосподарської техніки компанії „Кейс Корпорейшн", поставки її сільськогосподарським товаровиробникам та іншим суб'єктам господарювання і укладення з ними договорів купівлі-продажу на умовах розстрочення платежу або договорів фінансового лізингу терміном на п'ять років, що на думку УАБ, свідчить про наявність у неї повноважень на стягнення з Боржника від імені держави й грошових коштів. Судова колегія дійшла висновку про хибність такої думки УАБ, оскільки чинним законодавством такими повноваженнями наділена саме державна податкова служба.

Так, відповідно п. п. 191.1.17, 191.1.33. ст. 191 Податкового кодексу України, саме органи державної податкової служби здійснюють контроль за забезпеченням стягнення заборгованості суб'єктів господарювання за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, позиками; забезпечують визначення в установлених цим Кодексом випадках сум податкових та грошових зобов'язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), передбачених цим Кодексом та законами України, за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Також п. 20.1.12 ст. 20 вказаного кодексу передбачене право саме органу державної податкової служби у випадках, встановлених законом, звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.

Крім того, положеннями п. 9 ст. 17 Бюджетного кодексу України визначено, що прострочена заборгованість суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб'єкта господарювання органами державної податкової служби, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб'єкта господарювання.

Наведеним вище вимогам чинного законодавства та встановленим апеляційною інстанцією на виконання вказівок ВГС України обставинам справи судом першої інстанції належної оцінки надано не було, наслідком чого стало безпідставне порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ „Вольвіна" за заявою Української аграрної біржі ухвалою від 13 серпня 2012 р. та визнання Боржника банкрутом постановою місцевого суду від 04.12.2012 р.

Скасовуючи оскаржувану ухвалу господарського суду, апеляційна інстанція приймає до уваги правову позицію Вищого господарського суду у справі № 7/17-3135, що викладена в чинній постанові від 22 лютого 2012 р., згідно якої при наявності висновків суду про безпідставність порушення справи про банкрутство апеляційна інстанція сама повинна припинити провадження по такій справі.

Також, відповідно роз'яснень до п. 36 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про банкрутство» від 18 грудня 2009 року N 15 законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору).

Відтак, колегія суддів вважає необхідним припинити провадження у даній справі про банкрутство, згідно з положеннями п.7 ч.1 ст 40 та п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Зважаючи на вищенаведене апеляційна інстанція задовольняє апеляційну скаргу ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області частково.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105, 106 ГПК України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду Одеської області від 18.01.2013 р. скасувати.

Провадження у справі припинити.

Копію постанови направити державному реєстратору для виконання.

Постанова підписана 04.07.2013 р.

Головуючий суддя Сидоренко М.В.

Суддя Жеков В.І.

Суддя Аленін О.Ю.