Ухвала суду № 32227919, 02.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2013 року м. Київ К/9991/1307/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Бившевої Л.І.

Голубєвої Г.К.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року

у справі № 2-а-7166/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківресурс»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківресурс» (позивач) до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова (відповідач) задоволено в повному обсязі. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення № 0001532330/0 від 27 травня 2010 року та № 0001542330/0 від 27 травня 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Харківресурс» витрати із сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Ленінському районі м. Харкова, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2010 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Харківресурс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2009 року, за результатами якої складено акт № 1289/23-304/31645943 від 20 травня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001532330/0 від 27 травня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 47 203,50 грн. (34 479,00 грн. - основний платіж, 12 724,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та № 0001542330/0 від 27 травня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 23 311,50 грн. (15 541,00 грн. - основний платіж, 7 770,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих за договором № 01/02 від 01 лютого 2009 року, укладеним з Приватним підприємством «Будівельна фірма «Ліга-Люкс», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності вказаного правочину.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на пояснення засновника та директора контрагента позивача ОСОБА_3 щодо відсутності фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Харківресурс», а також відсутність ПП «БФ «Ліга-Люкс» за юридичною адресою.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Поряд з цим, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичне виконання договору № 01/02 від 01 лютого 2009 року підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними та платіжними документами.

До складу податкового кредиту, в свою чергу, позивачем включено суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ПП «БФ «Ліга-Люкс» металоконструкцій та послуг з їх демонтажу, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особою, яка має статус платника податку на додану вартість.

Крім того, судами встановлено, що придбані позивачем металоконструкції відображено ним у бухгалтерському обліку на рахунку 28 «Товари» та в подальшому реалізовано Товариству з обмеженою відповідальністю «Укрпромресурс» на підставі договору № 36 від 30 січня 2009 року, що підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій видатковою накладною № 2 від 20 березня 2009 року та платіжними дорученнями.

Отже, з огляду на встановлений судами першої та апеляційної інстанцій факт реального здійснення спірних господарських операцій, висновок судових інстанцій про задоволення позову є правильним.

При цьому слід зазначити, що за умови підтвердження дійсного виконання відповідної господарської операції певні недоліки первинних документів, зокрема, їх підписання невстановленою особою, є свідченням недобросовісності постачальника та не можуть слугувати підставою для притягнення платника податку-покупця до відповідальності. Так само і відсутність контрагента за юридичною адресою не є підставою для висновку про неправомірність формування покупцем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Бившева Л.І.

Голубєва Г.К.