Постанова № 32227380, 01.07.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2013 року 09 год. 57 хв. 810/1577/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., за участю секретаря судового засідання Корецького І.О.,

представника позивача: Анаприюка А.С.,

представника відповідача: Норця В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротекс-хім»доМиронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової службипроскасування податкового повідомлення-рішенняВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротекс-хім» (надалі - позивач або ТОВ «Агротекс-хім») звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (надалі - відповідач або Миронівська МДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 24.12.2008 №0007243500/0.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на відсутність порушення ним вимог податкового законодавства, оскільки договірні відносини щодо придбання товарів між ним та ТОВ «Агропромислова компанія «Дніпро» мали реальний характер, що підтверджується відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Як зазначає позивач, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження фіктивності та нікчемності правочину, укладеного ним з ТОВ «Агропромислова компанія «Дніпро», а викладений в акті перевірки висновок щодо його нікчемності є таким, що не ґрунтується на приписах чинного законодавства.

Відповідач позов не визнав та просив суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що оскаржуване рішення прийняте з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Відповідач також зазначив про те, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія Дніпро» (надалі - ТОВ «АК Дніпро») відсутня реальна можливість здійснювати поставку продукції позивачеві, а у останнього подальшу їх реалізацію з огляду на відсутність як у ТОВ «АК Дніпро» так і у позивача основних засобів виробництва, необхідних для здійснення господарської діяльності, зокрема, складських, торгівельних приміщень, транспортних засобів тощо.

Крім цього, відповідач зазначив, що у ТОВ «АК Дніпро» відсутня ліцензія на здійснення господарської діяльності у сфері оптової та роздрібної торгівлі пестицидами та агрохімікатами.

Також, відповідач зазначив, що громадянка ОСОБА_3, яка відповідно до установчих документів є засновником ТОВ «АК Дніпро» не має жодного відношення до створення та діяльності вказаного товариства, а відтак, всі правочини укладені ТОВ «АК Дніпро» є нікчемними.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22.06.2009, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2010 позовні вимоги ТОВ «Агротекс-Хім» до Миронівської МДПІ задоволено.

Згідно з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.03.2013 №К21978/10 постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.06.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2010 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Відповідно до мотивувальної частини ухвали Вищого адміністративного суду України при новому розгляді даної справи суду першої інстанції необхідно перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичного постачання позивачеві ТОВ «АК Дніпро» товарів, а саме агрохімікатів, цукру та зерна з урахуванням часу, місця, наявності матеріальних та технічних ресурсів.

У судовому засіданні 01.07.2013 представник позивача просив суд позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні 01.07.2013 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ТОВ «Агротекс-Хім» як юридична особа зареєстровано Кагарлицькою районною державною адміністрацією Київської області 13.03.2006. Як платник податку позивач перебуває на обліку у Миронівській МДПІ.

У період з 18.11.2008 по 08.12.2008 посадовими особами Миронівської МДПІ була проведена виїзна позапланова перевірка позивача з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «АК Дніпро» за період з 01.01.2007 по 30.09.2008.

За результатами перевірки був складений акт від 12.12.2008 №19/35-022/34262545 (далі - Акт перевірки), який містить висновки про:

- порушення позивачем вимог р.3 пункту 3.4 Порядку заповнення і надання податкової декларації по податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №166, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 09.07.1997 за №250/2054; пунктів 1, 2 розділу І, пунктів 2.13, 2.14, 2.15, 2.16 розділу ІІ, пункту 3.2 розділу ІІІ Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704; підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за період з 01.01.2007 по 30.09.2008 на загальну суму 3562463,73 грн., у тому числі за лютий 2007 року на суму 5304,80 грн., за березень 2007 року на суму 38571,00 грн., за квітень 2007 року на суму 3015790,21 грн., за травень 2007 року на суму 54730,28 грн., за червень 2007 року на суму 448067,44 грн.

- нікчемність договору, укладеного між позивачем та ТОВ «АК Дніпро».

Висновки податкового органу про заниження сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість пов'язується із порушенням позивачем встановленого порядку формування податкового кредиту за операціями з придбання товарів у ТОВ «АК Дніпро» з огляду на нікчемність господарських угод, оскільки відповідно до рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25.04.2008 у справі №2-1184/2008 статут ТОВ «АК Дніпро» визнано недійсним, а свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано. Крім цього, відповідно до пояснень засновника ТОВ «АК Дніпро» ОСОБА_3, остання не має жодного відношення до реєстрації та діяльності зазначеного підприємства.

Також, відповідач зазначив, що у позивача та його контрагента відсутні технічні та матеріальні можливості здійснювати задекларовані господарські операції по поставці та реалізації товарів.

Зважаючи на зазначені обставини, посадові особи Миронівської МДПІ дійшли висновку, що сума податку на додану вартість сплачена позивачем за господарськими операціями з ТОВ «АК «Дніпро» включена до складу податкового кредиту безпідставно.

На підставі Акта перевірки, відповідно до підпункту «б», підпункту 4.2.2, пункту, 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Миронівською МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.12.2008 №0007243500/0, за яким позивачеві збільшено податкове зобов'язання з податку на на додану вартість на суму 7124927,46 грн., у тому числі, за основним платежем - 3562463,73 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3562463,73 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач скористався своїм правом оскаржити його у судовому порядку, звернувшись із даним позовом до суду.

Як вбачається з Акта перевірки, між позивачем та ТОВ «АК Дніпро» укладений договір купівлі-продажу №03/01-07 від 03.01.2007. На виконання умов зазначеного договору ТОВ «АК «Дніпро» на користь позивача були виписані видаткові накладні: від 15.02.2007 №000000008, від 02.03.2007 №РН-0000024, від 06.03.2007 №РН-0000026, від 05.03.2007 №РН-0000025, від 02.04.2007 №РН-0000029, від 03.04.2007 №РН-0000030, від 31.04.2007 №РН-0000031, від 03.04.2007 №РН-0000041, від 04.05.2007 №РН-0000107, від 03.05.2007 №РН-0000105, від 05.06.2007 №РН-0000127, від 01.06.2007 №РН-0000121 та податкові накладні від 15.02.2007 №8, від 02.03.2007 №23, від 06.03.2007 №25, від 05.03.2007 №24, від 02.0.2007 №29, від 03.04.2007 №30, від 31.04.2007 №31, від 03.04.2007 №41, від 04.05.2007 №190, від 03.05.2007 №189, від 05.06.2007 №127, від 01.06.2007 №121.

Зі змісту Акта перевірки також убачається, що розрахунки між позивачем та ТОВ «АК «Дніпро» здійсненні частково у безготівковій формі, частково готівкою та частково у натуральній формі, шляхом відвантаження позивачем ТОВ «АК Дніпро» цукру у кількості 182 тонни. Крім цього, за твердженням відповідача суми податку на підставі вказаних податкових накладних включено позивачем до податкового кредиту відповідного періоду, відображено у реєстрах отриманих податкових накладних та у податкових деклараціях з податку на додану вартість за період лютий - червень 2007 року.

Разом з цим, на дату проведення перевірки кредиторська заборгованість за розрахунками з ТОВ «АК Дніпро» становила 1176393,26 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

У той же час, положеннями статті 215 Цивільного кодексу України визначено підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок, розкрито у постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ, а саме, правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що відповідно до презумпції правомірності правочину, усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Проте, відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, недійсним у судовому порядку, як і не обґрунтовано власної позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірного правочину.

Крім того, для визнання правочину нікчемним на тій підставі, що його укладено з метою порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суд досліджує у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення правочину, якою із сторін і в якій мірі виконано правочин, а також вину сторін у формі умислу.

Під наявністю умислу у сторін правочину суд розуміє те, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали протиправність правочину, який укладався, і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, передбачали настання протиправних наслідків і бажали або свідомо допускали їх настання.

Проте, відповідачем на підтвердження позиції щодо нікчемності правочину не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, належних доказів, зокрема, доказів притягнення до відповідальності (в тому числі кримінальної) відповідних посадових осіб у зв'язку з занесенням до звітності даних, що не відповідають дійсності.

При цьому, суду не надано жодного доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагента позивача, оскільки як вбачається з матеріалів справи, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25.04.2008 у справі №2-1184/2008 відповідно до якого статут ТОВ «АК Дніпро» визнано недійсним, а свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано, скасоване, а провадження у справі закрите (том І а.с.96).

Суду не надано також жодних пояснень засновника ТОВ «АК Дніпро» про його непричетність до господарської діяльності товариства.

За наведених обставин, твердження податкового органу про нікчемність договору укладеного позивачем з ТОВ «АК Дніпро» є помилковим.

Поряд із цим, оскільки відповідач стверджував також і про безтоварність господарської операції судом досліджено питання щодо реальності виконання та отримання позивачем товарів з метою подальшого їх використання у власній господарській діяльності.

Так, відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається із змісту Акта перевірки основними видами господарської діяльності позивача є оптова торгівля хімічними продуктами, оптова торгівля зерном та кормами для тварин, інші види оптової торгівлі.

Оскільки діяльність з торгівлі хімічними продуктами підлягає ліцензуванню, позивачем 23.10.2006 було отримано ліцензію Міністерства аграрної політики України серії АВ №230327.

Як вбачається із змісту Акта перевірки, на виконання умов спірного договору ТОВ «АК Дніпро» надало ТОВ «Агротекс-Хім» видаткові та податкові накладні у яких зазначений наступний товар: аміачна селітра, раундал, соя, ячмінь фуражний, пшениця, гранстар, харне, раксіл, ультра, інокулянт, імпакт, фундазол, карате, та інші види пестицидів та агрохімікатів.

Разом з цим, відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АЕ № 234821 основним видом діяльності ТОВ «АК Дніпро» за КВЕД є оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин.

Тобто, такий вид діяльності як торгівлі хімічними продуктами у ТОВ «АК Дніпро» відсутній.

Суду не надано також жодних доказів щодо наявності у ТОВ «АК Дніпро» відповідних дозвільних документів для здійснення такого виду діяльності як торгівля пестицидами та агрохімікатами, який в силу положень пункту 11 частини першої статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних правовідносин, підлягає ліцензуванню.

Суду також не надано жодних доказів, що перед укладенням договору купівлі-продажу від 03.01.2007 за № 03/01-07 з метою запобігання укладенню правочину з недобросовісним суб'єктом господарювання позивач учинив низку дій щодо перевірки наявності спеціальної податкової правосуб'єктності та добросовісності ТОВ «АК Дніпро», зокрема, отримання від контрагента дозвільних документів на продаж пестицидів та агрохімікатів.

Водночас, відповідно до листа Департаменту ринку рослинництва від 24.02.2009 №13-4-7/163 (том І а.с.67), ТОВ «АК Дніпро» не отримувало ліцензії на право провадження господарської діяльності з оптової, роздрібної торгівлі пестицидами та агрохімікатами.

Враховуючи тривалість господарських операцій, здійснення діяльності в одному сегменті ринку суд дійшов висновку, що позивач діяв без належної обачності.

Відносини, що виникали у сфері справляння податку на додану вартість, на час виникнення спірних правовідносин, були врегульовані Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (надалі - Законом України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

У силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Крім цього, відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

А відтак, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.

Тому, при розгляді тверджень органу державної податкової служби про безтоварність господарської операції підлягає перевірці факт здійснення господарської операції.

Суд зазначає, що про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Як вже зазначалось судом, в основу тверджень про безтоварність господарських операцій позивача податковим органом покладено факт відсутності у нього товарно-транспортних накладних, належним чином оформлених первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, відсутність реальної можливості здійснення контрагентом позивача поставки товару та у подальшому його реалізацію, відсутність основних засобів, тощо.

З метою забезпечення повного та об'єктивного розгляду справи та підтвердження реальності господарських операцій, судом ухвалою від 03.04.2013 про прийняття адміністративної справи до провадження було витребувано у позивача, окрім іншого: належним чином засвідчені копії договорів та інших первинних фінансово-господарських документів, що підтверджують факт здійснення (реальність) господарських операцій (акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг), видаткові накладні, облікові картки руху матеріальних цінностей по складу, копії платіжних доручень про перерахування коштів (виписка по банківському рахунку), податкові накладні тощо), а в разі, якщо предметом господарської операції є надання послуг (виконання робіт) - матеріальні носії, що відтворюють результат наданої послуги (виконаної роботи).

На виконання вимог ухвали суду, позивачем наданні лише акти приймання - передачі товару (том ІІ а.с.29-41). Інших документів суду не надано.

Необхідно зазначити, що продаж товарів за договором поставки на будь-яких умовах не звільняє учасників господарської операції від обов'язку щодо складання первинних документів, якими супроводжується виконання відповідного договору.

Крім цього, перелік товарно-транспортних документів, складання яких є обов'язковим при перевезенні вантажів, визначений у Правилах перевезення вантажів автомобільним транспортом, які затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568.

Згідно із Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, до товарно-транспортних документів належать, зокрема: дорожній лист - документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу, без якого перевезення вантажів не допускається; подорожній лист - первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до пункту 11.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику (пункт 11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні).

Саме товарно-транспортні документи є належним доказом факту відвантаження та перевезення товарно-матеріальних цінностей.

Разом з цим, позивач не надав суду як жодного доказу транспортування товарів від постачальника ТОВ «АК Дніпро», так і доказів можливості сторін договору здійснювати транспортування товарів (укладених договорів на здійснення перевезень з іншими суб'єктами господарювання, наявність власного та/або орендованого автотранспорту тощо).

Водночас, як вбачається з матеріалів справи та не було спростовано позивачем, відповідно до листа від 27.02.2009 №41/4-6-806/0/9 Головної державної інспекції на автомобільному транспорті (том І а.с.66), ТОВ «АК Дніпро» ліцензії на право провадження господарської діяльності з надання послуг перевезень вантажів автомобільним транспортом не отримувало.

Згідно даних АІС «Автомобіль» за ТОВ «АК Дніпро» транспортних засобів не зареєстровано.

Посадовими особами податкового органу також встановлено, що транспортні засоби у позивача відсутні. Зворотнього позивачем суду не надано.

У зв'язку з невиконанням вимог ухвали суду про надання документів, які б підтверджували факт здійснення господарської операції з ТОВ «АК Дніпро» у період, який підлягав перевірці, суд констатує факт відсутності у позивача документів, які підтверджували б транспортування товарів від постачальника - ТОВ «АК Дніпро» до ТОВ «Агротекс-хім» (товарно-транспортні накладні, подорожні листи); документів, які б підтверджували прийняття товару, його обліку та зберігання, подальше використання у власній господарській діяльності або реалізації іншим суб'єктам господарювання тощо.

Судом встановлено, що зазначені документи не надавались позивачем і під час здійснення перевірки.

Суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що дані документи у зв'язку із закінченням терміну їх зберігання були знищені чи можливо вилучені податковим органом під час обшуку, оскільки жодних доказів такого суду не надано.

Крім цього, суд звертає увагу на те, що дані правовідносини є спірними починаючи з 16.01.2009, що свідчить про обізнаність позивача про наявність спору.

У зв'язку з цим, за переконанням суду, свідоме знищення документів, які підтверджують факт та реальність здійснення господарської операції може свідчити про недобросовісність платника податків.

Окрім зазначеного, відповідно до даних акта перевірки, у періоді, що перевірявся, ТОВ «Агротекс - Хім» відповідно до договору оренди від 01.01.2007 орендував у ПП «ОСОБА_4» кімнату для офісу площею 15, 5 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 та у 2008 році відповідно до договору оренди від 01.08.2008 № 1 орендував у ТОВ «Агротекс - сервіс» кімнату для офісу площею 80,0 кв.м.

Посадовими особами податкового органу також встановлено, що виробничі потужності на підприємстві відсутні.

У зв'язку з цим, суд дійшов висновку про неможливість здійснення позивачем та ТОВ «АК Дніпро» зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів; відсутність у позивача та ТОВ «АК Дніпро» необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів для здійснення перевезення такого товару, які необхідні для систематичного здійснення поставок вказаної продукції у значних обсягах.

З урахуванням вищевикладеного, суд констатує відсутність доказів придбання та використання придбаного за договором купівлі-продажу від 03.01.2007 №03/01-07 товару в господарській діяльності позивача, оскільки реальне виконання операцій з поставки продукції не підтверджується з огляду на відсутність необхідних первинних документів, що мають бути складені під час транспортування товару (товарно-транспортні накладні, подорожні листи), довіреностей на отримання матеріально технічних цінностей, його зберігання, відсутність документів які свідчили б про рух товару; відсутність як у постачальника так і у покупця необхідного обсягу трудових ресурсів та матеріально-технічної бази для вчинення дій, що становлять зміст спірних операцій.

Водночас, з огляду на зазначені положення податкового законодавства, за відсутності факту придбання товарів або у разі якщо придбані товари не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

А відтак, на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності судом встановлено, що факт придбання позивачем товарів у ТОВ «АК Дніпро» документально не підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товару у судовому засіданні були доведені, а надані позивачем докази є не переконливими і не достатніми для висновку суду щодо реальності господарських операцій.

Ураховуючи вищезазначене суд вважає висновок відповідача про порушення ТОВ "Агротекс-Хім" вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні показників податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «АК Дніпро» законним та обґрунтованим.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів належними та допустимими доказами правомірність свого рішення.

Водночас, докази подані позивачем, не підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог та були спростовані доводами відповідача.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а доказів понесення ним інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70-72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 05 липня 2013 р.