Постанова № 32227032, 06.06.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 червня 2013 р. (14:38) Справа №801/2409/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі судді Москаленка С.А., за участю секретаря судового засідання Кузьміна О.В., позивача - ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_1, представника відповідача (Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим) - Нестерчука Д.А., довіреність №3309 від 14.11.2012 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, відділу з питань міжнаціональних відносин та депортованих громадян Сімферопольської міської ради

про визнання незаконними дій та спонукання до виконання певних дій

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АРК, відділу з питань міжнаціональних відносин та депортованих громадян Сімферопольської міської ради про (з урахуванням позовної заяви, наданої на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху):

- визнання дій відповідачів відносно громадянина ОСОБА_1 незаконними, неправомірними, які порушують права, свободи, інтереси громадянина ОСОБА_1;

- зобов'язання даних відповідачів прийняти заходи відносно ОСОБА_1 у порядку передбаченому нормами угоди країн СНД від 09.10.1992 року.

Позов мотивовано тим, що діями відповідачів порушується право позивача на перебування на території України, право на реєстрацію постійного місця проживання та набуття громадянства України.

Позивач у судових засіданнях пояснив, що зазначені у позові відповідачі порушують його право на реєстрацію постійного місця проживання та оформлення громадянства України. На думку позивача, відповідачами порушенні вимоги угоди країн СНД від 09.10.1992 року, оскільки вони не здійснили реєстрацію постійного місця проживання та не оформили набуття громадянства.

В обґрунтування порушень Головним управлінням Державної міграційної служби України в АР Крим позивач зазначив, що територіальним органом відповідача - відділенням Державної міграційної служби в Сімферопольському районі, неправомірно був складений протокол про порушення правил перебування на території України, оскільки позивач звернувся до зазначеного територіального органу із заявою саме з метою реєстрації місця проживання та отримання громадянства. Безпосередньо до Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим позивач не звертався. В обґрунтування порушень відповідачем - Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в АРК позивач у судовому засіданні зазначив, що відповідачем надано архівну довідку з невірними даними, жодних пояснень щодо пов'язаності зазначених обставин з порушенням права на реєстрацію постійного місця проживання та оформлення громадянства не надав, просив суд надати додатковий час для обґрунтування позовних вимог відносно зазначеного відповідача. В обґрунтування порушень відділом по міжнаціональним відносинам Сімферопольської міської ради позивач зазначив, що з метою реєстрації місця проживання та отримання громадянства позивач звертався із заявою до зазначеного органу, яка не була розглянута. У зв'язку з вищевикладеним позивач просить визнати дії відповідачів протиправними та зобов'язати вжити заходи з реєстрації місця проживання та отримання позивачем громадянства, тому просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача - Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим у судовому засіданні пояснив, що позивач із відповідними заявами про реєстрацію місця проживання та набуття громадянства не звертався, тому з позовної заяви не вбачає порушення прав позивача, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АРК у судове засідання 06.06.2013 року не з'явився, просив розглянути справу за його відсутністю та відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі у зв'язку з відсутністю підстав в позовній заяві, які б вказували на незаконність дій або бездіяльності Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АРК.

Представник відповідача відділу з питань міжнаціональних відносин та депортованих громадян Сімферопольської міської у судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи, надіслав заяву від 24.04.2013 року про розгляд справи за його відсутності, пояснив що жодних звернень відповідача на адресу відділу не надходило.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представника позивача, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Статтею 4 Конституції України встановлено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Позивач у справ є громадянином Узбекистану, що підтверджується копією паспорту № НОМЕР_1, на момент виникнення спірних відносин постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1.

Зі змісту позовної заяви та наданих пояснень позивача у судовому засіданні вбачається, що адміністративний позов подано з метою відновлення прав позивача на реєстрацію постійного місця проживання та набуття громадянства України.

Реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів покладена на Державну міграційну службу України.

Відповідно до пп.4, пп.20 п.4 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011 № 405/2011 зазначений орган виконавчої влади приймає відповідно до законодавства рішення про встановлення належності до громадянства України, оформлення набуття громадянства України та їх скасування; здійснює реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб, веде відповідні реєстраційні обліки.

Відповідно до п.7 Положення Державна міграційна служба України здійснює свої повноваження безпосередньо та через головні управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління, відділи (сектори) міграційної служби в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.

Постановою Верховної Ради України №3736-XII від 17 грудня 1993 року ратифіковано Угоду з питань, пов'язаних з поновленням прав депортованих осіб, національних меншин і народів, яку 09.10.1992 року укладено у м. Бішкеку державами учасниками Співдружності Незалежних Держав (далі Угода країн СНД від 09.10.1992р.)

30 травня 2003 року в м. Санкт-Петербург, держави-учасниці Угоди з питань, пов'язаних з поновленням прав депортованих осіб, національних меншин і народів від 9 жовтня 1992 року, виходячи з необхідності подальшого вирішення проблем повернення депортованих осіб, домовились про продовження терміну дії Угоди на 10 років (Протокол до Угоди від 30.05.2003р.).

Законом України "Про ратифікацію Протоколу до Угоди з питань, пов'язаних з відновленням прав депортованих осіб, національних меншин і народів" ратифіковано Протокол до Угоди з питань, пов'язаних з відновленням прав депортованих осіб, національних меншин і народів, укладеної 9 жовтня 1992 року, підписаний від імені України 30 травня 2003 року у м. Санкт-Петербурзі.

Згідно ст.1 Угоди країн СНД від 09.10.1992 року, сторони забезпечують депортованих осіб, які добровільно повертаються в місця їх проживання на момент депортації, рівними з громадянами, які постійно там мешкають політичними, економічними і соціальними правами та умови для облаштування, працевлаштування, освіти, національного, культурного та духовного розвитку.

Згідно ст.2 Угоди країн СНД від 09.10.1992 року, сторони вирішують питання громадянства осіб, які переселяються на умовах цієї Угоди, відповідно до їх національного законодавства, положеннями двосторонніх договорів між ними, а також з урахуванням загальновизнаних норм міжнародного права.

Відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, врегульовані Законом України від 11.12.2003 року №1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі - Закон №1382).

У ст. 3 Закону №1382 визначено, що реєстрація це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Відповідно до ст. 6 Закону №1382 громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.

Відповідно до ст.11 Закону №1382 реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації.

Порядок ведення реєстраційного обліку місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні (далі - реєстраційний облік) та надання інформації про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання та місця перебування (далі - реєстрація) фізичних осіб в Україні, визначений Інструкцією з ведення реєстраційного обліку місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні органами Державної міграційної служби України, затверджений Наказом МВС України від 13.04.2012 року № 321 (чинний на момент виникнення спірних відносин).

Відповідно до п.1.2 Інструкції ведення реєстраційного обліку здійснюється відділами, секторами адресно-довідкової роботи головних управлінь (управлінь) Державної міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - адресно-довідковий підрозділ) та управліннями, відділами (секторами) міграційної служби в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (далі - територіальний підрозділ) з дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних.

Відносини, пов'язані із визначенням правового змісту громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, врегульовані Законом України від 18.01.2001 № 2235-III "Про громадянство України" (далі - Закон №2235).

Відповідно до ст. 6 Закону №2235 громадянство України набувається:

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття до громадянства;

4) внаслідок поновлення у громадянстві;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Згідно до ч.1 ст. 8 Закону №2235, яка визначає підстави набуття громадянства за територіальним походженням, особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Відповідно до п.2,4 ст.24 Закону №2235 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, здійснює повноваження щодо: прийняття заяв разом із необхідними документами щодо прийняття до громадянства України, щодо виходу з громадянства України дітей у випадках, передбачених частинами десятою - дванадцятою статті 18 цього Закону, перевірки правильності оформлення документів, наявності умов для прийняття до громадянства України і відсутності підстав, з яких особа не приймається до громадянства України, наявності підстав для виходу з громадянства України і відсутності підстав, з яких не допускається вихід з громадянства України, надсилання заяв разом зі своїм висновком на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства; прийняття рішень про оформлення набуття громадянства України особами з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4-10 статті 6 цього Закону.

Відповідно до Закону України "Про громадянство України" перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України, визначає Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом Президентом України № 215/2001 від 27.03.2001 року.

Відповідно до п.4 зазначеного Порядку заяви та інші документи з питань громадянства подаються особою, яка проживає в Україні на законних підставах, - до управління, відділу (сектору) міграційної служби в районі, районі у місті, місті обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення за місцем проживання особи в Україні.

Отже, належним територіальним органом виконавчої влади, який за відповідно оформленою заявою позивача повинен розглядати питання про реєстрацію постійного місця проживання та оформлення набуття громадянства є відділ міграційної служби за місцем проживання особи - відділ Державної міграційної служби в Сімферопольському районі.

Судом встановлено, що 07.06.2012 року позивач звертався до начальника відділу по міжнаціональним відносинам Сімферопольської міської ради із заявою про сприяння з отримання виду на проживання та набуття громадянства України.

Представники відповідачів Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АРК у судових засіданнях від 23.05.2013 року, 06.06.2013 року пояснили, що заяв про реєстрацію постійного місця проживання та набуття громадянства від позивача до них не надходило.

Також представники відповідачів пояснили, що до вказаних відповідачів не надходило будь-яких заяв позивача з проханням вирішити його питання або скарг на дії (бездіяльність) посадових осіб територіальних органів міграційної служби або внутрішніх справ.

Позивач у судових засіданнях проти зазначених обставин не заперечував.

Відповідно до ч.3 ст.72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Суд зазначає, що згідно заперечень відповідача - відділу з питань міжнаціональних відносин та депортованих громадян Сімферопольської міської ради , останній не отримував від позивача звернень щодо надання допомоги в облаштуванні, у тому числі реєстрації та отриманні громадянства.

У свою чергу, позивачем не надано доказів отримання відділом з питань міжнаціональних відносин та депортованих громадян Сімферопольської міської ради звернень позивача із вказаних питань.

Більш того, як зазначалося вище, питання реєстрації місця проживання та отримання громадянства України не відноситься до повноважень відділу з питань міжнаціональних відносин та депортованих громадян Сімферопольської міської ради.

Завдання адміністративного судочинства обумовлені головним обов'язком держави - утвердження і забезпечення прав і свобод людини (ст. 3 Конституції України).

До завдань адміністративного судочинства відповідно до ст. 2 КАС України віднесений захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

При цьому, відповідно до ч. 2 зазначеної статті до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Проте захист прав, свобод та інтересів слід відрізняти від їх охорони. Охорона прав та інтересів має на меті запобігти їх порушенню. Охорона здійснюється шляхом установлення відповідних норм права, правових стимулів, заборон тощо. Натомість захист прав здійснюється в разі їх порушення.

Суд підкреслює, що превентивний судовий захист прав зазначеними нормами Кодексу адміністративного судочинства України не передбачений, адже звернення до адміністративного суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.

Захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 06.03.2008 року № 2 під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряє чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, із якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача. Якщо ж права, свободи та інтереси позивача не були порушені, суд відмовляє у задоволенні позову.

На підставі викладеного, враховуючи встановлені судом обставини про те, що позивач звертався до відповідача відділу по міжнаціональним відносинам Сімферопольської міської ради із заявою, розгляд якої не відноситься до компетенції зазначеного органу, та не звертався до відповідачів Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АРК, суд не вбачає в діях останніх порушення прав позивача щодо реєстрації постійного місця проживання та оформлення набуття громадянства.

Щодо протиправності дій органу міграційної служби з приводу складання протоколу про адміністративне правопорушення, суд зазначає наступне.

Постановою Сімферопольського районного суду АР Крим від 14.08.2012 року по справі №118/4821/12, встановлено що громадянин Узбекистану ОСОБА_1 з 23.12.2010 року до теперішнього часу проживає за адресою: АДРЕСА_1, без реєстрації та документів на право проживання в Україні, чим порушив правила перебування на України, у зв'язку з чим позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення і притягнуто до адміністративної відповідальності з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, питання про законність та обґрунтованість дій органу міграційної служби з приводу складання протоколу про адміністративне правопорушення не підлягають розгляду в даній адміністративній справі.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В обґрунтування позовних вимог позивачем не надано суду жодного доказу звернення із відповідними заявами до відділу Державної міграційної служби за місцем проживання позивача про реєстрацію місця постійного проживання та набуття громадянства позивача, а також доказів результатів розгляду зазначених заяв належним органом реєстрації.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що права позивача Головним управлінням Державної міграційної служби України в АР Крим, Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в АРК, Відділом по міжнаціональним відносинам Сімферопольської міської ради на момент звернення до суду із цим позовом не порушені, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.

У судовому засіданні, яке відбулось 06.06.2013 року, оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до вимог ст.163 КАС України постанова оформлена та підписана 11.06.2013 року.

Керуючись ст.ст.122,160-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Москаленко С.А.