Постанова № 32220744, 27.06.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2013 р. Справа № 909/143/13-г

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Малех І. Б.

суддів Желік М. Б.

Якімець Г. Г.

при секретарі судового засідання М. Кришталь

за участю представників:

від позивача - Саюк С.П.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Лопушнянський кар'єр" від 30.04.2013 року

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 25.04.2013 року

у справі № 909/143/13-г

за позовом Приватного підприємства торговий дім "Європацукор", вул. Заводська, 18, смт. Іваничі, Волинська область, 45300

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Лопушнянський кар'єр" с. Лопушня, Рогатинський район, Івано-Франківська область, 77044

про стягнення 50000 грн. 00 коп. попередньої оплати та 1758 грн. 90 коп. 3% річних

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 25.04.2013 року у справі 909/143/13-г позов Приватного підприємства торговий дім "Європацукор" до Публічного акціонерного товариства "Лопушнянський кар'єр" про стягнення 50000 грн. 00 коп. попередньої оплати та 1758 грн. 90 коп. 3% річних задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Лопушнянський кар'єр" (с. Лопушня, Рогатинський район, Івано-Франківська область, 77044; код 00373729) на користь Приватного підприємства торговий дім "Європацукор" (вул. Заводська, 18, смт. Іваничі, Волинська область, 45300; код 33971572) - 50000 (п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп. попередньої оплати, 1758(одна тисяча сімсот п'ятдесят вісім) грн. 90 коп. 3% річних та 1720 (одна тисяча сімсот двадцять)грн. 50 коп. судового збору.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач ПАТ "Лопушнянський кар'єр", подав апеляційну скаргу, в якій просить дане рішення скасувати та постановити нове рішення по суті спору. При цьому, апелянт вказує на те, що дане рішення прийняте без повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, оскільки на думку відповідача, судом не взято до уваги, що позивачем отримано продукцію, шляхом само вивозу на загальну суму коштів - 5400 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, оскільки таке прийняте в повній відповідності до норм матеріального і процесуального права. Окрім того, зазначив, що заперечує будь-яку часткову поставку продукції з боку відповідача.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, при цьому наводив доводи, аналогічні викладеним у своєму відзиві, вказав що на його думку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, а відтак просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши наявні в справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та відзиві на неї, заслухавши думку учасника судового процесу, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ПАТ "Лопушнянський кар'єр" без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 11 квітня 2011 року між позивачем (далі - постачальник/продавець) та відповідачем (далі - покупець/замовник) укладено договір поставки № 01/04/11-А.

Пунктом 1.1 Договору, продавець зобов'язується поставити, а покупець зобов'язується на протязі терміну дії договору належним чином прийняти і оплатити камінь вапняковий (надалі - товар) у загальній кількості 15 000 тонн по ціні 90 грн. за 1 тонну (в тому числі ПДВ). У вартість товару не включаються витрати на залізничні послуги та ж/д тариф до місця призначення.

Пунктом 3.1. Договору встановлено, що поставка товару здійснюється на умовах СРТ - станція отримувача (ІНКОТЕРМС-2000). Доставка товару проводиться залізничним транспортом в термін до 1 грудня 2011 року, партіями по 5 залізничних вагонів. Місце призначення: ст. Іваничі, Львівської з.д. (код ст. 353104), ПП "Торговий дім Європацукор" код 2699.

Пунктом 5.1. Договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату за товар, шляхом безготівкового розрахунку в наступному порядку: не менше 35% вартості товару оплачується покупцем, шляхом попередньої оплати для відшкодування витрат на транспортні витрати продавця. Зазначена оплата здійснюється на підставі рахунку продавця. Рахунок на оплату може надаватися факсом або в електронному вигляді. Остаточний розрахунок за поставлений товар проводиться на протязі 10 днів після отримання товару.

Пунктом 5.2. Договору встановлено, що дата списання коштів з рахунку покупця являється датою оплати.

На виконання умов укладеного договору відповідачем було надано рахунок-фактуру №2 від 04.05.11.

У відповідності до вищевказаного рахунка-фактури позивачем перераховано відповідачу 50000, в рахунок попередньої оплати за поставку товару - каменю вапнякового.

Як вірно встановлено судом першої інстанції покупець (позивач) прийняті на себе зобов'язання з попередньої оплати виконав належним чином; даний факт підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 235 від 10 травня 2011 року.

Пунктом 3.2. договору сторони погодили, що в разі здійснення покупцем попередньої оплати за партію товару, продавець зобов'язаний відвантажити товар у 10-денний термін з дня проплати.

Як вбачається з матеріалів справи, всупереч умов договору продавець (відповідач) поставки товару не здійснив, тобто ПАТ "Лопушнянський кар'єр" (відповідач) прийняті на себе зобов'язання з поставки товару не виконав, в зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість в сумі 50000 грн.

З метою досудового врегулювання спору, 17 листопада 2011 року, позивачем на адресу відповідача направлено претензію-вимогу №1/2011 на суму 50000 грн. про повернення попередньої оплати за камінь вапняковий у 7-ми денний термін; докази направлення відповідачеві претензії наявні в матеріалах справи. Проте, вимога щодо повернення оплачених позивачем коштів залишена без задоволення.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Згідно з ч.ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як передбачено ч.1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Положеннями ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В своїй апеляційній скарзі відповідач вказує про те, що судом не взято до уваги, що позивачем отримано продукцію, шляхом само вивозу на загальну суму коштів - 5400 грн. Однак, як вбачається з матеріалів справи позивачем не було долучено жодних доказів, які б підтверджували даний факт. Крім того, ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 02.04.13 у відповідача було витребувано докази поставки продукції на суму 5400 грн., згідно податкової накладної № 69 від 30.09.11р., зазначеної ПАТ "Лопушнянський кар"єр" у відповіді на претензію-вимогу вих. № 42 від 13 грудня 2011 року, проте відповідач вимоги ухвали суду не виконав.

Згідно довідки позивача, наявної в матеріалах справи, заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 50000 грн. 00 коп., на час прийняття рішення не сплачена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, відповідачем не спростований Факт прострочки виконання грошового зобов'язання за договором поставки № 01/04/11-А від 11.04.11 р. підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст.ст. 612, 625 ЦК України).

За своїми ознаками проценти річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Суд, на підставі ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевірив нарахування позивачем 1758 грн. 90 коп. 3 % річних та дійшов висновку про задоволення зазначених вимог за розрахунком позивача, який наявний в матеріалах справи і є арифметично вірним.

Зважаючи на те, що факт прострочки виконання грошового зобов'язання за договором поставки № 01/04/11-А від 11.04.11 підтверджується матеріалами справи, вимоги позивача щодо стягнення 1758 грн. 90 коп. 3 % річних обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Лопушнянський кар'єр" - відмовити.

2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 25.04.2013 року у справі 909/143/13-г залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 02.07.2013 р.

Головуючий суддя Малех І. Б.

Суддя Желік М. Б.

Суддя Якімець Г. Г.