Рішення № 32214965, 01.07.2013, Харцизький міський суд Донецької області

248/163/13- ц

2/248/283/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2013 року Харцизький міський суд Донецької області у складі:

судді Носовської Л.О.

при секретарі Тарасової І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Харцизьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк" про захист прав споживача, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач 08 січня 2013 року , звернувся до суду з позовом до відповідача, який уточнив, та мотивує тим, що відповідно до договору № DOZ2G50000004004 від 04 грудня 2007 року відповідач отримав кредит у розмірі 7750 грн. на термін до 05 грудня 2022 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач зобов'язався надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) у розмірі 109,58 грн. , а також сплачувати відсотки й інші виплати, передбачені договором. Даний кредитний договір було укладено для внесення відповідачем авансового платежу на купівлю нерухомості , при внесенні якого він міг би укласти іпотечний договір на придбання нерухомості за пільговою відсотковою ставкою і в подальшому укласти іпотечний договір, що й було зроблено також 04 грудня 2007 року, та між Банком і відповідачем було укладено іпотечний договір № DOZ2G40000004004, згідно до якого він отримав 53 250 грн. під 15 % річних.

19 вересня 2008 року між відповідачем та Банком була укладена додаткова угода до кредитного договору DOZ2G50000004004 від 04 грудня 2007 року, якою за взаємною згодою сторін вносилися зміни до вищевказаного договору, а саме, була замінена валюта кредитування з гривні на долар США, та встановлювалась відсоткова ставка- 14,04 % річних, яка була більш вигідна для ОСОБА_2 Перерахування було проведено за курсом 4,91 грн. за один долар США, і розмір кредиту становив 1571,11 доларів США. За заявою відповідача також у вересні 2008 року відбулась зміна валюти кредитування за іпотечним договором № DOZ2G40000004004 шляхом підписання додаткової угоди до договору.

Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором № DOZ2G50000004004 від 04 грудня 2007 року належним чином не виконував, у зв'язку із чим станом на 06 грудня 2012 року виникла заборгованість по кредиту, яка складається з заборгованості за кредитом - 1486,05 доларів США, заборгованості по процентам - 578,88 доларів США, заборгованість по комісії -122,14 доларів США, пені - 525,10 доларів, штрафу (фіксована частина) - 31,29 доларів США, штрафу (процентна складова) -135,61 доларів США, а загалом 2879,07 доларів США, що за курсом НБУ від 06.12.2012 року складає 23 003,75 грн. , яку просив стягнути з відповідача.

В судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги, зазначив, що відповідач ОСОБА_2 під час судового розгляду даної справи двічі в добровільному порядку сплачував заборгованість, у зв'язку із чим просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитом , яка станом на 18 червня 2013 року становить 2175,31 доларів США, що за курсом НБУ - 7.99 грн. складає 17 380,73 грн. , та повернення судового збору, який було сплачено при зверненні з позовом до суду.

Відповідач ОСОБА_2 позов ПАТ КБ «Приватбанк» визнав частково, так як не згоден із розміром заборгованості, оскільки сплачував кредит, та вже виплатив 6547,97 грн. , а з 02 жовтня 2008 року став платити кредит в доларах США, а також гривні по курсу долару США, у зв'язку із чим заборгованість за несвоєчасну сплату кредиту визнає у розмірі 7000 грн.

ОСОБА_2 звернувся із зустрічною позовною заявою до ПАТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживача , в якій, просив суд визнати неправомірними дії Банку, порушують його права споживача та визнати недійсною додаткову угоду до кредитного договору № DOZ2G50000004004 від 04 грудня 2007 року, зобов'язати відповідача перерахувати валютний кредит - долари США на гривні по курсу на момент отримання кредиту, тобто станом на 04 грудня 2007 року, застосувати реституцію, та із суми кредиту відрахувати суму усіх сплачених відсотків по вищевказаній додатковій угоді.

Зазначив, що 04 грудня 2007 року між ним та Банком було укладено кредитний договір № DOZ2G50000004004 , і він отримав кредит у розмірі 7750 грн на строк до 05 грудня 2022 року, та зобов'язався погашати кредит щомісячними платежами по 109,58 грн. та сплачувати відсотки в розмірі 1,25 % . Також 04 грудня 2007 року між ним та Банком було укладено іпотечний договір № DOZ2G40000004004. Після отримання кредиту за договором № DOZ2G50000004004 він став провадити відповідні виплати, проте 19 вересня 2008 року йому надійшов дзвінок Банку, та йому було запропоновано підписати додаткову угоду до договору про іпотечний кредит , в якій вже було вказано, що він одержав грошові кошти в іноземній валюті, а саме в доларах США, хоч він фактично отримував кошти в гривнях, при цьому йому було роз'яснено, що дані зміни робляться в його інтересах, і він буде менше вносити коштів за договором. Однак, банк не надав йому письмової інформації про недоліки та переваги різних форм кредитування , та його не було письмово попереджено про те, що саме він несе курсові ризики, і у випадку курсових коливань ціна займу може суттєво змінитись. Вважає, що Банк навмисно ввів його в оману відносно обставин договору, які мають суттєве значення, а саме, про те, що по іноземній валюті він буде платити менше відсотків. Проте, фактично, йому було нараховано значно більше відсотків , він став платити значно більше коштів за договором. В нього не було можливості платити великі кошти за кредит , і він, якого було введено в оману, підписав додаткову угоду .Вважає, що умови додаткової угоди обмежують його права, як споживача, тому додаткова угода повинна бути визнана недійсною. Також зазначив, що згідно ст..11 Закону України «Про захист прав споживачів» надання (отримання) кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

В судовому засіданні позивач неодноразово уточнював свої позовні вимоги, та остаточно просить суд визнати неправомірними дії Банка, які виразились в тому, що банк незаконно і безпідставно ініціював, тобто дзвонив, пропонував, викликав підписати додаткову угоду про перерахування національної валюти в іноземну, яка для нього була невигідна, але після підвищення курсу валют, не запропонував зміну додаткової угоди знов на українську гривню; в порушення п.3.8 Правил надання Банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту письмово не попередив його, що валютні ризики під час виконання зобов'язань несе споживач ; не надав йому достовірної інформації про сплату ним кредиту по додатковій угоді, та з яких підстав мається заборгованість в такому розмірі, а також просить суд зобов'язати ПАТ КБ «Приватбанк» зарахувати всі платежі, сплачені ним по додатковій угоді від 19 вересня 2008 року за комерційним курсом в доларах США в рахунок погашення боргу по договору № DOZ2G50000004004 від 04 грудня 2007 року.

При цьому зазначив, що договір було укладено 04 грудня 2007 року , коли були досягнуті усі згоди сторін, йому були передані грошові кошти, які він отримав в українській гривні, а також був обізнаний про те, що він повинен сплачувати кредит та відсотки в гривні. Ніякої потреби для укладання додаткової угоди не було, але Банк за своєю ініціативою запропонував йому підписати угоду, яка була для нього невигідна. Вважає, що законодавством не передбачено право Банку пропонувати укладення додаткової угоди з цих підстав та перераховувати валюту кредитування з національної на іноземну. Додаткова угода є безгрошовою, при її укладення він ніяких коштів не отримував, тому вона не може бути дійсною, а також суттєво порушує його права споживача. Так як Банк запропонував йому укладення додаткової угоди, вважає, що тим самим він ввів його в оману, оскільки банк є фінансовим об'єднанням і йому більш відомо про коливання курсу валют, тому на підставі ст..230 ЦК України просить визнати додаткову угоду недійсною.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_2 підтримала в повному обсязі.

Представник банку зустрічний позов ОСОБА_2 не визнав, та пояснив, що додаткова угода була укладена за взаємною згодою сторін. Перед укладенням угоди ОСОБА_2 надав Банку заяву про зміну валюти кредитування, а також дві заяви про продаж іноземної валюти за курсом процесінгу, який діяв на той день у Банку, а саме, мінімальний курс для обміну встановлювався 4,91 грн. за долар США. Дані зміни було запропоновано внести у зв'язку з тим, що з серпня 2008 року відсоткові ставки за користування кредитними коштами в гривні підвищувались, тобто зміна валюти кредитування була більш вигідна для відповідача, так як при цьому встановлювалась відсоткова ставка 14,04 % річних, і відповідач отримав більш вигідну відсоткову ставку, ніж ту, що діяла раніше, що свідчить про те, що

зміна валюти фактично не призвела до збільшення об»єму відповідальності відповідача. Відповідач сам

не заперечує проти того, що підписав додаткову угоду до договору та вищевказані заяви. ОСОБА_2 також ознайомився та підписав додаток до додаткової угоди, а саме, графік погашення кредиту, в якому містяться всі відомості відносно загальної вартості кредиту та порядок його сплати. При укладенні додаткової угоди Банком відповідачу було надано інформацію щодо недоліків та переваг різних форм кредитування, його також було попереджено про те, що саме він несе курсові ризики, про що він поставив свій підпис у додатку № 1 до кредитного договору «Загальна вартість кредиту», й таким чином ще до підписання договору відповідач знав і погодився з цією умовою договору. Про майбутнє зростання курсу долару Банк не знав, і не міг знати, тому ствердження відповідача про те, що Банк ввів його в оману відносно обставин договору, а саме - про те, що відсоткова ставка за кредитом у доларовому еквіваленті буде нижча, не відповідає дійсності. На час підписання додаткової угоди курс долару США був стабільний, а його підвищення відбулося лише через декілька місяців. При цьому, зміна курсу долару не є підставою для визнання додаткової угоди недійсною.

Крім того, зазначає, що відповідач певний час виконував свої зобов`язання за договором, здійснюючи на користь Банка платежі у доларовому еквіваленті, що свідчить про те, що сумнівів у відповідача щодо цілей, природи та прав і обов`язків за договором не було, а тому , відсутній факт введення відповідача в оману. Під час судового розгляду відповідачем добровільно було внесено по даному договору суми, що також свідчить про згоду відповідача з вимогами банку.

Також вважає, що посилання відповідача на ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» також є хибним і не створює наслідків недійcності правочину, так як ст.533 ЦК Ураїни передбачено, що грошове зобов`язання має бути виконане в гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. Тому , банк та відповідач за взаємною згодою змінили умови договору, визначивши, що зобов`язання повинне виконуватись в іноземній валюті, і така зміна умов не суперечить чинному законодавству.

Операція з надання кредиту резиденту в іноземній валюті згідно із законодавством України, відноситься до кредитних операцій в іноземній валюті, здійснювати які банки мають право на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями. 04.12.2001 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» видана НБУ Банківська ліцензія № 22 на право здійснення банківських операцій, визначених ч.1 та п.п. 5-11 ч.2 ст.47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність». Даним дозволом № 22-2 та додатку до дозволу від 29.07.2003 року передбачено право Банку здійснювати операції з валютними цінностями. Тому, Банк мав право на здійснення операцій в інозменій валюті, а тому зміна валюти кредитування відповідача, є законною. Вважає, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що під час підписання додаткової угоди до кредитного договору, Банком порушувались його права або законні інтереси, ствердження відповідача грунтуються на припущеннях і мають на меті уникнення відповідальності за невиконання ним прийнятих на себе зобов`язань за договором.

Окрім цього, зазначив, що ОСОБА_2 пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Просить суд відмовити ОСОБА_2 в задоволенні його позовних вимог.

Суд вважає позов ПАТ КБ»Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів необґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню.

Частиною 1 статті 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що 04 грудня 2007 року сторони уклали договір № DOZ2G50000004004, згідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 7750 грн. на строк по 04 грудня 2022 року включно зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,25% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. При цьому, ОСОБА_2 зобов'язався щомісяця надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 109,58 грн. для погашення заборгованості за кредитним договором , що складається із заборгованості по кредиту та відсоткам.

04 грудня 2007 року між сторонами також було укладено іпотечний договір № DOZ2G40000004004, згідно якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 53250 грн. під 15% річних .

В Додатку № 1 до вказаного кредитного договору міститься запис, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе позичальник. Під даним записом мається підпис позивальника ОСОБА_2

Тобто, під час укладення договору ОСОБА_2 під підпис був ознайомлений з можливими валютними ризиками.

19 вересня 2008 року ОСОБА_2 звернувся до керівника бізнесу Іпотечне кредитування з повідомленням про прийняте рішення зміни валюти кредиту по договору про іпотечний кредит № DOZ2G40000004004 від 04.12.2007 року, № DOZ2G50000004004 від 04.12.2007 р., та просив залишок заборгованості по даним договорам в розмірі 53 153,14 грн. та 7714,14 грн. відповідно конвертувати у валюту - долари США за курсом процесінгу на дату укладення додаткової угоди до договору.

З заяви ОСОБА_2 від 19 вересня 2008 року углядається, що він звернувся до Банку з заявою в якій він доручив Банку продати за українські гривні 1571,11 доларів США (договірний (мінімальний)курс продажу один долар - 4,91 грн. Гривні перераховуються на наступні рахунки за реквізитами: в сумі 7714,14 грн. на транзитний рахунок ОСОБА_2 НОМЕР_2 в КБ «Приватбанк» з призначенням платежу: перерахування коштів за кредитним договором № DOZ2G50000004004 від 04 грудня 2007 року.

19 вересня 2008 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит № DOZ2G50000004004 від 04 грудня 2007 року, згідно п.8.1. якого Банк зобов'язався надати ОСОБА_2 кредитні кошти на строк з 19 вересня 2008 року по 04 грудня 2022 року включно у вигляді строкового кредиту у розмірі 1571,11 доларів США. Даним пунктом зазначено, що станом на 19 вересня 2008 року залишок заборгованості по Договору про іпотечний кредит

№ DOZ2G50000004004 від 04 грудня 2007 року складає 7714,14 грн., що еквівалентно 1571,11 доларів США . Погашення кредиту провадиться в строки відповідно до Графіка погашення кредиту.

п.8.9. Даної угоди передбачено, що невід,ємними Додатками до даного договору є Додаток № 1 «Графік погашення кредиту».

Один з оригіналів додаткової угоди отримано ОСОБА_2 під підпис.

Факт підписання Додаткової угоди та заяв від імені ОСОБА_2 сам ОСОБА_2 та його представник в судовому засіданні не заперечували. ОСОБА_2 також не заперечував , що погодився змінити валюту кредитування за договорами, у тому числі й по договору № DOZ2G50000004004 від 04.12.2007 року, та уклав з Банком додаткову угоду.

Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені

частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно частини 3,5 та 6 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. .

Частиною 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представником не доведено, та судом не встановлено недотримання сторонами в момент підписання Додаткової угоди вимог ст..203 ЦК України.

Посилання ОСОБА_2 на те, що порушено його право, як споживача, є необґрунтованими.

Так, згідно частини 1 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Не вважається пропонуванням споживчого кредиту застереження про можливість надання його під час придбання продукції.

Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

При цьому, частину першу статті 11 доповнено абзацом третім згідно із Законом № 3795-VI від 22.09.2011 року, тобто після укладення сторонами Додаткової угоди, тому посилання ОСОБА_2 на те, що Банком порушено вимоги ст..11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо валюти кредитування є безпідставними.

Крім того, частиною 1 статті 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця

України - гривня.

Згідно частини 2 даної статті іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що

іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Судом встановлено, що 04 грудня 2001 року Національним Банком України ЗАТ КБ»Приватбанк» (назву якого змінено на ПАТ КБ «Приватбанк» ) надано Банківську ліцензію № 22 на право здійснювати банківські операції визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»

04 грудня 2001 року Національним Банком України видано дозвіл № 22-2 ЗАТ КБ «Приватбанк» на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 та частиною 4 статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» згідно з додатком до цього дозволу.

В Додатку від 29 липня 2003 року до Дозволу № 22-2 (перелік операцій, які має право здійснювати ЗАТ КБ «Приватбанк» ) зазначено, що Банк має право на здійснення операцій в іноземній валюті.

Таким чином , судом встановлено, що ПАТ КБ «Приватбанк» мав право на здійснення операцій в іноземній валюті, а отже, зміна валюти кредитування Відповідача, не суперечить нормам чинного законодавства.

В статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача) зазначено перелік несправедливих умов у договорах із споживачами.

Проте, позивач ОСОБА_2 не посилається на наявність в Додатковій угоді несправедливих умов , наслідком яких би був істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, навпаки , процентна ставка за Додатковою угодою менша, ніж, процентна ставка, передбачена в Договорі.

При цьому, суд не розцінює достатньою підставою для визнання недійсним Додаткової угоди зростання/коливання курсу іноземної валюти, оскільки це стосується обох сторін , й ОСОБА_2, як позичальник, міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення Додаткової угоди можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти.

Статею 230 ЦК України (правові наслідки вчинення правочину під впливом обману) визначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом

недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо

мотивів правочину не має істотного значення.

Істотною умовою оспорюваної Додаткової угоди є її правова природа, об'єкт (виключно грошові кошти як в національній, так і в іноземній валюті) , суб'єкти, зміст кредитного зобов'язання, права і обов'язки сторін, які позивач чітко усвідомлював, а не мотиви, якими сторони керувались при її укладенні.

Проте, в судовому засіданні ОСОБА_2 не наведено доказів наявності обману з боку ПАТ КБ «Приватбанк» при укладенні Додаткової угоди, відносно обставин Додаткової угоди, які мають суттєве значення , та наявності умислу в діях Банку.

При цьому, судом встановлено, що після підписання Додаткової угоди ОСОБА_2 здійснював погашення за кредитним договором з урахуванням умов Додаткової угоди, а також під час розгляду даної справи судом добровільно сплатив Банку 1031,24 грн. та 1257,62 доларів США.

Таким чином , з огляду на викладені вище обставини, суд вважає, що на момент укладення Додаткової угоди сторонами було повністю додержані вимоги, які в силу ст..203 ЦК України являються необхідними для чинності правочину, а саме, волевиявлення ОСОБА_2 було вільним і відповідало його внутрішній волі, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені і зміст Додаткової угоди не суперечить вимогам ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, суд також вважає, що в судовому засіданні ОСОБА_2 не доказано сам факт обману

його з сторони ПАТ КБ «Приватбанк», як й наявність умислу в діях Банку й істотність значення обставин, щодо яких , як вважає ОСОБА_2 його введено в оману.

При таких обставинах дії ОСОБА_2 , які виразились в підписанні ним Додаткової угоди, дачі згоди на перерахування кредитних коштів з української гривні на долар США, та подальше користування ними відповідно до умов Додаткової угоди, здійснення часткового погашення кредиту, являється

підтвердженням ознайомлення ОСОБА_2 зі змістом Додаткової угоди та недоліками та перевагами різних форм кредитування , та попередженням його про те, що саме він несе курсові ризики, та бажанням настання правових наслідків, обумовлених цим правочином, у зв,язку із чим в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсною додаткової угоди слід відмовити.

Статтею 16 ЦК України (захист цивільних прав та інтересів судом) передбачено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вибір передбаченого законом способу захисту є прерогативою особи , що звернулася з позовом. Проте , позовні вимоги ОСОБА_2 щодо визнання неправомірними дій Банка, які виразились в тому, що Банк незаконно і безпідставно ініціював, тобто дзвонив, пропонував, викликав підписати додаткову угоду про перерахування національної валюти в іноземну, яка для ОСОБА_2 була невигідна, але після підвищення курсу валют, не запропонував зміну додаткової угоди знов на українську гривню, письмово не попередив ОСОБА_2, що валютні ризики під час виконання зобов'язань несе споживач , не надав ОСОБА_2 достовірної інформації про сплату ОСОБА_2 кредиту по додатковій угоді, та з яких підстав мається заборгованість в такому розмірі, не відповідають матеріально - правовим способам захисту і не узгоджуються з вимогами чинного цивільного законодавства України / глава 3 ЦК України./, тому в задоволенні позову ОСОБА_2 щодо визнання неправомірними зазначених дій Банку слід відмовити.

Вимоги ОСОБА_2 про зобов'язання ПАТ КБ «Приватбанк» зарахувати всі платежі, сплачені ним по додатковій угоді від 19 вересня 2008 року за комерційним курсом в доларах США в рахунок погашення боргу по договору № DOZ2G50000004004 від 04 грудня 2007 року також не підлягають задоволенню, так як судом не встановлено недійсності даної Додаткової угоди.

Таким чином, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 слід відмовити.

Суд також вважає, що ОСОБА_2 пропущено строк позовної давності для звернення до суду за захистом свого цивільного права чи інтересу.

Судом встановлено, що Додаткову угоду було укладено 19 вересня 2008 року , а про порушення своїх прав ОСОБА_2 стало відомо в грудні 2008 року , коли значно піднявся курс долару США відносно гривні.

Позов про захист прав споживачів ОСОБА_2 подано 17 квітня 2013 року

Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права .

Статтею 256 ЦК України передбачено позовну давність - строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Тобто ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою за межами трирічного строку позовної давності, та не ставив питання про поновлення строку позовної давності , у зв'язку із чим суд вважає, що ОСОБА_2 пропустив строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

У зв'язку із тим, що вимоги ОСОБА_2 являються безпідставними, суд вважає необхідним відмовити ОСОБА_2 задоволенні позову до ПАТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів по суті позовних вимог,а не у зв'язку із пропуском строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови.

Суд вважає, що позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» підлягають задоволенню.

Згідно частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 статті 548 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Умовами та правилами надання банківських послуг передбачений обов'язок відповідача у разі порушення ним своїх зобов'язань сплатити неустойку.

Згідно частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 2 вказаної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 3 даної статті передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 624 ЦК України встановлено, що якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Пунктом 2.2. Додаткової угоди визначено, що Позичальник зобов'язується сплатити відсотки за користування Кредитом відповідно до п.8.1., 2.3.1., 2.3.2., 2.3.3., 3.1.,3.2 Даного Договору

Згідно п. 2.2.4 Додаткової угоди ОСОБА_2 зобов,язався погашати кредит в порядку, сумах і строк, передбачені п.8.1 та п.2.3.3 цього Договору.

Так, п. 8.1. Додаткової угоди встановлено, що Банк зобов'язався надати позичальнику кошти на строк з 19 вересня 2008 року по 04 грудня 2022 року включно у вигляді строкового кредиту у розмірі 1571,11 доларів США зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, та винагороди. Періодом сплати вважати 04 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим Договором (за винятком винагороди , що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати Позичальник сплачує відсотки, розраховані відповідно до п.п. 3.1., 3.3., винагороди, розрахованої відповідно до п.п.1.1.,3.6 цього Договору , погашення кредиту провадиться в строки відповідно до Графіка погашення кредиту (Додаток №2), який розраховується згідно залишка заборгованості за кредитом станом на 19.09.2008 р.

Пунктом 5.1. Додаткової угоди передбачено , що у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту , Позичальник сплачує банку пеню в розмірі, який зазначений у п. 8.4 Договору за кожний день прострочки.

Згідно п. 5.2 Угоди при порушенні Позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором більше ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 250 грн. + 5% від суми позову.

Пунктом 8.4 Угоди встановлено, що при допущенні Позичальником зобов'язань із погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочки, але не менше 1 грн.

Пунктом 2.3.7 Додаткової угоди встановлено, що Банк має право стягнути кредит до настання дати, передбаченої п.8.1.,8.1.1.,.8.1.2 даного Договору, при настанні умов, передбачених п.2.3.3., зокрема, за затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, несплати позичальником більше однієї виплати , яка перевищує 5% суми кредиту.

Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, відповідач свої зобов'язання по укладеному договору виконував неналежним чином, та передбачені Договором суми вносив не в повному обсязі та несвоєчасно, у зв'язку з чим станом на 18 червня 2013 року виникла заборгованість ,яка складається з заборгованості за кредитом - 1486,05 доларів США, у тому числі прострочене тіло 127,88 доларів США, заборгованість за відсотками 545,38 доларів США, прострочені відсотки - 537,97 доларів США, пеня - 10,49 доларів США, штраф (фіксована частина) 31,29 доларів США, штраф (відсоток від суми) -102,10 доларів США, а разом - 2175,31 доларів США, що за курсом НБУ - 7.99 грн. складає 17 380,73 грн.

Відповідно до частини 1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Частиною 2 даної статті передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно частини 3 вказаної статті використання іноземної валюти, а також платіжних

документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У зв'язку з тим, що відповідач свої зобов'язання за договором виконував не належним чином , суд вважає необхідним задовольнити позов, стягнувши з відповідача вказану вище суму заборгованості по кредитному договору.

У відповідності до ст.88 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача повернення судового збору, сплаченого ПАТ КБ «Приватбанк» на час пред'явлення позову в розмірі 230 грн., оскільки часткове погашення заборгованості провадилось ОСОБА_2 під час судового розгляду.

Керуючись ст.ст.526, 527,530, 554, 1050, 1054, 230 ЦК України, ст..11,18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст.10, 60, 88, 213-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Артемівськ Донецької області, ІІН НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк"(адреса: 49094, м.Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги буд..50, на рах. № 29092829003111, МФО 305299 код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № DOZ2G50000004004 від 04 грудня 2007 року станом на 18 червня 2013 року у розмірі 2175 , 31 доларів США, що за курсом НБУ складає 17380,73 грн. ( сімнадцять тисяч триста вісімдесят грн..73 коп.)

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк» (на рах. № 64993919400001, МФО 305299 код ЄДРПОУ 14360570) повернення судового збору у розмірі 230 грн.

Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" про захист прав споживача , а саме : визнати неправомірними дії ПАТ КБ «Приватбанк» , які порушують права споживача Ахаткина РІ ; визнати недійсною додаткову угоду від 19.09.2008 року до кредитного договору № DOZ2G50000004004 від 04.12.2007 року ; зобов,язати ПАТ КБ «Приватбанк» перерахувати валютний кредит - долари США в гривню по курсу на момент отримання кредиту - на 4 грудня 2007 року та зарахувати платежі , сплачені по додатковій угоді від 19.09.2008 року в рахунок погашення боргу по договору № DOZ2G50000004004 від 04 грудня 2007 року.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області через Харцизький міський суд протягом 10-ти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення

Суддя :