Рішення № 32213471, 01.07.2013, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2013 рокуСправа № 912/761/13 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Н.В. Болгар розглянув у засіданні справу № 912/761/13

за позовом: Національного наукового центру "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України";

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Агросвіт";

про стягнення 139 932 грн., визнання правонаступником.

Представники:

позивача - у засіданні 12.06.13, 25.06.13, 01.07.13 - Семенець П.Г., довіреність б/н від 01.04.13;

відповідача - у засіданні 12.06.13, 25.06.13 Біляєв М.И., довіреність № 13 від 13.02.12, у засіданні 01.07.13 - не з'явився.

Національний науковий центр "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України" (далі по тексту - Інститут) звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просить:

визнати Інститут правонаступником всіх прав та зобов'язань Національного наукового центру "Інститут землеробства Української академії аграрних наук" (скорочене найменування ННЦ "Інститут землеробства УААН") та новим кредитором по ліцензійному договору № 84-10 від 21.10.10, укладеного товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничою фірмою "Агросвіт" з ННЦ "Інститут землеробства УААН" (далі по тексту - Договір);

стягнути з відповідача на користь позивача 165 000 грн. по несплаченим платежам за надання права користування сорту та щорічних платежів за виключне право на сорт, 7 000 грн. річних у розмірі 3 процентів, 3 440 грн. судового збору з вимог майнового характеру, 1147 грн. судового збору з вимог немайнового характеру.

Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Агросвіт" (далі по тексту - Товариство) просить провадження у справі припинити за відсутністю предмета спору на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись у відзиві на позов на те, що

при укладенні Договору порушені норми Закону України "Про охорону прав на сорти рослин";

Інститутом порушені зобов'язання, передбачені п. п. 2.1, 3.2, 3.3 Договору та права Товариства;

невиконання Інститутом своїх зобов'язань спричинило невиконання зобов'язань Товариством, тому вимога про виконання грошових зобов'язань порушує гарантії, надані Інститутом та ч. 2 ст. 613 Цивільного кодексу України;

надаючи ліцензію ННЦ "Інститут землеробства УААН" знав про неможливість користування нею Товариством, оскільки передав право, яким сам не володіє;

сторонами Договору не досягнуто згоди з такої істотної умови як ціна, тому що платіж за Договором не є роялті .

В частині вимог позивача про визнання його правонаступником особи, яка уклала із відповідачем ліцензійний договір, відповідач погодження або заперечення не виклав; контррозрахунок, витребуваний в ухвалі про порушення провадження у справі від 21.05.13 не надав.

У засіданні 12.06.13 господарським судом на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалася перерва до 14:10 25.06.13.

25.06.13 Товариство подало господарському суду клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення справи № 911/2397/13 за позовом Товариства до Інституту про визнання недійсним договору, провадження в якій ухвалою від 20.06.13 порушено господарським судом Київської області. Крім того, у такому клопотанні відповідач повідомив про докази сплати позивачу 125 000 грн., тому вважає, що останній невірно розрахував ціну позову.

У засіданні 25.06.13 господарський суд оголосив перерву для надання можливості Інституту викласти погодження або заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі та перевірки даних Товариства щодо сум, сплачених за Договором оголосив перерву до 14:10 01.07.13.

Представник позивача у засіданні 01.07.13 проти задоволення клопотання про зупинення провадження у справі заперечив, посилаючись на те, що позов про визнання Договору недійсним поданий з метою затягування вирішення спору у даній справі і, крім того, Товариство не було позбавлене право у даному провадженні звернутися із зустрічним позовом, тому просить розглянути позов по суті та прийняти рішення у справі.

Господарський суд у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі відмовив. Згідно з частиною першою ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею справи, що розглядається іншим судом. Господарський суд Кіровоградської області порушив провадження у справі № 912/761/13 21.05.13. Після проведення 12.06.13 судового засідання, в якому розпочався розгляд спору по суті і до дня якого зустрічний позов у справі в порядку ст. 60 Господарського процесуального кодексу України не подавався, Товариство 18.06.13 звернувся до господарського суду Київської області із позовною заявою про визнання Договору недійсним. При цьому господарському суду Кіровоградської області сам відповідач надав докази на підтвердження часткового виконання Договору. Господарський суд прийшов до висновку, що спір у справі № 912/761/13 можливо розглянути по суті, і порушення господарським судом Київської області 20.06.13 провадження у справі № 911/2397/13 не є перешкодою у вирішенні спору.

З урахуванням даних про суми, сплачені Товариством, Інститут погодився із отриманням 30 000 грн. боргу в рахунок здійснення платежів за Договором (перерахування 02.11.10) і подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача 135 000 грн. боргу, 4 932 грн. річних та судові витрати з вимог майнового і немайнового характеру. Господарським судом прийнята заява про зменшення розміру позовних вимог.

В частині вимог немайнового характеру позивача не змінив підстав або предмет позову, не відмовився від таких вимог.

Представник відповідача у засіданні 01.07.13 не з'явився. Враховуючи те, що такий представник брав участь у засіданні 12.06.13, 25.06.13, надавав пояснення, клопотання та докази, господарський суд вважає, що його нез'явлення у засідання 01.07.13 не перешкоджає вирішенню спору.

При розгляді матеріалі справи, заслуховуванні пояснень представників сторін у засіданні господарський суд встановив наступне.

Сорти рослин ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України віднесені до об'єктів права інтелектуальної власності.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону прав на сорти рослин" особа, якій належить впродовж визначеного цим Законом строку і засвідчене свідоцтвом про державну реєстрацію сорту майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин є власником майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту; поширення сорту - це комерційне розповсюдження посадкового матеріалу - матеріального носія сорту, занесеного до Державного реєстру сортів рослин (Реєстру сортів), придатних для поширення в Україні; свідоцтво про державну реєстрацію сорту рослин - охоронний документ, що засвідчує майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин.

Державною службою охорони прав на сорти рослин Міністерства аграрної політики України видане Свідоцтво № 06294 "Про державну реєстрацію сорту рослин" "Сенатор Люкс" (назва сорту) ріпак "Brassica napus L" (ботанічний таксон) за заявкою № 02016008 Національного наукового центру "Інститут землеробства Української академії аграрних наук". Датою державної реєстрації є 01.01.06.

Свідоцтво про державну реєстрацію сорту рослин, відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 10, ч. 1 ст. 38 Закону України "Про охорону права на сорти рослин" підтверджує майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин Національного наукового центру "Інститут землеробства Української академії аграрних наук" на зазначений у такому Свідоцтві сорт рослин. Майновим правом інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, за ч. ч. 1, 2 ст. 39-1 названого Закону є право його володільця на поширення сорту і на дозвіл чи заборону поширення сорту іншими особами; право на дозвіл чи заборону поширення сорту полягає в тому, що без дозволу власника майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту рослин не можуть здійснюватися щодо посадкового матеріалу такі дії:

а) пропонування до продажу;

б) продаж або інший комерційний обіг;

в) зберігання для будь-якої з цілей, зазначених у пунктах "а" і "б" цієї частини.

За ч. 2 ст. 432 Цивільного кодексу України умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, що передбачено ч. 3 ст. 426 Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 1107 , ч. ч. 1, 3 ст. 1109 Цивільного кодексу України, розпорядження майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі, зокрема, ліцензійного договору, який укладається в письмовій формі; за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням цього Кодексу та іншого закону; у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

ННЦ "Інститут землеробства УААН" - ліцензіар як оригінатор сорту ріпаку озимого "Сентаор Люкс" (далі - сорт), який занесений до Реєстру сортів рослин України, на що одержано свідоцтво про державну реєстрацію України № 06294 від 01.01.06, та володіє необхідними та достатніми відомостями щодо сортової агротехнології його вирощування та Товариство - ліцензіат уклали Договір. За умовами Договору ліцензіар надає ліцензіату дозвіл на поширення сорту з подальшою комерційною реалізацією базової категорії насіння (супереліта, еліта) на території України і гарантує, що з дати укладення Договору ліцензіар зобов'язується не видавати жодної ліцензії на право використання сорту та передає право надання субліцензій ліцензіату; за надання права використання сорту ліцензіат виплачує ліцензіару роялті як комбінований платіж (Додаток 1). Додатком 1 до Договору визначений "Щорічний платіж за виключне право на СОРТ". Платежем є сума роялті після сплати всіх обов'язкових відрахувань, згідно п. 4.3 Договору.

Виходячи з норм ч. ч. 1, 2, 4 ст. 202, ст. 204 Цивільного кодексу України, Договір як двосторонній правочин, що є погодженою дією двох сторін, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, є правомірним правочином.

Наказом Національної академії аграрних наук України від 07.09.10 № 69 "Про найменування установ, підприємств та організацій Національної академії аграрних наук", відповідно до Указу Президента України від 06.01.10 № 8 "Про надання Українській академії аграрних наук статусу національної", постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.10 № 661 " Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 р. № 175" та на виконання постанови Президії Національної академії аграрних наук України від 18.08.10 (протокол № 13) визначені найменування наукових установ, підприємств та організацій, що входять до сфери управління Національної академії аграрних наук України згідно з додатком; вважати, що установи, підприємства і організації Національної академії аграрних наук є правонаступниками в частині майна, землі, майнових прав і зобов'язань установ, підприємств і організацій, що входили до відання Української академії аграрних наук. Найменування Національного наукового центру "Інститут землеробства Української академії аграрних наук" змінено на Національний науковий центр "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України".

Державна реєстрація змін до установчих документів - реєстрація статуту Національного наукового центру "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України" проведена 24.10.12.

Юридична особа - Національний науковий центр "Інститут землеробства Української академії аграрних наук" змінила своє найменування на Національний науковий центр "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України", про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис, що підтверджується наданою позивачем Випискою з такого Реєстру, виданої державним реєстратором 24.10.12.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, стороною Договору - ліцензіаром після зміни найменування є Інститут.

Договір, за яким ліцензіар надає ліцензіату дозвіл на поширення сорту з подальшою комерційною реалізацією базової категорії насіння (супереліта, еліта) укладений сторонами у письмовій формі і містить умови, які відповідають вимогам ч. 3 ст. 1109 Цивільного кодексу України

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як зазначено у ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Такі положення містить ст. 530 Цивільного кодексу України.

Статтею 610, ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Докази на підтвердження невиконання або неналежного виконання позивачем зобов'язань ліцензіара за Договором відповідач не подав; обставини порушення зобов'язань ліцензіаром не довів.

За Договором Інститут передав товариству майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин. Оскільки поширення сорту є комерційним розповсюдженням посадкового матеріалу, фактично воно є його використанням, за що ліцензіар по Договору має право отримувати плату. Суми і строки внесення плати є зобов'язанням ліцензіата відповідно до додатку № 1 до Договору: 30 000 грн. - до 30.10.10, 40 000 грн. - до 30.10.11, 30000 грн. - до 30.03.11, 40 000 грн. - до 30.10.12, 20 000 грн. - до 30.03.12, 20 000 грн. - до 30.05.12, всього - 180 000 грн.

02.11.10 та 24.06.11 відповідач сплатив позивачу 30 000 грн. та 15 000 грн. за використання сорту ріпаку "Сенатор Люкс" по Договору із посиланням на рахунки № 246 від 27.10.10, № 254 від 16.06.11 , тому станом на теперішній час є боржником, що прострочив виконання належним чином зобов'язання на суму 135 000 грн. Докази сплати інших сум за Договором відсутні.

На дату укладання Договору Бюджетний кодекс України не набрав чинності.

Згідно із Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку в державному секторі 124 "Доходи", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2010 N 1629, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 січня 2011 р. за N 89/18827, роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права користування об'єктом права інтелектуальної власності.

При сплаті сум за рахунками Товариство зазначало суми саме як роялті.

Розмір і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності сторонами Договору, який є обов'язковим до виконання ними, узгоджені. Докази ініціювання змін до таких умов ліцензіатом відсутні. Право на поширення сорту в Україні ліцензіаром передано ліцензіату. Майнове право інтелектуальної власності, за захистом якого звернувся позивач до суду підлягає захисту відповідно до ч. 1 ст. 432 Цивільного кодексу України.

Недійсність Договору з урахуванням норм ст. 204 Цивільного кодексу України Товариством не доведена. договір є обов'язковим до виконання його сторонами.

У господарського суду відсутні підстави вважати, що суми за використання сорту не є платою за таке використання, тому визнає звернення Інституту із позовом про стягнення з відповідача суми 165 000 грн. обґрунтованим.

Позивач просить стягнути з відповідача 3 проценти річних з простроченої суми з 01.01.11 по 31.12.12 у сумі 4 932 грн. річних.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд визнає позов про стягнення 135 000 грн. боргу та 4 932 грн. річних таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у сумі 3 440 грн. судового збору покладаються на відповідача, внаслідок неправильних дій якого виник спір, і стягуються із нього у повному обсязі на користь позивача.

Викладаючи вимогу про визнання Інститут правонаступником всіх прав та зобов'язань Національного наукового центру "Інститут землеробства Української академії аграрних наук" (скорочене найменування ННЦ "Інститут землеробства УААН") та новим кредитором по ліцензійному договору № 84-10 від 21.10.10, укладеного товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничою фірмою "Агросвіт" з ННЦ "Інститут землеробства УААН" позивач не довів, що такий спосіб захисту відповідає ст. 16 Цивільного кодексу України та того, що Товариством оспорюється (не визнається) факт правонаступництва й те, що позивач є стороною Договору, тобто не доведено, що Товариство має бути відповідачем за такими позовними вимогами. В цій частині господарський суд відмовляє Інституту у задоволенні позову та на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладає на нього судові витрати у сумі 1 147 грн. судового збору.

У засіданні 01.07.13 господарським судом проголошені вступна і резолютивна частини рішення.

Рішення господарського суду при набранні ним законної сили підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Агросвіт" (адреса: 28020, Кіровоградська область, Олександрійський район, с.м.т. Приютівка, вул. Свердлова, 2/1; і. к. 23233729) на користь Національного наукового центру "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України" (адреса: 08162, Київська область, Київо-Святошинський район, с.м.т. Чабани, вул. Машинобудівників, 2-Б; і. к. 00496834) 135 000 грн. боргу, 4 932 грн. річних, 3 440 грн. судового збору.

3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

5. Засвідчений належним чином примірник рішення направити рекомендованим листом з повідомленням про вручення відповідачу за адресою: 28020, Кіровоградська обл., Олександрійський район, смт. Приютівка, вул. Свердлова, 2/1.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 05.07.13.

Суддя Н. В. Болгар