Ухвала суду № 3220780, 24.07.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К-1590/07

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2008 року м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є.,Усенко Є.А.,Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва

на постанову господарського суду міста Києва від 07 вересня 2006 року

та ухвалуКиївського апеляційного господарського суду від 20 грудня 2006 року

у справі№ 49/180-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Плеяда»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва

про визнання нечинним податкового повідомлення рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2006 року ТОВ «Плеяда» звернулось до суду з позовом до ДПІ у Святошинському районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення рішення від 07 червня 2005 року № 0002142340/0.

Постановою господарського суду м. Києва від 07 вересня 2006 року позов задоволено повністю.

Визнано нечинним податкове повідомлення рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 07 червня 2005 року № 0002142340/0.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Плеяда» 3, 40 грн. судового збору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20 грудня 2006 року постанову господарського суду м. Києва від 07 вересня 2006 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Святошинському районі м. Києва, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову господарського суду міста Києва від 07 вересня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20 грудня 2006 року, постановити нове рішення, яким у позові відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Святошинському районі м. Києва провела позапланову документальну перевірку ТОВ «Плеяда» по податку на землю за період з 01 січня 2003 року по 01 червня 2005 року, за результатами якої було складено акт № 171/23-80/24093779 від 06 червня 2005 року.

В акті перевірки було встановлено, що в порушення ст. 2 Закону України «Про плату за землю» позивачем було занижено суму податкового зобовязання з земельного податку за 2003 рік на 5435, 07 грн., за 2004 рік на 5435, 07 грн., за 4 місяці 2005 року на 1811, 69 грн., всього на 12681, 83 грн.

07 червня 2005 року ДПІ у Святошинському районі м. Києва на підставі акту перевірки прийняла податкове повідомлення рішення № 0002142340/0, яким ТОВ «Плеяда» визначено суму податкового зобовязання з податку на землю в розмірі 19022, 75 грн., у тому числі 12681, 83 грн. основний платіж та 6340, 92 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Крім того, судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

Відповідно до п. 11 Рішення Київської міської рад «Про надання і вилучення земельних ділянок» № 123/1100 від 21 грудня 2000 року ТОВ «Плеяда» було надано земельну ділянку загальною площею 0, 28 га на проспекті Академіка Палладіна у Ленінградському районі за рахунок земель міської забудови, в тому числі, площею 0, 17 га в оренду строком на 10 років для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції та площею 0, 11 га в тимчасове короткострокове користування строком на 1 рік (період будівництва).

Згідно з п. 5.1 Рішення Київської місткої ради «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення» № 386/1362 від 05 липня 2001 року до п. 11 Рішення Київської міської рад «Про надання і вилучення земельних ділянок» № 123/1100 від 21 грудня 2000 року були внесені зміни. Слова «оренда строком на 10 років» замінені словами «тимчасове короткострокове користування строком до 15.12.2001 року».

Відповідно до п. 5.4 Рішення Київської місткої ради «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення» № 386/1362 від 05 липня 2001 року залишено в тимчасовому короткостроковому користуванні позивача земельну ділянку (код 75494002) площею 1148, 0 кв. м. (період будівництва) на проспекті Академіка Палладіна у Ленінградському районі м. Києва.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач не укладав договір на короткострокове користування земельною ділянкою (кадастровий номер 75: 494: 002), тобто не набув право користування земельною ділянкою і відповідно у нього не виникло зобовязання з земельного податку.

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Обєктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Субєктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар (ст. 5 Закону України «Про плату за землю»).

Статтею 22 Земельного кодексу України, який діяв до 01 січня 2002 року, було передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором (ч. 1 ст. 24 Земельного кодексу України, який діяв до 01 січня 2002 року).

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2002 року, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно з ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2002 року, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону (ч. 2 ст. 126 Земельного кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2002 року).

Враховуючи те, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не було доведено, те, що у позивача виникло право (постійного) користування земельною ділянкою або право на оренду земельної ділянки загальною площею 1147, 69 кв. м. по проспекту Академіка Палладіна з отриманням відповідних підтверджуючих документів та укладенням відповідних договорів, що підтверджується листом Головного управління земельних ресурсів № 07.05/19599 від 18 липня 2006 року, наявним в матеріалах справи, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що у позивача не виникли податкові зобовязання з плати за землю в розмірі 12681, 83 грн. та зобовязання щодо сплати штрафу на підставі підпункту 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у звязку з відсутністю факту заниження суми податкового зобовязання.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Святошинському районі м. Києва підлягає залишенню без задоволення, а постанова господарського суду м. Києва від 07 вересня 2006 року та ухвала Київського апеляційного господарського суду від 20 грудня 2006 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову господарського суду міста Києва від 07 вересня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20 грудня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий: ________ Л.І. Бившева

Судді: ________ М.І. Костенко

________ Н.Є. Маринчак

________ Є.А. Усенко

________ Т.М. Шипуліна