Ухвала суду № 3220530, 09.10.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К-28230/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                         09 жовтня 2008 року                                                            м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів:Костенка М.І.,Ланченко Л.В., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

за участю:

представника відповідача – Лещук Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції

на постановугосподарського суду Тернопільської області від 10 січня 2006 року

та ухвалуЛьвівського апеляційного господарського суду від 21 березня 2006 року

у справі № 14/213-3229

за позовомВідкритого акціонерного товариства «Птахофабрика «Тернопільська»

доТернопільської об’єднаної державної податкової інспекції,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:Державна податкова адміністрація в Тернопільській області, -

провизнання нечинним податкового повідомлення – рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2005 року ВАТ «Птахофабрика «Тернопільська» звернулось до суду з позовом до Тернопільської ОДПІ про визнання нечинним податкового повідомлення – рішення № 49173/0000662305/0 від 04 серпня 2005 року.

Постановою господарського суду Тернопільської області від 10 січня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21 березня 2006 року, позов задоволено.

В касаційній скарзі Тернопільська ОДПІ, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову господарського суду Тернопільської області від 10 січня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 21 березня 2006 року, в позові відмовити.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає враховуючи нижчевикладене.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Тернопільська ОДПІ провела виїзну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ВАТ «Птахофабрика «Тернопільська» за період з 01 жовтня 2003 року по 31 березня 2005 року, за результатами якої було складено акт № 1393/23-05/1/03369177 від 02 серпня 2005 року.

В акті перевірки було встановлено порушення п. 4.5 ст. 4, підпункту 7.2.1 п. 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 п. 7.4, підпункту 7.5.1 п. 7.5, підпункту 7.7.5 п. 7.7 ст. 7, п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість».

04 серпня 2005 року Тернопільська ОДПІ на підставі акту перевірки прийняла податкове повідомлення – рішення № 49173/0000662305/0, яким ВАТ «Птахофабрика «Тернопільська» визначила суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 78696, 00 грн., у тому числі 19843, 00 грн. – основний платіж та 58853, 00 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що відповідачем не було доведено правомірності свого рішення.

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність висновків акту перевірки про порушення позивачем п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» та про неправомірність донарахування податку на додану вартість на 15655, 66 грн., оскільки правильно виходили з того, що кошти, які залишились в розпорядженні позивача відповідно до вимог п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» та вимог Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками – платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 року № 271, не підлягають сплаті до бюджету протягом законодавчо визначених граничних строків, а тому не можуть визначатись податковим зобов’язанням в податковому повідомленні – рішенні відповідно до процедури Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». При цьому суди попередніх інстанцій вірно посилались в своїх рішеннях на те, що за нецільове використання акумульованих коштів передбачена лише така міра відповідальності, як безспірне їх стягнення до Державного бюджету України.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, спростовуючи висновки акту перевірки про порушення позивачем підпункту 7.2.1 п. 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 п. 7.4, підпункту 7.5.1 п. 7.5, підпункту 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», правильно виходив з того, що в операціях з ТОВ «Західенерго ЛТД» позивачем були виконані всі законодавчо визначені умови для отримання податкового кредиту, що не було спростовано відповідачем.

При цьому колегія суддів зазначає, що право платника податку на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту не залежить від сплати податку на додану вартість продавцем та його постачальниками. Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, суди попередніх інстанцій, спростовуючи порушення позивачем п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», вірно виходили з того, що акт перевірки № 1393/23-05/1/03369177 від 02 серпня 2005 року частково не відповідає вимогам п. 1.7 розділу 1, п. 2 частини ІІ розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності – юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 16 вересня 2002 року № 429 (який був чинний на момент проведення перевірки та складення акту), оскільки висновок про порушення позивачем п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» в акті перевірки був зроблений виключно на підставі наявності кредиторської заборгованості станом на момент проведення перевірки, яка виникла станом на 01 січня 2002 року, без дослідження первинних документів, які б підтверджували, що даний борг є безнадійним.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення – рішення та правомірно задовольнив позовні вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Тернопільської ОДПІ підлягає залишенню без задоволення, а постанова господарського суду Тернопільської області від 10 січня 2006 року та ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 21 березня 2006 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову господарського суду Тернопільської області від 10 січня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 21 березня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

                                Головуючий: ________ Л.І. Бившева

                                Судді:              ________М.І. Костенко

                                                         ________ Л.В. Ланченко

                                                         ________ Є.А. Усенко

                                                         ________ Т.М. Шипуліна