Рішення № 32204651, 25.06.2013, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 0538/6174/2012

Провадження № 2/265/78/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2013 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Адамової Т. С.,

при секретарях Хайтуловій Я.В., Скоробогатько Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком і земельною ділянкою відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

09 липня 2012 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком і земельною ділянкою. Просила зобов'язати відповідачку усунути перешкоди у реалізації позивачем повноважень розпорядження та користування належним йому майном, а саме зобов'язати відповідачку провести відповідну перебудову гаражу літ Г, сараїв літ. Е і Д, здійснивши їх будівництво у відповідності до ДБН 360-92**, ДБН 79-92, ДСП-173-96, правил пожежної безпеки шляхом перенесення гаражу та сараїв на відстань не менше 7 м. від житлового будинку позивача та не менше 1 м. від межі домоволодінь, розташованих по АДРЕСА_1 та встановлення огорожі; зобов'язати відповідачку звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 6 кв.м. розташовану по межі вказаних вище домоволодінь; стягнути з відповідачки матеріальні збитки, завдані внаслідок здійснення перешкод у користуванні колективною каналізаційною системою у сумі 4063,33 гривень та моральну шкоду у розмірі 5000 гривень. В обґрунтування своїх вимог позивачка посилалася на те, що вона є власником 12/25 частки житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 13 квітня 2009 року. Відповідачка є власником житлового будинку та господарських будівель у вигляді гаражу літ. Г, сараїв літ. Е та Д, розташованих по АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 грудня 2006 року. Право власності на гараж та сараї визнано на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 17 жовтня 2006 року. Разом із тим, гараж та сараї буди побудовані та експлуатуються відповідачкою із порушенням державних будівельних норм та правил, що порушує її права як власника житлового будинку та землекористувача. Більш того, один із сараїв переобладнаний відповідачкою під лазню з встановленням пічного опалення. Під час експлуатації лазні до її подвір'я та будинку потрапляють дим, чадний газ та попіл, що утруднює дихання та спричиняє розлади здоров'ю. Крім того, у травні 2011 року відповідачкою було заблоковано вихід каналізаційних стоків з її домоволодіння , у зв'язку із чим вона була змушена вкладати особисті кошти в облаштування окремої каналізаційної мережі. Таким чином, їй завдана матеріальна шкода на суму 4063,33 гривень. Крім матеріальних збитків, їй завдана моральна шкода, яку вона оцінює у 5000 гривень.

У судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги та надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Також доповнила, що частину домоволодіння АДРЕСА_1 вона придбала у 2009 році в поганому стані, вони з чоловіком зробили капітальний ремонт. У зв'язку з тим, що відповідачка перекрила каналізаційну трубу, в них пересох виноград. Вона зверталася в усі інстанції, але їй повідомили, що каналізація - приватна власність кооперативу. Потім з'ясувалося, що 1,5 метри труби виходить до гаражу ОСОБА_2. Вони з чоловіком ходили до ОСОБА_2, але вони їх не пустили. Крім того, у ОСОБА_2 хвора невістка, і вони поселили її в лазню, яку опалювали у теплий період року, у зв'язку з чим вона не могли відчинити вікно, оскільки весь дим йшов у будинок. Зазначила, що коли вона купувала будинок, лазня вже була побудована, колишня власниця надавала свою згоду на її будівлю. Про те, що каналізаційна труба входить до труби ОСОБА_2, їй стало відомо, коли вона купувала будинок. Вони за свій рахунок повинні були врізатися в центральну каналізацію, у зв'язку з чим їй спричинені матеріальні збитки. Крім того, пояснила, що під час слухання справи ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 17 жовтня 2006 року про визнання права власності на самочинне будівництво за ОСОБА_3, скасоване. У зазначеній ухвалі вказано, що гараж та баня ОСОБА_3 побудовані з недотриманням вимог пожарної безпеки та порушенням будівельних норм. Вважає, що її права порушені, просила позовні вимоги задовольнити.

Представник позивачки ОСОБА_4, діючий на підставі договору про надання правової допомоги, підтримав пояснення, надані позивачкою. Просив позовні вимоги задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позовних вимог та пояснила, що після смерті чоловіка у 2006 році вона стала власником домоволодіння АДРЕСА_2, з колишньою власницею домоволодіння АДРЕСА_1 вони прожили мирно та спокійно, у зв'язку із чим вона надала їм згоду на будівлю гаражу та сараїв на відстані менш ніж 1м. до її земельної ділянки, а вони надали їй можливість приєднатися до їх каналізаційної труби. Коли ОСОБА_1 придбала вказаний будинок, то їх каналізація стала забиватися, і вони її закрили. Їх гараж був побудований до того, як ОСОБА_4 придбала будинок, тобто коли вона його купувала вона бачила, як розташований їх гараж. Вважає, що у зв'язку з тим, що ОСОБА_4 побудований залізний дах у дворі для стоянки автомобіля, відбувається випаровування. Дійсно коли захворіла невістка, взимку вона знаходилася в лазні, але вони розтоплювали її рідко. Якось їй подзвонила сусідка і повідомила, що чоловік позивачки збив трубу в лазні. Крім позивачки, в них ні з ким із сусідів немає конфлікту. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідачки ОСОБА_5, діючий на підставі договору про надання правової допомоги, підтримав пояснення відповідачки, просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснив, що він є чоловіком позивачки. З сусідами ОСОБА_2 в них склалися неприязні відносини, які тривають вже три роки. Кожного ранку він займається зарядкою, і одного разу втратив свідомість через дим, який виходив із труби лазні ОСОБА_2. Кілька разів вони намагалися вирішити спір мирним шляхом, але сусіди не бажали цього та перекрили їм каналізацію. Влітку від гаражу йде випаровування, внаслідок чого неможливо дихати. Крім того, вони з дружиною вимірювали квадратуру двору, та виявили, що вона не відповідає той, що вказана в технічній документації.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що вона є донькою позивачки, в неї є малолітня дитина. Вона часто приходить до матері у гості. Одного разу дитина спала у колясці надворі, в неї виникло передчуття, що щось негаразд, вона вийшла на вулицю і побачила, що увесь двір у диму, який йшов від лазні сусідів. Їй дитина майже не задихнулася. Наступного дня вона пішла до сусідів з'ясувати ситуацію, яка склалася, але їй відповіли у грубій формі. Їй відомо, що сусіди перекрили каналізацію, у зв'язку з чим у матері довгий час не було води. Крім того, надворі на межі їх земельної ділянки знаходиться гараж, стіна якого дуже розжарюється, внаслідок чого в них погорів увесь виноград.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що вона є колишньою власницею домоволодіння АДРЕСА_1, будинок продала ОСОБА_4 у 2009 році. Коли проводили каналізацію приблизно десь у 1989 році, вона попросила ОСОБА_2 приєднатися до їх каналізації, тому як в її дворі було дуже мало місця. ОСОБА_2 дозволили їй і вона приєдналася, ніколи ніяких спорів між ними не було. Також вона надавала свою згоду на те, що гараж розташований на відстані менш 1 метра до її земельної ділянки. При продажу будинку вона показувала позивачці усю технічну документацію та пояснювала, що сама вона не проводила каналізацію, а приєднувалася до сусідів. Ціна за будинок була дуже низька з урахуванням відсутності власної каналізації та знаходження будинку у тому стані, в якому він був на той час. Пояснила, що вона була власником будинку АДРЕСА_1 протягом довгого часу, і площа її земельної ділянки ніколи не зменшувалася.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснив, що він є сином відповідачки. В них з сусідами почалися скандальні відносини внаслідок того, що коли вони клали надворі асфальт, усю землю висипали за двір на дитячий майданчик. Він запропонував їм убрати землю, а чоловік позивачки почав його ображати. Потім був конфлікт з приводу того, що позивачка куском МДФ перекрила димар, тоді як у цей час у лазні знаходилися діти, які внаслідок цього майже не задихнулися. Крім того, собаки позивачки кидаються на дітей. Коли проводили каналізацію, у колишніх власників не було грошів і вони дозволили їм врізатися в їх каналізаційну трубу. Коли ОСОБА_4 почали забивати їм каналізацію, вони її перекрили.

Суд, вислухавши сторони, допитавши свідків, експерта, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до висновку про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком і земельною ділянкою відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за наступних підстав.

Судом встановлено, що 12/25 частини домоволодіння АДРЕСА_1 належать ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_10 13 квітня 2009 року, та зареєстрованого в БТІ міста Маріуполя 23 квітня 2009 року (а.с.а.с. 23, 24, 25).

Власником домоволодіння АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 08 грудня 2006 року державним нотаріусом Четвертої Маріупольської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в БТІ міста Маріуполя 26 грудня 2006 року (а.с.а.с. 14, 15).

Як вбачається з рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 17 жовтня 2006 року за ОСОБА_3, померлим ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано право власності на самочинне будівництво: гараж літ. Г та сараї літ. Е та літ Д у межах домоволодіння АДРЕСА_2 (а.с. 41).

Відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року вказане рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 17 жовтня 2006 року про визнання права власності на самочинне будівництво за ОСОБА_3, скасоване, справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 10 квітня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Маріупольської міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво (гараж та сараї) у межах домоволодіння АДРЕСА_2, залишено без розгляду.

Таким чином, гараж літ. Г та сараї літ. Е та літ Д у межах домоволодіння АДРЕСА_2, що належить на праві власності ОСОБА_2, є самочинним будівництвом.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 щодо порушення її прав внаслідок будівництва гаражу та сараїв на території домоволодіння АДРЕСА_1 з порушенням правил пожежної безпеки та будівельних норм України, суд з'ясував наступне.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права подання позову про зобов'язання здійснити перебудову гаражу та сараїв, які перешкоджають здійсненню права користування та розпорядження майном, а також може порушити право власності, позивачка в силу ст. 10 ЦПК України зобов'язана довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Відповідно до ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його права, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно листа 24-ої самостійної державної пожежної частини Управління МНС в місті Маріуполі від 23 травня 2011 року за № 660 в ході перевірки за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що володільцем домоволодіння АДРЕСА_1 дійсно побудований гараж та лазня з відступленням від вимог пожежної безпеки, передбачених ДБН 360-92 (а.с. 6).

Як вбачається із листів виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 27 липня 2011 року та 05 серпня 2011 року, по виходу на територію домоволодіння по АДРЕСА_2 встановлено, що гараж та баня побудовані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з порушенням будівельних норм та вимог пожежної безпеки, передбачених ДБН 360-92** «Містобудування. Планування та забудівля міських та сільських селищ» (а.с.а.с. 7, 17).

Крім того, відповідно до висновків будівельно-технічної експертизи Донецького науково-дослідницького інституту судових експертиз № 5078/23 від 03 квітня 2013 року конструкції гаражу літ. Г та сараїв літ. Е та літ.Д, які належать ОСОБА_2, не суперечать вимогам ДБН державних будівельних норм України, за виключенням ч.3 ДБН 360-92**: п.3.25* - відстань до сусідньої межі ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будівель літ.Г (гаража), літ. Д (сараю) та літ. Е (сараю) менш 1,0 м. (а.с. 113).

Для перебудування сараю літ. Е під лазню необхідне отримання дозволу органів місцевого самоврядування, органів МНС України.

Але позивачкою не надано висновків відповідних органів про те, що через недотримання вимог пожежної безпеки та будівельних норм при будівництві гаражу та сараїв позивачці створені перешкоди у користуванні будинком, не надано суду доказів того, що такі порушення з боку відповідачки чинять будь-який реальний негативний вплив чи принаймні обмежує можливість нормальної експлуатації належного їй приміщення.

При цьому суд критично відноситься до пояснень свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в частині спричинення шкоди їх здоров'ю внаслідок побудови гаражу та сараїв ОСОБА_2 з порушенням будівельних норм та правил пожежної безпеки, тому як вони є близькими родичами позивачки та між ним з відповідачкою склалися стійкі неприязні стосунки, про що не заперечували сторони та свідки у судовому засіданні.

Таким чином, оскільки позивачкою належними та допустимими доказами не доведено порушення її особистих прав, в задоволенні позову про зобов'язання провести перебудову гаражу та сараїв ОСОБА_2 слід відмовити.

Разом з тим, необхідно зазначити, що згідно із ч.1 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Судом встановлено, що будівництво у домоволодінні АДРЕСА_2 гаражу літ. Г та сараїв літ. Е та літ Д було здійснено без отримання дозволу органу місцевого самоврядування, без відповідного дозволу місцевої інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, без розробленої і затвердженої належним чином проектно-сметної документації з порушенням правил пожежної безпеки та будівельних норм України.

Частиною 7 статті 376 ЦК України передбачено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Таким чином, право на звернення до суду з позовом про усунення порушень в зв'язку із здійсненням самочинного будівництва відповідно до ч. 7 ст. 376 ЦК України закон надає, зокрема, відповідному органу державної влади або органу місцевого самоврядування, а не фізичній особі, якою є ОСОБА_1

Розглядаючи позовні вимоги з приводу зобов'язання звільнення частини земельної ділянки площею 6 кв.м., розташованої по межі вказаних вище домоволодінь, слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що земельна ділянка площею 440 кв.м. по АДРЕСА_1 належить Маріупольській міській раді. На підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку від 30.11.1968 року вказана земельна ділянка була надана ОСОБА_13, її розміри згідно інвентарної справи складають: ширина (по червоній лінії) 16,5 кв.м., задня частина 16,3 кв.м., довжина 27,0 кв.м. (а.с.а.с. 8, 24).

Земельна ділянка площею 440 кв.м. по АДРЕСА_2 належить Маріупольській міській раді, 10 жовтня 1973 року на підставі рішення виконкому Орджонікідзевської районної ради була надана у безстрокове користування для будівництва житлового будинку ОСОБА_3. (а.с.а.с. 56, 57-58 інвентарної справи № 18630).

Відповідно до висновків будівельно-технічної експертизи Донецького науково-дослідницького інституту судових експертиз № 5078/23 від 03 квітня 2013 року оскільки маються розходження в фактичних замірах експерта лінійних розмірів земельної ділянки по червоній лінії - 16,12 м. (по точкам, вказаним ОСОБА_1) з даними, вказаними в інвентаризаційній справі № 18626, отже зменшення земельної ділянки АДРЕСА_1 по червоній лінії складає 0,38 м. (38 см). Оскільки маються розходження в фактичних замірах експерта лінійних розмірів земельної ділянки по червоній лінії - 16,3 м. (по точкам, вказаним ОСОБА_2), з даними, вказаними в інвентаризаційній справі № 18630, отже зменшення земельної ділянки АДРЕСА_1 по червоній лінії складає 0,1 м. (10 см). Відносно якої ділянки сталося зменшення по червоній лінії ділянки АДРЕСА_1 визначити не надається можливим, оскільки необхідно провести кадастрову зйомку усіх земельних ділянок по провулку Кузбаському з уточненням меж суміжних земельних ділянок. Визначити, чи має місце самовільний захват та забудова (під гараж та сараї) з боку ОСОБА_2 частини земельної ділянки, який знаходиться у користуванні ОСОБА_1, не надається можливим (а.с. 113).

Допитаний у судовому засіданні судовий експерт ОСОБА_12 повністю підтримав викладені в експертизі висновки та доповнив, що визначити, чи має місце самовільний захват земельної ділянки позивачки з боку відповідачки, неможливо, оскільки не встановлені межи спірних земельних ділянок.

Положеннями Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», п. 18 роз'яснено, що вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що з 01 січня 2002 року відповідно до статті 125 ЗК право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 02 травня 2009 року у відповідності з Законом України від 05 березня 2009 року право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Позивачкою ОСОБА_1 не надано жодних доказів отримання нею у визначеному законом порядку земельної ділянки у користування і виділення в натурі, відмови органів землевпорядкування у оформленні за нею права власності на спірну земельну ділянку, а також належних доказів у спричиненні відповідачкою перешкод у користуванні належною їй на відповідних правових підставах земельною ділянкою.

З приводу доводів позивачки про те, що межі земельної ділянки повинен встановити суд, слід зазначити наступне.

Згідно з чч. 2, 3, 5 ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються: земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року N 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" роз'яснено, що згідно зі ст. 158 ЗК суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів.

Статтею 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

На виконання вказаної статті наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року N 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за N 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, якою визначено механізм відновлення меж земельних ділянок на місцевості, який здійснюють: виконавець - юридична або фізична особа, яка отримала ліцензії на проведення робіт із землеустрою та топографо-геодезичних робіт; замовник - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, власник (користувач) земельної ділянки, який замовляє роботи із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Таким чином, спір про встановлення чи відновлення меж земельних ділянок підвідомчий ні суду, а органам виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Також суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок здійснення перешкод у користуванні колективною каналізаційною системою у розмірі 4063,33 гривень, з огляду на наступне.

Як вбачається із листа КП «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» від 18 травня 2011 року, каналізація, яка обслуговує житловий будинок АДРЕСА_2 є приватною та не знаходиться на балансі в КП МПУ ВКГ (а.с. 13).

Як пояснила у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 - колишня власниця будинку АДРЕСА_1, коли кооператив проводив каналізацію, вона не підключалася до центральної каналізації, а з дозволу сусідів ОСОБА_2 підключилася до їх каналізації на території їх подвір'я внаслідок відсутності місця у дворі. Домовленість між відповідачкою ОСОБА_2 та колишньою власницею домоволодіння АДРЕСА_1 на користування каналізацією була усною на невизначений час. Вказані обставини у судовому засіданні підтвердила відповідачка та не оспорювала позивачка.

Таким чином, перекривши каналізаційну трубу у себе на подвір'ї, відповідачка не порушила прав ОСОБА_1 як власника або користувача в розумінні норм діючого законодавства.

Витративши 4063,33 гривень на підключення до центральної каналізації, позивачка реалізувала своє право на облаштування окремої каналізаційної мережі, а тому суд не вбачає правових підстав для відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 4063,33 гривень з боку відповідачки на користь позивачки.

Відмовляючи у задоволенні основних позовних вимог ОСОБА_1 суд не знаходить підстав для задоволення супутніх позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 5000 гривень.

Відповідно до ст.88 ЦПК України судові витрати, пов'язані з проведенням експертизи, наданням правової допомоги та сплатою судового збору, не підлягають стягненню з відповідачки на користь позивачки.

Керуючись ст. ст. 88, 213-215 ЦПК України , суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком і земельною ділянкою відшкодування матеріальної та моральної шкоди, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області у місті Маріуполі через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його оголошення або у разі неприсутності сторін під час проголошення судового рішення протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Т.С. Адамова