Постанова № 32201538, 30.04.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(вступна та резолютивна частини)

30 квітня 2013 року Справа № 2а-2437/12/1470

м. Миколаїв

13:20

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Єрзікова О. М.,

представників позивача: Кравця В.О., Ярославської С.О.,

представників відповідача: Манюти В.В., Бітіньш Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом:вул. Миколаївська, 4, с. Костянтинівка, Новоодеський район, Миколаївська область, 56663, вул. Миколаївська, 4, с. Костянтинівка, Новоодеський район, Миколаївська область, 56663 до відповідача:Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції в Миколаївській області Державної податкової служби, пров. Бр. Іпатових, 6, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500 про:визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.12.2011 № 0000412301, № 0000422301 та № 0000432301, Керуючись статтями 11, 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000412301, що було прийнято Вознесенською об'єднаною державною податковою інспекцією Миколаївської області Державної податкової служби 29.12.2011.

3. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000422301, що було прийнято Вознесенською об'єднаною державною податковою інспекцією Миколаївської області Державної податкової служби 29.12.2011.

4. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000432301, що було прийнято Вознесенською об'єднаною державною податковою інспекцією Миколаївської області Державної податкової служби 29.12.2011.

5. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім МТЗ-Беларус-Україна» судові витрати в сумі 2146 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції в Миколаївській області Державної податкової служби.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Птичкіна

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2013 року Справа № 2а-2437/12/1470

м. Миколаїв

13:20

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Єрзікова О. М.,

представників позивача: Кравця В.О., Ярославської С.О.,

представників відповідача: Манюти В.В., Бітіньш Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім МТЗ-Беларус-Україна», вул. Миколаївська, 4, с. Костянтинівка, Новоодеський район, Миколаївська область, 56663 до відповідача:Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції в Миколаївській області Державної податкової служби, пров. Бр. Іпатових, 6, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500 про:визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.12.2011 № 0000412301, № 0000422301 та № 0000432301,Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім МТЗ-Беларус-Україна» (надалі - Товариство або позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від № 0000412301, № 0000422301, № 0000432301, що були прийняті 29.12.2011 Вознесенською об'єднаною державною податковою інспекцією (Новоодеським відділенням) в Миколаївській області (правонаступником якої є Вознесенська об'єднана державна податкова інспекція Миколаївської області Державної податкової служби, надалі - ОДПІ або відповідач).

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на безпідставність висновків ОДПІ про порушення Товариством вимог податкового законодавства, отже, на незаконність збільшення відповідачем сум грошових зобов'язань позивача.

ОДПІ надала письмові заперечення проти адміністративного позову (т. с. 1, ар. 236-246), в яких просила відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 30.04.2013 судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд

В С Т А Н О В И В:

В період з 18.10.2011 по 28.11.2011 ОДПІ провела планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 30.06.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 30.06.2011, результати якої оформила актом від 05.12.2011 № 1852/23-0121/35723464 (надалі - Акт, т. с. 1, ар. 13-97, т. с. 2, ар. 20-65).

Перевіркою відповідач встановив порушення позивачем:

1. Пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, пункту 5.9, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон № 334), пункту 135.1 статті 135, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, пункту 152.11 статті 152 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток на 134 438 грн.

2. Підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.4, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон № 168), що призвело до заниження суми податку на додану вартість на 52 950,16 грн.

3. Підпункту «в» пункту 13.1, пункту 13.2 статті 13 Закону № 334, підпункту «в» пункту 160.1, пункту 160.2 статті 160 Податкового кодексу України, пункту 2 статті 12 Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про уникнення подвійного оподаткування та запобігання ухилення від сплати податків стосовно податків на доходи і майно (від 24.12.1993, ратифікована Законом України від 20.12.1994 № 306/94-ВР), пункту 103.9 статті 103 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток іноземних юридичних осіб на 544 275,41 грн.

29.12.2011 ОДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення:

№ 0000422301 - про збільшення суми грошового зобов'язання Товариства з податку на прибуток на 134 438 грн. (надалі - Рішення № 1, т. с. 1, ар. 99);

№ 0000432301 - про збільшення суми грошового зобов'язання Товариства з податку на додану вартість на 66 187,70 грн., з яких 52 950,16 грн. - за основним платежем, 13 237,54 грн. - за штрафними санкціями (надалі - Рішення № 2, т. с. 1, ар. 100);

№ 0000412301 - про збільшення суми грошового зобов'язання Товариства з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на 605 645,56 грн., з яких 544 275,41 грн. - за основним платежем, 61 370,15 грн. - за штрафними санкціями (надалі - Рішення № 3, т. с. 1, ар. 98).

Розрахунок сум штрафних санкцій за Рішеннями наведений на ар. 18-19 т. с. 2.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Рішення № 1 (податок на прибуток)

Висновки ОДПІ про допущені Товариством порушення норм Закону № 334 і статей 135, 138, 152 Податкового кодексу України викладені у підпунктах 3.1.1 і 3.1.2 пункту 3.1 розділу 3 Акта (т. с. 1, ар. 22-53). Пояснення щодо об'єкта оподаткування наведені на ар. 12-17 т. с. 1.

2010 рік - І квартал 2011 року

1. Заниження валових доходів у І кварталі 2011 року на 19 332 грн. - порушення пункту 5.9 статті 5 Закону № 334. Факт не заперечується Товариством.

2. Заниження валових витрат на 1 193 922 грн.:

- 1 028 357 грн. (378 736 грн. - ІІІ квартал 2010 року, 94 981 грн. - IV квартал 2010 року, 554 640 грн. - І квартал 2011 року) - порушення пункту 5.1 статті 5 Закону № 334. Факт не заперечується Товариством;

- 165 565 грн. (ІІІ квартал 2010 року) - порушення підпункту 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 Закону № 334. Факт заперечується Товариством.

3. Завищення валових витрат на 738 009 грн.:

- 473 258 грн. (271 865 грн. - IV квартал 2010 року, 201 393 грн. - І квартал 2011 року) - порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334. Факт заперечується Товариством;

- 264 751 грн. (ІІІ квартал 2010 року) - порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334. Факт заперечується Товариством.

Враховуючи це, на думку ОДПІ, у ІІІ кварталі 2010 року було допущено завищення об'єкта оподаткування на 279 550 грн. ((378 736 грн. + 165 565 грн.) - 264 751 грн.); у IV кварталі 2010 року було допущено заниження об'єкта оподаткування на 176 884 грн. (94 981грн. - 271 865 грн.); у І кварталі 2011 року було допущено завищення об'єкта оподаткування на 333 915 грн. (554 640 грн. - 19 332 грн. - 201 393 грн.). Загальна сума завищення - 436 575 грн. ((279 550 грн. + 333 915 грн.) - 176 884 грн.).

Товариство, частково погодившись з висновками Акта, вважає, що у ІІІ кварталі 2010 року було допущено завищення об'єкта оподаткування на 378 736 грн.; у IV кварталі 2010 року було допущено завищення об'єкта оподаткування на 94 981 грн.; у І кварталі 2011 року було допущено завищення об'єкта оподаткування на 535 308 грн. (554 640 грн. - 19 332 грн.).

ІІ квартал 2011 року

1. Заниження доходу від операційної діяльності на 740 000 грн. - порушення пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України. Факт заперечується Товариством.

2. Заниження витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, на 137 107 грн. - порушення підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового Кодексу України. Факт не заперечується Товариством.

3. Заниження доходів, які не оподатковуються, на 42 475 грн. і заниження собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг), яка відноситься до діяльності, що не оподатковується, на 498 636 грн. - порушення пункту 152.11 статті 152 Податкового кодексу України. Факт не заперечується Товариством.

Враховуючи це, на думку ОДПІ, у ІІ кварталі 2011 року було допущено заниження об'єкта оподаткування на 1 059 054 грн. ((740 000 грн. + 498 636 грн.) - (137 107 грн. + 42 475 грн.).

Товариство, частково погодившись з висновками Акта, вважає, що у ІІ кварталі 2011 року було допущено заниження об'єкта оподаткування на 319 054 грн. (498 636 грн. - (137 107 грн. + 42 475 грн.).

Суд вважає обґрунтованими доводи позивача.

1. Як зазначила ОДПІ (т. с. 1, ар. 39-46), Товариство, в порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2 і підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334, до валових витрат у ІІІ кварталі 2010 року включило суму 264 751 грн. - вартість (без ПДВ) придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Трейд-Ком» нафтопродуктів.

В Акті наведені реквізити податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних; зазначена інформація щодо розрахунків за товар.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334 встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В Акті відповідач вказав, що підпунктом 5.4.3 пункту 5.4 розділу 5 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів на підприємствах та організаціях України (затвердженої наказом Мінпаливенерго, Мінекономіки, Мінтрансзв'язку, Держспоживстандарту від 20.05.2008 № 281/171/578/155), встановлено що про прийнятий нафтопродукт матеріально відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад. Відповідних актів, а також довіреностей на отримання товару Товариство під час перевірки не надало.

Також ОДПІ зазначила, що товарно-транспортні накладі не відповідають Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи (затвердженої наказом Міністерства статистики України, Міністерства транспорту України від 07.08.1996 № 228/253), а позивач не надав паспорт якості виробника на моторне мастило та сертифікат відповідності Держстандарту України.

З посиланням на складений ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва акт від 27.01.2011 № 282/232-100/36621969 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Транс-Трейд-Ком» (код за ЄДРПОУ 36621969) з питань формування податкового кредиту за рахунок контрагентів, відображених у податкових деклараціях з ПДВ за травень, червень, серпень, вересень 2011 року» (т. с. 2, ар. 206-245), ОДПІ зазначила про те, що «… валові витрати у сумі 264 750,88 грн. … проведені на підставі нікчемного правочину … у відповідності до п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 статті 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» підлягають зменшенню …».

Стосовно висновків ОДПІ про нікчемність правочинів суд, з урахуванням позиції, що викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 № К/9991/50772/12, зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вказано у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009, «… вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або про відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих за правочинами, здійсненими з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідність його змісту вимогам закону; наявність мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети, зазначеної у диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України, у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним висновком.

Відповідач не надав доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем і ТОВ «Транс-Трейд-Ком» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента як обов'язкової ознаки для визнання правочинів недійсними та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Факт порушення публічного порядку повинен бути доведений певними засобами доказування. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідач не довів у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Посилання ОДПІ в Акті на недотримання вимог Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи суд до уваги не приймає, оскільки спільний наказ, яким була затверджена вказана Інструкція, був скасований наказом Державного комітету статистики України і Міністерства транспорту та зв'язку України від 03.11.2006 № 507/1059.

Суд відхиляє доводи ОДПІ про порушення Товариством підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334. Як зазначено вище, цією нормою встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. По-перше, нормативні визначення «податковий облік», «ведення податкового обліку», «правила ведення податкового обліку» відсутні. По-друге, наявність або відсутність паспорта якості і сертифікату відповідності товару не впливають на показники податкової звітності (зокрема декларації з податку на прибуток). По-третє, відповідач (враховуючи те, що перевірка була виїзною) мав можливість пересвідчитися в тому, що придбані позивачем у ТОВ «Транс-Трейд-Ком» нафтопродукти були використані з метою, що вказана у підпункті 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334.

Враховуючи це, суд вважає, що твердження ОДПІ про завищення Товариством у ІІІ кварталі 2010 року валових витрат на 265 751 грн. є безпідставними.

2. На ар. 35-38 т. с. 1 ОДПІ вказала, що, на порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 Закону № 334, Товариство занизило валові витрати у ІІІ кварталі 2010 року на 165 565 грн. і зависило валові витрати у IV кварталі 2010 року на 271 865 грн., у І кварталі 2011 року на 201 393 грн.

На виконання укладених Товариством з нерезидентом - Республіканським унітарним підприємством «Мінський тракторний завод» ліцензійних договорів (від 12.01.2009 № 903/217-02-2009-01, від 12.01.2010 № 903/217-02-2010-01, від 12.05.2009 № 903/217-02-2009-10 на право використання технології виробництва тракторів «Беларус» та від 12.01.2009 № 903/217-02-2009-02 на право використання товарного знаку «Беларус», т. с. 1, ар. 139-172) позивач, на підставі підписаних сторонами актів по виконанню зобов'язань (т. с. 1, ар. 173-184), суму нарахованих до сплаті на користь РУП «Мінський тракторний завод» роялті (2 942 872,59 грн.) включив до валових витрат, в тому числі:

ІІІ квартал 2010 року - 741 890,64 грн.

IV квартал 2010 року - 1 000 919,70 грн.

І квартал 2011 року - 1 200 062,25 грн.

Розрахунки між сторонами ліцензійних договорів було здійснено таким чином:

ІІІ квартал 2010 року - сплата 907 456 грн.

IV квартал 2010 року - 729 054,68 грн.

І квартал 2011 року - 998 668,78 грн.

На думку ОДПІ, Товариство мало право на віднесення до валових витрат відповідних податкових періодів саме сплачених сум, тому, як вказано в Акті, у ІІІ кварталі 2010 року позивач занизив валові витрати на 165 565 грн. (907 456 грн. - 741 890,64 грн.), у IV кварталі 2010 року - зависив валові витрати на 271 865 грн. (1 000 919,70 грн. - 729 054,68 грн.), у І кварталі 2011 року - зависив валові витрати на 201 393 грн. (1 200 062,25 грн. - 998 668,78 грн.).

Ці відхилення, як вказав відповідач, стали результатом порушення позивачем підпункту 5.4.2 пункту 5.4 і підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334.

Відповідно до підпункту 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 Закону № 334, до складу валових витрат включаються витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку. Норми цього підпункту стосуються витрат на зазначені заходи незалежно від того, чи призвели такі заходи до збільшення доходів платника податку.

В Акті ОДПІ вказала, що позивач і РУП «Мінський тракторний завод» є пов'язаними особами (ця обставина не заперечується позивачем і підтверджується статутом ТОВ «Торговий Дім «МТЗ-Беларус-Україна», т. с. 2, ар. 162-180) у розумінні пункту 1.26 статті 1 Закону № 334, а, відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334, до складу валових витрат не включаються виплата винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не заперечуючи права Товариства на включення до валових витрат сум роялті, що належали до сплати на користь РУП «Мінський тракторний завод», ОДПІ визнала необґрунтованим збільшення валових витрат за фактом нарахування (підписання відповідних актів), тобто спір в цій частині виник з приводу того, яка подія є датою збільшення валових витрат позивача.

Позивач з висновками відповідача не погодився, посилаючись при цьому на підпункт 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334, відповідно до якого датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є нерезидентами, є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової). Виходячи з визначення «роялті», що наведено у пункті 1.30 статті 1 Закону № 334, підписанням відповідних актів сторони ліцензійних договорів підтвердили фактичне отримання позивачем від нерезидента послуг.

Таким чином, Товариство, згідно з прямою нормою Закону № 334 (якою встановлено, що є датою збільшення валових витрат), на підставі документів, що підтверджують фактичне отримання послуг від нерезидента, правомірно відобразило відповідні суми у деклараціях з податку на прибуток.

На підставі викладеного суд вважає обґрунтованими доводи позивача про відсутність факту порушення Товариством підпункту 5.3.9 пункту 5.3 і підпункту 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 Закону № 334.

У запереченнях проти адміністративного позову (т. с. 1, ар. 236-246) ОДПІ вказала, що роялті відноситься до категорії платежів, одержаних як винагорода за користування (в даному випадку - користування технологією виробництва тракторів «Беларус» та товарного знаку «Беларус»), а не до категорії робіт (послуг).

З цього приводу суд зазначає, що, відповідно до пункту 1.31 статті 1 Закону № 334, продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами у межах договорів лізингу (оренди), продаж, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Враховуючи це, результатом виконання ліцензійних договорів у розумінні Закону № 334 є продаж результатів послуг.

3. Як вказано на ар. 27-30 т. с. 1, на порушення пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, Товариство занизило показники рядку 02 декларації за ІІ квартал 2011 року («дохід від операційної діяльності (дохід від реалізації товару (робіт, послуг)») на 740 000 грн.

Результати перевірки відповідачем показників декларації позивача за ІІ квартал 2011 року виглядають таким чином:

Код рядкаСума (позивач)Сума (відповідач)ВідхиленняПримітка0139 241 58839 981 588740 000 0237 777 52838 517 528740 000заниження доходів, заперечується позивачем03 ІД1 464 0601 464 060--- 0468 113 63868 250 745137 107заниження витрат, не заперечується позивачем0566 876 58766 876 587--- 05.1 СВ66 876 58766 876 587--- 061 237 0511 374 158137 107 06.1 ЗВ139 001139 001--- 06.2 АВ313 157313 157--- 06.3 ВЗ---137 107137 107 06.4213 456213 456--- 06.4.1213 456213 456--- 06.5 ІВ571 437571 437--- 06.6--------- 07-28 872 050-28 269 157602 893відхилення є різницею між 740 000 грн. і 130 107 грн.08 ТП--------- 09 ПЗ-28 881 237-29 337 398456 161відхилення є результатом порушення пункту 152.11 статті 152 Податкового кодексу України, не заперечується позивачем112 113245 695243 582сума податку (243 582 грн.) обчислена відповідачем від 1 059 054 грн. (602 893 грн. + 456 161 грн.)142 113245 695243 582 162 113245 695243 582 З урахуванням висновків про завищення Товариством сум податку у попередніх (відносно ІІ кварталу 2011 року) податкових періодах, ОДПІ визначила суму грошового зобов'язання Товариства з податку на прибуток - 134 438 грн. (т. с. 1, ар. 58).

Суд вважає донарахування податку безпідставним.

Як вказано в Акті, у ІІ кварталі 2011 року доходи Товариства від діяльності по оптовій торгівлі сільськогосподарською технікою склали 1 713 113,19 грн. (квітень - 671 765,10 грн., травень - 796 257,47 грн., червень - 245 090,62 грн.).

За даними бухгалтерського рахунку 704 «Вирахування з доходу» відвантажені товари на суму 740 000 грн. були повернуті комісіонером - Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Дон» (т. с. 1, ар. 29).

Таким чином, як зазначила ОДПІ, вартість відвантажених Товариством у ІІ кварталі 2011 року тракторів становить 973 113,19 грн. (1 713 113,91 грн. - 740 000 грн.).

Відповідно до підпункту д) пункту 17 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України, з 01.04.2011 Товариство як підприємство машинобудування для агропромислового комплексу звільнено від оподаткування прибутком.

Пунктом 7 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України встановлено, що дохід не визначається щодо товарів (результатів робіт, послуг), відвантажених (наданих) після дати набрання чинності розділом ІІІ цього Кодексу (1 квітня 2011 року) в частині вартості таких товарів (результатів робіт, послуг), оплаченої у вигляді авансів (передоплати) до такої дати, у тому числі в період перебування на спрощеній системі оподаткування. Виходячи зі змісту цієї норми, якщо до 01.04.2011 Товариство отримало від комісіонера передоплату за товар (сума якої, відповідно до норм Закону № 334, була включена до валових доходів), а після 01.04.2011 відвантажило товар, то його вартість не підлягала включенню до доходу.

В Акті вказано, що за даними бухгалтерського рахунку 704 «Відрахування з доходу» відвантажені товари на суму 740 000 грн. було повернуто. Посилання на те, що Товариство зменшило в податковому обліку суму доходу на 740 000 грн., в Акті відсутні.

Відповідно до наданих позивачем документів (т. с. 3, ар. 11-30), на виконання договору комісії № 1 від 01.07.2008, трактори вартістю 740 000 грн. (без ПДВ) були передані Товариством 30.04.2009 і 30.06.2009 (акт № 16 і акт № 20 відповідно) комісіонеру (ТОВ «Техноторг-Дон»).

Як пояснили в судовому засіданні представники позивача, у ІІ кварталі 2011 року комісіонер повернув трактори для проведення ремонту, що було оформлено актами: № 6 від 01.04.2001, № 7 від 04.05.2011, № 8 від 01.06.2011 (про які зазначено в Акті, т. с. 1, ар. 29). В ті ж самі дні (01.04.2011, 04.05.2011, 01.06.2011) позивач передав трактори комісіонеру на комісію, і актами виконаних робіт від 29.04.2011, від 31.05.2011, від 30.06.2011 сторони договору повторно підтвердили належне виконання комісіонером зобов'язань за договором (вчинення за рахунок Товариства від свого імені правочинів щодо продажу тракторів, що належать Товариству).

Таким чином, трактори вартістю 740 000 грн. були відвантажені Товариством у 2009 році, а повторно передані - у ІІ кварталі 2011 року.

За твердженнями ОДПІ, станом на 01.04.2011 передоплата від ТОВ «Техноторг-ДОН» за відвантажені трактори за договором комісії № 1 від 01.07.2008 складала 433 333,33 грн. (1 173 333,33 грн. - 740 000 грн.). Суд вважає це твердження безпідставним: як свідчать документи, і передоплата, і відвантаження відбулись до 01.04.2011 (у 2009 році).

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

На думку суду, твердження відповідача про порушення позивачем пункту 135.1 є безпідставними і суперечливими. В Акті не вказано, від якої операції у ІІ кварталі 2011 року Товариство отримало доход. Відповідно до висновків Акта, передоплату за трактори в сумі 740 000 грн. Товариство отримало до 01.04.2011. Отже, з урахуванням пункту 7 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України (а саме цією нормою ОДПІ обґрунтовує своє твердження), навіть, якщо припустити, що відвантаження товару відбулось у ІІ кварталі 2011 року, доход за цією операцією не повинен був визначатися.

Крім того, суд зазначає, що показник рядку 07 (об'єкт оподаткування від усіх видів діяльності - різниця між сумою доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, і сумою витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування) декларації Товариства (т. с. 1, ар. 206) мав від'ємне значення - (-) 28 872 050 грн. Враховуючи це, результатом збільшення відповідачем доходу на 740 000 грн. не могло бути нарахування грошового зобов'язання.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що Рішення № 1 підлягає визнанню протиправним і скасуванню.

Рішення № 2 (податок на додану вартість)

Як вказано в Акті (т. с. 1, ар. 65-70), у липні-вересні 2010 року Товариство включило до податкового кредиту відповідних податкових періодів суми 14 422,56 грн., 21 360,04 грн., 17 167,56 грн. (загальна сума - 52 950,16 грн.) - податок, що був сплачений позивачем у складі вартості товару (нафтопродукти) Товариству з обмеженою відповідальністю «Транс-Трейд-Ком». Вартість товарів без ПДВ - 264 750,88 грн.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставною, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

В Акті ОДПІ зазначила, що показники податкових декларацій Товариства з ПДВ підтверджені податковими накладними (т. с. 2, ар. 92-103), відображеними у реєстрах отриманих податкових накладних (додатки 5 до декларацій), і підтвердила факт перерахування Товариством сум ПДВ Товариству з обмеженою відповідальністю «Транс-Трейд-Ком».

Факт придбання нафтопродуктів Товариство підтвердило товарно-транспортними накладними (т. с. 2, ар. 81-88), видатковими накладними (т. с. 2, ар. 104-117) і податковими накладними. Факт використання нафтопродуктів у господарській діяльності (виробництво тракторів) Товариство підтвердило додатковими письмовими поясненнями та їх документальним підтвердженням (т. с. 2, ар. 246-250).

Враховуючи це, суд вважає, що Товариство мало правові і фактичні підстави для включення до податкового кредиту суми 52 950,16 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем вказаних норм Закону № 168 ґрунтуються на доводах про недотримання Товариством підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334, наслідком чого стало завищення валових витрат на 264 750,88 грн. (т. с. 1, ар. 39-46).

З підстав, що викладені вище (оцінка правомірності Рішення № 1 у відповідній частині), суд дійшов висновку про те, що Рішення № 2 підлягає визнанню протиправним і скасуванню.

Рішення № 3 (податок на прибуток іноземних юридичних осіб)

В пункті 3.8 Акта (т. с. 1, ар. 77-89) ОДПІ вказала, що, на виконання умов укладених позивачем і Республіканським унітарним підприємством «Мінський тракторний завод» (надалі - нерезидент) ліцензійних договорів (т. с. 1, ар. 139-184), Товариство у ІІІ і IV кварталі 2010 року, І і ІІ кварталі 2011 року виплатило нерезиденту доходи (роялті) в сумі 3 628 502,72 грн., при цьому, в порушення підпункту «в» пункту 13.1, пункту 13.2 статті 13 Закону № 334, підпункту «в» пункту 160.1, пункту 160.2 статті 160 Податкового кодексу України, пункту 2 статті 12 Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про уникнення подвійного оподаткування та запобігання ухилення від сплати податків стосовно податків на доходи і майно (від 24.12.1993, ратифікована Законом України від 20.12.1994 № 306/94-ВР, надалі - Угода), пункту 103.9 статті 103 Податкового кодексу України, не утримало та не перерахувало до бюджету податок на доходи нерезидента. На підставі цього висновку ОДПІ збільшила суму грошового зобов'язання Товариства на 544 275,41 грн. (15% від 3 628 502, 72 грн.) і, з посиланням на пункт 127.1 статті 127, пункти 6, 7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України,

Також відповідач зазначив, що позивач за податкові періоди 3 квартали 2010 року, 2010 рік, І квартал 2011 року не надав звіти про виплачені доходи, утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидента, за податковий період ІІ квартал 2011 року не надав «Розрахунок (звіт) податкових зобов'язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом їх походження з України», а також не відображав суми податку у відповідних податкових деклараціях.

Відповідно до підпункту «в» пункту 13.1 статті 13 Закону № 334, будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться у гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти зокрема роялті. Визначення роялті наведено у пункті 1.30 статті 1 Закону № 334: платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудиокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведеться у гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3-13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності (пункт 13.2 статті 13 Закону № 334).

Аналогічні положення містяться у підпункті «в» пункту 160.1 і пункті 160.2 статті 160 Податкового кодексу України.

Як зазначено у статті 12 Угоди, роялті, які виникають в одній Договірній Державі і виплачуються резидентові другої Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі (пункт 1); однак такі роялті можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на роялті, то податок, що сплачується, не повинен перевищувати 15 відсотків (пункт 2). Вважається, що роялті виникають у Договірній Державі, якщо платником виступає сама Договірна Держава, її політико-адміністративний підрозділ, місцеві органи влади або особа, з постійним місцеперебуванням у ній. Якщо, проте, що виплачує роялті, незалежно від того, є вона особою з постійним місцеперебуванням у Договірній Державі чи ні, має в Договірній Державі постійне представництво або постійну базу, у зв'язку з яким виникло зобов'язання виплачувати роялті, і такі роялті виплачуються цим постійним представництвом або постійною базою, тоді вважається, що роялті виникають у тій Договірній Державі, в якій розміщені постійне представництво або постійна база (пункт 5).

На думку ОДПІ (т. с. 1, ар. 86), «… положення міжнародних договорів не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав буде здійснюватися оподаткування доходу у вигляду роялті. Разом з тим право країни, в якій виникає роялті, обмежується ставками, що передбачені міжнародним договором. Саме ці ставки оподаткування, встановлені згідно з угодами про уникнення подвійного оподаткування, повинні застосовуватись при нарахуванні податку на прибуток при виплаті доходів нерезидентам. Таким чином роялті, що сплачуються резидентом України резиденту Білорусі підлягають оподаткуванню в Україні за ставкою 15 % від загальної суми роялті за умови, що одержувач роялті - білоруський резидент надає відповідне підтвердження своєї резиденції.».

Чинним у 2010 році Порядком звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2011 № 470, надалі - Порядок) була визначена процедура звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, які набрали чинності в установленому порядку, та відшкодування (повернення) сум податку, надміру сплачених на території України.

Відповідно до пункту 3 Порядку, застосування норм міжнародного договору здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору.

Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором (пункт 4 Порядку).

Аналогічні положення містяться у статті 103 Податкового кодексу України, при чому у пункті 103.2 вказано, що особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Актом ОДПІ підтвердила наявність у позивача довідок на 2010 і на 2011 рік, що підтверджували факт того, що РУП «Мінський тракторний завод» є резидентом Республіки Білорусь (т. с. 1, ар. 87).

Суд вважає, що у відповідача не було підстав для визначення Товариству суми грошового зобов'язання.

На думку суду, висновок ОДПІ про відсутність права вибору сторонами ліцензійних договорів (Товариством і РУП «Мінський тракторний завод») місця оподаткування роялті суперечить змісту Угоди. Так, у пункті 1 і 2 статті 12, статті 22 («Усунення подвійного оподаткування») вживаються слова «можуть оподатковуватись», що свідчить саме про диспозитивність, а не про імперативність цих норм. У підпункті «а» пункту 1 статті 22 Угоди вказано, що якщо резидент однієї Договірної Держави одержує доход або володіє майном, яке відповідно до цієї угоди може оподатковуватись у другій Договірній Державі, тоді перша Договірна Держава повинна дозволити у вигляді відрахування із податку на доход цього резидента вираховувати суму, рівну прибутковому податку, сплаченому в цій другій Державі. Іншими словами, якщо РУП «Мінський тракторний завод» вирішило би сплатити податок в Україні (тобто була би використана можливість оподаткування), то Республіка Білорусь була би зобов'язана дозволити зменшити на відповідну суму загальну суму прибуткового податку, що сплачує РУП «Мінський тракторний завод» як резидент Республіки Білорусь.

Враховуючи викладене, Рішення № 3 підлягає визнанню протиправним і скасуванню.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000412301, що було прийнято Вознесенською об'єднаною державною податковою інспекцією Миколаївської області Державної податкової служби 29.12.2011.

3. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000422301, що було прийнято Вознесенською об'єднаною державною податковою інспекцією Миколаївської області Державної податкової служби 29.12.2011.

4. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000432301, що було прийнято Вознесенською об'єднаною державною податковою інспекцією Миколаївської області Державної податкової служби 29.12.2011.

5. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім МТЗ-Беларус-Україна» судові витрати в сумі 2146 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції в Миколаївській області Державної податкової служби.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Птичкіна